Освітній портал MyReferatik

Зміст

І. Вступ
ІІ. Роль культурно-просвітницької організації „Просвіта” в піднесенні національної свідомості громадян України
ІІІ. Висновки.
IV. Список використаної літератури

Вступ

Незалежна, соборна, самостійна держава – Україна, поступово, але впевнено, долаючи політичні, економічні і соціальні негаразди, вступила в XXI століття. Можливо, історія востаннє дала українському народові довести право на незалежність, що здобута зусиллями багатьох українців – патріотів. Нині Україна існує як повноправний член світової співдружності цивілізованих країн, як держава, що має право не лише на самостійний поступ у майбутнє, а й на власну історію.
Сьогодні більше ніж колись важливо знати історію своєї держави, щоб не допустити жодної історичної помилки в процесі державотворення нашої Батьківщини. На жаль, ще й сьогодні чуються відголоски минулого: «Україна східна», «Україна західна», «москалі», «западенці» - ці вирази і слова зриваються з уст деяких політиків, журналістів, пересічних громадян. Але більшість українців, істинних патріотів, переконані – є одна, єдина, рідна і дорога наша Україна.
Щоб так і було, щоб наша держава квітла і міцніла, ми ще й ще повертаємося до важкої долі, яка випала на плечі українців і, які зуміли перенести і монголо-татарське іго, і владу Литви і Польщі, Австро-Угорщини, турок і татар, Російської імперії.
Українські історики написали багато наукових робіт, де викладена історія боротьби українського народу за свою свободу і незалежність, показані етапи державотворення. Ці питання розкриті в наукових роботах М. Грушевського, Ю. Бачинського, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Аркаса, Н Полонської-Василенко, в роботах сучасних істориків – Ф. Турченка, В. Шевчука, В. Сарбея, С. Тульчинського, В. Верестюка, М. Коваля, В. Короля та Д. Яворницького.
Але в роботах цих авторів мало уваги, або зовсім без уваги залишається питання просвітницької роботи, Яка розгорнулася в ІІ половині XIX ст.. Придушена реакцією, після повстання декабристів, Україна затихла, але в глибині її не вгасали революційні ідеї. Геніальні твори Т. Г. Шевченка знайшли родючий грунт у серцях українців – і знатних панів, і неписемних селян, вони будили приспані почуття, надії, що «прокинеться воля, козак заспіва…».
Кирило-Мефодіївське братство, що скупчило цвіт української думки, виробило першу політичну програму українських прагнень: це федерація слов’янських народів, в якій перше місце належить Україні.
Ці та інші ідеї потрібно було донести до кожного українця. Не дати їм втратити віру в себе, в свій народ, допомогти не зламатися від Емського та Валуєвського указів.
Н. Полянська-Василенко відзначає, що «кінець XIX ст.. можна характеризувати, як добу підготовки українських сил до боротьби за незалежність. Ця підготовка полягає саме в просвітницькій роботі»
Мені здається, що на сучасному етапі розвитку нашої держави необхідно проводити саме культурно-освітню роботу, щоб до кожного українця донести красу і велич нашого слова і нашої пісні, гордість і славу нашої держави – славних героїв-козаків і наукових діячів. Не звинувачувати один одного в тих чи інших промахах, а пам’ятати, як перша «Просвіта», яка виникла в Галичині, розповсюджувала твори І. Франка і Лесі Українки, Т. Шевченка і М. Вовчка, які було заборонено друкувати в Наддніпрянській Україні.
«Кінець XIX століття – доба соборної України. В єдиний, могутній рух об’єднуються українці Заходу і Сходу і творять об’єднаними силами спільну культуру». Ці слова історика Н. Полянської-Василенко допомагають зрозуміти, чому вивчення культурно-просвітницької діяльності «Просвіт» є актуальною і сьогодні. Саме сьогодні всім українцям необхідно діяти спільно, плекати історію і культуру своєю єдиної, суверенної Незалежної держави – Україна! Не рвати країну на шматки, не вимазувати в багнюці одні історичні факти і натирати до блиску інші, а чесно і правдиво говорити про героїчне і трагічне, ніжно плекати кращі традиції українського народу – це найважливіше сьогодні в процесі сучасного державотворення і це стане можливим, коли кожний із нас почує українське слово в кожній оселі і в кожному закладі, коли буде більше видаватися українських книг, коли ми будемо знати своїх героїв – цю роботу виконують «Просвіти» та інші просвітницькі організації, які і сьогодні діють на Україні та поза її межами.
Мета цієї роботи: показати, які засоби використовували «Просвіти» кінця XIX ст.. , щоб пробудити національну свідомість, щоб підготувати український народ до боротьби за незалежність, а також переконати читача, що просвітницька робота дійсно була і є важливою частиною державотворчого процесу в Україні.

Висновок

Я живу в щасливий час. Народжується нове покоління: молодь, що зростає разом з нашою державою, ще з дитинства вбирає в себе українське слово, традиції, історію, культуру.
Україна нарешті повертає із забуття свою мову, культуру, історію. Мимоволі спадає на думку, а чи не могли б ці підняті з архівів документи, що вражають глибиною думки і безкорисливістю подвижництва їх творців, послугувати програмним начерком і для теперішнього покоління українських культурно-просвітницьких діячів. Приклад наслідування незаперечний!
Якщо взяти нинішній день і порівняти з початки формування колишньої «Просвіти», то побачимо багато паралелей поміж цими двома відтінками історії України. Як колись, «Просвіта» бере на себе організацію найрізноманітніших форм пробудження і активізації національної свідомості людей, піднесення їх культурного рівня, пропаганду і вивчення рідної мови, популяризацію обрядів, свят. Отже, «Просвіта», розпочинає новий етап своєї діяльності на ниві національного відродження – створювати національну школу, відновлювати історичну пам'ять українського народу, підносити суспільну свідомість і творчу активність, утверджувати християнську мораль, викорінювати з української хати мовний суржик. Тобто відродити високу духовність і творчу ініціативу народу, спираючись на рідне слово, без якого жоден народ не спроможний «о власній силі йти». Українська мова, культура має бути не гостею фестивалів, а хлібом щоденним нації, в економіці, торгівлі, банківській справі, транспорті, в армії, міліції та суді, в парламенті та уряді. Ця діяльність сприяє розбудові нашої держави – України. На світанку XXI століття народ об’єднався в єдиному прагненні жити в щасливій, Богом благословенній, рідній Україні!

Список використаної літератури

1. Аркас М.М. Історія України-Русі – Одесса «Маяк» 1994р.
2. Аркас М. М. Історія України-Русі – К. вища школа, 1993
3. Гвоздський П. М. Переднє слово Аркаса Історія України-Русі – К. вища школа 1993 р.
4. Грушевський М. Історія України Київ 1992 р.
5. Мельник І. Виникнення Товариства «Просвіта» як української народовської просвітницької організації.// Нарис історії «Просвіти»/ Р. Іваничук, Т Комаринець, І. Мельник, А. Середяк. – Львів – Краків – Париж: Просвіта, 1993.
6. Полянська-Василенко Н. Історія України Київ 1992 р.
Турченко Ф. Г., Новітня історія України (1939 – 2001): Підручник для 11 – го кл. серед. загальноосв. навч. Зал. – К. Ґенеза