Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Історія України

Окупаційний режим фашистів. Трагедія Бабиного Яру



Уривки

Захоплюючи українські землі, німецькі агресори та їхні румунські та угорські поплічники відразу ж встановили жорстокий окупаційний режим. Він був людиноненависницький, визначався винятковими звірствами – масовими репресіями, знищенням або депортацією мільйонів громадян України, безпрецедентним руйнуванням, розграбуванням народного господарства, особистого майна, тисячолітніх культурних надбань нашого народу, розшматуванням української території.
В основі окупаційної політики, яка здійснювалась в Україні, лежала расова теорія про зверхність “арійців” щодо їх народів. Згідно з нею німці як арійці мають природні інстинкти й здібності до панування, управління, повинні завойовувати інші землі. Віднесений до расово неповноцінних український народ був приречений нацистами більшою частиною на винищення, меншою – на перетворення на слуг німецьких панів. Відповідно до цього стратегією свого ставлення до українців та інших народів нацисти проголосили підкорення та їх жорстоку експлуатацію, винищення непокірних та “зайвих”( з точки зору окупантів) людей ненімецької національності.
Окупаційний режим в Україні переслідував, таким чином, дві головні мети: політичну та економічну. Політична передбачала знищення українського народу, як й інших слов’ян, та його державності, в тому числі і радянської її форми. Економічна – пограбування природних багатств, народного господарства, майна громадян, безмежну експлуатацію тих українців, які вціліють.
20 вересня 1941 р. німецько-фашистські війська вдерлися в столицю Української РСР. 778 днів Київ перебував під п’ятою окупантів. 778 днів гітлерівці руйнували й грабували місто, знущались з радянських людей. У Києві, як і в усіх тимчасово окупованих містах і селах, було встановлено фашистсько-поліцейський режим, введена рабська праця.
Гітлерівський уряд ще задовго до нападу на Радянський Союз розробив детальні плани пограбування нашої країни, перетворення її на колонію німецького імперіалізму. Програма пограбування і розорення Радянської країни була викладена у червні 1941 р. в секретному документі під назвою “Директиви по керівництву економікою у знову окупованих східних областях Зелена папка)”.
Головне завдання гітлерівського нападу на СРСР в “Зеленій папці” визначалося так:” Згідно з наказом Гітлера необхідно вжити всіх заходів до негайного й повного використання окупованих областей в інтересах Німеччини. Одержати для Німеччини як можна більше продовольства й нафти – таке основне завдання цієї кампанії. Поряд з цим німецька промисловість повинна бути забезпечена сировиною з окупованих областей. Першим завданням є забезпечення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей.
Для здійснення цього грабіжницького плану, який передбачав також введення примусової праці у містах і селах, був створений спеціальний апарат, з власним “господарським командуванням”,” економічними штабами”, із своєю “розвідкою”, з “інспекціями”,” військовими частинами”,” військовими агрономами”,” сільськогосподарськими офіцерами”.
На окупованій українській землі німецько-фашистські загарбники почали нищити все, що було дороге народові, що було досягнуто за роки Радянської влади. Окупанти вживали всіх заходів, щоб Україну з її високо розвинутими промисловістю та сільським господарством, наукою і культурою, з її великими досягненнями у державному будівництві перетворити в колонію, в сировинний додаток до німецької економіки. Загарбники поставили собі за мету перетворити волелюбних українців та інші радянські народи в колоніальних, безправних рабів, в народність без державності, засуджену на знищення, вимирання, на рабську працю, онімечення.
Гітлерівці розчленували українські землі, частину яких вони передали своєму сателіту – Румунії, а Галичину приєднали до польського генерал-губернаторства. Значна частина українських земель була включена до складу так званого рейхскомісаріату “Україна”, очолюване А. Розенбергом. Дороге мільйонам українців слово “Україна” вживалося гітлерівськими загарбниками не як державне, а як географічне поняття, як назва однієї з багатьох колоній фашистської Німеччини.
На окупованій території гітлерівці створили величезний апарат насильства та грабежу, що охоплював своїми щупальцями всі галузі життя. Цей апарат спирався на поліцію, жандармерію, загони СС, СД, на гарнізони регулярних військових частин, що стояли в містах та районних центрах.
Окупанти ліквідували радянський адміністративний поділ. Замість областей та районів були створені округи та волості з відповідними органами влади: окружними управами на чолі з гебітскомісарами і волосними управами на чолі з волосними старшинами. В усіх округах, містах і волостях були створені воєнно-польові комендатури, в розпорядженні яких перебували військові гарнізони, гестапо, поліція та каральні органи. На посади бургомістрів, волосних шефів, сільських старост окупанти призначали українських буржуазних націоналістів, колишніх царських чиновників, карних злочинців. Вони люто ненавидячи Радянську владу, вслуговуючись перед окупантами, зраджували народ, допомагали загарбникам поневолювати його, встановлювати фашистське рабство.
Населення тимчасово окупованої ворогом території було позбавлене всіх політичних і взагалі людських прав. Окупанти намагались духовно обеззброїти український народ, онімечити його, перетворити на рабів. З цією метою вони ліквідували всі вищі учбові заклади і школи і відкрили невелику кількість німецьких шкіл. Переважну більшість населення гітлерівці позбавили будь-яких засобів існування, прирікаючи радянських людей на голодну смерть, вони фактично ліквідували базари. Різні “комісійні” магазини обслуговували лише окупантів. Продуктові картки видавалися тільки прислужникам окупантів. Невелика частина населення, яку вони примусили працювати на себе, одержувала голодний пайок. Небачені злодіяння вчинили німецько-фашистські загарбники у столиці Радянської України – Києві. Своє перебування у Києві гітлерівці відзначили варварським руйнування підприємств, жилих будинків, театрів, клубів, бібліотек, спортивних споруд тощо. Вони висадили в повітря і спалили всі будинки на улюбленій киянами центральній вулиці міста – Хрещатику і прилеглих до нього вулицях. Від площі Калініна до Бессарабки на місці багатоповерхових споруд залишилися безформні купи заліза і цегли. Руйнування Києва гітлерівці з провокаційною метою приписали діям більшовиків-підпільників. 3 листопада 1941 р. фашистські розбійники висадили в повітря історичний пам’ятник світового призначення – Успенський собор Києво-Печерської лаври, збудований ще в ХІ ст. Всіляко придушуючи і знищуючи культуру українського народу, намагаючись звести радянську молодь до становища рабів не тільки фізично, а й духовно.
З перших же годин захоплення міста окупанти почали поголовне грабування народного добра і особистого майна населення Києва. Фашисти тягли з квартир все, що потряплало під руки: взуття, одяг, білизну, посуд, продукти, навіть дитячі іграшки. 21 вересня 1941 р. німецьке командування видало наказ про здачу населенням усіх залишків продовольства. Дозволялось залишити тільки 24-годинний запас. За невиконання наказу окупанти загрожували розстрілом. У Києві, як і на всій окупованій території, фашисти запровадили примусову працю. Киян примушували працювати на підприємствах, що їх придбали до своїх рук новоспечені “господарі” – гітлерівські комерсанти і спекулянти. Робітники працювали на підприємствах у неймовірно тяжких умовах. Тривалість робочого дня становила 14-16 годин на добу. За важку працю робітникам платили по 200-300 крб. На місяць, на які нічого не можна було купити. Робітники зазнавали нечуваних знущань. Так, на заводі “Більшовик” майстер-фашист по-звірячому побив робітницю Серафиму Павловську, яка після цього стала калікою. Колишній волинський помічник барон фон Рентель, господарюючи на заводі “Ленінська кузня”, запровадив дикі, кріпосницькі порядки. Майже щодня після роботи робітників вишиковували у дворі і піддавали обшуку. Якщо наглядачі знаходили у робітника хоча б порожню пляшку, принесену, щоб купити після роботи молока, його обвинувачували в спробі вкрасти бензин і чинили люту розправу, нацьковуючи собак. За найменшу “провину” фашисти влаштовували над робітниками прилюдні катування.
Фашисти зневажали радянських людей, принижували їх гідність. У Києві, де частково був відновлений трамвайний рух, користуватись трамваєм могли тільки гітлерівці та їх прислужники. Кращі квартали були заселені тільки німецькими загарбниками. На громадянських будинках рясніли написи:” Тільки для німців”,” Українцям вхід заборонено”.
Гітлерівці навмисно створювали у місті безробіття і голод. Запровадивши каторжний режим, фашисти мали на меті викликати масове вимирання радянських людей. У першу чергу окупанти прагнули знищити партійно-радянський актив та інтелігенцію. Гітлер планував після фізичного винищення значної частини радянського народу поселити на Україні “25 мільйонів колоністів – німців і споріднених їм народів,– які можуть не боятися тягот, бо до важкої роботи будуть притягнені українці.
Політика заохочування насилля та свавілля привела до того, що мільйони українців, росіян, євреїв, інших громадян України та інших країн стали жертвами справжнього терору, нелюдських знущань та аморальних дослідів. Тільки в Україні за часи війни було створено 180 великих концтаборів, які в народі називали “фабриками смерті”. 250 українських сіл з усіма їх жителями були повністю спалені окупантами за непокору. Було зруйновано 714 міст та селищ, 28 тис. сіл. За неповними даними, фашисти за час окупації знищили понад 4 млн. мирних громадян, майже 1,3 млн. військовополонених. Понад 2,4 млн. українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Понад 3 млн. громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропало безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного четвертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни.
Страшною сторінкою в історії України є трагедія Бабиного Яру. Наприкінці вересня 1941 р. фашистські звірі зігнали в урочище Бабин Яр понад 90 тис. киян і протягом кількох днів їх розстрілювали. Існує багато свідчень про події, що відбувалися у той час, і жорстокість, яку виявляли німці до городян може вразити і злякати кожного. Так розповідає киянка Ткаченко Наталія Володимирівна, що під час окупації жила у Києві біля Бабиного Яру, про ті страшні дні:
Коли був виданий наказ про явку усіх євреїв Києва в район Сирцю, ми знали, що їм було наказано збиратися із цінними та теплими речами. Їх збирали в районі Сирцю і там розстрілювали, попередньо знявши з них одяг. Розстрілювали дітей, жінок, старців. Я сама бачила, оскільки це було видно з мого подвір’я.
Масові розстріли продовжувались біля 5-6 днів, малих дітей давали на розтерзання собакам, дітей побільше кидали живими до ям і закидували землею, дорослих розстрілювали. Це було у вересні 1941 року.
Після масових розстрілів в околиці Києва звозили групами єврейські сім’ї, які були виявлені під час облав, звозились із лікарень хворі, розбиті паралічем, і всіх їх там знищували. Це продовжувалось протягом в основному перших 3-4-х тижнів окупації Києва. Потім туди звозились “душегубкою” люди із гестапо. В кінці грудня 1941 р. привезли групу матросів, зовсім роздягнених і босих, яких також розстріляли...
А ось іще свідчення жінки, яка у той час перебувала у концтаборі й працювала у нелюдських умовах: відпочинку ми не мали, досить часто в 11-12 часів ночі нас будили та строєм виводили, заставляли бути присутніми при повішенні когось із ув’язнених, що намагалися втекти. пам'ятаю одного разу у п’яному вигляді до нас явився один із гестапівців, зайшов в заселену жінками кімнату і, посвітивши на них ліхтарем, почав стріляти у сплячих жінок. Поки його забрали, він встиг вбити 3-х жінок. Пам’ятаю, якось вночі взяли на розстріл 6 жінок і дівчин. Одну жінку взяли серед білого дня і розстріляли на території концтабору, а трохи пізніше розстріляли двох дітей і мати. Крім того, ми спостерігали багато випадків розстрілів за межами нашого табору – в Бабиному Ярі, бо із байраків жіночого табору все, що робилося в цьому урочищі, було видно як на долоні. По вівторках та п’ятницях рано вранці до Бабиного Яру під’їжджали машини з одягнутими й роздягнутими чоловіками, жінками, дітьми, яких вели до Яру, де їх розстрілювали. Пізніше розстрілів уже не було чутно. Вони знайшли інший спосіб винищення людей. Починаючи з серпня на протязі тижня машини все підходили й підходили до Бабиного Яру настільки часто, що у нас склалося враження, що проходе загальне знищення населення Києва.
Окрім Бабиного Яру у Києві існувало 5 офіційних єврейських кладовищ.
Не тільки в Києві проводилися акти геноциду відносно населення України. В таких містах як Львів, Житомир, Вінниця та інші загинуло не менше ніж у Бабиному Яру людей. Тільки через Львівське гетто пройшли і загинули близько 236 тис. осіб.
Запам'ятаються акти геноциду, які проводилися під час Другої світової війни фашистами, повинні завжди нагадувати нам про те, що подібне ніколи не повинно повторитися.





Повна інформація про роботу

доповідь "Окупаційний режим фашистів. Трагедія Бабиного Яру" з предмету "Історія України". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 04.02.2011 в 21:18. Автором даного матеріалу є Повхліб Вікторія. З моменту опублікування роботи її переглянуто 4431 та скачано 61 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Повхліб Вікторія...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...