Конструкт дидактичної стилізації (КДС)

Сегменти та елементи: уміння застосовувати здобуті у навчальній діяльності знання, уміння та навички у новітніх економічних (соціокультурних) реаліях.

Л. Виготський підкреслював, що особистість стає для себе тим, ким вона є в собі, через те, що вона пред’являє для інших. Поняття індивідуального стилю та стилізації навчальної діяльності (тут і далі - дидактичної стилізації) у широкий науковий обіг вводять Л. Закотнова, І. Золотухіна, Е. Клімов, Н. Кузьміна, О. Напрасна, Г. Неустроєв. Це поняття є міждисциплінарним, про стилізацію йдеться тоді, коли підкреслюється, чим певне явище (діяльність) відрізняється від інших подібних. На думку цих науковців, він може бути конкретизований за допомогою характеристик:

• а) змістових, що втілюються в орієнтацію на: процес і результати навчання; адекватність-неадекватність планування навчального процесу; оперативність-консервативність у використанні засобів;
• б) динамічних: гнучкість-традиційність; імпульсивність-обережність;
• — стійкість-нестійкість щодо швидко змінювальної ситуації; стабільне емоційне ставлення — нестабільне емоційне ставлення; у несприятливій ситуації спрямованість рефлексії на себе — спрямованість на обставини — спрямованість на інших.
• в) результативних: однорідність — неоднорідність знань; стабільність — нестійкість навичок учіння; високий — середній — низький рівень інтересу [5].

Г. Неустроєв вивчає кореляцію індивідуального стилю діяльності студента та культури праці спеціаліста. Формування індивідуального стилю діяльності, на думку вченого, залежить від постановки в центр навчального процесу, в основу вивчення кожного курсу «логіки системи фундаменталізації та професіональної діяльності, органічно пов’язаної з активізацією самопізнання та самоуправління тих, хто навчається» [4].

" Стиль виникає там, — пише дослідниця Н. Калугіна, — де є свобода самовираження, він пов’язаний з метою діяльності, в ньому відбиваються одночасно зовнішні умови та внутрішні можливості особистості, найбільшою мірою проявляються індивідуальні особливості". Переплетіння індивідуальних властивостей змістового плану з динамічними (формоутворювальними) тенденціями свідчить про статус способів взаємодії з зовнішнім середовищем, яким віддається перевага, які полегшують або ускладнюють формування певних відношень людини і світу. Здатність студента корегувати індивідуальний стиль навчальної діяльності дозволяє мобільно долати часові ліміти, підлаштовуватись до особливостей подачі навчального матеріалу певним викладачем тощо.