Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство

Суспільний лад Київської Русі

Уривки

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.
Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.
Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.
Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.
В VII — IX ст. у східних слов’ян йшов процес розкладання родоплемінного ладу: перехід від родової громади до общинної. Общинники жили в окремих будинках — напівземлянках, розрахованих на одну родину. Приватна власність вже існувала, але худоба залишалася в загальному володінні, нерівності усередині громад ще не було.
Виділилася родоплемінна знать — вожді (кнезы, князі) і старійшини. Вони оточували себе дружинами, тобто збройною силою, що не залежить від волі народних зборів і здатної примусити рядових общинників до покори. Таким чином, слов’янське суспільство вже підходило до виникненню державності.
Кожне плем’я мало свого князя. Слово ”князь” походить від спільнослов’янського ”кнез”, що означає ”вождь”. Одним з таких племінних князів-вождів VI (VII) століття був Кий. Російський літопис (”Повесть временных лет”) називає його засновником Києва. Деякі історики навіть вважають, що Кий став засновником найдавнішої племінної князівської династії, але ця думка не розділяється іншими авторами. Багато дослідників вважають і самого Кия легендарною фігурою.
Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Тому східнослов’янська державність народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.
Для державно-адміністративного устрою Київської Русі була характерною така риса, як федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походах київського князя.
Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн. населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. кв. км (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. До того ж ця формація швидко розвивалася.
Процес формування в Київській Русі основних класів феодального суспільства слабко відбитий у джерелах. Це одна з причин, чому питання про характер і касову основу давньоруської держави є дискусійним. Наявність у господарстві різних економічних укладів дає підставу ряду фахівців оцінити Давньоруська держава як раннеклассовое, у якому феодальний уклад існував поряд з рабовласницьким і патріархальному. Більшість учених підтримують думка академіка Б.Д. Грекова про феодальний характер Давньоруської держави, тому що розвиток феодальних відносин стало з ІХ ст. ведучою тенденцією в соціально-економічному розвитку Древньої Русі.
Найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. З часом знать скандінавського походження слов’янізувалася; це відбилося у перетворенні таких суто скандінавських імен, як Хелгі, Хелга, Інгвар та Вальдемар на відповідні слов’янські еквіваленти — Олег, Ольга, Ігор та Володимир. Постійні напади кочовиків на торгові шляхи, а також економічний занепад Константинополя у XII ст. призвели до обмеження можливостей займатися торгівлею, внаслідок чого колишні воїни-купці поступово перетворилися на великих землевласників. Знайти собі землю не становило труднощів, оскільки князі мали в достатку незайманих угідь і роздавали їх дружині. На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами), зберігаючи його навіть з переходом від одного князя до іншого. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. Власне, орієнтованість на місто, заінтересованість у комерції та рухливість відрізняли бояр Київської Русі від західноєвропейських феодалів.
На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали,— люди, що часто вважались ”середнім класом” Києва. Найвизначніші його представники були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв’язки з боярами й домінували у міській політиці. Порівняно з бюргерами Західної Європи тих часів міська знать Київської Русі була далеко могутнішою й численнішою, навіть після того, коли занепад торгівлі у XII ст. призвів до часткового зменшення її ролі.

До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали ”молодшими людьми”, належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала ”чернь” — ті, хто нічого не мали й наймалися на ”чорну роботу”.
Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Про селян відомо небагато, оскільки історичні джерела зосереджували увагу на вищих класах. Загальновизнаним є факт, що протягом усієї Київської доби більшість селян були відносно незалежними. Проте у XII—XIII ст. із початком лихоліття з’являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами, що набувало різних форм. Вільний селянин мав право звертатися до суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам (якщо ж він мав тільки дочок, то князь мав право претендувати на його землю). Основним обов’язком смердів була сплата данини та відбування військової повинності (як правило, допоміжного характеру) під час війни. Про безправне становище селян у суспільстві свідчив передбачений ”Руською правдою” штраф за вбивство смерда: кровні гроші у цих випадках становили 5 гривень. Для порівняння: за вбивство купця чи молодшого дружинника компенсація родині становила 40, а за вбивство старшого дружинника князя — 80 гривень.
Коли селянин чи представник іншої соціальної верстви потрапляв у кабалу (а це при лихварських процентах від 25 до 50 траплялося нерідко), або коли просто брав гроші у позичку, він міг укласти угоду з кредитором, за якою зобов’язувався за отримані гроші відпрацювати певний час. Ці закабалені або напіввільні робітники називалися закупами. На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Оскільки головним товаром в обміні між Києвом і Константинополем виступали раби, неважко зрозуміти, що рабство на Русі було явищем звичайним, особливо до прийняття християнства. Серед рабів, багато з яких працювали у княжих маєтках, були військовополонені, невільничі діти, закупи, що намагалися втекти від виконання повинності, та інші невдахи. Проте вони могли самі викупити себе на свободу або бути звільненими у винагороду за вірну службу своєму панові.
Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім’ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину (часом їх також називали князями-ізгоями), а пізніше й усіх, хто не вписувався в рамки даної соціальної верстви. До них належали недавно звільнені раби (церква заохочувала до звільнення рабів, вважаючи це за богоугодний вчинок), збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану.
Історики довгий час міркували над тим, щоб виявити спільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством. Цієї думки тримаються й такі немарксистські історики, як Микола Павлов-Сильванський, котрий звертав особливу увагу на той факт, що Київська Русь розпалася у XII ст. на ряд невеликих князівств із дедалі виразнішою сільськогосподарською орієнтацією. Проте більшість сучасних немарксистських істориків відкидають цю теорію. При цьому вони вказують, що центральний для феодалізму інститут васальної залежності у володіннях Рюриковичів не існував, позаяк влада князів над боярами була мінімальною. До того ж велика роль торгівлі та міст у життєдіяльності Київської Русі, а також наявність переважно незакабаленого селянства свідчать про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. Тому деякі західні історики схильні розглядати Київську Русь скоріше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств.

Література

1. Історія України: Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997.
2. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.
3. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.

Інформація про реферат

Повна інформація про роботу

реферат "Суспільний лад Київської Русі" з предмету "Правознавство" можна скачати безкоштовно. Теги роботи: Суспільний, київської, Русі. Робота опублікована 24.10.2010 в 21:00 її автором (Сергій). З моменту опублікування роботи її переглянуто 1559 та скачано 23 раз(ів). Коментарі щодо роботи залишили 0 відвідувачів. Для того, щоб оцінити роботу, натисніть на відповідну кількість зірочок

Коментар автора роботи

Сергій...

Роботу писав самостійно, детально розкрив тему в цілому, вимогливий викладач оцінив на 100 балів. Користуйтеся...