Головна » Реферати » Каталог студентських рефератів » Унікальні реферати

Аналіз основних елементів системи стратегічного планування у докризовому, кризовому та посткризовому періодах



Зміст

Вступ.3
1. Сутність стратегічного планування і його місце в системі стратегічного управління…..7
2. Основні елементи стратегічного планування у докризовому, кризовому та посткризовому періодах.11
Висновки…………19
Список використаних джерел…..21

Вступ

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлючись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.
Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальне завдання полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане із розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.
У керівників, які мислять стратегічно повинно бути широке і довгострокове бачення перспектив руху. Але вони повинні також розуміти, що саме вони відповідають, по-перше, за планування розміщення засобів способом, найбільш корисним для впровадження стратегії і, по-друге, за те, щоб управління будувалось, додаючи значну вартість до результатів, які отримує організація.
Аналіз досвіду провідних закордонних компаній показує, що планування на рівні корпорації в цілому, а також на рівні відділень, їх груп, заводів та інших організаційних підрозділів являється загальновизнаною практикою. Ця вихідна функція управління накладає відбиток на всі аспекти діяльності сучасних фірм. Проте, так було не завжди. Загальнокорпоративне планування в своєму розвитку пройшло три етапи:
1. довгострокове екстраполятивне планування;
2. стратегічне планування;
3. стратегічне управління, як найбільш сучасна модифікація загальнокорпоративного планування.
Головний недолік довгострокового екстраполятивного планування полягав у тому, що підприємство розглядалось як ‘’закрита система’’, яка майже не взаємодіє з зовнішнім середовищем. Цілі та завдання підприємства вбачались заданими і залишались стабільними на протязі довгого періоду часу. Тому планували ‘’планування від досягнутого’’, контрольні цифри, стандартизація завдань, адміністративні методи.
Однак, починаючи з 70-х років, почався докорінний злом традиційних концепцій управління, що було викликано різкими змінами зовнішнього середовища діяльності фірм: загостренням конкуренції, високими темпами технологічних і структурних зрушень, насиченням ринків товарами, зростанням ролі держави і т.д. Зовнішнє середовище підприємств набуло високого динамізму, нестабільності, невизначеності і виявило непридатність довгострокового екстраполятивного планування. Необхідно було змінити початковий принцип при опрацюванні загальнокорпоративних планів - іти не від минулого до майбутнього, а від майбутнього до теперішнього. Дуже часто події, які здавалися керівництву випадковими, малоймовірними, мали вирішальний характер.
Спочатку це знайшло відображення в тому, що довгострокове екстраполятивне планування було замінено стратегічним плануванням. В його рамках головні передумови успішної діяльності фірми знаходяться не всередині, а назовні її, тобто успіх фірми пов’язується з тим, наскільки вона вдало пристосовується до свого навколишнього середовища: економічного, науково-технічного, соціально-політичного, міжнародного і т.д.
Однак діяльність планово-штабних підрозділів корпорацій, працюючих в цьому напрямку, не завжди призводила до підвищення прибутку і, з цієї точки зору, вони себе не окуповували, потребуючи значних витрат на утримання. Це стало поштовхом до пошуку нового підходу в загальнокорпоративному плануванні, який би в більшій мірі забезпечував довгострокову успішну діяльність фірми. Такий підхід було знайдено, пов’язувався він із стратегічним управлінням і вже на початку 80-х років його використовували 45% корпорацій із 500 найбільших.
Суть стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене і організоване, так зване ‘’формальне’’ стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління корпорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси:
1. стратегічне планування
2. тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.
При цьому особлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об’єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.

Висновки

Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів. Стратегічне планування включає такі елементи: визначення місії організації; визначення цілей організації; аналіз зовнішнього середовища; аналіз внутрішніх можливостей; визначення сильних і слабких сторін (SWAT-аналіз); аналіз стратегічних альтернатив і прогалин стратегії; аналіз життєвого циклу продукту; аналіз експериментальних кривих; визначення стратегічних полів для бізнесу; визначення стратегії продукту підприємства;визначення і планування виробничої програми; визначення і планування потенціалу підприємства; стратегічне планування структури підприємства.
Процес стратегічного планування залежить від багатьох чинників. Чи не найголовнішим з них є фактор макроекономічної ситуації. В залежності від цього чинника відрізняють стратегічне планування в докризовому періоді, в кризовому періоді і у посткризовому періоді. Планування у кожному з цих періодах характеризується певною зміною як самих елементів системи планування, так і зміною їх ваг (тобто важливості).
Так в умовах докризового періоду планування зосереджується на постановці цілей зростання, підвищення конкурентоспроможності підприємства і розширенні сфери діяльності. Тобто спостерігається агресивна політика діяльності підприємства на збільшення прибутків, долі ринку і т. д.
Стратегічне планування в умовах кризи повинно відігравати першорядну роль. В умовах динамічно змінюваного середовища воно є найважливішим чинником стійкості й розвитку підприємства.
В умовах кризи підприємства, як правило, намагаються скоротити свої витрати, а тому плануванню не приділяють належної уваги, або й узагалі припиняють його фінансувати через брак коштів. Якщо воно все-таки відбувається, то основною метою його є аналіз структури підприємства, аналіз внутрішніх можливостей. Основною ціллю підприємства виступає – збереження функціонування самого підприємства. Про планування на довгострокову перспективу мова взагалі не йдеться. Тобто, підсумовуючи вищесказане, в умовах кризи стратегічне планування, на жаль, зводиться фактично до поточного (оперативного), і не виконує відповідно своїх основних функцій.
В умовах посткризового періоду ролі стратегічного планування знову приділяють належну увагу. Зовнішнє середовище зазнало великих змін, і поставлених цілей уже фактично неможливо досягти і потрібно планувати нові цілі, які дозволять наблизитися фірмі до здійснення її місії. Особливостями планування у цьому періоді є:
- відновлення нормального процесу стратегічного планування
- націленість в основному на прогнозування зовнішнього середовища, а не на пошуку внутрішніх резервів і можливостей
- довгостроковий характер самого планування.

Список використаних джерел

1. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. – К.: ЦУЛ, 2003. – 395 с.
2. Забродська Л.Д. Стратегічне управління: реалізація стратегії. – Х.: Консум, 2004. – 208 с.
3. Макаренко П.М, Миронова Р.М., Макаренко А.П., Васильєва Н.К., Галай І.Є. Стратегічне планування: процес та процедура реалізації в менеджменті. – Д.: ВКФ "Оксамит-Текст", 2003. – 142 с.
4. Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту. – Л.: КІНПАТРІ ЛТД, 2006. – 264 с.




Повна інформація про роботу

реферат "Аналіз основних елементів системи стратегічного планування у докризовому, кризовому та посткризовому періодах" з предмету "Стратегічне управління фінансами". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 16.11.2011 в 00:55. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 331 та скачано 31 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...


Подібні матеріали