Функції та структура діяльності керівника

Одним із аспектів розподілу праці є поділ на керівників і підлеглих. Тривалий час у нашій літературі керівництво розглядали лише як різновид суспільно-політичної і правової діяльності. Нині діяльність керівника розглядають як професійну, а саме управлінську, яка має свої психологічні, етичні й педагогічні особливості. Діяльність керівника визначається як вид професійної виконавчо-розпорядчої праці у сфері управлінських відносин.

Керувати — це означає вміти розпоряджатися людьми, економічними ресурсами і часом, які є в організації для виконання своїх певних завдань. Керівник колективу в нашому суспільстві — працівник, який має чітко означені функції, права і обов’язки, а також професійні принципи роботи. Видається спеціальна література для керівників, є навчальні заклади, котрі готують керівників — професіоналів, удосконалюються наукові методи добору, оцінювання й активного психологічного навчання управлінського персоналу.

Є декілька класифікацій функцій керівника, де використовують різні критерії. Багато дослідників ведуть мову про функції, послідовно розглядаючи стадії управлінського циклу. Такий підхід започаткував основоположник наукової організації праці на Заході А. Файоль, який виділяв такі елементи так званих адміністративних операцій: передбачення; організація; розпорядження; узгодження; контроль.

Дослідник Ю. Тихомиров до функцій керівника відносить: організацію управлінської системи; вибір цілей; прогнозування; планування; інформацію; прийняття рішень; організаційну і масовидну діяльність; контроль; оцінювання ефективності управління.

В. Афанасьєв називає такі головні управлінські функції: вироблення і прийняття управлінського рішення; організація; регулювання і корегування; облік і контроль.

Розглядаючи загальну структурну схему функцій керівника щодо організаційних систем, В. Рубахін та А. Філіппов виділяють загальні та спеціальні функції.

Загальні керівні функції:

• — впровадження в життя рішень державних органів;
• — визначення мети та головних напрямів діяльності, а також перспективи розвитку організації колективу і виробництва в цілому;
• — створення згуртованого, працездатного колективу;
• — формування раціональної організаційної структури;
• — розподіл функціональних обов’язків, наявних ресурсів і засобів усередині колективу;
• — розробка і впровадження ефективної організації праці й управління.

Спеціальні функції — це планово-економічні, кадрові, технолого-управлінські.

Планово-економічна функція пов’язана з:

• — визначенням потреби в людських і матеріальних ресурсах, контролем за їх наявністю та використанням;
• — загальною координацією діяльності підлеглих з метою забезпечення ефективного використання людських, матеріальних ресурсів, техніки;
• — прогнозуванням можливих так званих вузьких місць і плануванням заходів для їх усунення;
• — самоконтролем своєї роботи;
• — соціальним плануванням виробництва в цілому.

Кадрова функція пов’язана з:

• — комплектуванням кадрів та загальним керівництвом кадрами щодо виконання ними своїх функціональних обов’язків;
• — організацією роботи з метою вивчення кадрів і визначення перспектив їх подальшого використання;
• — забезпеченням підвищення кваліфікації кадрів, оптимальних умов праці та техніки безпеки;
• — виробленням системи морального та матеріального стимулювання підлеглих;
• — усуненням виробничих конфліктів;
• — турботою про побутове обслуговування проблем співробітників.

Технолого-управлінська функція охоплює:

• — визначення завдань й оцінювання виробничої ситуації;
• — визначення способів і засобів виконання завдань відповідно до можливостей виробничого колективу (кількості, кваліфікації, часу, матеріалу, техніки);
• — прийняття рішень, визначення завдань підлеглим;
• — здійснення координації в колективі, в організації;
• — контроль виконання з визначенням завдань;
• — маневрування наявними резервами;
• — оцінювання, підбиття підсумків, вирішення поставлених завдань.

Як бачимо, предметом управлінської діяльності є прогнозування, організація, адміністрування, узгодження і контроль. Особливе значення у процесі реалізації цих функцій надається процесам прийняття рішення, координації і зв’язку всіх ланок виробництва.

Отже, управлінська діяльність є багаторівневою і різноманітною, зводиться до безперервного вирішення деякої сукупності завдань.

Інші дослідники, наприклад Л. Уманський, розглядають організаційну діяльність як кінцевий ланцюг у системі управління людьми. Він зазначає, що в первинному колективі керівна діяльність поєднується з організаційною.

Харківські соціологи виявили, що керівники низової ланки дуже мало уваги приділяють освоєнню і впровадженню передових методів праці, раціоналізаторській діяльності, підвищенню кваліфікації своїх підлеглих і загальної освіти, а також власної та підвищенню культурно-політичного рівня. У середньому на це припадає шість хвилин на день. А саме робота такого плану передусім визначає кваліфікацію керівників низової ланки, призводить до зниження ефективності в діяльності первинного колективу.

Знання функцій та обов’язків повинні збігатися із моральною готовністю керівника їх виконувати. Тоді офіційні вимоги підкріплюватимуться власною вимогливістю до себе.

Отже, з підвищенням рівня керівництва в структурі діяльності керівника відбувається перерозподіл її компонентів і функцій до розширення самостійності в прийнятті рішень.

Професійні якості керівника, необхідні для виконання управлінських рішень.