Філософський камінь. 
Алхімічний період становлення хімії

Філософський камінь (також відомий як Магістерій або Еліксир) — в уявленнях середньовічних алхіміків невідомий хімічний реактив, необхідний для успішного перетворення (так званої трансмутації) металів у золото або срібло.

Одним із головних завдань алхіміків було добування двох таємничих речовин, за допомогою яких можна було б досягти перетворення (удосконалення) металів. Найважливіший із цих двох препаратів, що мав володіти властивістю перетворювати на золото не лише срібло, а й неблагородні (недосконалі) метали, наприклад, свинець, ртуть та інші, носив назву філософського каменя, великого еліксиру, магістеріуму, червоної тинктури, вважався панацеєю та еліксиром молодості.

Цій речовині приписувалася могутня сила: вона повинна була не лише перетворювати метали, а й слугувати універсальними ліками. Розчин її, так званий золотий напій (лат. aurum potabile), вжитий у малих дозах, повинен був зцілювати всі хвороби, молодити старе тіло та подовжувати життя.

Інший таємничий засіб, вже другорядний за своїми властивостями, носив назву білого лева, білої тинктури або малого магистеріуму, та повинен був мати здатність перетворювати всі неблагородні метали на срібло.

Прийнято вважати, що людиною, вперше розповісти світу про філософський камінь, був єгиптянин Гермес Трисмегіст (Hermes Trismegistus) — «Гермес Тріждивелічайшій». Ми, на жаль, не знаємо, чи жив така людина насправді. Найімовірніше, Гермес Трисмегіст — легендарна постать, у переказах його називали сином єгипетських богів Осіріса і Ісіди, і навіть ототожнювали з староєгипетським богом-чарівником Тотом.

Гермеса Трисмегіста також називають першим алхіміком, що отримали філософський камінь. Рецепт виготовлення філософського каменю був записаний в його книгах, а також на т. н. «Смарагдової скрижалі Гермеса» — табличці з його гробниці, на якої було викарбовано тринадцять настанов нащадкам. Велика частина книг Гермеса Трисмегіста загинула під час пожежі в Олександрійській бібліотеці, а деякі що залишилися, за легендою, були закопані в таємному місці в пустелі. До нас дійшли тільки сильно спотворені переклади.

Таким чином, рецепт філософського каменю губиться в століттях. Новий інтерес до алхімії і філософського каменю виникає вже в середині 10-го століття в середньовічній Європі, і те згасаючи, то спалахуючи знову, тягнеться аж до наших днів.

Тепер же пару слів про сам предмет пошуків. Філософський камінь — початок всіх початків, міфічна речовину, здатну дати своєму власнику безсмертя, вічну молодість, мудрість і знання. Але не ці його властивості, в першу чергу, залучали алхіміків, немає. Головне, що робило цей камінь таким бажаним — це його легендарна здатність перетворювати будь-який метал на золото!

Сучасна хімія не відкидає можливості перетворення одного хімічного елемента в інший, але все ж таки вважає, що середньовічні алхіміки не могли отримувати золота з міді. Тим не менш, історія пам’ятає не одну легенду, в якій йдеться про подібному перетворенні. Частина з них, зрозуміло, не має під собою ніякого підстави, але є й такі, перед якими раціональна наука пасує.

Так, наприклад, Раймонд Раймунд (Raimondus Lullius) з Іспанії отримав від англійського короля Едуарда (14 століття), замовлення на виплавку 60 000 фунтів золота. Для чого йому було надані ртуть, олово і свинець. І, треба сказати, Раймунд отримав золото! Воно було високої проби, і з нього було викарбовано велика кількість Нобле. Зрозуміло, простіше віднести даний факт до міфів, ніж повірити в нього, проте Нобл тією особливою карбування досі зберігаються в англійських музеях. А якщо вірити історичним документам, протягом довгого часу ці монети використовувалися при укладанні великих угод, що свідчило про їх великій кількості. Але! У цей час Англії, в принципі, не було де дістати так багато золота, причому такого чудового якості! А основні розрахунки, наприклад, з Ганза, велися оловом. Залишається припустити, що в документи допущена помилка, і кількість золота було значно меншим.

Інший факт: імператор Рудольф II (1552−1612) залишив після смерті велика кількість золота і срібла в злитках, приблизно 8,5 і 6 тонн відповідно. Історики так і не змогли зрозуміти, де імператор міг взяти стільки дорогоцінних металів, якщо весь національний запас був менше. Згодом було доведено, що це золото відрізняється від золота, що використовувався в той час для карбування монет — воно виявилося більш високої проби і майже не містила домішок, що здається майже неймовірним, з огляду на технічні можливості того часу.

Але подібні історії в меншості. Більшість середньовічних алхіміків були шарлатанами. Адже для того, щоб сказати, що, мовляв, чудо сталося, філософський камінь не потрібен — достатньо отримати сплав потрібного кольору!

До яких тільки хитрощів не вдавалися обманщики. Наприклад, брали шматочок заліза. На очах у здивованої публіки розплавляють його, при цьому виробляючи незрозумілі паси руками і розмахуючи чарівною паличкою. І, о диво! — Коли метал твердне, частина його перетворювалася на золото! А розгадка проста була чарівна паличка! Так! Вона дійсно була чарівною, в якомусь сенсі. Зазвичай вона виготовлялася з дерева і була на чверть полою. Всередину вміщували шматочки золота і заліплювали воском. Коли ж алхімік підносив її до розплавленого металу, віск теж плавився, і золото випадало. Тут все залежало лише від спритності рук, а перш за ніж хтось міг розглянути паличку ближче, її нижня частина горіла, не залишаючи ніяких доказів. Сплави ж міді та олова володіли характерним кольором і блиском, і недосвідчений міг цілком прийняти їх за золото.

Справжні алхіміки не прагнули до отримання золота, він був лише інструментом, а не метою (тим не менше, Данте у своїй Божественної комедії визначив місце алхіміків, як і фальшивомонетників, в пеклі, а якщо точніше, у колі восьмому, рве десятий). Метою для них був саме сам філософський камінь! І духовне визволення, Піднесений, дарующіеся тому, хто ним володіє - абсолютна свобода.