Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Економічна теорія

Міжнародні науково-технічні відносини



Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцеінзій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання, як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2.5—3 роки. Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зрос¬татиме ефективність використання всіх ресурсні. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люк¬сембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.
Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування. автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі об¬числювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплек¬сно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транс¬портних систем та систем управління на базі ЕОМ.
Особливості сучасного стану розвитку науково-технологічної сфери проявляються, зокрема, в змінах структури міжнародної торгівлі.
Як бачимо, за 20 років питома вага товарів, то втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, се¬редні технології — майже в 1,5 раза за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз¬витку, розширює можливості використання технологічних ресур¬сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши¬рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех¬нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між¬народну науково-технологічну систему.
Міжнародне виробництво

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко¬номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най¬головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під¬приємництва. Найвиразніше туг проявляється роль ТНК, спіль¬них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.
У процесі посилення глобалізації господарського життя орга¬нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб¬ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскра¬віше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від ЗО до 50 % матеріального, фінан¬сового й технологічного обороту світової економіки.
У навчальній і науковій літературі досить поширена так звана еклектична парадигма міжнародного виробництва Дж. Данінга. Він, зокрема, виділяє п'ять головних типів міжнародного вироб¬ництва залежно від детермінуючих факторів:
• виробництва, що грунтуються на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технології, додаткових активів, при¬родних ресурсів, інфраструктури, ринків;
• виробництва ринкової основи, які теж базуються на спільному використанні капіталів, технології, інформації. Крім того, за¬стосовуються сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються реконструкція й модернізація, вводяться в дію інші потужності, досягається ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва, реалізуються переваги від зниження матеріальних і трудових витрат, від стимуляційних заходів урядової політики;
• виробництва, що базуються на раціональній спеціалізації про¬дуктів або технологічних процесів. Вони поєднують характерні риси й особливості перших двох типів міжнародних вироб¬ництв, а також забезпечують широкий доступ до ринків, еко¬номію на масштабах і географічну диверсифікацію. Досягається економія від спеціалізації й концентрації виробництва, зни¬ження трудозатрат, реалізуються переваги від розміщення під¬приємств у країні, що приймає;
• виробництва, пов'язані з торгівлею й розподілом продукту. Джерела економії —скорочення затрат на виробництво і доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне обслуговування;
• змішані виробництва, що становлять різні комбінації названих чотирьох і використовують, крім того, переваги ринку та порт¬фельних інвестицій.
Синтез різних типів міжнародного виробництва дає можли¬вість реалізувати три головні групи переваг: власності, розміщення виробництва та інтерналізації. Додаткові переваги пов'язані зі спільним використанням активів та з трансакційними діями.
Переваги власності та нематеріальних активів втілюються у виробничих інноваціях, виробничому менеджменті, організацій¬них і маркетингових системах, інноваційних потужностях (некодифікованих знаннях), людському капіталі, фінансах, «ноу-хау» та ін. Переваги спільного управління на базі об'єднаної власності полягають в економії на масштабах та внаслідок спеціалізації, виняткового або пільгового доступу до джерел робочої сили, при¬родних ресурсів, фінансової інформації, ринку продукції, дешевих ресурсів материнської компанії. З'являються більш сприятливі можливості для отримання достовірних даних про міжнародні ринки, в тому числі грошові й фінансові, що зменшує ризик від валютних коливань.
Переваги інтерналізації пов'язані насамперед з подоланням негативних чинників, що випливають із так званої відмови (не¬спроможності) ринку (market failure). Йдеться про скорочення витрат на дослідження й торгівлю, запровадження власності, зміст якої визначають нематеріальні активи, що є більш гнучкими до змін кон'юнктури та можливої цінової дискримінації на ринку. Сюди ж належать використання гарантій якості проміжного і кінцевого продуктів, отримання економії від взаємопов'язаної діяльності, компенсація від ринкових трансакцій, уникнення не¬гативних дій уряду (квоти, тарифи, ціновий контроль, податки). Нарешті, фірма контролює пропозицію й обсяги втрат, включа¬ючи технологію, ринки збуту, в тому числі конкуренцію, може замовляти перехресне субсидування, впроваджувати трансферні ціни, конкурентну чи антиконкурентну стратегію, повністю отри¬мувати інтернальний ефект доти, поки, за Р. Коузом, «вyтрішньофірмові витрати менші, ніж витрати ринкових транс¬акцій».
Переваги розміщення виробництва можуть реалізовуватись або в країні походження багатонаціональних корпорацій, або у прий¬маючій країні, в тому числі шляхом створення філій, дочірніх компаній тощо. Тут виникають додаткові можливості ефективного просторового розподілу природних, техніко-економічних інтелектуальних ресурсів, а саме: грошей, енергії, матеріалів ком¬понентів, напівфабрикатів з метою зниження затрат і цін На цю саму мету орієнтовані міжнародні транспортні й комунікаційні витрати, стимули інвестиційної діяльності. Долаються штучні бар'єри в торгівлі, створюється необхідна інфраструктура вирішуються комерційні, правові, освітні, транспортні та комунікаційні проблеми. Мовні, етнокультурні, митні та інші розбіжності також використовуються з вигодою для підприємництва Досягається економія внаслідок централізації наукових і маркетин¬гових досліджень. Робляться поправки на економічну систему й політику уряду, на інституційні основи розподілу ресурсів.
Усього на транснаціональні корпорації, де найповніше прояв¬ляється міжнародний характер виробництва, припадає понад 20 % світової продукції та близько ЗО % світового промислового вироб¬ництва й 1/5 внутрішньофірмової торгівлі.
Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є між¬народна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій — портфельні і прямі.
Портфельні інвестиції —це суто (винятково) фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку така форма міжнародного під¬приємництва набула ще до Першої світової війни. Головним ін¬вестором виступала Англія, яка була заінтересована в отриманні в такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претенду¬вав тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед із допомогою банків чи ін¬вестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні ін¬вестиції занепали й відновилися лише в 60-ті роки.
Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи рема¬нент або ж здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спіль¬них підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій. У між¬народній практиці прямі інвестиції широко застосовуються транс¬національними корпораціями для виробництва готової промисло¬вої продукції, видобутку сировини, розширення сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.
Всього в другій половині 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці перевищував щорічно суму в 400 млрд дол. Серед найбільших експортерів капіталу — США, Велика Бри¬танія, Франція, Німеччина, Гонконг. Із усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більш ніж 90 % припадає на роз¬винуті в економічному відношенні країни. Майже 70 % прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються, та держави з перехідною економікою.
Важлива роль у формуванні й диверсифікації міжнародного виробництва належить спільним підприємствам (joint ventures) та вільним економічним зонам. Спільні підприємства (СП) створю¬ються в таких формах: акціонерні товариства, товариства з обме¬женою відповідальністю, командитні товариства, холдинги тощо. Вони характеризуються трьома головними ознаками: майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку. Сфера діяльності спільних підприємств охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, ін¬формаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і після¬продажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, стра¬хової справи, транспорту, туризму та ін. Різке зростання кількості спільних підприємств спостерігається останнім часом у країнах Східної Європи, нових незалежних державах, що виникли на терені колишнього СРСР, у Китаї. Зокрема, в Польщі діє більше 6 тис. СП, Румунії —14,5 тис., Угорщині — 13,5 тис., у Китаї — майже 40 тис. За оцінками, ЗО—40 % діяльності ТНК також відбувається у формі спільних підприємств.
Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного ви¬робництва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортні-промислові зони. За різними оцінками, у сві¬товій економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10 % світового товарообороту.
У розвинутих країнах поширені переважно вільні митні й тран¬зитні зони та порти, технополіси і технопарки. У країнах, що розвиваються, більшість вільних зон орієнтована на експортне виробництво. Для країн з перехідною економікою характерним є використання різних видів комбінованих (комплексних) зон.
Найбільших масштабів розбудова вільних економічних зон набрала у Бразилії і Китаї. Створена в Амазонії вільна екнономічна зона "Манаус" займає майже чверть території Бразилії (3,6 млн. Км2). Вона стала потужним полюсом зростання бразильської економіки. Загальний обсяг інвестицій у цю зону, починаючи з 1967 р., склав близько 14 млрд. дол., а щорічний продаж продукції сягає 7 млрд. дол. У Китаї статус вільних економічних зон отримали 4 великі території та 14 приморських міст. Загальна сума іноземних інвестицій становить тут 22 млрд. дол. Через вільні економічні зони реалізується 2/3 зовнішньоторгівельного обороту Китаю.




Повна інформація про роботу

реферат "Міжнародні науково-технічні відносини" з предмету "Економічна теорія". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 29.08.2010 в 10:11. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 1071 та скачано 32 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...