Освітній портал MyReferatik

Зміст

1. Правила продажу продовольчих товарів. Вимоги щодо приміщень працівників.
2. Поняття сертифікату та стандарту. Об’єкти сертифікації та стандартизації.
3. Громадське харчування. Поняття та суб’єкти діяльності у цій сфері.
Список використаної літератури

1. Правила продажу продовольчих товарів.

Вимоги щодо приміщень працівників.
Роздрібною вважається торгівля, в якій покупцем є кінцевий споживач, а не комерційне підприємство чи організація. На відміну від оптового продажу приводом для закупівлі в роздрібній торгівлі є задоволення особистих потреб покупця або членів його сім'ї за рахунок споживання купленого товару.
Підприємства та організації, які здійснюють на території України роздрібний продаж продовольчих товарів, зобов'язані дотримуватися встановлених правил діяльності і не порушувати права споживачів.
Продаж продовольчих товарів здійснюють різні торгівельні підприємства: спеціалізовані, з універсальним асортиментом продовольчих товарів, відділи (секції) підприємств непродовольчих товарів, палатки, кіоски, торгові автомати, автолавки, автопричепи, візки, бочки, цистерни тощо, існує також доставка продовольчих товарів для замовлення.
Стан торговельних підприємств для роздрібного продажу продовольчих товарів повинен винагороджувати санітарно-гігієнічним, технологічним та протипожежним нормам, які встановлені для приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів.
Торгово-технологічне думка для роздрібного продажу продовольчих товарів, повинне забезпечувати збереження їх якості і товарного вигляду протягом виключно терміну реалізації.
Забороняється приймати, приховувати і продавати продовольчі товари, які швидко псуються, без використання холодильного обладнання.
Транспортні засоби для перевезення харчових продуктів повинні мати санітарний паспорт, бути чистими, у справному стані, із спеціальним покриттям кузова, який безкарно миється.
Працівники, які здійснюють транспортування, зберігання і продаж продуктів харчування, підлягають обов'язковому медичному огляду. Кожен поденник повинен мати особисту медичну книжку. Працівники, які до речі не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються. Працівники забезпечуються форменим або іншим одягом, що відповідає санітарним вимогам.
Торговельні підприємства повинні мати санітарні правила, зареєстрований санітарний дослідження і санітарні книжки працівників, а також книгу відгуків та пропозицій.
Продовольчі товари в роздрібній торговельній пута супроводжуються відповідними документами, такими як: Товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, прибутково-видаткові накладні, посвідчення про якість, сертифікат відповідності державній системі сертифікації або його зображення завірена постачальником, або ж зазначений у товаросупровідної документації його реєстраційний номер, сертифікат безпеки.
Покупцям надається інформація в наочній та інших формах неприродний наявному асортименті і виробників товарів, час їх надходження у продаж, харчової цінності, особливості зберігання, приготування і вживання, а також про надання можливих послуг.
Якість, упаковка, маркування транспортування, умови, терміни зберігання продовольчих товарів, які знаходяться в роздрібній торговельній мережі, повинні відповідати чинним стандартам і технічним умовам.
Особливого підходу вимагають продовольчі товари, який швидко і боляче швидко псуються. Правила прийняття, умови і строки зберігання цих товарів викладено в "Правилах продажу продовольчих товарів", затверджених наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України № 237 від 28 грудня 1994 р.
Якщо клієнт придбав продовольчі товари неналежної якості, продавець повинен замінити їх для якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші.
Приміщення для організації в них послуг повинні відповідати вимогам діючих СНІПів, СанСПІПів, ГОСТів та інших документів.
Приміщення організацій розміщуються, як правило, у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків, за винятком організацій, експлуатація яких може призвести до забруднення території і повітря житлової забудови, організацій з наявністю в них вибухо-і пожежонебезпечних речовин і матеріалів; легкозаймисті матеріали, а також горючи рідини (масел, фарб, розчинників і т.п.) слід розміщувати переважно в окремо розташованих будинках.
При використанні для торгівлі орендованих будівель і приміщень останні повинні бути приведені у відповідність вимогам цих Правил.
Організації повинні бути обладнані санітарно-побутовими приміщеннями.
Приміщення для прийому, зберігання і підготовки товарів до продажу слід передбачати, як правило, на одному рівні з відповідним по спеціалізації торговельним залом. Підлоги в приміщеннях повинні відповідати СНІПам бути не слизькими, без щілин і вибоїн.
Усі приміщення повинні розташовуватися з урахуванням поточності, максимального скорочення шляхів руху товарів від місця їх приймання до місця реалізації, відсутність зустрічних і пересічних потоків товарів, тари, персоналу і покупців. Приміщення для прийому, зберігання, підготовки товарів до продажу і торговельні приміщення повинні мати між собою технологічний зв'язок.
Для прийому овочів та хліба передбачаються окремі двері або люки безпосередньо в приміщення для зберігання товарів.
Ширина коридорів у групі приміщень для зберігання і підготовки товарів до продажу повинна бути (в метрах):
- 1,6 - 1,7 - з площею торгового залу до 250 кв. м;
- 1,8 - 2,0 - з площею торговельного залу від 250 до 2000 кв. м;
- 2,3 - 2,7 - з площею торгового залу понад 2000 кв. м при використанні електрифікованого транспорту.
Вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони виробничих приміщень не повинен перевищувати встановлених гранично допустимих концентрацій (ГДК) відповідно до ГОСТу.
При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин різноспрямованої дії ГДК залишаються такими ж, як і при ізольованому впливі.
Для запобігання утворення і попадання в повітря виробничих приміщень шкідливих речовин необхідно:
- дотримуватися технологію;
- забезпечувати безперебійну та ефективну роботу припливно-витяжної вентиляції;
- у приміщеннях для прийому, зберігання і підготовки товарів до продажу і торгових залах, що реалізують товари побутової хімії (хіміко-москательні товари), до початку роботи, В процесі і після закінчення робочого дня проводити вологе прибирання.
Стан мікроклімату (температура повітря, температура поверхонь, відносна вологість повітря, швидкість руху повітря), вентиляції та опалення повинні відповідати ГОСТу.
Для профілактики несприятливого впливу виробничих факторів можуть бути використані захисні пристрої і засоби (припливно-витяжна вентиляція; системи місцевого кондиціонування повітря.
Вентиляційні системи повинні забезпечувати необхідні метеорологічні умови і чистоту повітря на робочих місцях в робочій зоні торгових і підсобних приміщень, а також приміщень для прийому, зберігання і підготовки товарів до продажу.
У системах механічної припливної вентиляції повинна бути системою очищення зовнішнього повітря і його підігрів в зимовий час.
Видалення повітря з приміщень системами вентиляції слід передбачати із зон, де повітря найбільш забруднене або має найбільш високу температуру. При виділенні пилу і аерозолів видалення повітря системами загальнообмінної вентиляції слід передбачати з нижньої зони.
Системи витяжної вентиляції слід передбачати окремими для наступних груп приміщень: торговельних залів, холодильних камер для зберігання фруктів та овочів, вбиральнях та душових.
Устаткування витяжних систем вентиляції, що видаляють повітря з різким або неприємним запахом (із вбиралень, курильних кімнат та ін.), Не допускається розміщувати у загальному приміщенні для вентиляційного устаткування разом з устаткуванням для припливних систем.
Холодильні камери для зберігання овочів, фруктів, ягід і зелені повинні бути обладнані механічною припливною вентиляцією, не пов'язаної з іншими системами вентиляції.
Приміщення, що мають природне освітлення, можуть провітрюватися через фрамуги, кватирки або інші пристрої.
Системи кондиціонування повітря застосовуються в залежності від кліматичного району розташування та величини торгової площі організації.
У постійно відкритих прорізів у зовнішніх стінах приміщень, що не мають тамбурів, і в зовнішніх дверей вестибюлів будинків слід передбачати повітряні і повітряно-теплові завіси.
Температура повітря, що подається повітряно-тепловими завісами, повинна бути не вище 500C біля зовнішніх дверей і не вище 700C біля зовнішніх воріт і прорізів.
Опалення повинне забезпечувати температуру і вологість повітря в приміщеннях, що відповідають вимогам Сніпів, ГОСТів.
Подача тепла системами опалення повинна передбачатися в холодний період часу у всіх приміщеннях з постійним або тривалим (понад 2 годин) перебуванням людей, а також у приміщеннях, у яких підтримання позитивної температури необхідно за технологічними умовами.
Системи опалення повинні забезпечувати рівномірне нагрівання повітря приміщень, гідравлічну і теплову стійкість, вибухову безпека і доступність для їх очищення та ремонту.
Опалювальні прилади систем водяного і парового опалення повинні мати гладку поверхню, яка допускає легке очищення.
Опалювальні прилади слід розміщувати, як правило, під світловими прорізами, в місцях, доступних для огляду, ремонту і очищення.
Приміщення з постійним перебуванням людей повинні мати, як правило, природне освітлення.
Без природного освітлення допускається експлуатувати приміщення, розміщення яких дозволено в підвальних і цокольних поверхах громадських будівель і споруд.
Освітлення (природне, штучне або поєднане) приміщень повинно забезпечувати зоровий комфорт, попереджати появу зорового і спільного втоми, професійні захворювання очей.
При штучному освітленні приміщень слід застосовувати систему загального або комбінованого освітлення.
Для освітлення невиробничих приміщень слід, як правило, застосовувати загальне рівномірне освітлення.
Світильники повинні бути пожежобезпечними і відповідати ГОСТу 12.1.004. Конструкція світильників повинна забезпечувати надійне кріплення знімних частин, що виключає можливість їх мимовільного випадання при експлуатації.
Для приміщень, які мають зони з різними умовами природного освітлення і різними режимами роботи, необхідно роздільне керування освітленням таких зон.
Для електричного освітлення можна застосовувати газорозрядні лампи та лампи розжарювання.
Штучне освітлення в торговельних залах має бути не менше 400 лк, у приміщеннях підготовки товарів до продажу - 200 лк, у приміщеннях зберігання товарів - 50 лк.
У холодильних камерах слід застосовувати світильники, дозволені для використання в приміщеннях з низькими температурами. Світильники повинні мати захисні плафони із металевою сіткою для охорони їх від пошкодження і попадання скла на продукти.
Місцеве освітлення робочих місць, як правило, має бути обладнане регуляторами освітлення.
Для місцевого освітлення, крім розрядних джерел світла, доцільно використовувати лампи розжарювання, в тому числі галогенні.
При наявності в одному приміщенні робочих і допоміжних зон слід передбачати локалізоване загальне освітлення (при будь-якій системі освітлення) робочих зон і менш інтенсивне освітлення допоміжних зон.
Аварійне освітлення підрозділяється на освітлення безпеки і евакуаційне.
Евакуаційне освітлення в приміщеннях або в місцях виконання робіт поза будівлями слід передбачати:
- у місцях, небезпечних для проходу людей;
- в проходах і на сходах, що служать для евакуації людей, при числі евакуюються більше 50 чоловік;
- у приміщеннях з постійно працюючими в них людьми, де вихід людей із приміщення при аварійному відключенні нормального освітлення пов'язаний з небезпекою травматизму через продовження роботи обладнання;
- у виробничих приміщеннях без природного світла.
Світильники аварійного освітлення повинні відрізнятися від світильників робочого освітлення знаком або забарвленням. Для аварійного освітлення (освітлення безпеки і евакуаційного) слід застосовувати:
- лампи розжарювання;
- розрядні лампи високого тиску за умови їх миттєвого або швидкого повторного запалювання як в гарячому стані після короткочасного відключення живлячої напруги, так і в холодному стані.
Люмінесцентні лампи допускається застосовувати для аварійного освітлення, якщо у всіх режимах живлення здійснюється на змінному струмі і температура навколишнього середовища приміщення становить не менше плюс 5 град. C.
Світильники робочого освітлення і світильники аварійного освітлення повинні живитися від різних незалежних джерел. Мережа аварійного освітлення повинна бути виконана без штепсельних розеток.
Не допускається використання електросилових мереж для живлення загального робочого і аварійного (освітлення безпеки і евакуаційного) освітлення в будівлях без природного освітлення.
Зниження шуму, що впливає на людину, має здійснюватися:
- технічними засобами боротьби з шумом (зменшенням шуму машин в джерелі, застосуванням технологічних процесів, при яких звуковий тиск на робочих місцях не перевищує допустимі рівні, та ін.);
- будівельно-акустичними заходами;
- організаційними заходами (скорочення часу знаходження в умовах підвищеного шуму та іншими).
У торговельних організаціях, розташованих у житлових будинках, необхідно передбачати віброшумозащітні засоби, що забезпечують належні умови праці працівників та умови проживання людей.
Торгівельні організації повинні забезпечити високий рівень культури торгівельного обслуговування. Вони повинні дотримуватись відповідних нормативних законодавчих правил та засновницьких документів законодавства України.

2. Поняття сертифікату та стандарту.

Об’єкти сертифікації та стандартизації.
Питання забезпечення якості продукції в умовах розвитку міжнародної торгівлі та споріднених їй видів діяльності є домінуючою економічною проблемою для всіх країн світу. Успіх організації чи підприємства на зовнішньому або внутрішньому ринку цілком залежить від якості їх продукції, робіт чи послуг. Без докорінного поліпшення якості продукції не може бути ефективно вирішена жодна значна наукова, виробнича чи соціальна проблема.
Підвищення якості продукції - задача довгострокова і безперервна. Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, необхідність інтеграції її промисловості у світову систему, торговельні інтереси, вимоги екології та безпеки вимагають принципово нового відношення до якості. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, навпаки, вирішувати її традиційними методами контролю якості готової продукції неможливо. Тому як основний засіб створення конкурентоспроможної продукції розглядаються саме системи менеджменту якості.
Стандарт - це документ, розроблений на основі консенсусу і затверджений визнаним органом, у якому встановлюються правила загального і багаторазового використання, загальні принципи або характеристики, які стосуються різних видів діяльності та її результатів, і котрий спрямований на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. В перекладі з англійської слово «стандарт» означає зразок, норму, основу. Стандартизація ґрунтується на досягненнях науки, техніки та передового досвіду і має бути надійним гарантом якості товарів, які надходять на внутрішній і зовнішній ринки. Стандартизацію розглядають у трьох аспектах:
- як практичну діяльність;
- як частину системи управління;
- як науку.
Стандартизація як практична діяльність полягає в розробці, впровадженні і застосуванні нормативних документів і нагляді за виконанням вимог, правил і норм, викладених у них.
Стандартизація як частина системи управління здійснюється на основі державної системи стандартизації, яка спирається на комплекс основних стандартів в галузі технічної політики і управління якістю продукції.
Стандартизація як наука виявляє, узагальнює й аналізує закономірності в галузі стандартизації, у теорії систематизації, класифікації і кодуванні об'єктів, у розвитку наукових методів, у науковому обґрунтуванні норм і вимог до об'єктів стандартизації.
Будь-який товар, що надходить на ринок, повинен випускатися у відповідності до вимог нормативних документів зі стандартизації, незалежно від того, на підприємстві якої форми власності він виготовлений.
Сертифікація - це дія, яка засвідчує за допомогою сертифіката або знака відповідності, що товар відповідає вимогам певних стандартів чи технічних умов. Вона є гарантією того, що даний товар відповідає вимогам стандартів. У більшості розвинутих країн існують національні системи сертифікації. Така система впроваджена в Україні з 1995 р. для харчових продуктів вітчизняного виробництва і тих, що завозяться, за назвою УкрСЕПРО.
Стандарти відіграють важливу роль для суспільства взагалі, забезпечуючи певний рівень якості та безпеки виробів і послуг для споживачів. Суспільство має потребу в одержанні товарів і послуг, які пропонують високій рівень виконання і відсутність ризику для життя, здоровя і навколишнього середовища. Для досягнення цього розробляються стандарти, які містять вимоги щодо безпеки і якості продукції, методів випробувань, певних систем класифікації, термінів та визначень, управління якістю та навколишнім середовищем.
Стандарти забезпечують доступ до світових ринків і підтримують якість. Вони становлять найбільш прийнятний компроміс між вимогами якості під час імпортування товарів і інтересами країн, що експортують ці товари. Очевидно, що вироби, які відповідають загальновизнаним стандартам, можуть бути більш легко продані покупцям і мати більш високу ціну на світовому ринку.
Стандарти, таким чином, закладають основи для розвитку і зростання виробництва та експорту продукції і водночас відповідають інтересам країн, що імпортують і експортують.
Міжнародні стандарти є ефективним інструментом усунення технічних барєрів в торгівлі. Стандартизація являє собою потужний інструмент для отримання доступу на ринки.
Одним із найважливіших механізмів гарантії якості продукції чи послуг є сертифікація, тобто процедура оцінювання відповідності продукції систем якості, встановленим законодавством вимогам.
Сертифікація полягає в оцінюванні відповідності третьою стороною, уповноваженим чи акредитованим органом. Тому акредитації також є необхідною складовою загальної системи технічного регулювання. Сертифікація тісно пов"язана з оцінкою показників якості, тобто вимірюваннями з використанням певних засобів. Достовірністю та точністю засобів вимірювань займається метрологія.
Сертифікат - це документ про те, що продукція відповідає певним технічним вимогам. І коли товар перетинає кордон, то митна служба країни, у яку ввозять товар, вимагає сертифікат якісті. Подібна практика загальновизнана у всьому світі.

3. Громадське харчування

Поняття та суб’єкти діяльності у цій сфері.
В умовах ринкової економіки виникла і успішно розвивається наряду з харчовою промисловістю і торгівлею така галузь господарства, як громадське харчування, що замінює домашнє приготування їжі суспільним виробництвом з застосуванням сучасної технології і обладнання.
Громадське харчування являє собою особливу специфічну галузь народного господарства. Якщо підприємства харчової промисловості виробляють продукти харчування, але не реалізують їх населенню, а в підприємствах торгівлі організується доставка, зберігання товару і продаж їх, то в підприємствах громадського харчування уособлюються три функції: виробництво обідньої продукції, кулінарійних і кондитерських виробів, реалізація і організація раціонального харчування людей.
Однім з заходів нашої країни, направлених на підйом матеріального і культурного рівня громадян, є широкий розвиток і подальше поліпшення громадського харчування в країні.
Форми і засоби виробництва харчової продукції і організації індивідуального споживання виникають і розвиваються без відриву від матеріальних умов життя суспільства, а в тісних зв'язках із ними.
Історичні виникнення і розвиток окремих галузей господарства обумовлювався суспільним розподілом праці в результаті зростання продуктивних сил суспільства.
Наряду з загальним розподілом праці і подальшим розвитком продуктивних сил виникла необхідність обособлення виробництва окремих продуктів, окремих частин або деталей продукту, обособлення окремих операцій. Частковий розподіл суспільної праці, що виявилося в утворенні різноманітних спеціалізованих галузей промисловості, дозволив широко використати техніку і нові засоби організації і технології виробництва, що сприяло зростанню продуктивності праці в суспільстві.
Ринковий засіб виробництва об'єктивно створює умови для високих темпів технічного прогресу, переважного зростання важкої промисловості, збільшення продуктивності суспільної праці як бази постійного підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.
Громадське харчування являє собою особливу специфічну галузь народного господарства. Якщо підприємства харчової промисловості виробляють продукти харчування, але не реалізують їх населенню, а в підприємствах торгівлі організується доставка, зберігання товару і продаж їх, то в підприємствах громадського харчування уособлюються три функції: виробництво обідньої продукції, кулінарійних і кондитерських виробів, реалізація і організація раціонального харчування людей.
Громадське харчування обособлюється і вдосконалюється як галузь господарства в силу виконання нею специфічних функцій, відмінних від прямих функцій харчової промисловості і торгівлі. Громадське харчування є галуззю господарства, безпосередньо зв'язаної з забезпеченням населення предметами першої необхідності. Основне в громадському харчуванні - організація виробництва і споживання їжі на науково-гігієнічних засадах. В умовах товарного виробництва громадському харчуванні притаманні і торговельні функції. Тут торгівля органічні зв'язана з виробництвом і споживанням їжі і виступає як опосередкована ланка між ними.
Громадське харчування України являє собою сукупність підприємств, об'єднаних по ознаці продукції, однорідності ,що виробляється сировини ,що споживається, характеризується спільністю організації і технології виробництва, матеріально-технічної бази і форм обслуговування споживачів. Громадське харчування відрізняється також від інших галузей господарства особливим професійним складом кадрів.
Розвиток громадського харчування зв'язаний з іншими галузями господарства і, в першу чергу, з харчовою промисловістю, сільським господарством і торгівлею.
В господарсько-організаційному відношенні громадське харчування об'єднане з торгівлею. Це пояснюється тим, що з реалізацією продуктів харчування в столових, ресторанах, буфетах і інших підприємствах вчиняється роздрібний товарооборот, що входить складником в загальний товарооборот державної і кооперативної торгівлі.
Підприємства громадського харчування підпорядковані державним і кооперативним торговельним системам, є підприємствами ринкового типу. Їхня господарсько-оперативна діяльність базується на державній та приватні власності. Через їхню мережу реалізується частина грошових доходів населення. Підприємства громадського харчування не мають метою одержання високих прибутків, а ставлять перед собою задачу більш повного задоволення постійно зростаючих потреб в продуктах харчування.
В широкому плані до громадського харчування відносяться не тільки підприємства торговельних систем, але і харчові блоки санаторіїв, будинків відпочинку, лікарень, шкіл-інтернатів, різноманітних дитячих і інших установ, де харчування забезпечується безкоштовно або на пільгових умовах за рахунок громадського фонду.
Громадське харчування має велике значення і виконує важливу роль в системі народного господарства. Зародження громаського харчування почалося ще в період існування СССР.
В період розгорнутого будівництва комунізму бурхливий розвиток промисловості, будівництва, транспорту, зростання радгоспів, розвиток в країні мережі шкіл, навчальних закладів і наукових установ супроводжується зростанням чисельності зайнятих робітників, що служать і що врахуються. Розвиток колгоспного виробництва, поступовий перехід від натуральної до грошової форми оплати праці, відносне скорочення частки підсобного особистого господарства в бюджеті колгоспників викликають необхідність всілякого розвитку громадського харчування в містах і на селі. В цьому випадку правильна організація харчування по місцю роботи і навчання виступає однім з умов правильної організації праці.
При ринковій економіці необхідність громадського харчування як особливої галузі господарської діяльності збереглася і викликається тим, що харчова промисловість і сільське господарство не завжди можуть виробляти продукти харчування, безпосередно готові до вживання. Виготовлена сировина або напівфабрикати вимагають додаткового термічного доопрацювання в умовах домашнього господарства або в умовах уособленого виробництва. Як і всяке дрібне господарство домашнє приготування їжі є низьковиробничим і для суспільства невигідним. Економія суспільної праці досягається уособленням виробництва готової продукції. Громадське харчування, виникло як результат громадського розподілу праці, сприяє ощадливому видатку праці і створює умови для прийому їжі поблизу місця роботи, навчання і відпочинку.
Торгово-виробнича сфера (або іншими словами сфера громадського харчування) одна з галузей національної економіки, що стрімко розвиваються. І не дивно, що як гриби після дощу виростають на наших вулицях усілякі піцерії, закусочні, престижні ресторани. Однак, щоб успішно почати і розвивати бізнес, необхідно знати і враховувати вимоги вітчизняного "багатогранного" законодавства. У даній публікації ми розглянемо основні вимоги до організації діяльності в сфері громадського харчування (ГХ).
Громадське харчування - сфера виробничо-торгової діяльності, у якій виробляють і продають продукцію власного виробництва і покупні товари, як правило, призначені для споживання на місці, з організацією дозвілля чи без нього.
Діяльність у цій сфері здійснюється закладами ГХ, що представляють собою організаційно-структурні одиниці, що, виробляють, довиготовляють і продають кулінарну продукцію, булочні, борошняні кондитерські вироби і покупні товари. Самостійний заклад ГХ чи сукупність таких закладів, що входять до складу одного суб’єкта господарювання (юридичної особи), являють собою підприємство ГХ.
Заклади (підприємства) громадського харчування можна класифікувати за типами і класами.
Тип закладу громадського харчування - це категорія закладів громадського харчування, об’єднаних за характерними ознаками асортименту кулінарної продукції, контингентом споживачів і формам організації їхнього обслуговування.
За цією ознакою заклади ГХ поділяються на: фабрики-кухні; фабрики-заготівельні; ресторани; бари; кафе; їдальні; закусочні; буфети; магазини кулінарних виробів; кафетерії. Суб’єкти господарювання в сфері громадського харчування для заняття торговою діяльністю можуть мати також дрібнороздрібну торгівельну мережу (відкриті літні площадки, кіоски і т.п.).
Клас закладу громадського харчування - це сукупність відмінних ознак закладу визначеного типу, що характеризує ступінь наданих споживачам зручностей, рівень і умови продажу їжі, призначеної для споживання на місці.
На класи поділяються ресторани і бари. Існують наступні класи: перший, вищий і люкс. Правила передбачають самостійний вибір типу і класу закладу ГХ. Цим положенням Правила вигідно відрізняються від свого попередника - Правил роботи підприємств громадського харчування, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 03.071995 р. N 129, що діяли до 31 серпня 2002 року (дата вступу в силу нових Правил). Раніше тип закладу ГХ необхідно було погоджувати з місцевим органом виконавчої влади, а для підтвердження відповідності обраному класу потрібно було одержати спеціальне Свідоцтво. В даний час, таке підтвердження й узгодження не вимагаються.
Інформація про тип закладу ГХ і його клас (для барів і ресторанів) повинна бути відображена на вивісці, розміщеній на фасаді приміщення.
Ринковий засіб виробництва створює нові шляхи для розвитку і вдосконалення громадського харчування, умови для високих темпів технічного прогресу, переважного зростання важкої промисловості, збільшення продуктивності суспільної праці як бази постійного підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.
Громадське харчування являє собою особливу специфічну галузь народного господарства. Якщо підприємства харчової промисловості виробляють продукти харчування, але не реалізують їх населенню, а в підприємствах торгівлі організується доставка, зберігання товару і продаж їх, то в підприємствах громадського харчування уособлюються три функції: виробництво обідньої продукції, кулінарійних і кондитерських виробів, реалізація і організація раціонального харчування людей.
Громадське харчування обособлюється і вдосконалюється як галузь господарства в силу виконання нею специфічних функцій, відмінних від прямих функцій харчової промисловості і торгівлі. Громадське харчування є галуззю господарства, безпосередньо зв'язаної з забезпеченням населення предметами першої необхідності.
Саме тому сучасне громадське харчування матиме нові перспективні шляхи розвитку як одна з галузей народно-господарського комплексу.

Список використаної літератури

1. Битяк Ю. П.. Адміністративне право України. Підручник. – Київ. - Юрінком Інтер, 2005. – 97 с.
2. Крысенко Т.В. Торговля: организация, налоговый и бухгалтерський учет: Практическое пособие/ Крысенко Т.В.
3. Когут М.С. та ін. Основи взаємозамінності, стандартизації, сертифікації, акредитації та технічні вимірювання. Підручник. Київ: Світ, 2010. – 528 с.
4. Предпринимательское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под редакцией Саниахметовой Н.А. - Харьков.: "Одиссей",2000. - 560с.
5. Саєнко H. П., Волошевко T. Д. Устаткування підприємств громадського харчування: Підручник для учнів проф.-техн. навч. закл. — K.: TOB «ЛДЛ», 2007. — 320 с.: іл.
6. Хозяйственное право: Учебник для вузов/ Под редакциєй Мамутова В.К. - К.: Юринком Интет, 2002.
7. Шаповал М.І. Менеджмент якості. Підручник. Київ: Т-во «Знання», 2005. - 475 с.
8. Щербіна В.С., Господарське право: підручник / В.С.Щербина. – К.: Хрінком Інтер, 2009. – 640 с.