Вивченню і аналізу підлягають

• — облікові картки (паспорти) земельних ділянок;
• — документи і матеріали про відведення земельних ділянок;
• — матеріали щодо виносу в натуру, встановлення (поновлення) і визначення меж земельних ділянок та меж населеного пункту;
• — матеріали обстеження бюро технічної інвентаризації (БТІ) будівель і споруд на земельних ділянках індивідуальної забудови;
• — інформація про землекористувачів та землевласників;
• — матеріали про підприємства і організації, що мають у своєму складі шкідливі або небезпечні виробництва та накопичувачі токсичних відходів;
• — матеріали та документи, що мають кадастровий зміст (реєстри, таблиці тощо) в різних організаціях і управліннях комунального господарства, благоустрою, озеленення тощо;
• — затверджена містобудівна та проектна документація (також в т. ч. для індивідуальних забудовників).

На базі зібраних і проаналізованих матеріалів складається технічне завдання (ТЗ) на проведення інвентаризації земель, яке передбачає наступні етапи робіт:

• — структуризація території населеного пункту на мікрорайони, квартали, розбивочні масиви та їх кодування;
• — встановлення етапності виконання інвентаризаційних робіт;
• — формування землевпорядної документації на окремий квартал, розбивочний масив, мікрорайон;
• — обстеження пунктів геодезичної мережі;
• — обстеження існуючих меж кварталу, масиву, мікрорайону;
• — обстеження існуючих меж землеволодінь і землекористувань;
• — складання акта встановлення та погодження меж населеного пункту і землекористувань;
• — складання експлікації земель по кварталах, розбивочних масивах, мікрорайонах і в цілому по населеному пункту.

В залежності від площі населеного пункту вибирається загальна схема інвентаризації, яка повинна врахувати наявний територіальний розподіл та особливості території населеного пункту.

Села, в залежності від їх площі та структури, можуть не мати квартальної розбивки. У ролі облікової кадастрової одиниці виступає конкретне землеволодіння або землекористування, а в ролі кадастрової одиниці може виступати мікрорайон, квартал або інший компактний масив, обмежений існуючою забудовою, лініями відводу землі та червоними лініями (де можливо), або природними межами (наприклад — міський парк, промислова зона, масив земель сільськогосподарського призначення тощо). Система кварталів або масивів об'єднується в райони. Кодування кварталів, масивів, землеволодінь та землекористувань виконується відповідно до Вказівок по веденню реєстраційної (Поземельної) книги.

На підставі аналізу наявних планово-картографічних матеріалів створюється робочий інвентаризаційний план та готується рішення стосовно подальшого проведення робіт, яке приймається виконавчими комітетами міських, селищних та сільських рад.

При наявності необхідних матеріалів інвентаризація земель проводиться в наступному порядку:

• — на планово-картографічний матеріал переносяться межі кварталів, розбивочних масивів, мікрорайонів, їх коди (нумерація), а також межі населеного пункту;
• — схематично наносяться межі землекористування в середині кожного кварталу (масиву).

Основним фактором, що визначає усі параметри земельно кадастрових зйомок, є вимоги до точності та детальності відображення кадастрових об'єктів. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю земель і максимальними можливостями відображення в плані облікової одиниці площі. Такими обліковими одиницями повинні бути:

• — у містах республіканського і обласного підпорядкування — 1 кв. м (0,0001 га);
• — для ділянок садово-городніх товариств — 2,5 кв. м (0,25 га);
• — у містах районного підпорядкування і селищах — 15 кв. м (0,0015 га);
• — у селах — 100 кв. м (0,010 га).

На основі вищевикладеного рекомендуються такі масштаби створення земельно-кадастрових карт (планів):

• — у містах республіканського і обласного підпорядкування — не дрібніше 1:500;
• — у містах районного підпорядкування і селищах — не дрібніше 1:1000;
• — у селах — 1:2000.

Для забезпечення необхідної точності відображення прийнятої облікової одиниці площі похибка (гранична) точок знімального обгрунтування і межових знаків відносно найближчих пунктів державної геодезичної сітки не повинна перевищувати:

• — у містах республіканського і обласного підпорядкування — 10 см;
• — у містах районного підпорядкування, в селищах — 20 см;
• — у селах — 40 см. Помилка взаємного положення суміжних точок межі не повинна перевищувати 0,1 мм у масштабі плану.