Головна » Реферати » Реферати 4 курс » Аудит

Санаційний аудит



Зміст

1. Сутність та основні завдання санаційного аудиту.
2. Санаційна спроможність підприємства. Методи санаційного аудиту.
3. Порядок проведення санаційного аудиту.
4. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.
5. Акт аудиторської перевірки.

1. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ


Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі.
Головна його мета — оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.
Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції.
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:
• нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);
• андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);
• позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);
• саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);
• потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);
• державні органи (якщо вирішується питання про надання
підприємству державної санаційної підтримки).
мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.
Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:
1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;
2) план санації є реалістичним;
3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.
Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об'єкт санації. Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.
Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).
Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:
1) ідентифікація даних;
2)експертиза;
3) висновки;
4)вироблення рекомендацій.
Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції.

2. САНАЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА. МЕТОДИ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ


Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність.
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в) виробничого та кадрового потенціалу;
г) реальної та дієвої санаційної концепції.
Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Ці кількісні та якісні характеристики тісно взаємозв'язані. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, тоді як орієнтація виключно на забезпечення ліквідності дає змогу підтримати життєздатність підприємства лише в короткостроковому періоді.
З правового погляду санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, аби кредитори не мали підстав звернутися із заявою до арбітражного суду, порушуючи справу про банкрутство.
З метою визначення санаційної спроможності підприємства під час санаційного аудиту вирішуються такі завдання:
*аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства;
* визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
*виконується порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;
* здійснюється економіко-правова експертиза наявної в нього
санаційної концепції;
* оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;
зробиться висновок про доцільність санації чи ліквідації
суб'єкта господарювання.
Санаційний аудит полягає в перевірці повноти, достовірності та ефективності поданої санаційної концепції. Під час санаційного аудиту використовуються різноманітні методи й інструменти. До головних належать такі:опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхилень;«аналіз сильних і слабких сторін (СОФТ-аналіз);розробка сценаріїв;портфельний аналіз; метод ланцюгових підстановок; нуль-базис бюджетування;вартісний аналіз;трендовий аналіз.
Перш ніж проводити аудит, аудитор має підготувати в письмовому вигляді програму санаційного аудиту, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. До програми потрібно включити завдання аудиту з кожного напрямку, щоб вона допомагала контролювати виконувану роботу.
Готуючи зазначену програму, аудитор може передбачати залучення для виконання певних завдань інших аудиторів, консультантів та експертів з окремих питань.

3. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ


Перший етап санаційного аудиту — загальне ознайомлення з наявною в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Окрім цього збирається та систематизується інформація, використовувана у процесі санаційного аудиту.
Перш ніж починати санаційний аудит, аудитор має взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, що підлягає експертизі. Записка підтверджує повноту й достовірність плану, а також фактичного матеріалу, на якому він базується, і водночас визначає повноваження аудитора.
Дані про підприємство мають характеризувати його оперативний і стратегічний стан.
Відбиті в санаційній концепції вихідні дані про оперативний (фактичний) та стратегічний стан підприємства оцінюються у процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно вирішуються такі завдання:
1) аналізується виробничо-господарська діяльність;
2) аналізується фінансовий стан підприємства;
3) досліджується ситуація, в якій перебуває підприємство на
ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.
У процесі аналізу виробничо-господарської діяльності виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з метою виробити рекомендації щодо їх мобілізації чи усунення.
Аналізуючи виробничо-господарську діяльність, аудитор виконує таку роботу.
1. Вивчає загальну виробничу структуру підприємства.
2. Оцінює рівень існуючої технології виробництва.
3. Аналізує витрати на виробництво.
4. Аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань.
5. Оцінює показники праці.
Під час вивчення загальної виробничої структури підприємства вирішуються такі завдання:
* досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);
* визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд; проводиться експертиза доцільності утворення окремих підрозділів у ході майбутньої реструктуризації; визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в цілому. Визначається частка кожного виду продукції в загальному її обсязі.
Оцінка рівня існуючої технології виробництва здійснюєтьсяя в таких аспектах:
а) наявність сучасних передових технологій;
б) використання «ноу-хау» та власних інноваційних розробок;
в) застосування автоматизованих систем управління.
У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів, їх безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.
В процесі Аналіз витрат на виробництво вивчається ефективність планування собівартості та здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю.
Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування. У разі порушення вимог Закону «Про оподаткування прибутку» в частині формування валових витрат на підприємство очікують фінансові санкції.
4. Аналіз основних фондів та амортизаційних відрахувань.
Досліджуючи це питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріале- та енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі найуспішніше.
Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.
5. Аналіз показників праці.
Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.
Проводячи фінансовий аналіз, слід додержувати певної послідовності дій. На початковому етапі виконуються підготовчі заходи, що забезпечують правильність аналітичних розрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіряється взаємний зв'язок економічних показників і оцінюється їх порівнянність (остання може порушуватися через інфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітності та аналітичними групами балансу).
Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:
«Баланс»;
«Звіт про фінансові результати»;
«Звіт про рух грошових коштів»;
«Звіт про власний капітал».
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, можна скористатися Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та Методикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій, які затверджено Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року.
Аудит фінансової сфери передбачає:
- оцінювання динаміки та структури валюти балансу;
- аудит власного капіталу;
- аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості; «оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
- аудит реальних та фінансових інвестицій;
- аналіз дебіторської заборгованості;
- аналіз Сазп-Р1оу;
- оцінювання ділової активності підприємства.
Досліджуючи динаміку валюти балансу та його структуру ,використовують трендовий метод аналізу (кожну позицію балансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). На цій підставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників.
З огляду на функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких питаннях:
• склад і структура джерел власних фінансових ресурсів;
• структура сукупного капіталу підприємства;
правильність формування статутного фонду та порядок оцінювання вкладів;
• можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;
• можливості реструктуризації статутного фонду;
• структура та джерела формування додаткового капіталу;
• наявність резервних (страхових) фондів;
• наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємства, звертає увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використання залучених у такий спосіб фінансових ресурсів.На цьому етапі аудиту обчислюють показники фінансової стійкості.
Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та інших факторів.
У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:
• визначаються склад і структура позичкових засобів;
• розшифровується поточна кредиторська заборгованість;
• визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;
вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.
Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами — виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних знижок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.
У процесі санаційного аудиту за даними аналітичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксуванням дати її виникнення та суми.
При оцінці ліквідності активів підприємства та його плато спроможності вирішуються такі основні завдання:
* аналізуються оборотні активи;
• визначається рівень ліквідності активів;
оцінюється платоспроможність підприємства;
визначається, як виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.
Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному плануванні та координуванні виплат за борговими зобов'язаннями з огляду на грошові надходження на рахунок підприємства.
Активи залежно від швидкості перетворення їх на грошові кошти поділяють на чотири групи.
Поточна ліквідність балансу підприємства визначається порівнянням окремих груп пасивів та активів.
Невиконання цих нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, висунутих до підприємства з боку кредиторів, та виконання зобов'язань перед бюджетом, то такий суб'єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним.
У разі, коли підприємство не здатне виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їх погашення, кредитори можуть звернутися до арбітражного суду із заявою про оголошення боржника банкрутом.
Для дослідження фінансової рівноваги застосовують групу показників ліквідності та платоспроможності, що є пріоритетними під час визначення глибини фінансової кризи та оцінювання санаційної спроможності підприємства.
У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку, на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість».
Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу).
Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:
1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо іс
нує значний ризик невиконання платежів);
2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.
За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашення із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.
Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів.
У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, — основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.
Цей напрямок аудиту охоплює такі аспекти:
* склад, структура та доцільність реальних інвестицій;
* склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;
«джерела фінансування інвестицій та правильність їх відбиття
в обліку.
Показник кеш-фло характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.
Цей показник можна розглядати у трьох аспектах.
1. Як фінансово-економічний показник (індикатор спроможності фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел).
2. Як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності підприємства).
3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства.
Залежно від цілей фінансового аналізу обирають різні підходи до розрахунку Сазп-Р1о\у. Найпоширеніший спосіб розрахунку полягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства у визначеному періоді, додаються амортизаційні відрахування за цей самий період. СазЬ-Ріош показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів та відсотків за ними, на інвестиції чи виплату дивідендів.
Неодмінним елементом аналізу є дослідження напрямків використання прибутку.
Ділова активність — це діяльність підприємства, що забезпечує йому виробничі досягнення. Основними їх критеріями є такі показники:
•продуктивність праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності працівників);
«фондовіддача (відношення виручки від реалізації до балансової вартості основних фондів);
* оборотність коштів у розрахунках (відношення виручки від
реалізації до обсягу дебіторської заборгованості);
«оборотність виробничих запасів (відношення витрат на виробництво продукції до середніх виробничих запасів);
«оборотність власного капіталу (відношення виручки від реалізації до суми власного капіталу);
♦ оборотність основного капіталу (відношення виручки від реалізації до валюти балансу).
Низькі значення таких показників є попередженням для потенційних інвесторів, санаторів, кредиторів про недоцільність партнерства з таким підприємством.
Аудитор може самостійно вибирати найприйнятніші показники фінансового аналізу. У процесі аудиту фінансового стану можна застосовувати й інші підходи, найбільш прийнятні в конкретній ситуації.
Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів може призвести до перебоїв у його функціонуванні. Тому під час санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок у цілому та за окремими постачальниками. Потрібно дослідити також, чи немає фактів закупівлі сировини, матеріалів за завищеними цінами. У разі виявлення таких фактів необхідно з'ясувати їх причини (корисливий інтерес певних відповідальних за закупівлю осіб, мотиви ухилення від оподаткування, диктат постачальників тощо).
З огляду на аналітичну базу суб'єкта господарювання та зовнішні джерела інформації у процесі санаційного аудиту вивчаються основні параметри маркетингової політики, відбиті в санаційній концепції. Головну увагу слід приділити таким із них:
1) визначення попиту на продукцію та його прогнозування;
2) вивчення конкурентоспроможності товарів та створенняконкурентних переваг;
3) забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогамринку;
4) розроблення концепції життєвого циклу товарів (на стадіях впровадження, росту, зрілості та спаду);
5) управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);
6) розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;
7) розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових товарів з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.
У ході аудиту необхідно перевірити наявність контрактів, договорів намірів та інших документів, які свідчать про можливості підприємства на ринку збуту продукції. Здобуту інформацію слід зіставити з даними, наведеними в плані санації.
При вивченні діяльності підприємства у сфері збуту слід перевірити, чи немає фактів реалізації продукції за цінами, нижчими за ринкові (чи взагалі за собівартістю або дешевше). За наявності таких фактів потрібно розкрити їх причини.
Якщо підприємство здійснює бартерні розрахунки, слід проаналізувати продукцію, що надходить за бартером, стосовно її ліквідності, необхідності для підприємства, а також цін.
Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства передбачає визначення повноти врахування в санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряється, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Встановлюється, чи діють причини кризи й досі чи вони вже подолані (або зникли самі по собі). Визначаються вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються сильні та слабкі сторони в діяльності підприємства.
Щоб з'ясувати фактичний стан підприємства та перспективи його розвитку, у практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-аналіз — аналіз сильних і слабких сторін, а також наявних шансів і ризиків . В економічній літературі СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом
На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації, що мають на меті:
1) усунення наявних слабких місць,
2) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних
сторін).У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний та негативний вплив на підприємство іззовні, а на цій підставі виробляються пропозиції, які мають на меті:
1) нейтралізувати можливі ризики;
2) використати додаткові шанси.
Під час санаційного аудиту сильні та слабкі сторони діяльності підприємства слід оцінювати з урахуванням основних тенденцій змін у зовнішньому щодо підприємства середовищі. Так, наявна виробнича програма на актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, проте згодом під дією зовнішніх факторів вона може стати недосконалою і перетворитися на його слабину.
Оскільки сильні та слабкі сторони є відносними показниками, відповідні висновки мають ґрунтуватися на порівнянні з аналогічними характеристиками підприємств-конкурентів. Під час аналізу сильних та слабких сторін визначаються критичні сфери, які під дією специфічних зовнішніх та конкурентних факторів впливають на економічні результати підприємства, а далі встановлюються ключові параметри, від яких залежить ефективність господарської діяльності.

4. ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ЗАПЛАНОВАНИХ САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ


Аудитор має обговорити з керівництвом суб'єкта господарювання плани майбутніх дій, завдяки яким підприємство сподівається вийти з фінансової кризи, діставши обґрунтовану гарантію того, що план санації є здійсненним і його реалізація поліпшить ситуацію.
У ході аудиту перевіряється повнота та правильність розрахунку цільових показників. Важливо з'ясувати, чи правильно розрахована потреба в капіталі, необхідному для проведення санації, і чи заплановані заходи щодо мобілізації фінансових ресурсів достатні для її задоволення. Оцінюється реальність мобілізації окремих джерел фінансових ресурсів, запланованих підприємством, наприклад можливість отримання санаційних кредитів, державних гарантій, або реальність розміщення емісії цінних паперів.
Слід уточнити, чи враховується можлива збитковість підприємства на початкових етапах санації, та визначити джерела покриття збитків. Планом санації має бути передбачена якомога повніша інтеграція та координація окремих структурних сфер, таких як маркетинг, науково-дослідна робота, постачання, збут, персонал, фінансування, бухгалтерія.
Якщо в санаційній концепції передбачено інвестування, продаж окремих об'єктів основних фондів чи використання державної фінансової підтримки, то слід перевірити, чи узгоджені строки їх проведення з іншими санаційними заходами.
Перевіряється також, чи враховані всі податкові аспекти санації. Зокрема, якщо планується мобілізувати приховані резерви, то треба враховувати можливість виникнення об'єктів оподаткування, з яких слід сплачувати податок на додану вартість та податок на прибуток.
Необхідно перевірити, чи відповідають наявні у підприємства фінансові та матеріально-технічні можливості запланованим показникам щодо зростання обсягів реалізації продукції. Як правило, істотне поліпшення ситуації зі збутом та прибутковістю підприємства планується на другий та третій рік санації.
Дається також правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції. У процесі аудиту необхідно оцінити ефективність майбутньої санації.

5. АКТ АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ


Завершується аудит загальною оцінкою санаційної спроможності підприємства з подальшим прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання та складанням акта аудиторської перевірки.
На підставі здобутих у результаті санаційного аудиту даних розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства.
В акті про результати санаційного аудиту потрібно чітко відбити поточний стан підприємства й визначити його санаційні шанси з огляду на прогнози розвитку самого підприємства та навколишнього середовища. Акт має бути не лише достовірним та інформаційно насиченим, а й містити переконливі обгрунтування тих чи інших висловлених у ньому тверджень, а також найістотніші висновки, на яких грунтується оцінка санаційної концепції.
Акт аудиторської перевірки може складатися з таких розділів:
1. Основні відомості про аудитора та аудиторську фірму.
* назва аудиторської фірми, номер і дата ліцензії, виданої Аудиторською палатою, адреса, телефон;
* відомості про аудитора: прізвище, ініціали, номер, дата ви
дачі сертифіката аудитора.
2. Підстави для здійснення аудиту, мета, методи та обсяг.
Зазначаються замовники аудиту, відповідні законодавчі підстави, об'єкт аудиту (реквізити підприємства), мета та завдання цього заходу, основні документи й методи, використані під час його здійснення.
Акт адресується клієнтові, як того потребують умови взятого аудитором зобов'язання, і має містити ще й таку інформацію: брав аудитор участь у розробці плану санації чи він працював з уже готовим планом; період, протягом якого проводився аудит.
3. Оцінка достовірності інформації та наданих доказів.
Акт має чітко викладати думку аудитора про відбитий у звітності фінансовий стан підприємства, а також про наведені у плані санації дані з погляду їх повноти, достовірності, реальності та об'єктивності.
Аудитор має констатувати виконання неодмінних передумов здійснення аудиту:
а) фінансова інформація була підготовлена згідно з нормативною базою, якою керується підприємство у практичній діяльності;
б) подана інформація за обсягом достатня для оцінювання
плану санації;
в) усі матеріальні питання, що стосуються правильного розуміння фінансової інформації, відбиті адекватно.
4. Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність.
З огляду на актуальну фінансово-господарську ситуацію та причини кризи на підприємстві — об'єкті аудиту, сильні та слабкі сторони в його діяльності, найважливіші санаційні заходи, що плануються, робиться остаточний висновок про санаційну спроможність (неспроможність) цього підприємства. При цьому головним є таке:
* документальне підтвердження наявних передумов санаційної
спроможності (неспроможності);
* визначення основних ризиків;
* оцінка санаційних заходів (якщо вони мають сенс).
Остаточний висновок можливий у трьох варіантах.
1. Однозначно стверджується, що концепція санації відбиває
реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним.
2. Зазначається, що план санації можна реалізувати, виконав
ши певні рекомендації, зроблені під час санаційного аудиту.
3. План санації визнається нереальним, а сама санація — не
можливою.
Якщо аудитор установлює, що санація підприємства є можливою лише при виконанні певних рекомендацій, зроблених у ході аудиту, то він має зробити посилання на зміст даних рекомендацій.
Якщо план санації визнано недосконалим, аудитор має обґрунтувати цей висновок, назвати позиції плану, які є недостовірними або сумнівними щодо здатності підприємства їх реалізувати й продовжувати свою фінансово-господарську діяльність у майбутньому. Якщо аудитор переконаний у тому, що підприємство не в змозі надалі функціонувати, він має дати таке формулювання: концепція санації є хибною.





Повна інформація про роботу

лекція "Санаційний аудит" з предмету "Аудит". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 31.10.2010 в 21:21. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 3768 та скачано 57 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...


Подібні матеріали