Понятійний апарат та концептуальні положення екологічного менеджменту в системі державного управління

ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Серед сучасних глобальних світових проблем людства екологічні проблеми посідають чи не найголовніше місце. Охороні навколишнього середовища й раціональному використанню природних ресурсів нині приділяють особливу увагу урядові структури й міжнародна громадськість. На порядок денний виноситься питання екологічної безпеки держави. Проблеми запровадження принципів сталого розвитку, становлення ринкових інструментів екологічного управління та реалізації екологічного менеджменту висвітлюються у працях провідних вітчизняних фахівців у галузі економіки природокористування. Так, В. Трегобчук і О. Веклич різнобічно обґрунтовують необхідність запровадження еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні, підкреслюючи вигоди для компаній, які опікуються охороною навколишнього середовища і визначають втрати в бізнесі через недодержання екологічних вимог [4]. С. К. Харичков і Т. П. Галушкіна визначають поняття «екологічний менеджмент» як міждисциплінарну науку, що розробляє оптимальні варіанти конкурентоспроможних управлінських рішень щодо природоохоронної діяльності [5]. У подальших дослідженнях Т. П. Галушкіна підкреслює ринкову орієнтацію екологічного менеджменту підприємств, визначаючи його провідне місце в системі екологічного підприємництва [5].

На сьогоднішній день в Україні екологічний менеджмент знаходиться на етапі становлення. Він не має не тільки ефективної практичної імплементації, а й єдності теоретико-методичного апарату.

З переходом нашої каїни на ринкову модель розвитку, в українській термінології з’явилися невідомі раніше слова: менеджмент, маркетинґ, аудит, консалтинґ, бенчмаркінґ тощо. Ці терміни здебільшого запозичені з англійської мови і визначають інститути, характерні для країн з розвиненою ринковою економікою. Саме слово «менеджмент» походить з англійської мови й означає «управління», «керування». Цей термін виник на початку ХХ ст. у США, коли американський дослідник Ф. У. Тейлор запропонував розглядати управління підприємством як науку. З того часу виникли різні види менеджменту, у тому числі й екологічний. Цей термін одразу увійшов у моду, і науковці різних галузей знань, активісти громадських екологічних організацій активно його вживають, вкладаючи в нього кожен свій зміст.

Більшість законодавчих визначень сходяться на тому, що екологічний менеджмент — це екологічне управління найнижчого локального рівня, тобто — конкретним природним чи комплексом джерелом екологічної небезпеки. На підставі наукового аналізу ознак екологічного менеджменту можна дати таке визначення цього поняття: Екологічний менеджмент — це управління екологічними характеристиками конкретних суб'єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної небезпеки або окремих природних комплексів. При цьому, екологічний менеджмент потрібно розуміти як цілеспрямовану, свідому діяльність, пов’язану з розробкою, впровадженням, реалізацією, контролем заходів спрямованих на оптимізацію взаємодії людини та навколишнього природного середовища.

На початкових етапах становлення екологічного менеджменту його предметом була тільки охорона навколишнього середовища. Далі коло проблемних питань було розширено на предмет раціонального використання природних ресурсів, забезпечення їх збереження та відтворення для наступних поколінь. Зараз на даному етапі розвитку продуктивних сил суспільства, за існуючого рівня та способів взаємодії людини і навколишнього середовища стає зрозумілим, що предмет екологічного менеджменту потребує його доповнення у напрямку забезпечення екологічної безпеки людини, щодо захищеності людини від загроз з боку антропогенно змінених природних об'єктів, якісного та кількісного забезпечення природними ресурсами.

Велика кількість проблемних питань екологічного менеджменту дає можливість розширити завдання екологічного управління до таких актуальних завдань сьогодення як забезпечення природно-техногенної та продовольчої безпеки, екологічної безпеки продовольчих товарів, в тому числі й застосування генно-модифікованих організмів, забезпечення якісного та кількісного відтворення населення.

Таким чином, екологічний менеджмент забезпечує екологізацію функцій планування, організації, мотивації та контролю на макро-, мезота мікрорівнях господарського управління та виконання вищезазначених функцій в сфері екологічного управління.

Відповідно до форм взаємодії суспільства з навколишнім середовищем, можна визначити механізми раціонального природокористування, механізми охорони навколишнього середовища та механізми забезпечення екологічної безпеки.

За природою впливу на інтереси суб'єктів та об'єктів менеджменту, можна розмежовувати інституційні, фінансові, ринкові та психологічні механізми. На практиці механізми екологічного менеджменту реалізуються за допомогою системи методів та інструментів. Світовою практикою напрацьовано досить широкий набір засобів, які дозволяють впливати на досягненнямети та цілей екологічного менеджменту. Їх можна класифікувати за різними ознаками: виконуваними функціями, способом впливу, змістовним характером впливу, ключовим характером впливу на економічні інтереси субєктів та іншими ознаками [6].

Потрібно зазначити, що механізми екологічного менеджменту реалізуються на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях, які різняться метою, суб'єктами та об'єктами управління.

Концепція екологічного управління включає повний комплекс проблем, пов’язаних з екологічними процесами як об'єктом управління. У публікаціях багатьох вчених питання екологічного менеджменту недостатньо висвітлені з позицій методологічної і нормативно-методичної баз. Тому потрібно розглянути дані аспекти детальніше.

З 1995 року підприємства дістали можливість здійснити сертифікацію відповідно до EMAS (Eco-management and audit scheme or EMAS). Згідно зі стандартами серії ISO 14 000 основним їх предметом є система екологічного менеджменту, що становить для організації взірець дій, завдяки яким буде досягнуто цілей екологічної діяльності, розв’язано конкретні завдання в галузі охорони довкілля.

У документах серії ISO 14 000, введених в Україні на добровільних засадах, термін «екологічний менеджмент» замінено терміном «управління якістю навколишнього середовища», а в окремих випадках — «екологічне управління». Згідно з аналізом існуючих нормативних документів виявляється, що екологічне управління пов’язане з постановкою завдань, включаючи обмеження і рамкові умови їх реалізації.

Потрібно зазначити, що сертифікація на відповідність стандартам серії ISO 14 000 створює єдину базу для порівняння екологічної політики компаній з різних країн на міжнародному рівні, з іншого боку стандарти можуть створювати сприятливі умови для «експорту забруднення» — перенесення шкідливих виробництв у країни, що розвиваються. Отже, підприємство може бути сертифіковане в державі з «м'якшими» національними природоохоронними нормативами, діставши при цьому міжнародний статус.

Стандарти серії ISO 14 000 гнучкі і тому підхід постійного поліпшення, удосконалення в частині попередження забруднення довкілля в Україні може стати затяжним і постійним.

Висновки. Подальше удосконалення теоретичної бази екологічного менеджменту лежить у площині розмежування цілей та завдань, напрацювання механізмів та інструментів для кожного рівня екологічного менеджменту. Також, потрібно наголосити, що стандарти серіі ISO 14 000 не містять кількісних вимог, нормативів, тому викликає сумнів належність цих документів до категорії стандартів. Тому незважаючи на недоліки в методологічній базі з розвитком практичного опрацювання впровадження екологічного менеджменту В Україні можна буде створити загальну теорію екологічного менеджменту, як одну з основних теорій впровадження екологічних вимог, їх дотримання з метою подолання соціально-економічної кризи за умови крайньої обмеженості наявних фінансових і матеріальних ресурсів, а також можливості збереження довкілля для майбутніх поколінь.

Література

екологічний менеджмент управління.

• 1. Аніщенко В. О. Кайстренко Т.Л. До питання про шляхи впровадження екологічного менеджменту в Україні//Зб.нак.пр.міжнар.наук.-практ.конф. «Політ -2003» .- К.:Вид-во НАУ, 2003.-С.583−588.
• 2. Агапов М. М., Шевчук А. В. Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. Навчальний посібник. М.: Класика плюс, 1999. — 287 с.
• 3. Акімова Т.А., Хаскин В. В. Основи екорозвитку: Навчальний посібник. М.: Изд-во Росс. екон. акад., 1994. — 312 с.
• 4. Веклич О. О., Економічні суперечності сучасного природокористування: Автореф.дис.д-ра екон. наук:08.01.01. К.: НАН України, Інститут економіки, 1999. 34с.
• 5. Галушкина Т. П., Харичков С. К. Формирование системы стимулирующих рычагов в сфере природопользования// Тр. Одесского политехи. ун-та.- Одесса, 2000. Вып.1 (10).-С.293−297.
• 6. Кожушко Л. Ф., Скрипчук П. М. Екологійчний менеджмент: Підручник.-К.:ВЦ «Академія», 2007.-432с.
• 7. Тендюк А. О. Система методів екологічного менеджменту// Економічні науки. Серія «Економіка та менеджмент»: Збірник наукових праць. Луцький національний технічний університет.- Випуск 7. Частина 3. — Луцьк, 2010. С.224−223.