Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Політика обов'язкових резервів

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах згідно з чинним законодавством по-різному встановлюється порядок формування обов’язкових резервів, але всі вони мають на меті змусити комерційні банки тримати певну частку мобілізованого капіталу на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує… Читати ще >

Політика обов'язкових резервів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Політика обов’язкових резервів є в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає у тому, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає у створенні за цих умов зони рівноправної банківської конкуренції.

Обов’язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов’язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть ставитися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов’язань.

Обов’язкові резерви за своєю сутністю — показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Режим обов’язкових резервів уперше було запроваджено в США, а потім в інших країнах, наприклад, ФРН, Франції. Його було задумано як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а окремим інструментом грошово-кредитної політики він став пізніше. Застосовуючи процедуру обов’язкових резервів, центральні банки зробили спробу тісніше пов’язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

Нині політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:

  • — забезпечує постійний рівень ліквідності комерційних банків: зміною розмірів обов’язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їх діяльність;
  • — використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси: збільшення норми обов’язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обігу.

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах згідно з чинним законодавством по-різному встановлюється порядок формування обов’язкових резервів, але всі вони мають на меті змусити комерційні банки тримати певну частку мобілізованого капіталу на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування залежно від виду, терміну й величини банківських зобов’язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов’язань, що підлягають оплаті на першу вимогу, як правило, є найвищими, а для ощадних вкладів — найнижчими. Наприклад, у США, ФРН норма резерву за вкладами до запитання є більшою, ніж за терміновими й ощадними вкладами. Центральні банки мають право змінювати норми резервування відповідно до кон’юнктури грошового ринку, але у межах визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов’язкових резервів, вони намагаються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов’язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що перебувають у розпорядженні комерційних банків. Відтак знижується кредитоспроможність банків і підвищуються процентні ставки за кредити.

Центральний банк періодично змінює норму обов’язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики він підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, у зв’язку з чим зменшується грошова маса в обігу та збільшується процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов’язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом’якшити жорстку політику обов’язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переобліку векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком; урахування готівки за виконання обов’язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування. Рефінансування охоплює три види кредитів, які надають комерційним банкам: звичайний, редисконтний, ломбардний. Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери. Ломбардний кредит надається центральним банком комерційним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою