Важлива роль у регулюванні трудових відносин відводиться угодам галузевих профспілок з міністерствами (національні договори), якими встановлюються єдині для галузей тарифні системи з досить широким діапазоном оплати в межах кожного розряду, а також інші галузеві соціальні гарантії.
Ринкове господарство в Швеції відрізняється добре налагодженим підприємництвом, високим рівнем членства трудящих в профспілках, співробітництвом підприємців і профспілок та високою організованістю трудових відносин. Основними суб’єктами системи соціального партнерства є організації підприємців і профспілки.
До числа найбільших організацій підприємців належить Об’єднання підприємців Швеції (САФ), яке включає майже 43 тис. компаній, організованих у 35 підприємницьких асоціацій, а також Організація підприємців банківських інститутів і Об’єднання газетних підприємців.
Головне завдання САФ – це участь у переговорах про колективні договори, а також надання послуг і консультацій з таких питань, як організація праці, участь трудящих в управлінні, статистика заробітної плати, охорона праці.
На загальнонаціональному рівні з 1898 року діє центральне об’єднання профспілок Швеції (ЦОПШ). Це конфедерація 23-х профспілок, які об’єднують майже 90 відсотків усіх робітників країни.
У Швеції прийнято вважати, що організації підприємців і профспілковий рух настільки сильні, що самі можуть досягти угод у галузі праці без втручання уряду. Незважаючи на це, підприємці і профспілки все частіше звертаються за консультаціями до уряду під час проведення колективних переговорів.
До середини 80-х років система централізованих переговорів у Швеції зазнала нарікань з боку ділових кіл, на думку яких, централізація не дозволяє пристосувати колективні договори до умов, особливостей і завдань галузей і компаній. Відтак, з початку 90-х років типовими колективними договорами у Швеції стали угоди на галузевому рівні між організаціями профспілок і підприємців, а також на рівні компаній. У разі, коли переговори заходять в глухий кут, уряд може призначити посередницьку комісію.
У Швеції діє виважена система запобігання трудовим конфліктам. За умови невдалих попередніх переговорів, страйк може бути оголошений офіційно не раніше ніж за тиждень після попередження. Якщо трудова угода вже діє, то не можна провадити страйк через конфлікти, які підпадають під чинний договір. Для вирішення конфліктів, що виникають у рамках чинних колективних договорів, у Швеції ще 1928 року створено спеціальний Трудовий суд. Із семи членів суду по два призначаються організаціями підприємців та трудящих і три – урядом.
Характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відносин міжпрацею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиліть важливоючастиною шведської дійсності була централізована система переговорівпро укладення колективних договорів в області заробітної плати за участюпотужних організацій профспілок і підприємців у якості головнихдійових осіб, причому політика профспілок грунтувалася на принципахсолідарності між різними групами трудящих.
У шведській політиці того часу явно виділяються два домінуючімети: повна зайнятість і вирівнювання доходів. Активна політика нависокорозвиненому ринку праці і виключно великий державний сектор
(при цьому мається на увазі, перш за все сфера перерозподілу, а недержавна власність) розглядаються як результати цієїполітики.
Економісти визначають шведську модель як "модель, економіки, що поєднує повну зайнятість і стабільність цін шляхом проведення обмежувальної економічної політики, доповненої вибірковими заходами для підтримки високого рівня зайнятості та капіталовкладень У широкому сенсі шведська модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій країни: високий рівень життя, широкий масштаб соціальної політики.