Вступ. 
Розвиток дослідної справи в сільскому господарстві

Эмпіричні спостереження за ростом і розвитком рослин супроводжували всю історію розвитку землеробства. Накопичені прикмети і знання передавались із поколіня в покоління, збагачуючи культуру землеробства, і ставали традиційним досвідом. Проте підмічені факти і явища, как і наступні народні рекомендації, не сопровождались логічним поясненям, не мали теоретичнго поясненя, а тому й не складали ще науки, досвід у землеробстві тривалий час був єдиним джерелом аграрних знань на Землі, і переходячи з покоління в покоління та вдосконалюючись, поступово переростав у дослідну справу. Дослідна справа розвивалась одночасно з появою і розвитком учбових закладів.

агрономія дослідження розвиток.

Історія зародження дослідної справи

Заснування велетенської сільськогосподарської організації такої як «Мережа дослідних установ Всеросійського Товариства Цукрозаводчиків» припадає на 1896 рік. Але блискавичного розвитку, на благо вітчизняному сільському господарству, вона набуває саме в 1901 році, за керівництва Соломона Львовича Франкфурта. Саме він був її керівником за цей період існування масштабної організації. Постать С. Л. Франкфурта для української сільськогосподарської науки з багатьох позицій є дуже важливою. Його керівна діяльність у межах Всеросійського Товариства Цукрозаводчиків також є вагомим внеском ускарбницю вітчизняного сільського господарства, свідченням чого є його праці на ниві агрономії За словами С. Л. Франкфурта: «Дослідна справа — це лабораторія мистецтва». Саме в таких лабораторіях творилися для наших українських земель та сільськогосподарської промисловості різноманітні досліди з культурами, зокрема цукровим буряком для покращеного розвитку та для гарного врожаю, який сприяв розквіту виробництва нашої держави. Завданням даної статті є вивчення та дослідження історичного розвитку Мережі дослідних установ Всеросійського Товариства Цукрозаводчиків для покращення умов існування вітчизняного сільського господарства. творення і діяльність сільськогосподарських дослідних установ, як передових науково-практичних центрів XIX ст., привело увагу істориків сільськогосподарської науки. Багато вчених різних часів, а саме М.К. Докучаєв, О. Г. Дояренко, Н.І. Пшеничний, не без підстави називають роботу сільськогосподарських дослідних наукових установ золотим фондом досягнень сільськогосподарської науки. Перші дослідні поля та станції не тільки мусили розробляти поліпшені прийоми ведення сільського господарства за допомогою науки, а й рухали саму науку вперед, збагачуючи її з’ясованими в установі даними та розповсюджуючи їх на певній території. Окремі питання діяльності дослідних сільськогосподарських установ досліджувалися сучасними авторами В. С. Савчуком, В. А. Вергуновим, Н. П. Коваленко, О. В. Сайком, О. О. Завальнюк які намагалися відтворити всю картину виникнення та розростання мережі дослідних установ. Саме тісна послідовність утворення дослідних полів, станцій, лабораторій, а також земельних ділянок у приватних маєтках зацікавлених власників у високому врожаї цукрового буряка та в об'єднанні врешті-решт призвело до такого утворення, як мережа дослідної установи Всеросійського Товариства Цукрозаводчиків. Здавалося б все зрозуміло, та перевіримо закономірності, відновлюючи та будуючи заново всю цю структуру за допомогою даних, якими будемо користуватися з архівів та бібліотек.

Першу спробу в організації точних експериментальних методів у вирішенні питань вітчизняного сільського господарства належить геніальному російському хіміку Д.І. Менделєєву, якому Імператорська Вільна економічна організація в 1867 році доручила керування польовими дослідами з мінеральними добривами. За словами Д.І. Менделєєва причиною для організації таких польових дослідів став «переворот який відбувся в Росії з відміною кріпосництва». Перші досліди проводилися лише в чотирьох губерніях: Петербурзькій, Московській, Смоленській та Симбирській на протязі трьох років з 1867 по 1869 рр. Менделєєв розумів, що такі дослідні поля повинні розширюватися в сільському господарстві, тому він намагався удосконалювати та якомога більше покращувати підхід зі сторони науки до цієї справи. Тому до праці були залучені його найближчі колеги-спостерігачі - К.А. Тимирязєв, який на той час проводив досліди в Симбирській губернії в маєтку князя Ухтомського, та Г. Г. Густавсона; стосовно хімічних аналізів ґрунту та обробки матеріалів працював хімік Шмідту. Пошук оптимальності щодо системи організації дослідництва для потреб вітчизняного сільського господарства особливо активно розпочався в країні наприкінці XIX ст.

Перші сільськогосподарські дослідні станції виникли в 1835 році і мають свій вихід з Великобританії - Ротемстедська дослідна сільськогосподарська станція, засновником якої був Дж.Б. Лос; Франції - станція «Бехельбронн», яку заснував Жан Батист Буссенго; в 1852 році в Німеччині в Мьоккерні поблизу Лейпцига теж була заснована ще одна сільськогосподарська дослідна станція. В Росії першою станцією стала Богодухівська, яка заснована Вільною Економічною Установою в 1886 році в маєтку І.М. Толстого в селі Богодухово, Орловської губернії. Програма діяльності першої сільськогосподарської станції була розроблена спеціальною комісією досвідчених учених з питань сільського господарства та ґрунтознавства такими як А.В. Совєтовим, В.В. Докучаєвим, А.І. Воєнковим, П. Ф. Бараковим, Ф. М. Корольовим.