Вступ
1. Римське право, його значення в історії правового розвитку людства
2. Кодифікація і нові закони при Юстиніані
3. Застосування законодавства Юстиніана у візантійських судах
Висновок
Список використаної літератури

Заказать перила в Киеве у компании «Metkov». Приобрести качественные перила для лестниц, открытых террас, бассейнов, балконов и прочих мест. Заказать и купить перила в «Metkov» - значит стать владельцем изделий современного дизайна и высочайшего качества.

Вступ

Візантійське право, історія якого налічує більше тисячі років, являє собою унікальне явище для середньовічної Європи. Воно характеризується відносно високим ступенем стабільності, внутрішньої цілісності, а також здатність пристосовуватися до мінливих соціально-економічних та політичних умов. Ці якості права в Візантії визначалися рядом історичних факторів, серед яких особливе значення мали традиційно сильна центральна імператорська влада, римське правове спадщину, візантійська християнська церква. Ці фактори сприяли інтегруючих вплив на право, додавали йому властивості системності.
Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму відносин у суспільстві, що відрізнялися великою соціальною та етнічної строкатості. Під впливом часу та чисто місцевих умов, зокрема різноманітних правових звичаїв, римські правові інститути поступово еволюціонували. Але принципові засади римського права і правової культури не були підірвані і не піддалися корінним змінам, чому в чималому ступені сприяло тривале збереження в Візантії рабовласницького укладу.
Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства в якості основного джерела права. Відносна стабільність політичної системи Візантії сприяла тому, що саме тут були зроблені перші спроби кодифікації імператорських конституцій, а потім і римського права в цілому. Так, першим офіційним небозводом римських законів був складений у 438 році Кодекс візантійського імператора Феодосія (Codex Theodosianus), в який увійшли всі імператорські конституції з часу правління Костянтина (з 312 року). Тим самим у Візантії втратила чинність більш раннє римське законодавство, не включене в цю збірку.
У IV-VI ст. у Візантії спостерігається високий рівень розвитку правової думки, складаються самостійні юридичні школи (найвідоміші - в Бейруті і Константинополі). Серед юристів бейрутської школи, які викладацьку роботу поєднували з участю в імператорських кодифікаційних роботах, особливо прославилися Домнін, Скіліацій, Кирило, Патрік та ін..
Візантійські юристи були не просто хранителями античних правових і культурних традицій. Вони адаптували римське право відповідно до нових потреб суспільства, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) в класичні тексти римських юристів. Таким чином готується ґрунт для проведення великомасштабних кодифікаційних робіт. Не випадково саме у Візантії, як уже зазначалося, в середині VI ст. під керівництвом видатного юриста Трібоніана була здійснена всеосяжна систематизація римського права, підсумком якої є Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis). Ця кодифікація аж до XI ст. залишалася не тільки найважливішим джерелом діючого права Візантії, але й була тим фундаментом, на якому остаточно сформувалася її правова система.