Висновок. 
Класичний, некласичний і постнекласичний етапи розвитку науки

Наука займає своє гідне місце як сфера людської діяльності, найголовнішою функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність. Вона є одна з форм суспільної свідомості, спрямована на предметне осягнення світу, передбачає отримання нового знання. Мета науки завжди була пов’язана з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності на основі відкритих нею законів. Система наук умовно ділиться на природні, суспільні й технічні. Вважається, що обсяг наукової діяльності, зростання наукової інформації, відкриттів, числа наукових працівників подвоюється в середньому приблизно кожні 5−10 років. А в розвитку науки чергуються нормальні і революційні періоди, так звані наукові революції, що призводять до зміни її структури, принципів пізнання, категорій, методів та форм організації.

Одна з найбільш цікавих проблем зовнішньої історії полягає в тому, щоб уточнити психологічні і, звичайно, соціальні умови, необхідні (але, звичайно, завжди недостатні) для наукового прогресу, однак у самому формулюванні цієї «зовнішньої» проблеми повинна приймати участь деяка методологічна теорія, деякий визначення науки. Історія науки є історія подій, обраних і інтерпретованих деяких нормативних чином. І якщо це так, то проблема оцінки конкуруючих логік наукового дослідження і, отже, конкуруючих реконструкцій історії - проблема, на яку до цього часу не звертали уваги, — набуває першочергового значення.

Завданням філософії науки було визначити принципи раціонального дослідного поведінки, принципу спираючись на які, можна придбати якісь знання про всю дійсності; дати науці теоретичну основу для раціональних дій. Однак замість цього філософія науки відкрила дослідникам нові труднощі та обмеження наукових знань.