Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Стратегічні напрями розвитку зовнішньоторговельної політики України

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Політика імпорту повинна орієнтуватися на критерій «критичності». Потрібно встановити граничні обсяги імпорту стратегічно важливої продукції, які будуть забезпечувати безперервне функціонування народного господарства. Це в першу чергу стосується енергоносіїв, у зв’язку з чим доцільно розробити чіткий регулюючий механізм, формуючий структуру імпорту (індивідуальні, глобальні, тарифні і сезонні… Читати ще >

Стратегічні напрями розвитку зовнішньоторговельної політики України (реферат, курсова, диплом, контрольна)

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Стан зовнішньої торгівлі України зумовлюється впливом цілого комплексу економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних та інших чинників. Вони розрізняються за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Виявити вагомість і наслідки впливу конкретних чинників, за вектором дії яких стоять численні причини, практично неможливо внаслідок прямих і опосередкованих взаємозв'язків та взаємодії між ними. Це зумовлено різною природою їх виникнення та походження, а також часовим впливом економічних процесів минулого і реалій ринкової трансформації.

Безсистемне нагромадження цих чинників призвело до вибору нинішньої моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну кризу і посилило несприятливий розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з’являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв’язки розносять його по цілому світі.

Найбільш яскравим показником розвитку міжнародної торгівлі є той факт, що загальний обсяг світового товарообороту у доларовому вимірі зростає набагато швидше, ніж загальний обсяг світового доходу. Через те, що обсяг торгівлі останнім часом зростав швидше, ніж доходи, зовнішні економічні зв’язки почали відігравати все важливішу роль практично в усіх країнах, що процвітають. У табл. 1. показано частку експорту в обсязі валового внутрішнього продукту групи ринкових країн з 2000 до 2012 р. Ми бачимо, що практично в усіх цих країнах частка експорту в загальному обсязі ВВП різко зросла. В економіці цих держав торгівля відіграє сьогодні як ніколи важливу роль.

Таблиця 1.

Частка експорту у загальному обсязі ВНП (%).

Країна.

Франція.

16,5.

Німеччина.

19,9.

Італія.

16,9.

Японія.

8,6.

Іспанія.

13,1.

Великобританія.

Сполучені Штати.

7,4.

Джерело: World Development Report 2013, Світовий банк.

Що ж до України та інших постсоціалістичних країн, то вони залишилися поза цим процесом. У цих державах існували дуже жорсткі обмеження на зовнішню економічну діяльність, яку було обмежено головним чином кордонами соціалістичного табору. Підприємствам цих країн дозволялося експортувати або імпортувати товари лише у тому разі, якщо це передбачав центральний план, і для здійснення будь-якої міжнародної торговельної операції вимагалася санкція уряду. Більше того, підприємствам не дозволялося встановлювати безпосередні контакти з потенційними клієнтами. Зовнішня торгівля була прерогативою державних бюрократичних організацій, що стояли на шляху між українськими та іноземними підприємствами.

Згубні наслідки такого стану справ очевидні. Серед усіх промислових країн світу Україна є одним з найменших експортерів. У табл.2. наведено приблизний обсяг експорту на душу населення у цілій групі країн. Україна посідає у цій таблиці останнє місце, адже український експорт складає лише 122 дол. на людину. Крім того, ми бачимо, що усі країни колишнього соціалістичного табору мають дуже низькі показники обсягів експорту на душу населення. Що ж до промислових країн Заходу, то у перерахунку на душу населення вони експортують у багато разів більше, ніж Україна. Надзвичайно низький рівень українського експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні просто бракує твердої валюти, необхідної для закупівель західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов’язково передбачати розширення обсягів експорту.

Таблиця 2.

Обсяг експорту на душу населення (2012, дол. США).

Країна.

Обсяг експорту.

Німеччина.

4710,71.

Франція.

3587,11.

Великобританія.

3124, 20.

Італія.

2950,26.

Японія.

2909,59.

Південна Корея.

1864,76.

Сполучені Штати.

1802,84.

Угорщина.

871,18.

Болгарія.

475,42.

Польща.

365,46.

Росія.

312,42.

Україна.

122,09.

Джерело: Світовий банк, World Development Report 2013.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує лише дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії. Про домінування у структурі українського експорту сировинних матеріалів свідчить табл.3.3.

В 2012 р. більше половини українського експорту за кордон становили сировина, чорні метали й цукор. Машини, устаткування та інші механізми (до цієї категорії, найповніше, входить також воєнний експорт) становлять лише 14,1% експортного обороту. Така структура більше личить країнам, що розвиваються, аніж високорозвинутим промисловим державам, які звичайно набагато більше орієнтуються на експорт промислової продукції.

Таблиця 3.

Групи товарів у зовнішній торгівлі України (2012 р.).

Група товарів.

Млн. дол. США.

% загальною експорту.

Живі тварини і продукція тваринництва.

340,1.

3,5.

Продукти рослинного походження.

81,9.

0,8.

Продукція харчової промисловості.

560,4.

5,8.

Мінеральні продукти.

1015,0.

10,5.

Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.

1024,0.

10,5.

Пластмаси та вироби з них.

304,4.

3,1.

Шкіряна сировина.

47,0.

0,5.

Текстиль і текстильні вироби.

159,4.

1,6.

Неблагородні метали і вироби з них.

3513,4.

36,2.

Машини, устаткування, механізми.

1372,0.

14,1.

Транспортні засоби.

705,5.

7,3.

Інші товари.

585,1.

6,0.

Всього.

9708,2.

Джерело: Світовий банк, Statistical Handbook 2013: States to the Former USSR, Washington, DC: The World Bank, 2013.

Україна інтегрувала у світовий економічний простір як експортер сировини.

Країни з розвинутою ринковою економікою уже відійшли від експорту сировини і металів як таких. Так, в структурі експорту країн-учасниць Європейського Союзу (за даними 2012 року) переважає експорт високотехнологічної готової продукції, в тому числі товарів промислової і побутової електроніки, побутової хімії, автомобілів, продукції легкої промисловості. Між іншим, більша частина вказаних товарів вироблялась і в Україні, але виробництво було поступово зупинено внаслідок нерентабельності, що в свою чергу, є прямим результатом неконкурентоспроможності, яка є наслідком використання застарілої технології і конструкцій, енергоємності виробництв і високої собівартості продукції. Але, на нашу думку, український експорт у випадку успішних ринкових перетворень має непогані перспективи. Наприкінці січня 1996 року в Осло був підписаний Договір про створення міжнародного консорціуму з участю фірм і капіталів Норвегії, США, Росії (ПО «Энергия») і України (ПО «Южмаш» і КБ «Южное», Дніпропетровськ) з метою реалізувати проект щодо створення плавучих майданчиків для запуску ракет. Країни, які підписалися під Договором, оцінюють проект в 600 млн. доларів США. Що ж до імпорту, то як в 1996, так і в 1997 році значну частку займали нафтопродукти і природний газ, ліс, паливо для атомних реакторів, а також деякі види хімічної продукції і незначну частку — послуги та товари народного споживання. На думку західних експертів, українська держава може в найближчій перспективі обмежити імпорт лісу і лісоматеріалів, комплектуючих для промислових підприємств (тих, які Україна з технічних чи інших причин виробляти не в стані) і т.д.

За даними Головного управління з питань економічної реформи Кабміну України в 2012 році із загального обсягу експортних поставок 41% здійснювались за бартерними контрактами. Їх питома вага в експорті товарів до країн СНД і Балтії становила 48%; до інших країн світу — 32%. Після декрету Кабміну України «Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій» підприємства в 2010 році почали продавати більше продукції за ВКВ, а бартеру у 2011 році стало менше і він становив 20,1% проти 49,9 у 2012 році.

Станом на 1 січня 2012 року шляхом укладання бартерних контрактів було експортовано чорних металів на суму 318 млн. дол. США; цукру — 125 млн. дол. США; олії - 94 млн. дол. США; товарів хімічної промисловості - 76 млн. дол. США. Така форма торгівлі має право на існування, але в наших умовах ескалація її використання може тільки погіршити економічний стан, перекрутити канали надходження валютної виручки і привести до остаточного розвалу фінансової системи. Факторів, що зумовили «бартеризацію» торгівлі дуже багато. Це і нестабільність фінансово-грошової системи, недосконалість податкової політики, нерозвиненість банківської системи, неконкурентоспроможність нової продукції, низька купівельна спроможність українських споживачів, але головна проблема полягає в неадекватності темпів лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і процесів приватизації.

Найбільшу стурбованість викликає той факт, що в бартерних операціях стрімко збільшується питома вага високоліквідної продукції.

Прогноз ймовірного розвитку зовнішньоторговельних операцій України може бути розроблений на основі макроекономічного аналізу стану народного господарства. За даними оцінками розвитку економіки держави, включаючи галузі промисловості і сільського господарства, невиробничої сфери, на основі програми структурної перебудови передбачається зростання обсягів експортно-імпортних операцій за 1995;2015 рр. на 22,6%. Принципово важлива така тенденція: збільшення товарообігу передбачається досягти за рахунок випереджаючого росту експорту /147,0 млн. дол. / /табл/.

Таблиця 4.

Дані оцінки експортно-імпортних операцій України (в млн. доларів США).

ПОКАЗНИКИ.

І етап (1994;1995рр).

ІІ етап (1996;2005рр).

III етап (2006;2015рр).

II етап в % до.

І етапу.

III етап в % до.

II етапу.

І етапу.

Товарообіг.

115.8.

105.9.

122.6.

Експорт.

150.2.

112.9.

147.0.

Імпорт.

104.4.

95.5.

103.2.

Джерело: Структурна перебудова України. Основні напрямки та пріоритети. К.: НДЕІ Мінекономіки України, 2013.

Традиційно значні обсяги західного експорту будуть припадати на металургійний комплекс. Зокрема, перевезення залізної руди зросте з 14 млн. т у 2015 році до 16.4 млн. т., чавуну — відповідно 2.7 і 5.1 млн. т., прокату чорних металів — 10.2 і 13.0 млн. т., труб сталевих — 1,49 і 1,75 млн. т. Суттєво підвищаться обсяги експорту продукції хімічного комплексу (мінеральні добрива, двоокис титану, поліетилен, поліпропілен), машинобудівного комплексу (трактори, автомобілі, устаткування для легкої та харчової промисловості), виробництва будівельних матеріалів (цемент, скло будівельне), агропромислового комплексу (зерно, м’ясо і м’ясопродукти, цукор, олія). Значними залишаться обсяги імпортних поставок з інших країн СНД експортоносіїв, продукції хімії і машинобудування, легкої промисловості, транспорту і зв’язку, поліграфії.

зовнішня торгівля експортер україна У найближчій перспективі проглядається можливість і доцільність повернення України до числа держав, що експортують зерно і сільськогосподарську продукцію. У зв’язку з цим необхідно в першу чергу забезпечити подальше збільшення зернових культур в обсягу, який повністю покриває потреби країни в продовольстві і виключає його імпортні поставки. Для цього річне виробництво зернових культур має бути доведено до рівня, який перевищує 1 т на душу населення. В агропромисловому комплексі необхідно в першу чергу звернути увагу на збереження і переробку вирощеного врожаю, скорочення витрат виробленої продукції, особливо плодоовочевих культур, втрати яких сьогодні досягають 50%. Першочерговими завданнями підвищення конкурентоспроможності продукції агропромислового комплексу стає створення індустрії збирання, переробки і збереження продукції, поліпшення її якості і зовнішнього вигляду.

Необхідно зауважити, що при вирішенні питання перспектив зовнішньоекономічної діяльності не слід виключати доцільність використання з цією метою зарубіжних технологій у поєднанні з вітчизняними або окремо. Такий підхід сприятиме розвитку нових вітчизняних технологій і галузей промисловості, а також модернізації діючих виробництв, його завданнями стають як розширення експорту товарів, так і заміна в країні імпортованих виробів високоякісними зарубіжними технологіями. У цьому відношенні показовим є великий досвід Японії щодо запозичення найновіших науково-технічних досягнень шляхом масової закупки патентів.

Враховуючи обмеженість багатьох видів ресурсів, складні екологічні та соціальні проблеми, необхідно переорієнтувати індустріальний комплекс України (в т. ч. і частину ВПК) на виробництво низькоресурсоємної і наукоємної продукції, розвиток середнього і точного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, електронної і електротехнічної, легкої та харчової промисловості, що буде сприяти модернізації інших галузей народного господарства і переведення їх на ресурсозберігаючу технологічну основу.

Доцільно розробити і здійснити п’ятирічну державну програму скорочення потужностей важкої індустрії, інших галузей, які не відповідають загальносвітовим тенденціям науково-технічного прогресу, призводять до перевитрат енергії, виснаження і деградації природних багатств, погіршення екологічної ситуації. До модернізації цих галузей необхідно як найширше залучати іноземних інвесторів.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг. Причому це питання слід розглядати в двох площинах:

  • 1) з позицій порівняльних переваг на основі факторів виробництва;
  • 2) з позицій набутих (тобто таких, що створюються суспільством) конкурентних переваг.

Враховуючи від'ємне сальдо у зовнішньоторговельних операціях експортний потенціал необхідно розвивати в таких напрямках:

  • — підвищувати конкурентоспроможність традиційного українського експорту.
  • — шукати нові ринки для хімічної продукції, металів, залізної, марганцевої і уранової руди, вугілля, ртуті, графіту, ряду видів продукції машинобудування і приладобудування, товарів народного споживання, в т. ч. продовольчих товарів тощо;
  • — запровадити встановлення мінімального рівня цін на експортні товари на певні періоди року, виходячи з кон’юнктури світового ринку для попередження демпінгу та зловживань з боку підприємств.

Головні проблеми, пов’язані з формуванням експортноорієнтованої структури економіки, полягають насамперед в тому, щоб визначити пріоритетні галузі чи види виробництва, в яких потрібно розвивати експортну орієнтацію, а також те, за рахунок яких механізмів цей розвиток має забезпечуватись. Звичайно, науковою основою цього повинна стати комплексна програма розвитку експортного потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту продукції переробних і, головним чином, наукомістких галузей, розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам. Вона повинна базуватися на відносних перевагах нашої економіки:

  • — дешева робоча сила, поєднана з достатнім рівнем кваліфікації;
  • — низька капіталомісткість науково-дослідних і конструкторських робіт при відносно розвинутій інфраструктурі для їх проведення та існуючих конкурентоспроможних технологічних розробках по ряду напрямів;
  • — довгострокове перебування української машинотехнічної продукції на ряді регіональних ринків, головним чином в третьому світі, що забезпечує відповідні важелі контролю за цими експортними нішами;:
  • — значні розміри накопичення основних виробничих фондів та фондів універсального обробного обладнання, наявність передових технологій в ряді секторів промисловості, що спирається на значне досягнення української фундаментальної та прикладної науки.

Основні напрямки розвитку експортного потенціалу:

  • — науково-технічні розробки, а також виробництва, що використовують такі розробки в різноманітних галузях з метою експорту високотехнологічної продукції, ліцензій, «ноу-хау» ;
  • — нарощування випуску виробів легкої і харчової промисловості в т. ч. сільського господарства, на основі сучасних технологій зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції;
  • — переорієнтація чорної металургії на виробництво продукції з більшим ступенем обробки за сучасними, енергозберігаючими, екологічно чистими та ефективними технологіями;
  • — порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів;
  • — суднобудування, цивільне літакобудування та автомобілебудування, електрозварювальне устаткування;
  • — космічне ракетобудування та комерційні запуски штучних супутників Землі;
  • — курортно-туристичні та оздоровчі комплекси;
  • — міжнародні транспортно-експедиторські та транзитні перевезення автомобільним, водним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом;
  • — конверсія оборонної промисловості з урахуванням принципу розумної достатності, експорт військової техніки і майна під державним контролем, виходячи з норм міжнародного права і відповідних міжнародних угод;
  • — виробництво продукції народних ремесел, художніх промислів та образотворчого мистецтва.

Крім того, пріоритетним напрямком розвитку експорту має стати підвищення рівня обробки української сировини. Україна може зайняти провідні позиції на світовому ринку у виробництві титану, рідкісноземельних металів, будматеріалів, каменеобробці, поставках каоліну, граніту і мармуру.

Політика імпорту повинна орієнтуватися на критерій «критичності». Потрібно встановити граничні обсяги імпорту стратегічно важливої продукції, які будуть забезпечувати безперервне функціонування народного господарства. Це в першу чергу стосується енергоносіїв, у зв’язку з чим доцільно розробити чіткий регулюючий механізм, формуючий структуру імпорту (індивідуальні, глобальні, тарифні і сезонні квоти; разові і генеральні ліцензії, прямі заборони тощо), а також визначити максимальні рівні цін на ці товари (в залежності від періоду року і кон’юнктури світового ринку) з метою розвитку вітчизняного виробництва і раціоналізації споживання. Потрібно в першу чергу обмежити імпорт продукції сільського господарства, вугільної промисловості, будматеріалів, електроенергії.

Для врівноваження платіжного балансу необхідно налагоджувати внутрішнє виробництво імпортозамінної продукції, перш за все тієї, якої не вистачає для повного технологічного циклу. Так, потрібно перейти до самостійного випуску не тільки для власних потреб, але й частково на експорт комбайнів зернових та кормозбиральних, картоплезбиральних машин, тракторних сіялок і косилок, причепів та іншого сільськогосподарського реманенту, тролейбусів, котлів для опалення, автобусів, будівельних матеріалів, доїльних апаратів, навантажувачів, електрокарів, холодильників та ряду інших товарів народного споживання.

  • 3 врахуванням специфіки наукового, виробничого, ресурсного і кадрового потенціалу треба спеціалізуватися на виробництві тих видів продукції, для яких в Україні є найкращі умови, а в обмін за свою продукцію отримувати необхідне з інших країн. При цьому держава повинна стимулювати імпорт тих видів товарів і технологій, які дозволяють радикально модернізувати вітчизняне виробництво:
    • — сучасної техніки, технології, обладнання для власного виробництва товарів народного споживання, медикаментів, продуктів харчування, побутової техніки;
    • — засобів модернізації транспорту, зв’язку та комунікації, автоматизації у виробничій і невиробничій сфері;
    • — сучасної радіоелектронної і обчислювальної техніки, квантової електроніки;
    • — ефективних знарядь і технологічних засобів обробки виробів (маловідходних, безвідходних, безконтактних);
    • — ліцензій і «ноу-хау» в сфері створення необмежених і поновлюваних джерел енергії, біотехнології і генної інженерії;
    • — високоекологічної техніки (очисні споруди);
    • — лазерів, оптоелектроніки, мікропроцесорної техніки;
    • — автоматизованих систем проектування і виробництва (малолюдні і безлюдні виробництва).

Для успішної реалізації зазначених напрямів необхідно:

  • — докорінно вдосконалити патентно-ліцензійну справу;
  • — стимулювати розвиток малих і середніх підприємств, фірм і компаній, особливо тих, які займаються інжиніринговими, консалтинговими і ліцензійними послугами, науковими розробками та їх освоєнням.

Необхідно, щоб головні сигнали, інформація для процесу прийняття рішень в сфері виділення пріоритетних експортоорієнтованих галузей і видів виробництва, йшла не від чиновників держапарату і не від керівників неконкурентоспроможних підприємств, а від ринку, від реальних результатів діяльності підприємств будь-якої форми власності в сфері реалізації продукції і послуг на зовнішніх ринках.

Для того, щоб цей принцип не залишався лише побажанням, вкрай необхідно здійснити радикальні заходи щодо вдосконалення інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Держава повинна знайти кошти для цієї мети і має ініціювати створення розгалуженої, багаторівневої комп’ютеризованої системи збору і обробки інформації для здійснення зовнішньоекономічних зв’язків.

Важливим аспектом дальшого розвитку зовнішньоекономічних і торговельних відносин стає участь іноземних фірм у реалізації великих і малих проектів розвитку України, а також спільне здійснення науково-технічних програм Європейського Союзу та інших міжнародних союзів. Залучаються іноземні інвестиції для створення своїх науково-технічних і виробничих об'єктів, крім цього вирішуються не тільки завдання розвитку виробничого потенціалу, але й залучення іноземних партнерів у торговельно-господарські відносини. Конкретним прикладом реалізації великих проектів іноземними фірмами є спорудження потужного терміналу на березі Чорного моря для прийняття нафтопродуктів, що надходять в Україну із далекого зарубіжжя.

Новим напрямком розвитку зовнішньоекономічних зв’язків може стати створення вільних економічних зон у прикордонних районах. Над проектами створення таких зон протягом тривалого часу працюють колективи наукових закладів Донецької, Одеської областей та інших регіонів республіки.

Важливою умовою активізації зовнішньоекономічних зв’язків є рекламно-інформаційна діяльність, яка дуже розвинута у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона стала впроваджуватися і в країнах СНД у вигляді друкованої продукції, реклами по радіо і телебаченню. Проте зарубіжна інформація про комерційну діяльність у країнах СНД практично відсутня.

Якщо розглядати умови організації зовнішньоекономічних операцій в цілому по країні, то можна сказати, що вона потребує радикальної реформи, яка направлена на підвищення її ефективності, передусім у використанні експортного потенціалу.

Список використаної літератури

  • 1. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа: Учебное пособие. — М.: Финансы й статистика, 2009. — 288 с.
  • 2. Глобус О. В. Логистика. — Т: Економічна думка, 2008.
  • 3. Градов А. П. Экономическая стратегия фирмы. — С. — П.: Специальная

литература

2005.

  • 4. Джоунз Гари. Торговий бизнес: Как организовать и управлять. — М.: «Инфра-М», 2006.
  • 5. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности — М.: Финансы и статистика, 2006 — 432 с.
  • 6. Кравченко Н. И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. — М., 2005.
  • 7. Листовецкий В. О. Миронюк О. В.: Ефективність господарювання.: — Чернівці.: 2005.
  • 8. Смолін І.В., Лещук Н. М. Стратегія розвитку торговельного підприємства в ринкових умовах. Навчальний посібник. — К.: КНТЕУ, 2008.
Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою