Класична теорія менеджменту: школа наукового управління та адміністративна школа управління

Основоположником класичної школи і засновником американської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856—1915 рр.), на могилі якого у Філадельфії написано: «Батько наукового менеджменту».

Його праці містять конкретні рекомендації щодо поліпшення використання праці робітників і засобів виробництва, введення чіткого регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і рухи, чіткого обліку робочого часу, використання диференційованої оплати праці тощо.

Особливу увагу Тейлор приділяв питанням нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на основі вдосконаленої методики обліку затрат робочого часу. Для досягнення максимальної продуктивності праці він рекомендував забезпечити правильне поєднання трьох елементів:

• — конкретного завдання, встановленого на підставі ретельних спостережень;
• — визначеної норми часу;
• — особливого методу роботи.

У пошуках засобів проти «навмисної повільності» (солідації) робітників Тейлор рекомендував дотримуватись чотирьох принципів управлінської науки:

• — наукового вивчення кожної задачі і розвитку наукових методів;
• — копіткого підбору працівників і стимулювання виконання задач;
• — підтримання тісного контакту з працівниками;
• — по можливості здійснювати поділ кожної роботи.

Щоб досягати ефекту, Тейлор запровадив норми виробітку. Це дало змогу перейти від управління «наосліп» до управління, при якому розподіл робіт, контроль та інші функції здійснювалися на основі точного розрахунку.

Тейлор пропагував активне управління виробництвом, суть якого бачив у тому, щоб робота кожного виконавця планувалась керівником хоча б на день наперед і щоб кожний працюючий мав інструктивні картки з визначенням конкретного завдання, засобів, методів і прийомів його виконання.

Тейлор звернув увагу на тісний взаємозв'язок таких чотирьох положень:

• — наука, а не емпіричні привали;
• — гармонія, а не розлад;
• — колективізм, а не індивідуалізм;
• — максимальна, а не обмежена віддача і розвиток кожної людини, спрямований на досягнення максимальної продуктивності і найбільшого розквіту.

У працях Тейлора висловлювалась думка, що за умов високої складності виробництва перше місце посідає не організатор, а організаційна система. Роль спеціаліста-організатора, на його думку, полягає в організації самої системи, а всі ділові питання повинні вирішуватися системою, а не «геніями організації». За висловом Тейлора, хороша організація при «бідному» обладнанні дасть кращі результати, ніж відмінне обладнання при поганій організації.

Одним із найбільших прихильників Тейлора був Г. Гантт, який працював з ним у декількох компаніях. Г. Гантт інтенсивно використовував в оперативному управлінні графічні методи, відомі нині як «графіки Гантта». Гантт розпочав виробниче календарне планування на сучасній технічній основі. Пізніше Гантт у своїх дослідженнях приділяв велику увагу соціальним аспектам бізнесу і менеджменту.

Поширенню системи Тейлора у розвинутих країнах сприяло подружжя Гілберти: Ліліан (1878—1972 рр.) і Френк (1868— 1924 рр.). Вони продовжували пошук «єдиного найкращого методу виконання робіт», вивчали питання, пов’язані з виконанням фізичної роботи у виробничому процесі, зв’язок між науковим менеджментом і даними соціологічних і психологічних досліджень. До заслуг Гілберті можна також віднести детальне вивчення рухів і широке впровадження у практику менеджменту вимірювальних методів і інструментів. Книги Ф. Гілберта «Азбука наукової організації праці та підприємств» і «Вивчення рухів» кілька разів видавались у колишньому СРСР в 1924—1931 рр.

Сучасник Тейлора американський інженер Г. Емерсон (1853—1931 рр.) розробив принципи підвищення ефективності не тільки виробничої праці, але й будь-якої доцільної Діяльності людини: у державному управлінні, у зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті і в домашньому господарстві. Г. Емерсон розробив штабну організацію апарату управління, дав визначення ефективності як максимально вигідного співвідношення між затраченими зусиллями, грошима, обладнанням і т. п., і економічним ефектом, яке не втратило свого значення і в наші дні.

Підкреслюючи роль правильної організації і наукових принципів управління, Г. Емерсон відмічав, що коли дати самому Наполеону дефектну організацію і хибні принципи, то результати, яких він досягне, у кращому випадку виявляться посередніми. А слабкий керівник, що спирається на дефектну організацію і не натхненний ніякими ідеалами, неминуче провалюється і тягне за собою все, що йому підлегле. В американській літературі школа наукового керування прямо зв’язується з тейлоризмом. Основоположники наукового керування — Ф. У. Тейлор, Френк і Лілі Гілберт, Генрі Гантт. На відміну від школи наукового керування існує поняття «наука керування», що зводиться до застосування кількісних методів або ж до дослідження операцій.

Класична, або адміністративна школа в керуванні (англ. classical school of management) — підхід до керування, що зложився на ранньому етапі (1920;1950 р.) і заснований на ідентифікації загальних принципів для їхнього раціонального використання в організації. Засновником класичної школи вважається Анрі Файоль. Метою класичної школи було створення універсальних принципів керування, проходження яким, як покладалося, безсумнівно приведе організацію до успіху. Ці принципи зачіпали два основних аспекти: розробку раціональної системи керування організацією й побудови структури організації й керування працівниками.

А.Файоль (1841 — 1925 рр.) зосередив увагу на можливості застосування досягнень науки в діяльності органів державного управління. Файоль визначив 14 принципів правильного формування органів управління:

• — розподіл роботи;
• — авторитет керівництва;
• — внутрішня дисципліна;
• — єдність керівництва;
• — єдність розпоряджень;
• — підпорядкованість індивідуальних інтересів більш загальному інтересу;
• — винагорода;
• — централізація;
• — внутрішня ієрархія;
• — порядок;
• — справедливість;
• — стабільність персоналу;
• — ініціатива адміністративного персоналу;
• — єдність персоналу (корпоративний дух).

А. Файоль сформулював положення про те, що соціальні явища подібно до фізичних підпорядковуються природним законам незалежно від нашої волі. Незаперечною заслугою А. Файоля є поглиблена розробка змісту управлінської діяльності, виділення функцій (технічних, комерційних, фінансових, страхових, облікових, адміністративних), типових для всіх підприємств. Надалі з цих функцій виділилась адміністративна діяльність. Управлінську концепцію Файоля було покладено в основу сучасної класифікації функцій управління. Йому належить також розвиток багатьох інших прогресивних ідей, які пізніше стали підґрунтям науки про менеджмент. Зокрема, А. Файоль ввів поняття скалярності організації, під яким розумів «ланцюг начальників», від самого старшого до самого молодшого, і де лінії підлеглості проходять через кожну ланку ланцюга.

Слідом за А. Файолем питаннями розвитку науки менеджменту як єдиного цілого займався англійський учений О. Шелдон. Він неодноразово підкреслював соціальний характер управління підприємством.