Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство

Земельне право України



Зміст

Вступ
1. Розвиток земельного права України
2. Соціально-економічні і екологічні передумови розвитку земельного права України
3. Поняття, предмет і методи земельного права України
4. Місце і роль земельного права в системі національного права України.
5. Система і принципи земельного права України
6. Співвідношення норм земельного права з нормами інших галузей національного права України
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Подыскиваете дом в Днепропетровске? Сначала заявите о своем желании, добавив объявление типа куплю дом в Днепропетровске на портале estateportal.dp.ua. Также Вы сможете найти отличные предложения о продаже домов в городе Днепропетровске.
Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як об’єктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання.
Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і громадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.

1. Розвиток земельного права України

Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об’єкт права відносилась до речового права, а земельні відносини регулювались нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель – також і нормами публічного права. До предмета цивільного права відносились власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом з побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі разом із земельними ділянками називались нерухомістю і розглядались як єдиний об’єкт суспільних відносин, їх правового регулювання.
Декретом "Про землю", прийнятим Другим Всеросійським з’їздом рад 26 жовтня (8 липня) 1917 р., всю землю – державну, поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну, громадську і всі інші великі приватні землеволодіння – було оголошено всенародним добром: націоналізовано, конфісковано і передано в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. Згідно зі ст. 5 декрету землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися, а передавалися їм у користування. Категорично заборонялася купівля-продаж землі, здача в заставу, дарування тощо. Цей декрет було запроваджено в Українській СРР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з’їзду рад. Декретом РНК РСФРР “Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах” від 20 серпня 1918 р. було скасовано приватну власність на всі без винятку земельні ділянки – як забудовані, так і не забудовані, як ті, що належали приватним особам і промисловим підприємствам, так і ті, що належали відомствам і установам у межах міських поселень.
З того часу на всій території країни, в тому числі і в УСРР (з 1937 р. УРСР), всі землі були вилучені з торгового обороту, земельні відносини переставали бути предметом цивільного права і бути віднесені до предмета земельного права як самостійної галузі права.
Верховна Рада України 30 січня 1992 р. прийняла Закон Українки “Про форми власності на землю”, за яким в Україні було визнано приватну, колективну і державну форми власності на землю. Нова редакція Земельного кодексу Українки від 13 березня 1992 р. підтвердила всі три форми власності на землю.
Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 5 травня 1993 р. № 3180 – ХІІ статтю 14 Закону України “Про власність” було викладено в редакції, яка визначала право приватної власності громадян на землю. Громадяни Українки тепер мають право на одержання у власність земельних ділянок для:
- ведення селянського (фермерського) господарства;
- ведення особистого підсобного господарства;
- будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);
- садівництва;
- дачного і гаражного будівництва.
Суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути лише громадяни Українки. Об’єктом земельних відносин, у тому числі відносин власності, виступають земельні ділянки конкретного розміру, які надаються громадянам у власність для певної мети.

2. Соціально-економічні і екологічні передумови розвитку земельного права України

Виникнувши як земляно-правова галузь права, з переходом країни в 1929 році до проведення суцільної колективізації в сільському господарстві, земельне право було об'єднане з колгоспним правом і отримало назву земельно-колгоспного права. Розвиток і розширення колгоспного законодавства привів до визнання колгоспного права в 1938 році за результатами першої Всесоюзної науково-практичною конференції юристів самостійною галуззю права, а земельному повернена його назва. Процес інтеграції галузей права, регулюючих використання природних ресурсів, привів до об'єднання ресурсових галузей права з природоохоронними. Радикальна реформа земельних стосунків, що почалася в 1990 році з приватизації земельного фонду країни і встановлення різноманіття форм земельної власності, поступового повернення земель в майновий цивільно-правовий оборот і введення плати за землю, підняли на новий рівень правове регулювання земельних стосунків і зумовили необхідність відновлення земельного права як самостійній галузі права.

3. Поняття, предмет і методи земельного права України

Земельне право – самостійна галузь права, представляє собою сукупність правових норм, регулюючих: стосунки по використанню і охороні землі як природного ресурсу; умови і засоби виробництва в цілях організації раціонального використання і охорони землі; поліпшення і відтворення родючості ґрунтів; охорону прав і законних інтересів суб'єктів земельних стосунків. Предметом земельного права є певна група суспільних стосунків, регульована відповідними нормами права. Стосунки, що виникають у зв'язку з розподілом, використанням і охороною земель і регульовані нормами земельного права, складають предмет цієї галузі права.
Предмет будь-якої галузі права передбачає дві складові частини, що формують ядро цього предмету. З одного боку, конкретний вид суспільних стосунків, що має внутрішню єдність і певну самостійність, а з іншого боку - система одноманітних правових норм, які повинні задовольняти вимогам цих суспільних стосунків.
Земельне право є системою спеціально встановлених норм, які регулюють особливий вид суспільних стосунків, – земельних. Розкриваючи зміст земельних стосунків, які регулює земельне право, виділяють наступні форми:
а) стосунки земельної власності,
б) стосунки в області управління земельним фондом,
в) стосунки землекористування,
г) землеохоронні стосунки.
Стосунки власності, обумовлені виробничими стосунками, виступають, в порівнянні з рештою форм стосунків, що визначають. Правові норми, регулюючі земельні стосунки вимагають від всіх суб'єктів права землекористування використовувати надані їм земельні ділянки раціонально, ефективно і строго за цільовим призначенням.
Земельне право як самостійна галузь правової системи має властивий йому метод правового регулювання земельних стосунків. Метод земельного права є відповідні характеру земельних стосунків способи і прийоми дії на учасників цих стосунків. Він складається зі встановлених земельно-правовими нормами прав і обов'язків щодо їх здійснення, земельно-правові норми визначають модель поведінки учасників земельних стосунків. Залежно від змісту земельних стосунків їх правове регулювання здійснюється або на основі імперативної, організаційної дії за допомогою обов'язкових розпоряджень і заборон, або на основі диспозитивної дії за допомогою визначення лише меж поведінки учасників стосунків і надання ним можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємини в рамках встановлених меж.

4. Місце і роль земельного права в системі національного права України.

Всі галузі права складають систему права України. Суть системи лежить в наявності впорядкованості сукупності правових норм і правових інститутів, кожен елемент яких в цій сукупності займає певне місце.
Земельне право є самостійною комплексною галуззю права в правової системі України. Нормами земельного права регулюються специфічні земельні відношення, які складають предмет земельно-правового регулювання. Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядується в сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як учбової дисципліни.
Земельне право включає систему земельно-правових інститутів, існування яких обумовлене необхідністю правового закріплення земельних стосунків в суспільстві, що історично склалася. Систему земельного права необхідно розглядати як систему, що складається з різних по своєму характеру виконаним функціям і значущості в регулюванні земельних стосунків, інститутів. Найбільш важливі з них, які відображають суть земельного права як галузі права, утворюють загальні інститути, а ті земельно-правові норми, які покликані регулювати окремі сторони або види земельних стосунків, – спеціальні інститути.

5. Система і принципи земельного права України

Під системою земельного права як галузі слід розуміти науково обґрунтовану послідовність розташування інститутів і створюючих їх норм залежно від їх значущості, ролі і змісту, обумовленого характером регульованих суспільних стосунків. Система земельного права складається із Загальної частини, яка містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому (державне регулювання земельних відносин; право власності на землю, оренда землі, компетенція місцевих рад у сфері регулювання, земельний процес, юридична відповідальність за порушення земельного законодавства і так далі) і Особливій частці, що охоплює норми, регулюючі окремі види земельних відносин (правовий режим земель: - с/г призначення; - населених пунктів; - промисловості, транспорту, зв'язку; земель лісового, водного фонду і т. д.).
Під принципами земельного права розуміють закріплені в чинному земельному законодавстві керівні начала, які виражають суть норм земельного права і головні напрями в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням і охороною земель.
Виділяють спеціальні принципи земельного права:
1. Пріоритет екологічного благополуччя зовнішньої середи в процесі використання земель;
2. пріоритет інтересів українського народу як суб'єкта права власності на землю;
3. цільове і раціональне використання земель;
4. державний контроль за використанням і охороною земель;
5. встановлення особливого правового режиму земель відповідних категорій;
6. пріоритетність земель с/г призначення в порівнянні з іншими;
7. гарантованість прав суб'єктів земельних правовідносин;
8. принцип платності землеволодіння і землекористування;
9. принцип екологізації земельного права.

6. Співвідношення норм земельного права з нормами інших галузей національного права України

Найтісніший і обмежений зв'язок у земельного права – з конституційним правом, норми якого визначають основоположні конституційні принципи всіх галузей правової системи.
Зв'язок земельного права з адміністративним правом має місце у сфері державного управління земельним фондом, залучення до адміністративної відповідальності осіб, винних в здійсненні адміністративно-правових порушень земельного законодавства.
Велике значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Будучи заснованим на праві власності на землю і що є по своєму характеру майновими земельні стосунки споріднені цивільним стосункам.
Земельне право дуже близько за своїм змістом до аграрного і екологічного права. Ця близькість означується спільністю форм і методів дії правових норм на систему суспільних відносин, які є джерелами їх правового регулювання. У основі аграрного, земельного і екологічного права частенько знаходяться єдині правові принципи, властиві їх правовим інститутам, що є визначальний для об'єднання їх в єдину наукову спеціальність в системі юридичних наук.
Тісний зв'язок існує між земельним правом з водним, лісовим, гірським правом і правовою охороною природи.
Наявність у земельному законодавстві окремих норм щодо регулювання земельних відносин, які за змістом можна розцінювати як цивільно – правові (купівля – продаж, дарування, спадщина, відшкодування збитків тощо), свідчить про те, що земельне законодавство має комплексний характер, але від цього норми земельного права, якими регулюються специфічні земельні відносини, не втрачають приватні їм галузеві ознаки, не зменшують ролі земельного права як самостійної галузі права, основною функцією якого є регулювання суто земельних відносин, за предметом регулювання відмінних від правових норм інших галузей права.

Висновки

Суспільні земельні відносини виникають між органами державної влади всіх рівнів та органами місцевого самоврядування, юридичними особами і громадянами щодо права власності на землю та її використання за цільовим призначенням, які з врахуванням особливих властивостей землі як об’єкта суспільних відносин, регулюються переважно земельно-правовими і частково цивільно-правовими нормами в тій частині, у якій вони не врегульовані нормами земельного права.
Це означає, що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, які обумовлені особливими специфічними властивостями землі як об’єкта суспільних відносин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.
Підсумовуючи викладене, земельне право можна розглядати як сукупність земельно-правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин щодо права власності на землю, використання земельних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з врахуванням категорії земель, до якої вони відносяться, створення умов для раціонального використання землі, збереження її природних властивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та Українського народу.
Земельне право, будучи галуззю правової науки, розглядається як система ідей, теорій, національних правових традицій та інших ціннісних категорій про землю; земельно-правовий принцип; правових норм, якими регулюються земельні відносини, а також правових способів задоволення і захисту земельних інтересів фізичних та юридичних осіб за допомогою державних і земельно-правових інститутів.

Список використаної літератури

1. Земельний кодекс України. Коментар. – Х.: ТОВ "Одісей", 2002.
2. Цивільний кодекс України. Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 року. – Х.: ТОВ "Одісей", 2004.
3. Андрейцев В. І. Природноресурсне право. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель // Екологічне право: Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. – К.: Юрінком Інтер. – 2000.
4. Забелишенский А. А. Концептуальные основы земельного права и его преподавание // Вестник МГУ Серия 11. Право. – 1994. – № 2
5. Комберянов С. Земельная цель оправдывает средства.// Юридическая практика. – 2005. – №47.
6. Кравченко П.А. Право власності на землю, проблеми правового регулювання//Вісник Вищого арбітражного суду. – 2000. – №3.
7. Носік В.В. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер. – 2000.
8. Філюк П. Правові проблеми захисту приватної власності на землю//Земельне право. – 2003. – №12.





  

Повна інформація про роботу

реферат "Земельне право України" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 05.02.2011 в 10:32. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 14061 та скачано 224 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...