Зміст

1. Еволюція грошово-кредитної системи Канади
2. Еволюція грошово-кредитної системи Японії
3. Банківська система Канади
4. Система фінансово-кредитних установ Канади
5. Банківсько-кредитна система Японії
6. Система фінансово-кредитних установ Японії

Еволюція грошово-кредитної системи Канади

Формування і розвиток грошової системи Канади проходив паралельно із еволюцією державного устрою країни. До 1763 року Канада була колоніальною власністю Франції і країною управляв французький губернатор. Спеціально для Канади починаючи з 1670 р. у Франції чеканилася срібна монета - сіль. Однак вона не змогла виконати покладену на неї місію. «Чужій» валюті канадці віддавали перевагу прямому товарообміну, тим більше, що крім солі в обігу могли перебувати платіжні засоби, «емітовані» будь-яким торговцем. Після того як за мирним договором, укладеному між Лондоном і Парижем, Канада перейшла до Великобританії, питаннями грошового обігу на території країни зайнявся англійський генерал-губернатор. Але очікуваної централізації не відбулося, і в грошової, як і в кредитній системі, панував хаос. Лише в 1794 р. група монреальских бізнесменів зробила спробу створити банк, що, хоч і виявилася безуспішної, вселила надію на формування банківської системи Канади. В 1817 р. дев'ять монреальских торговців заснували Монреальский банк, зараз Банк Монреаля. Це найстарший з канадських банків.
Офіційним днем народження канадської держави вважається 1 липня 1867 р. Зі створенням федерації новий федеральний уряд одержав виняткову юрисдикцію із всіх питань, пов'язаним із грошима й банківською справою. Першою реформою в цій області стало введення в 1870 р. в обіг національної грошової одиниці - канадського долара. Золотий зміст нової валюти встановлювалося на основі англійського фунта стерлінгів і прирівнювалося до нього.
В 1871 р. був прийнятий закон про банки, що надалі переглядався кожні десять років. Законом було обмежене право приватних банків на випуск банкнот. З 1900 по 1928 р. у країні відбувалася концентрація банківського капіталу. У результаті злиття багатьох дрібних банків замість 40 банків стало 10. Три з них - Монреальский, Королівський і Канадський комерційний - зосередили біля 70 % всіх банківських капіталів Канади.
Під час Великої депресії в 1930-х рр. у Канаді відбувся обвал золотого стандарту, передумовою якого стали знецінення й заборона обміну банкнот на золото в 1914 р. Протягом 1940-х рр. курс канадського долара був жорстко прив'язаний до долара США. У липні 1946 р. Канада раптово підвищила курс свого долара на 10 % (до паритету 1 американський долар), прагнучи нейтралізувати вплив різкого підвищення цін у США й не допустити поширення інфляції на свою економіку. Однак в умовах кризи високий курс підсилював випробовувані країною труднощів із платіжним балансом, послабляючи конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках. На вільному ринку канадський долар котирувався на 7-8 % нижче паритету. Використовуючи виниклу в 1950 р. тенденцію до підвищення курсу, але з огляду на досвід попереднього років, канадський уряд в жовтні 1950 р. скасувало паритет і ввело коливний курс канадського долара. Це викликало цілий ряд негативних наслідків в економіці країни протягом 1950-х рр.: дефіцит торговельного балансу, різкі перепади у валютному курсі. Було ухвалене рішення вернутися до прив'язки курсу до американського долара, що протрималася до 1970 р. Розвиваючись циклічно, валютна система Канади знову звернулася до змінного курсу, що, як і передбачалося, привело в 1974 р. до валютної кризи. Розчарувавшись в обмінному курсі як інструменті монетарної політики, органи монетарного регулювання як цільовий показник стали використовувати грошову масу.
Найменшою грошовою одиницею Канади є цент 100 центів становлять 1 канадський долар. Випускаються монети 1, 5, 10 і 25 центів і банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 1000 доларів.