Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство

Житлове право



Зміст

1. Правове регулювання приватизації державного житлового фонду.
2. Забезпечення громадян житлом у будинках житлово-будівельних кооперативів.
3. Загальна характеристика плати за користування житлом та комунальні послуги.
Список використаної літератури

1. Правове регулювання приватизації державного житлового фонду.

Ремонт квартир киев. Профессиональный ремонт квартиры по доступным ценам. Качественный ремонт квартиры в Киеве.

Проголошення України соціальною державою та перебудова відносин власності зумовлюють необхідність створення гармонійної правової системи. Згідно Конституції, Україна, є правовою державою, в процесі розбудови якої мають бути створені однакові умови для розвитку всіх форм власності, забезпечення прав усіх суб'єктів суспільних відносин. До цього також відноситься і житлова сфера. Вона є важливою складовою економіки країни, яка суттєво впливає на розвиток усіх галузей народного господарства України. Житлова проблема України була й залишається однією з найгостріших соціально-економічних проблем, яку необхідно розв'язати.
Житлове право України - це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян з державними і громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло. Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вирішення житлових питань, забезпечується комплексною галуззю права, котра охоплює норми цивільного, адміністративного, земельного, господарського, сімейного та інших спеціальних галузей права, об'єднання і кодифікація яких утворили нову галузь — житлове право.
Предметом правового регулювання житлового права України е правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині і громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального та поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що не придатні для проживання; розгляду житлових спорів та ін.
Житлові правовідносини виникають, змінюються і припиняються відносно вже готового жилого будинку чи іншого приміщення, придатного для проживання людини. Вони неоднорідні; більшість із них мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом. Усі вищеназвані житлові правовідносини регулюються системою норм житлових нормативно-правових актів, що складають житлове законодавство України
Приватизація державного житлового фонду має за мету створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення їхніх потреб у житлі, залучення значної кількості громадян до участі в отриманні і збереженні наявного житла та формування ринкових відносин у цій сфері.
Житловий кодекс закріплює право наймачів житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлових фондів, за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ними, оформлювати займані ними приміщення у власність. При цьому законом встановлено два шляхи придбання у власність житлової площі наймачем: приватизація і викуп.
Необхідно визначити поняття приватизації державного житлового фонду відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” і Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 р.). Можна порушити питання, які потребують додаткового законодавчого врегулювання: оподаткування нерухомого майна громадян, розмір плати за земельні ділянки, на яких розташовано будинки, за користування прибудинковою територією; надання дотацій на його утримання, повернення у разі необхідності привати зованої квартири колишньому власникові, тощо.
При розгляді механізму приватизації об’єктів державного житлового фонду слід зазначити, що він визначений постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 р. “Про механізм введення в дію Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Розглядаючи механізм приватизації державного житлового фонду, необхідно зазначити, що нині розробляється проект нового Житлового кодексу України, який регулюватиме всі питання з утримання приватизованого і неприватизованого житла.
Оскільки приватизація як процес передачі державного майна у власність інших осіб поширюється тільки на об’єкти державного житлового фонду, то необхідно звернути увагу на перелік об’єктів приватизації та перелік об’єктів, заборонених для приватизації.
До того ж потрібно визначити, що до введення в дію Закону “Про приватизацію державного житлового фонду” коло суб’єктів приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків обмежується громадянами України, що постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку і потребують поліпшення житлових умов.
Особливу увагу слід звернути на термін приватизації, оскільки на сьогодні безоплатна приватизація державного житлового фонду є процесом тимчасовим, і відповідно до Постанови Верховної Ради України № 2160-III від 21 грудня 2000 р. “Про продовження терміну використання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду” безоплатна приватизація державного житлового фонду з використанням житлових чеків здійснюється лише до 31 грудня 2006 р. Однак це правило не поширюється на безстрокову приватизацію — викуп державного житла за гроші.
Отже доцільно розглянути правову природу приватизаційних паперів, зазначивши, що безоплатна приватизація може здійснюватися шляхом: 1) безоплатної передачі житла в межах номінальної вартості житлового чека; 2) продажу надлишків житлової площі, що перевищує межі санітарної норми з частковою доплатою грошима.
Оскільки квартира (будинок) може належати за правом спільної власності двом або кільком особам, слід звернутися до норм Цивільного кодексу для з’ясування порядку користування приватизованим житловим будинком (квартирою).
При розгляді питання приватизації житла в будинку, що потребує капітального ремонту, потрібно зазначити, що відповідно до ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” приватизації не підлягають квартири (будинки), в яких неможливо забезпечити безпечне проживання. Приватизація квартир у будинках, які увійшли до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником будинку. Але наймачі, які проживали у квартирах до початку реконструкції, мають пріоритет не право на приватизацію цих квартир. Хоча замість надання житлового приміщення на час проведення ремонту наймачеві та членам його сім’ї може бути надане у постійне користування інше упорядковане помешкання.
Тож для з’ясування правових можливостей для приватизації займаного житла в будинках старої забудови слід детально розглянути та проаналізувати такі поняття, як ремонт, капітальний ремонт, реконструкція та порядок введення будинку, що потребує ремонту, до планів реконструкції.
Правові питання приватизації громадського житлового фонду
Коли йдеться про приватизацію державного майна, не можна використовувати термін “приватизація” для громадського чи кооперативного житлового фонду. Для цих правовідносин слід застосовувати терміни: “паювання”, “відчуження”, “продаж житлових приміщень”.
Оскільки під приватизацією розуміють передачу державного житлового фонду в приватну власність, можна звернути увагу на те, що долю громадського житлового фонду визначають самі власники житлових приміщень. Вони, зокрема, вирішують питання про продаж наймачеві житлового приміщення, у зв’язку з чим той не вправі вимагати покладення на власника обов’язку по відчуженню квартири (будинку). На підтвердження потрібно зазначити, що дія Закону “Про приватизацію державного житлового фонду” поширюється лише на житловий фонд, що перебуває у державній власності. А суб’єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Право колективної власності здійснюється вищими органами управління власника (загальними зборами, конференціями, з’їздами, іншими органами відповідно до статуту). Такий власник на свій розсуд визначає, як йому приватизувати житловий фонд — безоплатно чи за плату шляхом укладення договору купівлі-продажу майна. Жоден державний орган не має права втручатися в дії коллективного власника. Тому вказані органи не завжди ухвалюють рішення про безоплатну приватизацію квартири (будинку) тими, хто в них мешкає, і, навпаки, намагаються продавати за гроші колективне житло.
Умови і порядок передачі житла у власність визначаються органами управління громадських організацій. Можна звернути увагу на те, що механізм приватизації громадського житлового фонду відсутній, тому приватизація громадського житлового фонду має полягати у передачі його на баланс відповідної ради згідно із Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Коли йдеться про приватизацію державного майна, не можна використовувати термін “приватизація” для громадського чи кооперативного житлового фонду. Для цих правовідносин слід застосовувати терміни: “паювання”, “відчуження”, “продаж житлових приміщень”.
Оскільки під приватизацією розуміють передачу державного житлового фонду в приватну власність, можна звернути увагу на те, щодолю громадського житлового фонду визначають самі власники житлових приміщень. Вони, зокрема, вирішують питання про продаж наймачеві житлового приміщення, у зв’язку з чим той не вправі вимагати покладення на власника обов’язку по відчуженню квартири (будинку).
Право колективної власності здійснюється вищими органами управління власника (загальними зборами, конференціями, з’їздами, іншими органами відповідно до статуту). Такий власник на свій розсуд визначає, як йому приватизувати житловий фонд — безоплатно чи за плату шляхом укладення договору купівлі-продажу майна. Жоден державний орган не має права втручатися в дії коллективного власника. Тому вказані органи не завжди ухвалюють рішення про безоплатну приватизацію квартири (будинку) тими, хто в них мешкає, і, навпаки, намагаються продавати за гроші колективне житло.
Умови і порядок передачі житла у власність визначаються органами управління громадських організацій. Можна звернути увагу на те, що механізм приватизації громадського житлового фонду відсутній, тому приватизація громадського житлового фонду має полягати у передачі його на баланс відповідної ради згідно із Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
У Законі України «Про приватизацію» чітко прописано, що правове регулювання приватизації державного житлового фонду це:
Приватизація житла, тобто відчуження квартир (будинків) та господарчих споруд, що до них відносяться від державного житлового фонду на користь громадян України.
Закон про приватизацію державного житлового фонду був прийнятий 19 червня 1992 року.
Ідеї закону: об'єктами приватизації є квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які громадяни використовують на умовах винаймання, не заселені квартири та частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їхнього будівництва, реконструкції або ремонту.
Не підлягають приватизації квартири-музеї, квартири в будинках закритих військових поселень, кімнати в гуртожитках, квартири, віднесені у встановленому порядку до непридатних для проживання або служебних, а також квартири і будинки, розташовані в зоні безумовного відселення, забрудненій внаслідок аварії ЧАЕС. Приватизація здійснюється шляхом безкоштовного передання громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на винаймача та кожного члена родини та додатково 10 кв м на родину. А також шляхом продажу надлишків загальної площі квартир громадянам України, що живуть у них або стоять у черзі тих, хто потребують покращення житлових умов. Загальна площа квартир (будинків) визначається як сукупність площі житлових та підсобних приміщень квартир, веранд, вмонтованих шаф, а також площ лоджій, балконів, терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів: для лоджій - 0, 5, для балконів і терас - 0, 3. Незалежно від розміру загальної площі безкоштовно передаються у власність громадян заселені ними:
1) однокімнатні квартири;
2) квартири (будинки), отримані в випадку руйнування або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), що належали їм на правах власності, якщо попередні власники не отримали за ці будинки грошову компенсацію.
3) квартири, в яких мешкають громадяни, що мають статус постраждалих у чорнобильській катастрофі.
4) квартири, де проживають громадяни, що мають звання Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави з-х ступенів, ветерани ВВВ та воїни-інтернаціоналісти, інваліди І та ІІ групи, інваліди дитинства, ветерани праці (жінки, що пропрацювали не менше 30 років і чоловіки - не менше 35 років), ветерани збройних сил та репресовані особи, реабілітовані згідно з законом про реабілітацію політичних репресованих в Україні.
5) квартири, в яких мешкають родини загиблих під час виконання державних та громадських обов'язків та на виробництві, квартири, де мешкають військовослужбовці, згідно з законом про правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей. 6)Квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, що мають 3-х та більше неповнолітніх дітей. Власник приватизованого житла має право продати, подарувати, заповісти, здати в аренду, поміняти, заставити своє житло або укласти інші угоди, не заборонені законом.
Головною метою державної житлової політики є забезпечення громадян житлом за рахунок житлового будівництва, змінити його структури, розширити джерела фінансування галузі, збільшити обсягі реконструкціїї і ремонту істнуючого житлового фонду. А також захистити права користувачів та власників житла.

2. Забезпечення громадян житлом у будинках житлово-будівельних кооперативів.

Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.
Суб'єктивне право на житло - це можливість людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права в повному обсязі.
Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.
Реалізація людиною й громадянином права на житло здійснюється в таких формах:
1) активна діяльність суб'єкта, що потребує поліпшення житлових умов у процесі надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;
2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;
3) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;
4) вимоги від компетентних державних органів, громадських організацій і посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і домагатися їх виконання.
Житлова проблема України є надзвичайно гострою. Будівництво державного житлового фонду практично відсутнє, у зв'язку з чим зменшується частка введення його в експлуатацію. Реальних шансів на отримання безкоштовного житла всі, хто перебуває на черзі, практично не мають. Черги на кооперативне житло значно менші. Але якщо раніше кошти за кооперативну квартиру можна було ви¬плачувати понад 10 років, то тепер вся вартість житла має бути сплачена до завершення будівництва будинку.
Одним з напрямів прискорення вирішення житлової проблеми в Україні є розширення кооперативного житлового будівництва, забезпечення суворого додержання законодавства, що регулює діяльність ЖБК.
Житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їхніх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, — одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу чи багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти коопе¬ративу із залученням банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих органах місцевих рад, підприємствах, установах і організаціях.
До кооперативів, що організуються при виконавчих органах місцевих рад, приймають громадян, які перебувають у цьому органі на обліку бажаючих вступити до кооперативу (в списку осіб, які корис¬туються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
До кооперативів, що організуються при підприємствах, установах, організаціях, приймають працівників цих організацій, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (в списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), а також інших громадян у порядку доукомплектування кооперативів за направленням виконавчого органу місцевої ради.
При одній з організацій з дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради може організовуватися кооператив для працівників кількох підприємств, установ, організацій, розташо¬ваних у даному населеному пункті.
Кількість громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, має відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.
При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу кількість громадян, необхідна для організації кооперативу, визначається виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради, але не може бути меншою п'яти чоловік.
Громадяни, які вступають до кооперативу, і члени їхніх сімей проводять загальні збори, на яких приймається рішення про організацію кооперативу.
Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян (з членами їхніх сімей), які вступають до кооперативу, затверджують¬ся виконавчим органом місцевої ради.
Розподіл квартир між членами кооперативу провадиться перед здачею жилого будинку в експлуатацію. Після затвердження рішення про організацію житлово-будівельного кооперативу скликаються загальні збори громадян, які вступають до створюваного кооперативу, для прийняття статуту кооперативу. На прохання члена кооперативу, якщо до заселення будинку склад його сім'ї зменшився, йому може бути надана інша квартира замість раніше виділеної.
Громадяни приймаються до ЖБК після досягнення ними 18-річного віку, а ті, що одружилися або влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку, — відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Неповнолітній спадкоємець члена ЖБК може бути прийнятий до цього ЖБК за умови, що до досягнення ним повноліття його права і обов'язки здійснюватиме опікун (піклувальник). До ЖБК приймаються особи, які постійно проживають у даному населеному пункті та перебувають на обліку бажаючих вступити до ЖБК або користуються правом позачергового прийому до ЖБК, а також інші громадяни.
Незалежно від проживання у даному населеному пункті до ЖБК приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючих вступити до ЖБК (у списку осіб, які користуються правом на вступ до ЖБК поза чергою).
Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до ЖБК, приймаються до ЖБК, який організовується, в порядку черго¬вості, що визначається за часом взяття на облік бажаючих вступити до ЖБК (включення до списків осіб, які користуються правом пер¬шочергового вступу до ЖБК).
У першу чергу до ЖБК приймаються такі громадяни:
- ті, що перебувають на обліку для одержання жилих примі¬щень у будинках державного чи громадського житлового фонду;
- ті, що користуються правом першочергового одержання жи¬лих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду;
- з числа молодих сімей при народженні дитини у перші три ро¬ки після шлюбу;
- з числа осіб, які належать до інвалідів війни;
- з числа осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Поза чергою до членів ЖБК приймаються такі громадяни:
- ті, що користуються правом позачергового одержання жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду;
- ті, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки.
У разі вибуття члена ЖБК з кооперативу до заселення будинку або виключення його з кооперативу у зв'язку з виїздом на інше постійне місце проживання чи несплатою пайового внеску член його сім'ї, який перебуває разом з ним на обліку бажаючих вступити до кооперативу, має переважне право перед іншими особами на вступ до кооперативу. Тому з подружжя члена кооперативу, якому належить право на частину паєнагромадження, надається перевага перед іншими членами сім'ї.
А до молодіжних житлово-будівельних кооперативів (МЖБК) приймаються громадяни, які мають право на вступ до нових коопе¬ративів з додержанням черговості між ними.
Громадяни, включені до затвердженого списку осіб, які у ЖБК, що організується, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, — з дня затвердження виконавчим органом місцевої ради рішення загальних зборів членів ЖБК про прийом до кооперативу.
Заселення квартир у будинку ЖБК провадиться за ордерами, що видаються виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради. Прийнятій до ЖБК особі, за рішенням загальних зборів членів ЖБК, надається в безстрокове користування окрема кварти¬ра, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількос¬ті членів сім'ї, суми її пайового внеску та граничного розміру жилої площі.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. за № 9 у випадку, якщо буде встановлено, що рішення загальних зборів про надання членові ЖБК квартири було винесено відповідно до закону та статуту кооперативу, але виконавчий орган місцевої ради відмовить у видачі ордера, то суд повинен визнати відмову у видачі ордера необгрунтованою, і повинен визнати право на жиле приміщення за членом кооперативу, якому воно було надано. Виданий на це жиле приміщення ордер іншій особі повинний визнаватися недійсним.
У випадку визнання судом недійсним ордера на право зайняття квартири у будинку ЖБК особи, які були вселені на підставі цього ордера у приміщення, підлягають виселенню. Якщо ці особи раніше користувалися за договором найму жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм, згідно із ст. 117 ЖК України, має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
Надання квартир у будинку житлово-будівельного кооперативу провадиться в межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. На прохання члена кооперативу йому надається квартира меншого розміру, але вище рівня, встановленого у даному населеному пункті для взяття громадян на квартирний облік.
Квартира, що надається, має бути благоустроєною стосовно умов даного населеного пункту, повинна відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Не допускається заселення одно¬кімнатної квартири (однієї кімнати) особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Квартира надається членові кооперативу на членів його сім'ї, вказаних у заяві про вступ до кооперативу. До цієї заяви включаються члени сім'ї, які перебувають з ним на обліку бажаючих всту¬пити до ЖБК. Крім зазначених осіб, член ЖБК вправі включити до заяви дітей, які народилися після взяття його на облік, і дружину (чоловіка), що пізніше вселилася у жиле приміщення, яке займав той з подружжя, який перебуває на обліку. Якщо вселення дружини (чоловіка) у жиле приміщення подружжя, який перебуває на обліку, було неможливим, до заяви може бути включений той з подружжя, хто проживає окремо, крім випадків, коли він у даному населеному пункті або в приміській зоні забезпечений жилим приміщен¬ням і не потребує поліпшення житлових умов.
Держава на сьогодні не в змозі забезпечити всіх громадян житлом, які потребують поліпшення цього житла. Але, воно створює всі умови для надання кредитів банками, тобто надає іпотечне житлове кредитування населенню.

3. Загальна характеристика плати за користування житлом та комунальні послуги.

Стаття 61 ЖК України передбачає укладення договору житлового найму приміщення. Право користуватися житлом реалізується на підставі договору житлового найму у якому законодавство регулює порядок, розмір і термін внесення квартирної плати за користування жилою площею і комунальними послугами. Цей договір укладається письмово на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер).
Отже, плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.
Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Пільги по квартирній платі та платі за комунальні послуги встановлюються законодавством.
Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги спричинило серйозні проблеми для малозабезпечених сімей, неспроможних оплачувати послуги за новими тарифами.
Саме тому, державою, з метою створення надійної підтримки малозабезпечених родин, була запроваджена ефективна програма соціального захисту населення — програма житлових субсидій. Цією програмою було передбачено надання безготівкової допомоги на оплату житлово-комунальних послуг сім’ям з низькими доходами. Ця перша в Україні програма адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення була започаткована постановою Кабінету Міністрів України №89 від 4 лютого 1995 року “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг”.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік” № 2089-IV від 19.10.2004 року // Відомості ВР України. — 2007. — № 6. — С. 131.
2. Закон України “Про Державний бюджет на 2009 рік” № 2285-IV від 23.12.04.
3. Житловий Кодекс України.
4. Допомога малозабезпеченим родинам // Соціальний захист. — 2009. — № 1. — С. 19—20.
5. Житлове право. Підручник. – Харків, 2001.
6. Житлове право України: Навчальний посібник. - К., Юрінком Інтер, 2002.
7. Основи правознавства. Підручник. – К., 2000.
8. Правознавство: Підручник /За ред. В.В.Копєйчикова. - К., Юрінком Інтер, 2002.
9. Система соціальної допомоги на шляху перетворень // Соціальний захист. — 2008. — № 10. — С. 11.





Повна інформація про роботу

контрольна робота "Житлове право" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 04.02.2011 в 19:23. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 3135 та скачано 47 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...