Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Історія України

Воєнні дії на Україні у 1941 – 1942 роках ХХ століття



1. Причини і характер війни. Українське питання в міжнародній політиці напередодні і на початку Другої Світової війни. Советизація Західної України в 1939-1941 роках.
Друга Світова війна належить до числа найбільших історичних подій. У цій війні брала участь 61 держава з населенням близько 80% від усього населення планети. Воєнні дії велися на території 40 країн. У збройні сила воюючих країн було призвано 100 млн. чоловік.
Що ж стало причиною такої глобальної війни? Звичайно ж, причинн було трохи. Основні:
Різке загострення ідеологічних і економічних протиріч між країнами Європи.
Прагнення фашистських держав до нового переділу світу і захопленню колоній. Зокрема, Німеччина прагнула до світового панування, Італія - до панування в Средиземноморському басейні, а Японія - до панування в басейні Тихого океану.
Можна відзначити, що основні протиріччя, що викликали Другу Світову війну, були закладені ще у Версальському договорі 1919 року, що поставив Німеччину в такі умови, що не міг не викликати реваншистських настроїв у країні.
Характер війни з боку Німеччини і її союзників був загарбницьким (пряма агресія), а з боку країн, які подверглися нападові, визвольний.
Україна входила в стратегічні інтереси обох воюючих сторін. Ще до початку війни безпосередній вплив на українські землі зробив Мюнхенський пакт (30 вересня1938 року), після якого Чехословакія змушена була погодитися на автономію Закарпаття. 15 березня 1939 року сейм, вибори в який відбулися незадовго до цього, проголосив незалежність держави Карпатська Україна. Президентом був обраний Августин Волошин. Однак у той же день уряд змушений було бігти за кордон, тому що Закарпаття окупували угорські війська.
Початкові війни предшевствовало підписання 23 серпня 1939 року пакту Молотова-Риббентропа (радянсько-німецький пакт про ненапад). Додатково до нього був підписаний секретний протокол, расграничуваючий сферу впливу СРСР і Німеччини. Західна Польща (сучасні Західна Україна і Белорусь) з'являлася сферою інтересів СРСР. Радянські війська ввійшли на цю територію 17 вересня 1939 року під видом допомоги братерським народам. Новий режим намагався навіть зберігати видимість законності. 22 жовтня в Західній Україні були проведені вибори в Народні збори, що наприкінці жовтня прийняли декларацію про возз'єднання з УРСР. У липні 1940 року СРСР змусив Румунію передати йому Бессарабію і Буковину. Таким чином, до УРСР було приєднано територію, на якій проживало 7 млн. західних українців. На цих землях почався процес советизації. Він містив у собі:
ліквідацію старої системи керування і впровадження нової - радянської, поляки що служать були замінені росіянами;
конфіскацію поміщичих і монастирських земель;
націоналізацію банків і великої промисловості;
реконструкцію старих підприємств і будівництво нових;
українізацію, зміцнення системи просвіти і охорони здоров’я, створення системи соціального забезпечення.
Усі ці реформи, однак, здійснювалися командними методами, до яких звикли в СРСР. Не брались до уваги місцеві особливості, порушувався звичний уклад життя західних українців.
Наприкінці 1939 року почалася ліквідація громадських організацій і політичних партій (у тому числі Комуністичної партії Западної України), арешти і депортація їхніх лідерів, була заборонена діяльність "Просвіт".
Почалася також насильницька колективізація. Усе це супроводжувалося репресіями, що стосувалися всіх шарів населения, насамперед служителів церкви, підприємців, національної інтелегенції, заможних селян, лідерів партій.
Однак входження Західної України до складу УРСР було важливою подією - уперше західні і східні українці об'єдналися в рамках однієї державної структури. Але через своєї нетривалості це об'єднання не привело до глибоких змін у житті народу. Поряд з позитивними зрушеннями в соціальній сфері, населення Західної України придбало негативний досвід ознайомлення з радянською системою.
2. Напад Німеччини і її союзників на СРСР. Оборонні бої і поразка радянських військ у 1941-1942 роках. Установлення фашистського окупационного режиму. Антифашистський рух опору.
22 липня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. На Україну спочатку напала група армій "Південь", у задачі якої входило наступні:
розгром радянських військ на Правоберіжжі,
форсування Дніпра,
наступ на Донбас і Крим.
Одночасно румунські війська почали наносити удари на півдні через Молдавію і південні райони Правобережжя до Криму.
Україну обороняли Південний і Південно-Західний фронти. Однак вже в липні-серпні основний склад цих фронтів був знищений. Останні сили потрапили в оточення при узятті Києва 19 вересня. Трагедія Південно-Західного фронту була однією із самих великих невдач Червоної Армії в 1941 році.
Причини цієї й іншої невдач Червоної Армії на початку війни:
Дислокація радянських військ мала істотні недоліки (була расчитана на напад, а не на захист)
Демонтаж інженерних оборонних споруджень (у тому числі на колишній радянсько-польській границі)
Репресії в командуванні Червоною Армією в 1937-1938 роках
Ціною величезних зусиль на початку жовтня 1941 року удалося переформувати Південно-Західний фронт, що зайняв оборону по лінії Краснодар-Новомосковськ. Однак зупинити наступ німецьких військ знову не удалося. 25 жовтня після важких боїв німці захопили Харків.
Наприкінці вересня різко погіршилося положення і частин Південного фронту. Одеса і Севастополь виявилися в глибокому тилу.
Таким чином, у плині літа-осені 1941 року німецькі війська зі своїми союзниками захопили усе Правобережжя і велику частину Лівобережжя і Криму. Неокупованими залишилися тільки східна частина Харківської області, частина Донбасу, а також міста-герої Одеса і Севастополь.
Поразка фашистів у битві під Москвою (30 вересня 1941 - січень 1942 року) переросла в загальний наступ Червоної Армії на всіх стратегічних напрямках, у тому числі і на Південному і Юго-Западному фронтах. На Україні цей наступ повинен був привести до розгрому супротивника в районі Харкова і на Донбасу і захопленню переправ через Дніпро в районі Дніпропетровська і Запоріжжя. Одночасно планувалося вести операції в Криму.
Подальші події показали нереальність і необоснованість цих планів.
18 січня 1942 року почався наступ обох фронтів. Вони прорвали оборону супротивника на ділянці Балакле-червоний Лиман і просунулися на 90 км усередину. У результаті наступу утворився "Барвинковський виступ". На більше у фронтів сил не вистачило. Прорив до Дніпра, розгром Донбаського і Харківського угруповань супротивника виявилися непосильними задачами. У травні супротивник прорвав оборону Південно-Західного фронту. 19 липня було прийняте рішення про припинення наступу, однак війська на Барвинковському виступі були оточені і вже до 29 липня 240 тис. чоловік виявилися в полону. Так само трагічно закінчилися спроби розгрому німецьких військ у Криму. У липні після 250-денної героїчної оборони був узятий Севастополь. 22 серпня 1942 року радянські війська залишили місто Свердловськ у Луганській області і всій території України виявилася під німецької окупацією.
Окупанти знищили територіальну цілісність України. Вона була розділена на 4 частини, які підкорялися різним державним і адміністративним органам. Чернівецькі, Одеські, Миколаївська, південні райони Винницької області були об'єднані в губернаторство Транснистрія і подаровані Румунії за участь у війні. Західно-українські землі (Львівської, Тернопільської, Івано-Франківська області) були включені в Генерал-губернаторство з центором у Кракові. Ченігівська, Сумська, Харківська області і Донбас входили в прифронтову зону і підкорялися військовому командуванню. Інша територія України входила в Рейхскомісаріат України з центром у Рівні (під керівництвом Ерика Коха).
Із самого початку окупації розгорнулася широка фашистська пропоганда. Домагаючись підтримки населення, німці використовували факти, приховувані радянської влади (про те, як реально проходила колективізація, про репресії), обіцяли провести аграрну реформу (подекуди навіть почали закривати колгоспи) і забезпечити вільний розвиток української культури. однак це продовжувалося не довго. З розгортанням партизанського руху німці почали здійснювати план "Ост", по якому Україна повинна була перетворитися в аграрно-сировинний придаток Рейха. Усе населення України підлягало витисненню (міста повинні били перетворитися в населені пункти тільки для німців) і, частково, фізичному знищенню. Тільки лише за перші місяці окупаційного режиму в Києві в Жіночому Яру було знищено 850 тис. Чоловік. Усього за роки окупації було убито 4 млн. мирних жителів і 1.3 млн. військовополонених, а 2.4 млн. чоловік вивезено на роботи в Німеччину. Окупаційна влада як опор використовувала різні каральні органи: Гестапо (таємна поліція), СС (загони націонал-соціалістської партії), СД (служба безпеки). Крім військової і цивільної окупаційної адміністрації на початку війни створювалися також допоміжні каральні загони з місцевого населення.
Угорський режим у Закарпатті і румунський у Транснистрії були більш м'якими, у порівнянні з німецьким режимом.
В антифашистському русі в Україні було два плини:
Радянське (ориєнтувалося на відновлення радянської влади)
У червні-вересні 1941 року на Україні були створені підпільні обкоми партії і комсомолу. Однак вже в перші тижні війни підготовлені до підпільної роботи групи були виявлені і розгромлені (вирішальними фактором провалу стала відсутність підтримки з боку місцевого населення). Тільки з кінця 1941-початку 1942 року (особливо після перемоги під Москвою) почався широкомасштабний партизинський рух в Україні. У деяких районах партизанські загони поєднувалися навіть у великі з'єднання (серед найбільш відомих керівників таких з'єднань Ковпак, Федоров, Мірошник, Наумов, Сабурів, Вершигора й ін.). У червні 1942 року був створений Український штаб партизанського руху під керівництвом Тимофія Строкача. Головною задачею радянського опору стала координація дій з операціями Червоної Армії. Одна з найбільш значних партизанських операцій була проведена 12 липня 1943 року. З'єднання під командуванням Ковпака зробило рейд по трьох західних областях України (Карпатський рейд), ціль якого - виведення зі строю нафтопромислів у районі Борислава й Івано-Франківська - була успішно виконана. Протягом 1943 року найважливішим напрямком діяльності партизанів було руйнування шляхів сполучення, у тому числі залізниць. Разом з партизанськими загонами часто діяли професійні розвідники.
Національне (прагнуло до державотворення)
ОУН (Організація Українських Націоналістів) зародилася ще в 1923 р. на території Польщі, до складу якої входила в цей час Галичина. Керував цим рухом професійний військовий Євгеній Коновалец. Після його убивства в 1938 р. у Голландії агентом КДБ єдиний рух розколовся на дві фракції: на чолі з Мірошником, що підтримував ідею співробітництва з Німеччиною, і на чолі зі Степаном Бандерою, що виступав за створення власної армії і розгортання боротьби за незалежність України, спираючи лише на сили і можливості українського народу. Більшість підтримала Бандеру. На відміну від радянської влади, ОУН завчасно подбало про утворення свого підпілля. Ще до початку війни були сформовані так називані похідні групи. Їхні члени повинні були, випереджаючи німців при відході радянської влади встановлювати в населених пунктах українську владу і готувати масове антирадянське й антифашистське повстання. У жовтні 1942 р. об'єднані загони Мірошника і Бандери створили Українську Повстанську Армію (УПА). Систематичні воєнні дії УПА початку наприкінці 1942-початку 1943 р. Починаючи з листопаду 1941 р. німці почали заарештовувати всіх учасників ОУН-підпілля. Каральні експедиції продовжувалися в плині усієї війни. Теж саме відбувалося і з боку НКВД.




Повна інформація про роботу

доповідь "Воєнні дії на Україні у 1941 – 1942 роках ХХ століття" з предмету "Історія України". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 03.02.2011 в 12:32. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 6569 та скачано 64 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...