Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. Батьки мали українське коріння, про що свідчить насамперед те , що вони сповідували православну віру, як їхні пращури. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана майбутнього Гетьмана.

Щодо його дитячих років, то він зростав у час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти собі всі ті військові вправи, які, вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної рідні, де наука була завжди в пошані.

Вплив його мами, Марії, що була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою,заважив на ньому, й був це єдиний вплив, до якого признавалася така таємна й незбагнена індивідуальність. Мати вислала його на студії до Києва, де тодішні школи були славні на весь європейський Схід. Вчили там професори, що кінчали свої студії на Заході, а заснував їх Київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії „Ля Флеш”, звідки запозичив методи навчання. Мазепа студіює три роки риторику та латину. Цицерон, Тит, Лівій і Тацит стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишається для нього зразками та чаруватимуть його усе життя. Мазепа добре володів пером, у хвилинах дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості.

Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар’єру для свого сина, вислав його, як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; королі, князі, жіноцтво, воя- ки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою по-лонити серця. Розпочався період служби. Мазепу, що знав багато мов, незважаючи на молодість, використовували переважно в дипломатичних місіях, які дали змогу знайомитись з українською діяльністю. Він оглянув Німеччину, Фран- цію та Італію. Не надто обтяжливі службові обов’язки уможливлювали одруження з прегарною панночкою безжурного польського двору й розкошування у колі друзів. Окрім того йому не бракувало хисту до суперечок та честолюбства породжених вочевидь прихильністю короля і, либонь, жінок, яким подобався сповнений життя, напрочуд здібний і добре вихований юнак. А проте гострий конфлікт з польським дворянином Пассеком (1662), хоч і не похитнув становища Мазепи, дав йому відчути, яким чужим і зловорожим для нього може стати оточення польського короля. 1663 р. він залишив службу. Причина відставки пов’язана з останньою дипломатичною місією. В лютому 1663 р. той-таки Ян Казимир відрядив його до гетьмана Юрія Хмельницького з королівським посланням, яке юний дипломат уже вручив новому гетьманові Правобережної України – Тетері. Якраз тоді польський король чимдуж готувався до походу проти Лівобережної України. Допомога Тетері набувала для нього великої ваги. Отже, Мазепа знову негайно вирушає туди для залучення гетьмана до королівського походу, щоправда, не як голо- ва місії, а як асистент призначеного Яном Казимиром польського сановника. Подальший перебіг подій не зовсім ясний. Та хоч, як це було, а Мазепа постав перед Тетерею без польського сановника. Внаслідок самостійних дій молодого диплома та місія закінчилася невдало.

Невдача пригадала Мазепі рідний край . Він зро- зумів тоді, що Україна – це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту, і для його мрій – спрагнених влади та володіння. Невдячність чужинця розбудила в його враженій душі патріотичні почування, досі невиразні. У 1663 р. Мазепа входить у політичне життя України.

Коли Ян-Казимир перейшов Дніпро і йшов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві. Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців.

Саме тоді на Україну споглядали заздрим оком три держави: Варшава, Москва й Константинополь. Кожна з цих держав мала там свою партію і свого гетьмана. Найславніший був Петро Дорошенко, що мріяв з’єднати Україну, що була під Польщею, в одну державу під номінальною опікою султана.

Саме тоді 1669 р. до нього прийшов Мазепа. Ведений певним інстинктом і маючи вже деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він зробив негайно кар’єру: спершу призначили його комендантом гетьманської гвардії, а хутко потім дійшов він до почести генерального писаря , себто провідника всієї дипломатії у козацькій державі.

Новий генеральний писар Дорошенка ввійшов до доброї школи, де міг прегарно розвинути свій незрівнянний вроджений дипломатичний хист. Він мусить виступати як посередник у переговорах з усією Європою: ладити між султаном, кримським ханом, польським королем, московським царем, бранденбурзьким електором. Сам Людовик ХIV пробував нав’язати зносини з Дорошенком через свого варшавського амбасадора не те, щоб дістати від нього допомогу-корпус для боротьби проти цісарської армії.

Всі землі на правім березі Дніпра заявилися за прапором Дорошенка; Лівобережжя визнало Москву, якої представником був гетьман Самойлович, бідний попівський син. Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із цією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих землі. Завдяки щедрим дарам царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Ревний покровитель православ”я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського барокко. Заходами Мазепи Києво- Могилянський колегіум набув статусу Києво-Могилянської академії (у цей час відомої як „Могило-Мазепивіанська”). Завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси.

Його відкрита і послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Іваненко Петро, військовий канцелярист, втік на Січ і став там піднімати заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка „ смокче народну кров” і „визволити нашу Батьківщину Україну з-під влади Москви”, Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населеМазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви. Майбутній гетьман народився в маєтку його батьків. Рік його народження залишається нез’ясованим. Деякі дані вказують на 1629 р., інші – на 1644-й, приблизно 1632 – 1639 рр

Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. Батьки мали українське коріння, про що свідчить насамперед те , що вони сповідували православну віру, як їхні пращури. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана майбутнього Гетьмана.

Щодо його дитячих років, то він зростав у час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти собі всі ті військові вправи, які, вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної рідні, де наука була завжди в пошані.

Вплив його мами, Марії, що була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою,заважив на ньому, й був це єдиний вплив, до якого признавалася така таємна й незбагнена індивідуальність. Мати вислала його на студії до Києва, де тодішні школи були славні на весь європейський Схід. Вчили там професори, що кінчали свої студії на Заході, а заснував їх Київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії „Ля Флеш”, звідки запозичив методи навчання. Мазепа студіює три роки риторику та латину. Цицерон, Тит, Лівій і Тацит стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишається для нього зразками та чаруватимуть його усе життя. Мазепа добре володів пером, у хвилинах дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості.

Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар’єру для свого сина, вислав його, як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; королі, князі, жіноцтво, воя- ки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою по-лонити серця. Розпочався період служби. Мазепу, що знав багато мов, незважаючи на молодість, використовували переважно в дипломатичних місіях, які дали змогу знайомитись з українською діяльністю. Він оглянув Німеччину, Фран- цію та Італію. Не надто обтяжливі службові обов’язки уможливлювали одруження з прегарною панночкою безжурного польського двору й розкошування у колі друзів. Окрім того йому не бракувало хисту до суперечок та честолюбства породжених вочевидь прихильністю короля і, либонь, жінок, яким подобався сповнений життя, напрочуд здібний і добре вихований юнак. А проте гострий конфлікт з польським дворянином Пассеком (1662), хоч і не похитнув становища Мазепи, дав йому відчути, яким чужим і зловорожим для нього може стати оточення польського короля. 1663 р. він залишив службу. Причина відставки пов’язана з останньою дипломатичною місією. В лютому 1663 р. той-таки Ян Казимир відрядив його до гетьмана Юрія Хмельницького з королівським посланням, яке юний дипломат уже вручив новому гетьманові Правобережної України – Тетері. Якраз тоді польський король чимдуж готувався до походу проти Лівобережної України. Допомога Тетері набувала для нього великої ваги. Отже, Мазепа знову негайно вирушає туди для залучення гетьмана до королівського походу, щоправда, не як голо- ва місії, а як асистент призначеного Яном Казимиром польського сановника. Подальший перебіг подій не зовсім ясний. Та хоч, як це було, а Мазепа постав перед Тетерею без польського сановника. Внаслідок самостійних дій молодого диплома та місія закінчилася невдало.

Невдача пригадала Мазепі рідний край . Він зро- зумів тоді, що Україна – це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту, і для його мрій – спрагнених влади та володіння. Невдячність чужинця розбудила в його враженій душі патріотичні почування, досі невиразні. У 1663 р. Мазепа входить у політичне життя України.

Коли Ян-Казимир перейшов Дніпро і йшов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві. Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців.

Саме тоді на Україну споглядали заздрим оком три держави: Варшава, Москва й Константинополь. Кожна з цих держав мала там свою партію і свого гетьмана. Найславніший був Петро Дорошенко, що мріяв з’єднати Україну, що була під Польщею, в одну державу під номінальною опікою султана.

Саме тоді 1669 р. до нього прийшов Мазепа. Ведений певним інстинктом і маючи вже деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він зробив негайно кар’єру: спершу призначили його комендантом гетьманської гвардії, а хутко потім дійшов він до почести генерального писаря , себто провідника всієї дипломатії у козацькій державі.

Новий генеральний писар Дорошенка ввійшов до доброї школи, де міг прегарно розвинути свій незрівнянний вроджений дипломатичний хист. Він мусить виступати як посередник у переговорах з усією Європою: ладити між султаном, кримським ханом, польським королем, московським царем, бранденбурзьким електором. Сам Людовик ХIV пробував нав’язати зносини з Дорошенком через свого варшавського амбасадора не те, щоб дістати від нього допомогу-корпус для боротьби проти цісарської армії.

Всі землі на правім березі Дніпра заявилися за прапором Дорошенка; Лівобережжя визнало Москву, якої представником був гетьман Самойлович, бідний попівський син. Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із цією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих землі. Завдяки щедрим дарам царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Ревний покровитель православ”я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського барокко. Заходами Мазепи Києво- Могилянський колегіум набув статусу Києво-Могилянської академії (у цей час відомої як „Могило-Мазепивіанська”). Завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси.

Його відкрита і послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Іваненко Петро, військовий канцелярист, втік на Січ і став там піднімати заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка „ смокче народну кров” і „визволити нашу Батьківщину Україну з-під влади Москви”, Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населе