Головна » Реферати » Реферати 2 курс » Політологія

Класифікація та значення універсалів Богдана Хмельницького



Зміст

Вступ
1. Основи написання універсалів
2. Види та значення універсалів Богдана Хмельницького
Заключення
Список використаної літератури

Вступ

У другій половині XVII ст. важливу роль у регулюванні суспільних відносин в Україні, і насамперед у Гетьманщині, стали відігравати договірні статті, підписані гетьманами України і козацькою старшиною, з одного боку, і московськими царями та їхніми представниками - з іншого, що стали начебто зразком основного закону України. Різновидом договірних статей були, безперечно, Гадяцький трактат І. Виговського (1658), Слободищенський пакт Ю.Хмельницького (1660), договір П. Дорошенка з Туреччиною (1669), «Статті вічного миру» Петрика (П. Іваненка) з Кримом.
Провідне місце в системі українського законодавства посідали акти гетьманської і місцевої воєнно-адміністративної влади. Акти гетьмана видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, декретів, грамот. Крім загальнообов'язкових універсалів, що стосувалися всього населення, органів влади й управління на всіх підвладних гетьману територіях, були й спеціальні, що стосувалися окремих категорій населення або окремих людей, окремих воєнно-адміністративних органів, конкретних посадових осіб.
В останній чверті XVII ст. поширилися так звані земельні гетьманські універсали — про наділ землею «на службу» або «за службу», або про підтвердження права власності на землю. Видавались охоронні, або імунітетні, універсали про охорону майна, виключення певних осіб із компетенції місцевих адміністративних або судових органів. Окрему групу становили універсали воєнно-службового характеру.

1. Основи написання універсалів

Універсалом називається документ, що у феодальній Речі Посполитій і на Україні XVI-XVIII ст. мав характер публічно-правового акта (маніфест, жалувана грамота й ін.). Інскрипція (вказівка адреси) латиномовних документів цього роду країн закордонної Європи починалася словами «universis ot singulis» («всім і кожному»), тобто формально універсал був звернений до всіх мешканців тієї або іншої держави. Звідси і назва документів даного роду – «універсал» (від латинського слова «universalis» - загальний). На Україні універсали видавалися (у змісті: писалися, привселюдно оголошувалися й ін.) гетьманами Війська Запорізького, полковниками й іншими представниками генеральної старшини, а також ватажками селянсько-козацьких повстань XVI-XVIII ст.
У «Документах Богдана Хмельницького» було розміщено 114 універсалів. Видавці не врахували одного документа-універсалу, що раніше публікувався, любенському Мгарському монастирю на володіння сеножатями, які належать бернардинам (від 15.03.1653 р.). Після виходу у світло «Документів Богдана Хмельницького» дослідниками було виявлено і видано ще 4 універсали: 1) І. Нечаю з забороною заподіювати збиток слуцькій фортеці (від 6.08.1657 р.); 2) м. Слуцьку, про захист його від постоїв і переходів військ (від 7.05.1656 р.) ; 3) київському Пустинно-Нікольському монастирю на право риболовлі не тільки на лівому, але і на правому берегу Дніпра (від 3.04.1652 р.); 4) універсал, що забороняє Війську Запорізькому і всім повстанцям заподіювати збиток володінням князя Домініка Острожського-Заславського (від 30.07.1648 р.).
Таким чином, у даний час відомо 119 універсалів Б. Хмельницького, із котрих 68 були створені в роки Визвольної війни. У оригіналі збереглося 53 документа, інші 66 - у копіях і перекладах. Слід зазначити що поняття «оригінальний універсал» є у відомій мірі умовним. Далеко не всі документи Хмельницького створювалися їм власноручно, хоча усі вони, за єдиним винятком, скріплювалися гетьманським підписом. Щоб у цьому переконатися, достатньо порівняти почерки декількох універсалів, копії яких приміщені в «Документах Богдана Хмельницького» (№№176, 283 374). З них лише № 176 написаний гетьманом власноручно. Ясно, що універсали часто диктувалися генеральному писарю або канцеляристам, серед яких були високоосвічені люди, наприклад автор «Львівського літопису» дипломат Михайло Гунашевський, і навіть створювалися останніми по розпорядженню гетьмана. Про це свідчать сучасники, а сам Хмельницький прямо заявив в одному із своїх универсалів: «приказуєм.... сєй наш універсал написати» (№383). Не випадково на 7-ми гетьманських універсалах виявляємо ще і підпис генерального писаря И. Виговського (№№96, 110, 115, 138, 222, 318). У оригіналі одного з універсалів узагалі відсутній підпис Хмельницького. Цей документ завізований генеральним писарем І. Демковичем (№13). Текст універсалу, як і будь-якого іншого гетьманського документа, міг бути написаний не Хмельницьким, а рядовим канцеляристом.
Гетьманські універсали створювалися по самих різноманітних приводах, і в силу цього є дуже різнорідними. Сам Хмельницький часто називав універсал не тільки «універсалом», але і «писанєм» (тобто посланням), «листом» (№№36, 39, 83, 89, і ін.). Навіть той самий документ міг бути названий Хмельницьким і «універсалом» і «листом» одночасно. У силу цього потрібно покладатися не стільки на вказівки самого гетьмана, скільки на характер змісту й особливо внутрішньої форми документів.
Як відомо, умовний формуляр акта підрозділяється на три частини, кожна з якої розпадається на декілька складових:
1. Початковий протокол: 1) invocacio - богослов'я; 2) intitulatio - позначення особи, від якого виходить документ 3) inscriptio - обозначення адресата; 4) salutatio - вітання.
2. Основна частина: 5) arenga, prologus й ін. - преамбула 6) promulgatio - привселюдне оголошення; 7) narratio - виклад обставин справи; 8) dispositio - . розпорядження по справі; 9) sanctio - заборона порушення документа; 10) corrobaratio - відомості про достовірні знаки документа.
3. Заключний протокол: 11) datum - місце й час видачі документа; 12) apprecatio - заключення.

2. Види та значення універсалів Богдана Хмельницького

Як вже зазначалося вище, універсали Хмельницького висвітлюють майже все життя тогдешньої Лівобережної України, тому суттєвим є виділення і розгляд написання цих документів по роках у взаємозв’язку з історичними подіями.
У ході визвольної війни українського народу було знищено землеволодіння великих магнатів і католицької церкви. Зменшились феодальні повинності. Панщина, як правило, була замінена грошовою і продуктовою рентою. Багато селян, ставши реєстровими козаками, майже не відбувало феодальних повинностей. Селяни, які перебували у війську, теж не відбували феодальних повинностей.
Але визвольна війна українського народу не привела до ліквідації кріпацтва. Православні монастирі, козацька старшина і дрібна шляхта прагнули зберегти феодально-кріпосницькі відносини шляхом зміцнення феодального землеволодіння.
Відбиваючи класові інтереси козацької старшини, української шляхти та православної церкви, гетьманське управління на чолі з Богданом Хмельницьким вживало заходів, спрямованих на зміцнення землеволодіння світських і духовних феодалів.
Духовенство завжди користувалося прихильністю пануючих класів, діставало від них привілеї і права. В універсалах Хмельницького також не раз обґрунтовувалось право духовенства на маєтності. Юридичним виправданням для надання привілеїв було те, що духовенство користувалося ними з давніх-давен. Володіння православних монастирів буди розгромлені повсталими селянами. Але в ході визвольної війни монастирі за допомогою гетьманського уряду не тільки повернули маєтності, що їм належали, а й одержали нові володіння за рахунок католицької церкви і польської шляхти, що втекла з України.
У січні 1651 р. гетьман передав великі маєтності, що раніше належали домініканцям. Київському Богоявленському Братському монастирю. 15 травня 1651 р. були підтверджені права Максаківсьхого монастиря на його землі.
У 1655 р. Лубенському Мгарському монастирю були передані володіння бернардинських монахів, поселених у Лубнах князем Вишневецьким. 16 травня 1655 р. гетьман надав «з побожности нашой село Половоє, стоячоє на ґрунтах монастира Густинского». У тому ж році він передав Батуринському Крупницькому монастирю «зо всім вечисто... село Хмилов».
Універсалами підтверджувались права монастирів на подаровані або куплені землі, млини, пасіки тощо, а також право на феодальну експлуатацію селян, на сичання меду. Млини, як правило, давались у «спокойное уживаніє», або в «уживане вічное». Працею залежних селян Хмельницький забезпечував гатіння гребель.
Монастирі володіли і таким прибутковим промислом, як перевози через річки. Так, 9 серпня 1650 р. Хмельницький наказав михайлівському сотнику і війту заборонити перевіз човнами через Рось; право займатися цим промислом надавалось виключно ченцям Києво-Пустинного монастиря.
Гетьманське управління закріпляло за монастирями право на ловлю риби. Так, 11 березня 1649р. універсал на ловлю риби в Дніпрі одержав Києво-Пустинний Микольський монастир. Універсалом від 24 травня 1651 р. «лови рибниє» були надані Київському Межигірському монастирю.
Монастирське землеволодіння і промисли розвивались на феодальній основі. Разом з маєтностями монастирям надавались і піддані. У феодальну залежність від монастирів часто попадали і рядові козаки, і міщани. У більшості документів не зазначається, яка була форма феодальної ренти. Перші універсали про «послушенство» селян Хмельницький видав у 1648 р. В універсалі Флорівському монастирю від 22 грудня 1648 р. наказується, щоб селяни «били... послушними і вшелякую повинность ведлуг звичаю давнего отдавали».
Після возз'єднання України з Росією монастирські селяни, як і раніше, мали бути «послушними», віддавати «пожитки», відбувати «повинності» і навіть «роботизну», тобто панщину.
З метою залучення на бік народу служилих елементів Хмельницький досить широко практикував закріплення за ними шляхетських маєтків, роздачу маєтків тим, хто вступав до козацького війська. У 1656 р. гетьман затверджує як власність Юрія Бакуринського маєтки, куплені батьком і братами останнього, оскільки Бакуринські служили у Запорізькому Війську. Власністю Лаврентія Борозни були затверджені села Горськ, Клюси, Жовідь та ін. За «зичливость... в поданню... фортеці Биховской» підтверджено право шляхтича Павла Ярмултовського на «село его власноє Вербичи». Звільнення шляхти містечка Насташкн від воєнних поставок і постоїв мотивувалось її лояльністю до Запорізького Війська.
Ряд листів та універсалів свідчить про класову боротьбу на Україні під час визвольної війни і в наступні роки. Уже 2 червня 1648 р. Хмельницький наказав прилуцькому сотнику і отаману покарати учасників Нападу на Густинський монастир, заборонив монастирським підданим записуватися в козаки. 25 травня 1654 р. гетьман наказав київському полковнику охороняти майно Видубецького монастиря і покарати тих, хто завдав монастирю збитків «частим ловленєм риб».
Виступи селян іноді набирали характеру повстань. У листі від 26 серпня 1654р. Хмельницький повідомляв путивльського воєводу Зюзіна про те, що «в Гадячом и в Веприку и в ыных городех некоторые мятежники, учиня смятение и многое зло сделав», перейшли на російську територію. Гетьман просив воєводу покарати цих людей, а їх майно відібрати для царської казни. Рух «свавільників» мав місце у березні 1655 р., про що Хмельницький повідомляв боярина Шереметєва.
7 червня 1656 р. український гетьман писав Олексію Михайловичу, «что великие бунты всчалися было от донских, а полковником у них был Гришка Неблядин, которой многих бражников и своевольников собрал было, хотя на нас рать поднять. И, чего сохрани боже, все неприятели наши тешилися и мы велели тех своевольников разгромить... Но, сохрани боже, ежели б больши тех своевольников собралось, то бы огонь великий загорелся, что они так говорили, что ныне вы тешитесь, а мы на лето вас воевати будем». Старшина вважала цей рух небезпечним, навіть сам гетьман приїхав у Гадяч для організації оборони прикордонної смуги від нападів повстанців.
Гетьманське управління було, з одного боку, за ліквідацію землеволодіння магнатів, короля, польської шляхти і католицької церкви, а з другого — воно охороняло, зміцнювало і розширювало землеволодіння української шляхти, козацької старшини і православної церкви, карало тих, хто посягав на власність останніх.
Хоч гетьманський уряд проводив свою політику в інтересах українських феодалів, проте він був змушений іти на деякі поступки селянству, яке брало активну участь у визвольній війні і своїми антифеодальними виступами добилось ослаблення кріпосного гніту.
Намагання гетьманського уряду захистити селян від панських жорстокостей та розправ можна пояснити тільки прагненням не відштовхнути селян від участі у визвольному русі.
Документи Богдана Хмельницького у значній мірі висвітлюють роль міст у подіях 1648-1654 рр., у збірнику публікується кілька універсалів, якими гетьман застерігав полковників та інших урядовців від зазіхань на міську власність, забезпечував права міст, насамперед Києва, Ніжина та ін. Характерним щодо цього є універсал Чернігову про підтвердження права міщан обирати війта. Цим універсалом гетьман також надавав війту особливу владу над містом і навколишніми селами.
Універсалами гетьмана повідомлялося про мир і підготовку до війни, визначався час виступу окремих полків у похід. Так, універсалом від 24 травня 1650 р. Хмельницький наказав полковникам виділити по 300 чоловік з кожного полку; очолювані сотниками, ці люди мали 26 травня прибути до Полтави. 2 серпня 1650 р. гетьман наказав білоцерківському полковнику негайно вирушити на Уманський шлях з метою випередити ворога. Універсалами або наказами повідомлялось про призначення полковників.
Ряд документів стосується судочинства. Універсалом від 26 листопада 1655 р. гетьман наказав міському суду: «до нас не одсилаючи строкго карати позволяем» «свавільних» козаків. Заслуговує на увагу факт створення окремого суду для грецьких купців, зокрема в Ніжині.
З посиленням феодально-кріпосницької системи були спроби відновити домініальний суд. Надаючи в 1653р. Межигірському монастирю село Чернин, гетьман писав: «А непослушних волно будет превелебному отцу ігуменови і чернцом, до того монастиря належачим, карати, яко подданих місца святого, ведлуг проступку їх».
Документи Богдана Хмельницького містять цінні відомості про фінанси. Для державної скарбниці було вигідно віддавати в оренду різні промисли, особливо виробництво спиртних напоїв. Універсал від 17 січня 1654 р. спрямований проти тих киян, які самовільно виробляли горілку. Віддаючи в оренду млин на Тишках, гетьман наказував: «Арендари жеби зараз той млин попустили, єжели в аренді, а їм о том дефалката слушная будет».
Універсалом від 10 жовтня 1656 р. Хмельницький залишив при ратуші містечка Козельця «возовоє, помірноє, деготь, воскобойню і по-ведерщину», наказавши, щоб до цих «пожитків» не втручалися старшина, козаки й орендарі.
Універсалом від 15 червня 1655 р. гетьман передав у користування Павлу Хмельницькому, який позичив військовій скарбниці 8 тис. золотих, села Бугаївку, Беркове, Масані і Борщівку.
Навіть побіжний огляд документів Богдана Хмельницького показує, що вони висвітлюють різні сторони соціально-економічних відносин на Україні в період визвольної війни і після неї, воєнні і політичні події того часу, розвиток українсько-російських зв'язків, взаємовідносини України з Польщею, Угорщиною, Швецією та ін. Тому ці документи дозволяють розв'язати чимало нез'ясованих питань, переглянути ряд проблем, розвінчати невірні, а то й ворожі твердження, які мали місце в історичній літературі.
Таким чином, незважаючи на нестабільність і мінливість окремих формул універсалів Хмельницького, що пояснюється розмаїтістю кола питань, на які вони окликалися, а також відсутністю тривких і безупинних канцелярських традицій в апараті гетьманської влади, універсалам Хмельницького властиві чіткі і цілком визначені риси. Їхній формуляр укладався під впливом канцелярських традицій українських і білоруських земель XIV-XVII ст. Цим пояснюється також подібність окремих формул універсалів з формулами грамот Російської держави XIV-XVII ст. Канцелярські традиції Древньої Русі, східнослов'янських народів більш пізнього часу зробили значний вплив на діловодство Великого князівства Литовського, де в XIV-XVI ст. панував, як відомо, українська, білоруська, а на східних землях Великого Князівства Литовського - російська мова. У свою чергу литовська великокнязівська канцелярія, що випробувала також вплив канцелярських традицій феодальної Польщі, робила вплив на норми місцевого діловодства, у тому числі і Запорізької Січі.
Формуляр гетьманських універсалів складався деякою мірою і під безпосереднім впливом польської коронної канцелярії, що потребує особливого пояснення. Справа в тому, що українські землі протягом тривалого часу знаходилися під утиском феодальної Польщі, потім - магнатсько-шляхетської Речі Посполитої, і це не могло не накласти свого відбитка на всі сфери громадського життя України, у тому числі і на її ділознавчу практику. Українська шляхта, козацька старшина, православне духівництво, заможне міщанство постійно мали справу з документами, виданими представниками правлячих кіл Речі Посполитої, і у своєму діловодстві змушені були враховувати норми коронної канцелярії. Самий Хмельницький, будучи в 30-ті рр. XVII ст. генеральним писарем Війська Запорізького, по службі повинний був добре знати канцелярську практику Речі Посполитої і належним чином звістки з її владою листування.

Заключення

На закінчення необхідно відзначити, що формуляр документів Хмельницького зробив сильний вплив на гетьманські документи в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. Особливо це відчувається при вивченні формулярів документів козацької старшини (гетьманів, полковників й ін.), що приймав безпосередню участь у Визвольній війні. Відомі випадки, коли представники гетьманської адміністрації, підтверджуючи універсали Б. Хмельницького, попросту переписували їх, незначно доповнюючи. Так, II. Тетеря, будучи якийсь час гетьманом Правобережної України, дослівно переніс в свій універсал від 18.07.1660 р. зміст відповідного документа Б. Хмельницького, виданого О. Стаматієнко.
Таким чином, уся ця група документів є цінним джерелом по історії соціально-економічної політики гетьманської адміністрації, антифеодальної боротьби. Потрібно враховувати, що Хмельницький належав до тієї групи повстанської верхівки, що розуміла, що негайна реставрація феодальних порядків неможлива, що без підтримки селян не можна було звільнитися від утиску Речі Посполитої, і тому її представники «зуміли, нехай тимчасово і до визначеної межі, підпорядкувати свої інтереси загальнонародним - звільнити Україну від панування польських феодалів». От чому, незважаючи на суперечливість внутрішньої політики Хмельницького, він зумів залишитися ватажком Визвольної війни, що ліквідувала панування магнатсько-шляхетської Речі Посполитої на значній частині України, що серйозно послабила, феодальні порядки на всій її території.

Список використаної літератури

1. Антонович В.Б. Коротка історія козаччини. – К., 1991. – 158 с.
2. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. — Київ, 1971. — 200 с.
3. Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали Міжнар. наук. конф., присвяч. 400-річчю від дня народження Великого Гетьмана, (Київ, 24-25 жовтня 1995 р.) / НАН України; Інститут історії України / В.А. Смолій (відп.ред.). — К., 1996. — 272с.
4. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х т. – М., 1954.
5. Гетьманські універсали в колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарнавского / Підготував до друку та передмова І. Ситого // Сіверянський літопис. – 1998. – № 1-6.
6. Грицкевич А.П. Універсал Богдана Хмельницького місту Слуцьку(1656р). // Український історичний журнал. - 1970. - № 12. - С. 92-93.
7. Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1965.
8. Історія України в особах: IX-XVIII ст./ В.Замлинський, І.Войцехівська, та ін.- К.: Україна, 1993.- 400с.
9. Крип’якевич І., Бутич І. Документи Богдана Хмельницького (1648-1657). – К., 1961.
10. Крипякевич И.П. Богдан Хмельницкий. - 2-е изд., испр. и доп. — Львов: Свит, 1990. — 405 с.
11. Полтавець С.В. Українська політична думка середини XVII століття. – К., 2009.
12. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В. Д. Гончаренка.— 3-тє вид., перероб. Уклад. В. Д. Гончаренко, О. Д. Святоцький.— К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.





Повна інформація про роботу

реферат "Класифікація та значення універсалів Богдана Хмельницького" з предмету "Політологія". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 05.02.2011 в 10:34. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 1918 та скачано 38 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...


Подібні матеріали