Екологічні проблеми ґрунтів в Україні

Перед вченими і практиками виникає низка актуальних завдань щодо санітарної охорони ґрунту. Основні з них:

• 1) охорона ґрунту від забруднення побутовими викидами і відходами, які є шкідливими для здоров’я людини через вміст у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, комах — переносників інфекційних хвороб;
• 2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і побутових викидів та відходів,
• 3) розробка і уніфікація методів дослідження з нормування та гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у ґрунті і деякі інші.Вирішити завдання можна на основі аналізу результатів наукових досліджень в цій області і розробки якісно нових принципів і методів оцінки ступеня забруднення і самоочищення ґрунту та організації проведення санітарного нагляду.

Вирішуючи такі санітарно-епідеміологічні питання, як вибір території для будівництва населених пунктів, полів зрошення, розміщення санаторно-курортних, лікувальних, дитячих і інших установ, враховують характеристику грунтового покриття, оскільки грунт прямо і побічно впливає на умови життя і здоров’я населення. Тому, незважаючи на те, що грунт є предметом вивчення фахівців медичного профілю, останні враховують і беруть на озброєння досягнення фахівців-грунтознавців.

У вивченні процесів забруднення і самоочищення ґрунту важливе значення має склад і властивості ґрунту. У ході дослідження рівня неінфекційних захворювань на окремих територіях враховують вміст у ґрунті ряду мікро-і макроелементів. Але все фізико-хімічні властивості ґрунту вимагають значних поправок, якщо не враховується жива речовина, що місить ся в ньому. Вивчення мікробного світу ґрунту є одним із завдань мікробіологів і агробіологів.

З гігієнічної точки зору, вивчення біологічних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті, дає ключ до розшифрування протікання процесів розкладу та мінералізації органічних речовин детоксикації хімічних сполук, загибелі або вегетування патогенним для тварин і людей мікроорганізмів. Тому ще з 20 — 30-х років дані про кількість і активність всієї грунтової мікрофлори або її окремих груп і видів використовують у санітарної мікробіології для оцінки ступеня забруднення і його здатності до самоочищення.

Таким чином, інтенсивна урбанізація, її шкідливий техногенний вплив на агроекосистеми, посилений згубною дією ЧАЕС, антиекологічне розвиток АПК (комплекс перерахованих вище факторів) поставили на грань екологічної катастрофи не тільки агросферу (складову навколишнього середовища, обумовлена культурні рослини, свійські тварини та пов’язані з ними групи різних організмів, а також оброблений під сільськогосподарські рослини ґрунт), але і всі середу Україна, що тотожно економічному і соціальному розвалу. Це обумовлено суто технократичної концепції розвитку вітчизняного АПК, екстенсивній, енерго-та ресурсомісткі моделлю ведення аграрного виробництва, яка не забезпечує конкурентоспроможного функціонування, раціонального агропріродокорістування, сталого розвитку агроландшафтів і культурних екосистем.

Одним з основних шляхів подолання екологічної кризи, що склалася в АПК країни, є інтеграція інтересів екології та економіки в усіх сферах сільськогосподарського виробництва. Тому і в теорії, і на практиці неправомірно окремо підходити до вирішення екологічних та економічних проблем, розриваючи зв’язок процесів їх виникнення. Адже науково доведено тісну взаємозалежність досягнутого рівня раціоналізації агропріродокорістування, стану навколишнього середовища і агроресурсного потенціалу країни, з одного боку, і перспектив озвітку національної економіки, — з іншого. Специфіка нинішнього реформування АПК повинна полягати в подоланні екологічної та економічної криз. І виходити з них можна і необхідно одночасно. Без ефективного і якнайшвидшого оздоровлення природного середовища в АПК не зупинити економічного падіння та поглиблення демографічної катастрофи сільських регіонів, а без цього не вирішити і проблеми економічного розвитку країни в цілому, не кажучи вже про створення ринкового середовища. Для подолання негативних тенденцій необхідно формувати сільське господарство нового типу, здатне ефективно зберігати і використовувати генетичний потенціал, підтримувати родючість ґрунту, поліпшувати якість малопродуктивних земель, зберігати екологічну рівновагу з навколишнім середовищем, забезпечувати нормальний кругообіг речовин, удосконалювати традиційні системи ведення сільськогосподарського виробництва, збільшувати його обсяг. Сьогодні необхідно пов’язати основні блоки аграрного виробництва, програми стабілізації економіки з економічно виваженим, екологічно грамотним рішенням завдань. В основу антикризових і стабілізаційних програм слід покласти концепцію органічної єдності екологічних та економічних проблем, тобто до всіх ланок механізму державного управління потрібно включати екологічні нормативи. Але нонсенс в тому, що існує великий розрив між науковими рекомендаціями і процедурою впровадження їх у виробництво. Незважаючи на наявність досить прогресивних, науково обгрунтованих екологічних розробок, реалізація яких могла б дати економіччній виграш, сьогоднішні програми переходу до ринку не узгоджені з питаннями раціонального агропріродокорістування. Зараз необхідно здійснювати екологізацію суспільного виробництва, без чого неможливо буде створювати стали агросистеми. Адже результативністю розгортання природних програм визначаються перспективи розвитку нації і держави.

Екологізація агропромислового виробництва — це засіб подолання як екологічної, так і економічної кризи, тому екологічні проблеми агропромислового комплексу України повинні бути в числі державних пріоритетів. Сільськогосподарське виробництво та інші галузі АПК формують більше 70% продовольчих ресурсів, три чверті роздрібного товаробороту держави, родючі чорноземи держави складають 22% світової площі, отже можуть забезпечити значні валютні надходження. В індустріально розвинених країнах про єдність ресурсозбереження і ресурсовіддачі, благоустрою та економічний прогрес дбають на всіх рівнях агропромислового виробництва. Так, за дослідженнями Інституту світових ресурсів (Вашингтон), американські компанії інтенсивно використовують ресурсозберігаючі та природоохоронні технології, знаючи, що забруднення навколишнього середовища це «викидання грошей на вітер». Вони усвідомили, що економія їх коштів йде за рахунок ефективної переробки (утилізації відходів сільськогосподарського виробництва та якісного використання природних ресурсів, а продукція, виготовлена?? таким способом, стає конкурентоспроможною і привабливою для споживача. Фірми, що випускають екологічно чисту сільгоспрподукцію, мають більше шансів залучити на роботу висококваліфікованих фахівців, зацікавити потенційних інвесторів. Для зміцнення своїх позицій на аграрному ринку підприємці приділяють велику увагу випуску екологічно безпечної продукції, яка має бути конкурентоспроможною за якістю та ціною, що, в свою чергу, стимулює науково-дослідні роботи по поліпшенню продукції, сприяє пошуку ефективних технологій і засобів виробництва, які відповідають екологічним та економічним параметрам, стандартам і вимогам.

Екологооріентованої функціонування аграрної економіки можливе лише при зміні традиційної економічної поведінки сільськогосподарських товаровиробників, їх відмови від застосування методів і засобів виробництва, які гіпертрофовано поглинають сировинні ресурси і забруднюють навколишнє середовище. Сьогодні вирішити гострі екологічні проблеми не можна без фінансового забезпечення (внутрішніх накопичень, коштів бюджетних і позабюджетних фондів, вітчизняних і зарубіжних інвестицій, кредитів, цільових гарантій тощо). Необхідно розробити чітку систему формування фондів для фінансування заходів з підвищення і підтримання на належному рівні ресурсно-екологічної безпеки у вітчизняному АПК. Теоретично підприємства АПК повинні самі фінансувати природоохоронні заходи, проте в сучасних умовах власних коштів у підприємств не вистачає навіть на оплату роботи працюючих. Тому слід проводити цілеспрямоване фінансування самих підприємств через екологічні фонди, створені за рахунок різних фінансових надходжень, відкривати екологічні банки, які б контролювали і стимулювали раціональне використання коштів і захищали їх від інфляції. Кошти потрібно перераховувати на екологічні субрахунки суб'єктів агропромислової діяльності, але вести жорстку систему контролю, щоб витрачалися вони за призначенням. Така система була б ще більш дієвою, якщо б її результати оцінювалися не самим штрафом і навіть не притягненням до відповідальності підприємства-порушника, а станом навколишнього середовища. Для України особливо актуальним зараз є вирішення екологічних проблем на малих приватизованих агропромислових підприємствах. На перших етапах їх функціонування необхідно надавати їм цільові субсидії, допомога з місцевого бюджету, потрібна система безвідсоткових кредитів і позик. Слід також створювати спільні підприємства, що мають досвід раціонального агропріродокорістування, для впровадження і використання мало-і безвідходних технологій.

Найнадійнішим шляхом виходу АПК з еколого-економічним кризи є його екологізація: прийняття нової агроекологічної політики держави на основі розробки і реалізації довгострокової програми екологічної стратегії в АПК; досягнення екологічної безпеки у всіх галузях; переклад АПК на модель сталого екологозрівноваженого, екологобезпечного та ефективного розвитку. Це передбачає чіткої системи агроекологічної освіти і виховання населення, підвищення рівня екологічної культури, а також застосування екологічного моніторингу, аудиту, експертизи, правових нормативних і законодавчих актів, що регулюють економічні аспекти виробничої діяльності. Адже вирішення екологічних проблем в АПК ускладнюють фактори як організаційно-економічного, так і правового характеру. Економічне забезпечення здорового середовища в АПК повинна включати в себе: державне фінансування заходів з охорони природи; ліцензування нормування; створення екологічних фондів; систему оплати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються, фінансові санкції (платежі та штрафи) за забруднення навколишнього середовища; економічні стимули щодо зниження рівня забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту сільськогосподарську продукцію; право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами; екологічне страхування. До економічних важелів відноситься і обгрунтована плата за ресурсовикористання. Санкції (штрафи) за неекологічно виробництво слід застосувати тільки з екологічного чинника, а ціноктворення проводити з метою екологічно орієнтованого та стратегічного планування. Використання економічних критеріїв в екології сільського господарства необхідно направляти на реалізацію грошового принципу — не максимізація прибутку підприємств або держави, а досягнення стабільного розвитку через збалансоване природокористування, щоб зростання матеріального виробництва в будь-якому регіоні гарантувало стійкість агроекосистем.

Правове забезпечення в агропромисловому виробництві повинен спиратися на чітку законодавчу основу (закон про охорону навколишнього природного середовища в Україні сьогодні потребує нових доповнень і уточнень, розробки критеріїв, стандартів і вимог у агроекології, які б захищали стан ґрунту). Тільки в єдності правової бази (розумних законів) і названих вище економічних методів, зокрема вкладення інвестицій в нові екотехнології, можливо ефективне функціонування механізму агропріродокорістування. Це, в свою чергу, дозволить Україні швидкими темпами розвивати зовнішню економічну діяльність з урахуванням екологічної складової, підвищувати конкурентоспроможність українських товарів сільськогосподарського виробництва на світовому ринку і проводити політику сталого розвитку суспільства.