Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство

Контрольна робота з криміналістики



Зміст

1. Система елементів та ознак зовнішнього вигляду людини 3
2. Типові версії при розслідуванні податкових злочинів 7
3. Задача 12
Використана література 15

1. Система елементів та ознак зовнішнього вигляду людини

Ознаки і властивості присутні будь-якому матеріальному об’єкту. Люди (і речі) являють собою матеріальні утворення, кожне з який займає визначений обсяг матеріальної субстанції, обмеженої простором - такі границі утворюють зовнішню "оболонку", чи зовнішність (лат. habіtus). Зовнішність очевидна, вона лежить на поверхні і виділяє предмет у просторі. Тому відмінні риси зовнішності - це зовнішні ознаки. Будь-які об’єкти матеріальної живої і неживої природи характеризуються зовнішніми ознаками.
Зовнішність (вигляд) людини - це фізична сторона, ознаки якої здавна використовуються для розшуку й ототожнення людей, кримінальної реєстрації злочинців, у судовій експертизі і т.п. Для цих цілей вони класифіковані, а їхні назви уніфіковані міжнародними стандартами, що дозволяє їх використовувати в боротьбі зі злочинністю на міжнародному рівні, через Інтерпол.
Ознаки людей можна класифікувати на власні та супутні.
Супутні поділяються на:
— загальнофізичні ознаки (статево-вікова і національна приналежність особи);
— анатомічні ознаки (зовнішня будова тіла людини);
— функціональні ознаки (характеристика людини як живої динамічної системи);
— особливі прикметі (рубці, бородавки, татуювання, заїкання тощо).
Розглянемо детальніше анатомічні ознаки людини. Це уроджені особливості форми, розміру і розташування (локалізація) окремих частин тіла людини, що дозволяють виділяти його як звичайне фізичне тіло. Фігура, ріст, постава; форма обличчя, спинки носа, розмір чола, рота, будівля шкіри на пальцях рук і підошвах ніг - усе це зовнішні ознаки людини. Вони дають уяву про зовнішню сторону анатомічної будівлі на відміну від її внутрішніх властивостей, які характеризують якісно-кількісну структуру тканин на молекулярно-клітинному і генетичному рівнях.
Деякі автори вважають, що вірніше відносити особливі прикмети (шрами, фляки, татуювання, протези ніг, рук, зубів тощо) до елементів зовнішнього вигляду людини, а їх ознаками вважати форму, розміри та інші характеристики [5], [7]. Інакше виходить тавтологія: і особливі прикмети, і їхні характеристики — ознаки. Те ж варто сказати про ходу, міміку, жестикуляцію та ін., що у дійсності є не ознаками, а елементами зовнішнього вигляду людини.
У навчанні про зовнішні дані людини потрібно розрізняти поняття «ознака» і «властивість». Ознаку треба розглядати як відображення властивості. Недостатньо чітке відмежування названих понять приводить до їхнього ототожнення. Наприклад, В. О. Снетков пише, що як анатомічні ознаки людини виступають властивості частин і деталей тіла [7].
У зв'язку з викладеним, можливо, вірніше називати вчення про «словесний портрет» вченням не про зовнішні ознаки, а про зовнішній вигляд людини. Цим поняттям охоплюються не тільки ознаки (характеристики), але й елементи зовнішності. Зовнішній вигляд людини — нерозривна сукупність зовнішніх елементів і ознак, сприйманих навколишніми у виді цілий чи фрагментарний образи.
У навчанні про зовнішні дані людини звичайно розрізняють три групи зовнішніх ознак: анатомічні і функціональні, тобто власні ознаки людини, а також супутні їм ознаки одягу, носильних речей і дрібних предметів особистого побуту (ознаки екіпірування). Анатомічні ознаки відбивають зовнішньосоматичну структуру вигляду людини, функціональні — рефлекторні прояви життєвих функцій людського організму. Анатомічні і функціональні ознаки іноді називають відповідно статичними і динамічними, мотивуючи це тим, що перші можна спостерігати і при русі й у стані спокою, а другі — лише в рухах, що відрізняються автоматизмом.
Додамо, що не всі динамічні ознаки позначають рух (наприклад, ознаки постави, звичної пози, характерного вираження обличчя і т.д.). Тому можна погодитися з тим, що терміни «статичні» і «динамічні» неточно відбивають сутність анатомічних і функціональних характеристик елементів зовнішності людини і, отже, не можуть бути рекомендовані до використання.
Не зовсім вдало і загальноприйняте найменування тілесних ознак анатомічними. З великою підставою їх варто було б називати зовнішньосоматичними або просто соматичними (soma — тіло), тому що анатомія вивчає головним чином, внутрішню будівля організму в цілому і його окремих частинах і систем.
З огляду на, що ряд зовнішніх характеристик людини не укладається в систему анатомічних, функціональних і супутніх ознак, деякі криміналісти виділяють ще одну групу даних, називаючи їх загальфізичними чи статевовіковими і національними ознаками [7]. Точніше було б створити додатково дві групи, включивши в першу загальнофізичні ознаки — статі та віку, а в другу — зовнішні ознаки раси, національності та інші зовнішньодемографічні і зовнішньоетнографічні особливості людини.
Зовнішні ознаки доцільно поділяти на природні (уроджені) й придбані. До уроджених відносяться ознаки статі, національності, усіх частин і деталей тіла, деяких особливих прикмет (рідних плям) та ін. Придбані — це ознаки, що з'явилися внаслідок захворювання і лікування окремих органів (наприклад, зубів), у результаті зміни природних даних у ході росту, динаміки віку (кульгавість, шепелявість), навмисної зміни зовнішності з метою камуфляжу, наслідування моді (відрощування вусів, бороди, перефарбування волосся) тощо.
Зовнішні ознаки поділяються на загальні і частки за принципом: ознака об'єкта в цілому — загальна ознака, ознака деталі цього об'єкта —частковими ознака. Утім, такий розподіл суперечить найважливішій вимозі побудови будь-якої класифікації, відповідно до якого кожен об'єкт, що класифікується, може одночасно знаходитися тільки в одній ланці системи. Якщо ж йти за запропонованим розподілом, то більшість зовнішніх ознак, особливо соматичних, одночасно виявиться і загальними і частковими, тому що вони по своєму розташуванню і співвідношенню мають змішаний характер. Наприклад, ознаки носа в цілому є частками стосовно ознак голови й обличчя, але в той же час загальними стосовно ознак спинки і крил носа і т.д.
З огляду на те, що ідентифікація особистості виробляється шляхом дослідження від загального— через особливе — до одиничного, вірніше диференціювати елементи й ознаки зовнішнього вигляду людини на загальні (властиві будь-якій людині), особливі (властиві не всім людям), унікальні (одиничні — практично приналежні однієї особі).
До загальних елементів зовнішності варто відносити стать, вік, національність, частини і деталі тіла, ходу, поставу, жестикуляцію, міміку, мову, голос, манери поводження, екіпірування. До особливих — особливі прикмети (татуювання, шрами, протези рук, ніг, зубів тощо). Унікальними можуть бути предмети екіпірування (іменний годинник, зброя, прикраси тощо). Відповідно загальними ознаками будуть характеристики загальних елементів зовнішнього вигляду, особливими — характеристики особливих прикмет, унікальними — характеристики одиничних екземплярів носильних речей і т.д. Комплекс загальних, особливих і унікальних елементів і ознак зовнішності утворює індивідуальність зовнішнього вигляду конкретної людини.
У криміналістиці прийнято при описі зовнішності користатися єдиною спеціальною термінологією, щоб уникнути різночитань «словесного портрету» конкретної особи. Однак найчастіше автори порушують зазначене правило, застосовуючи для позначення тих самих ознак Це стосується і трактування різновидів ознак (наприклад, позначення форми обличчя, контуру спинки носа тощо).
Значні розбіжності в найменуванні різновидів кольору волосся, очей, шкіри тіла й обличчя людини. По-різному іноді позначають однакові параметри зовнішніх ознак. Наприклад, висоту спинки носа називають довжиною спинки носа і т.д. Неуніфіковано форми (схеми) системи зовнішніх ознак. Майже кожен автор пропонує свою схему «словесного портрета», градацію ознак.
Форми (схеми), по яких складається «словесний портрет», розроблені тільки для зовнішньосоматичних (анатомічних) ознак. Відсутність однаковості в найменуваннях і класифікаціях зовнішніх ознак, у формах (схемах) систем, а також відсутність еталонів окремих ознак значно знижують ефективність засвоєння і практичного використання криміналістичного навчання про зовнішній вигляд людини. Це одна з причин того, що в практиці розшуку злочинців на перший план виступають, як правило, особливі прикмети та їхні ознаки, по яких, головним чином, і виробляється ототожнення розшукуваної особи.

2. Типові версії при розслідуванні податкових злочинів

Податки – це обов'язкові за юридичною формою, індивідуально безоплатні платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему (чи в позабюджетні цільові фонди) з визначенням їхніх розмірів і термінів сплати.
Кримінальний закон установлює відповідальність за відхилення громадян від сплати податку й ухиляння від сплати податків з організацій і підприємств. Ухиляння від сплати податків відбувається шляхом приховання доходів у формі дії чи бездіяльності.
Перше може складатися у внесенні в звітні документи про доходи чи в інші об'єкти оподатковування свідомо перекручених даних, що зменшують суму доходів і інших об'єктів оподатковування, а також у створенні мнимих угод, оподатковування по який нижче (чи відсутнє), чим по угоді реальної.
Бездіяльність може полягати в непредставленні декларації про доходи, невідображення об'єктів оподатковування в документах чи навіть у повній відсутності необхідної для цілей оподатковування бухгалтерської документації (наприклад, при відсутності реєстрації юридичної особи).
Найбільш розповсюдженими способами ухиляннями від сплати податку фізичними особами є:
1) заповнення податкової декларації неналежним способом (наприклад, невказівка всіх місць роботи і, отже, утаювання грошових сум, по яких варто платити прибутковий податок, заниження сум, що підлягають оподатковуванню);
2) неналежне оформлення первинних документів на виплату коштів на підприємствах (платіжних відомостей). У цьому випадку фактична кількість виплачених грошей працівнику може не збігатися з грошовою сумою, за якої він розписався в платіжній відомості. Це може досягатися включенням у штатну чисельність «мертвих душ», тобто людей, які фактично не працюють на підприємстві, але числяться в його штатному розкладі. У цьому випадку при формально правильному заповненні податкової декларації в наявності повна невідповідність між реальним і врахованим доходом суб'єкту оподатковування, а, отже, прямий відхід від сплати податку. Виявлення такого роду порушень можливо тільки при проведенні перевірки безпосередньо на місці з опитуванням кожного, чиє прізвище фігурує в платіжних відомостях організації;
3) повна відсутність якого-небудь оформлення виплачених коштів фізичній особі. При цьому фактична оплата проводиться з джерела коштів, які виникли незаконним шляхом (неоприбутковані гроші – «чорний нал»). У цьому випадку податкова декларація може не заповнюватися зовсім, тому що операція по виплаті наявних коштів не знайшла відображення в бухгалтерських документах;
4) виплата готівки не з каси підприємства, а через страхові фірми. Це досягається шляхом укладення мнимих договорів, які передбачають виплати страхових відшкодувань фізичним особам, що у дійсності є не чим іншим, як грошовою винагородою чи реальним доходом фізичної особи;
5) надання працівникам (особливо комерційних банків) безоплатних позичок, з наступним відкриттям депозитних рахунків і розміщенням цих грошей на зазначені рахунки (при чому для своїх співробітників банк має можливість встановлювати особливу підвищену ставку). Такі виплати не обкладаються податками і являють собою особливий «законний» спосіб відхилення від оподатковування.
Різноманітні прийоми і способи ухиляння від сплати податків юридичними особами:
1) відсутність належного юридичного оформлення господарської діяльності. Це означає, що, будучи не зареєстрованою у встановленому законодавством України порядку як юридична особа, господарська одиниця не здійснює постановку на облік у податкові органи, що породжує повну відсутність контролю за оборотом коштів і доходами, фактично нею одержуваними. Наслідком такої ситуації є як відсутність належного бухгалтерського обліку, розрахунку оподатковуваної бази і, відповідно, належних податків, так і несплата цих податків у відповідні бюджети і позабюджетні фонди;
2) відсутність (чи часткова наявність) бухгалтерського оформлення господарських операцій чи навіть окремих видів діяльності суб'єктом, що хазяює.
3) Необґрунтоване списання товарно-матеріальних цінностей при фактичному їхньому продажі без оприбуткування доходу, що приводить до виникнення «чорних» (неврахованих) грошей, виникненню неправомірних збитків суб'єкта, що хазяює, заниженню прибутку і, відповідно, до несплати тих же податків;
4) Повне неоприбуткування доходу (у касу) за фактично реалізовану продукцію з наступним його невідображенням у бухгалтерських документах (без наявності списання), що приходить до тих же несприятливих наслідках для бюджету. Однак у цьому випадку можна легко знайти нестачу товарно-матеріальних цінностей, що були оприбутковані, але документи на вибуття яких відсутні;
5) часткове неоприбуткування виторгу характерно у випадках необґрунтованого фіктивного заниження цін на реалізовану продукцію зі здійсненням реальних розрахунків готівкою. Наслідком цього є недоплата тих же податків. Крім того, у цьому випадку відбувається утворення неврахованих грошей, які, будучи привласнені фізичною особою, є його прихованим доходом (не попадають у податкову декларацію). Оформлення операцій з реалізації продукції за заниженими цінами може здійснюватися з використанням підроблених документів;
6) використання в господарському обороті поза обігових активів, що не складаються на балансі організації. У результаті появи неврахованих коштів, вони можуть бути використані на покупку дорогої техніки для підприємства без відображення цієї операції в бухгалтерському обліку. У результаті цього виникає неоприбутковане майно, наслідком чого є відхід від податку на майно;
7) віднесення на собівартість продукції витрат, які не мали місця в дійсності шляхом складання підроблених документів на відпустку матеріалів у виробництво;
8) віднесення на собівартість продукції вартості послуг (з перерахуванням грошей) по фіктивних договорах (наприклад, на ремонт техніки), по яких не було отримано передбаченого в договорі відшкодування (фактично ремонт не вироблявся), а передбачалося одержання якої-небудь іншої вигоди (наприклад, одержання готівки);
9) завищення вартості товарно-матеріальних цінностей, що здобувається шляхом використання підроблених первинних (супровідних) документів;
10) віднесення на собівартість продукції витрат, не пов'язаних з виробництвом продукції чи здійснених у невиробничій сфері (роботи з благоустрою тощо);
11) віднесення на собівартість продукції витрат понад встановлених законодавством нормативів (наприклад, представницькі, командировочні витрати);
12) включення в собівартість витрат по фіктивних посвідках про відрядження;
13) віднесення на собівартість продукції витрат іншого тимчасового періоду. У результаті завищення собівартості продукції штучно зменшується оподатковувана база по податку на прибуток і, відповідно, величина цього податку, що приводить до недоплати цього виду податку в бюджети всіх рівнів;
14) підміна реального договору на надання послуг, оподатковування по яким передбачається іншим договором з більш пільговим оподатковуванням (наприклад, договір про спільну діяльність замість договору оренди);
15) складання угод з партнерами через рахунки третіх осіб (можуть бути й підставні фірми), при тім, що останні користаються податковими пільгами;
16) необґрунтоване застосування податкових пільг суб'єктами, що хазяюють.

3. Задача

Прибувши на місце вказане заявницею про зґвалтування і оглянувши його, слідчий не знайшов ніяких слідів, які б свідчили про дану подію.
Враховуючи це, він не склав протоколу огляду.
Чи правильні дії слідчого?
Версії підчас огляду місця події.
Дати визначення зґвалтуванню.

Статеві злочині відокремлені в Кримінальному кодексі Україні в особу підгрупу. По кримінальному законодавству вони відносяться до кримінальних дій, які спрямовані проти особистості. Ч. 1 ст. 152 КК встановлює, що зґвалтування — це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. По об’єкту посягання зґвалтування можна відокремити на: насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК), примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення неповнолітніх (ст. 156).
Планування розслідування зґвалтування будується на основі висування і перевірки одночасно всіх загальних версій. По справах про зґвалтування ними можуть бути наступні:
1) мало місце зґвалтування потерпілого;
2) зґвалтування не було, а мало місце добровільні полові зносини, що заявник видає за зґвалтування;
3) полових зносин не були взагалі, заява є помилковою.
У останньому випадку, якщо мало місце замах на зґвалтування, можуть бути висунуті наступні загальні версії:
1) мала місце спроба зґвалтування;
2) у відношенні заявника були зроблені дії іншого характеру – хуліганство, побої, образа і т.п.;
3) заява помилкова і подана з метою скомпрометувати особи, на яку вказує заявник, з метою мести або по якихось інших причинах;
4) мало місце добровільне відмовлення від зґвалтування.
Крім перерахованих, можуть бути висунуті і інші версії про окремі обставини і деталі події. Для їхньої перевірки слідчий намічає ряд питань, з'ясування яких дозволить зробити висновок про правильність чи хибність висунутих версій і здійснює первісні слідчі дії, а також доручає органам дізнання провести необхідні оперативно-розшукові заходи.
По справах розглянутої категорії можуть бути проведені практично всі слідчі дії, передбачені УПК. Однак частіше інших здійснюються: огляд місця події; огляд потерпілого і підозрюваного; упізнання й очна ставка; вихід на місце для перевірки показань. Огляд місця події – по справах цієї категорії він здійснюється з метою ознайомлення слідчого з місцем, конкретною обстановкою й умовами, у яких було зроблене зґвалтування, а також з метою виявлення, фіксації і вилучення речовинних доказів, що свідчать про перебування потерпілого і ґвалтівника в даному місці та у зазначений час.
Результати огляду місця події являють велику цінність для наступної перевірки показань потерпілого, підозрюваного і свідків. Огляд доцільно робити за участю потерпілого, який може надати допомогу слідчому в дослідженні обстановки і дати відповідні пояснення. Кваліфіковану допомогу у виявленні, вилученні й описі слідів крові, сперми, інших слідів біологічного походження, виділюваних організмом людини, мікрослідів можуть зробити судовий медик і експерт-криміналіст.
У залежності від місця, де було зроблене зґвалтування, звертається увага на стан навколишніх об'єктів, намічаються міри щодо виявлення слідів, що відносяться до злочину, і зважується перше питання: чи могло це місце бути місцем зґвалтування – наскільки воно багатолюдно, яка освітленість, які підходи до нього, наявність густої рослинності тощо.
Якщо злочин зроблений на відкритій місцевості, звертається увага, наскільки місце віддалене від житлових приміщень чи можливого скупчення людей, який характер і стан ґрунту, трави. У випадку виявлення слідів ніг чи транспортних засобів вони фотографуються, робляться гіпсові зліпки. Особливо уважно оглядається трава, у якій можна знайти сірника, цигарки, відірвані ґудзики, зброю і сліди його застосування, а також предмети чи деталі одягу, зірвані в потерпілого чи залишені нею.
При огляді приміщення в протоколі фіксується розташування меблів. На підлоги, килимах і білизні відшукуються сліди крові, сперми, волосся, мікрочастинки. Дані огляду зіставляються з показаннями потерпілого для їхньої перевірки.
Що стосується конкретного випадку, описаного в даній задачі, то дії слідчого, на підставі огляду не знайшов доказів і не склав протокол, є неправильними. Однієї відсутності помітних слідів злочину недостатньо для того, щоб вважати, що його не було. Сліди злочину, якщо воно мало місце бути, можуть знайти фахівці судмедекспертизи.

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.
2. Біленчук П.Д. та ін. Основи теорії криміналістики та криміналістична техніка. Вінниця, 2000.
3. Криминалистика: Учебник. / Под. ред. В.Ю. Шепитько. Х., Одиссей, 2001.
4. Біленчук П.Д. Криміналістичне дослідження обвинуваченого. Монографія. К., УАВС, 1995.
5. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы М., Юрид. Лит., 1973.
6. Салтевский М.В. Криминалистика: Учебно-практическое пособие. Харьков, 1997.
7. Цветков П.П. О криминалистическом исследовании внешнего облика человека // http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=137646





Повна інформація про роботу

контрольна робота "Контрольна робота з криміналістики" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 24.10.2010 в 20:46. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 1215 та скачано 34 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...