Основні риси географії тваринництва. У різних країнах світу тваринництво має неоднаковий рівень розвитку. В економічно розвинутих країнах (Європа, Північна Америка, Японія) та постсоціалістичних країнах з перехідною еко¬номікою (Центральна Європа, країни СНД) - це високоінтенсивна, високомеханізована галузь, що базується на такому ж інтенсивному і механізованому кор¬мовиробництві. Основні галузі тут - молочне тваринництво, стійлове вирощуван¬ня великої рогатої худоби на м'ясо, свинарство, високомеханізоване птахівництво. Тваринництво цих країн - високотоварна галузь, тісно пов'язана з переробни¬ми та збутовими ланками агропромислових комплексів. Однак у країнах, що ма¬ють великі пасовища, тваринництво поєднує в собі риси екстенсивного виробниц¬тва (проте добре технічно оснащеного), пов'язаного з іншими ланками АПК. Тут вирощують велику рогату худобу на м'ясо, розводять овець, використовуючи па¬совища. Це характерно, наприклад, для Південного Заходу США, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, меншою мірою півдня України і Росії, Казахстану тощо.
У країнах, що розвиваються, склалося екстенсивне тваринництво, яке вико¬ристовує можливості пасовищ і мало пов'язане з іншими галузями АПК. Найкра¬ще тут розвинуте м'ясне та м'ясо-молочне тваринництво (велика рогата худоба при цьому менш продуктивна, порівняно з Європою чи США), пасовищне вівчарство, місцями конярство, верблюдівництво тощо.
Серед країн, що розвиваються, найбільше поголів'я великої рогатої худоби на м'ясо розводять країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Мексика, Уругвай) та Східної Африки (Ефіопія), поголів'я овець та кіз - країни Південно-Західної та Південної Азії (Іран, Туреччина, Індія, Пакистан).