Вступ
Розділ 1. Цивільні процесуальні правовідносини: поняття і зміст
1.1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
1. 2. Зміст цивільних процесуальних правовідносин
Розділ 2. Свідок як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин
2.1. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин
2.2. Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненні правосуддя
Розділ 3. Правове положення свідка у цивільному процесі
3.1. Виклик свідка
3.2. Права та обов’язки свідка
3.3. Види показань свідків
3.4. Допит свідків
3.5. Очна ставка
3.5. Особливі свідки
3.6. Оцінка показань свідків
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Зокрема ст. 55 Конституції України говорить:
Права і свободи людини захищаються судом
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб
Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній Раді України по правам людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.
Кожен має право будь-якими не забороняючим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобов’язує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади.
Серед цих засобів захисту суб’єктивних прав і свобод людини особливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої суб’єктивної оцінки відповідних осіб.
Велику роль в цивільному процесі відіграють засоби доказування, серед яких належне місце займає допит свідків, які, як і інші учасники цивільного процесу є суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин.
Метою даною роботи є визначення місця свідка та його правового положення в цивільному процесі.
Для досягнення мети треба виконати наступні завдання:
- визначити поняття і зміст цивільних процесуальних правовідносин;
- окреслити коло учасників цивільних процесуальних правовідносин, визначити їх загальні права і обов’язки;
- визначити місце свідка у цивільному процесі, його участь та правове положення;
- зробити висновки.

Висновки

Виходячи з вище викладеного, можна зробити наступні висновки.
Свідок у цивільному процесі є суб’єктом цивільно-процесуальних правовідносин. Правове положення свідка у цивільному процесі регламентується Конституцією України, Цивільно-процесуальним кодексом України та міжнародними правовими актами, діючими на території України.
Свідок у цивільному процесі має відповідні права і обов’язки.
Відповідно до ст. 50 ЦПК свідку надано право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 160 ЦПК у разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, зокрема у свідків щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ст. 181 ЦПК свідку також надано право при дачі показань, що пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті, користуватися записами. Однак слід зважати, що ці записи мають подаватися на огляд судові та особам, які беруть участь у справі, і, окрім того, можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.
Відповідно до ст. 52 ЦПК фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Членами сім’ї та близькими родичами визначено чоловіка, дружину, батька, мати, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, над якою встановлено опіку чи піклування, члена сім’ї або близького родича цих осіб.
Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови. Зрозуміло, що якщо причинами відмови є наявність родинних стосунків, то на цьому пояснення, чому свідок не буде давати показань, закінчиться. Проте, якщо свідок відмовляється дати показання проти себе, він повинен роз’яснити суду, в чому полягають причини відмови і чому це є відомостями, що можуть свідчити проти самого свідка.
Викликаний свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Виклик свідка в суд може бути здійснений телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо свідок не буде виявлений за адресою, повідомленою суду, виклик можливо здійснити судовою повісткою за місцем роботи свідка.
У разі, якщо свідок не має можливості з’явитися до суду у визначений час, він повинен завчасно повідомити про це суд. Причому, цей обов’язок щодо повідомлення покладений саме на свідка, а не на сторону у справі.
Належним чином викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, – №254/96 –ВР.
2. Сімейний кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2002, – N 21-22.
3. Цивільний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2003, – NN 40-44.
4. Цивільний процесуальний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2004, – N 40-41, 42.
5. Закон України "Про судову експертизу" від 25.02.1994, зі змінами до 09.07.2007. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 1994, – N 28
6. Закон України "Про нотаріат" від 02.09.93, зі змінами до 16.04.2009. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 2009, – N 38.
7. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25.
8. Белков О. Теоретичні і практичні аспекти прав свідка відмовитись свідчити стосовно себе членів сім’ї та близьких родичів Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003.
9. Васильев В.Л. Юридическая психология. – М., 1991.
10. Гражданское право Украины – T.I / Под ред А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Харьков, 1996.
11. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебн. пособие – Харьков, 2001.
12. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. – М., 2001.
13. Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976.
14. Казаренко М. Право свідка на імунітет та підстави його застосування // Право України. –К. 1998, №2.
15. Коченов М.М.. Осипова Н.Р. Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. – М. 1984.
16. Медведев И.Р. О науке гражданского процесса: эссе; Ответственность сторон за ложные объяснения в суде: науч. исслед. – М.: Волтерс Клувер, 2006.
17. Нор В. Т. Проблеми теорії практики судових доказів. – Львів, 1978.
18. Ратинов А.Р. Социально-психологические аспекты юридической теории и практики // Прикладная социальная психология. – М., 1981.
19. Садовський А. “Правовая незащещонность свидетеля” Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003
20. Стахівський С.М. Перевірка та оцінка показань свідка // Право України. –К,, 1997 №12
21. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Х.,: Консум, 2002.
22. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. – Харьков, 2001.
23. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – Санкт-Петербург: Альфа, 1996.
24. Цивільне процесуальне право України: Підручник. В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар та ін.; – Х.: Право, 1999.
25. Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.
26. https://www.yurincom.kiev.ua/main/uvu-publ-details.php?lang=ua&Parameter=PB-772d733