Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні

РЕФЕРАТ

Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні

Перш ніж обчислити граничну і середню схильність до заощаджень в Україні, з`ясуємо основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями, та фактори, що на них впливають.

Заощадження — це неспожита частина особистого безподаткового доходу. На рис. 1 наочно видно функції споживання і заощадження.

Рисунок 1 — Функції споживання і заощадження Середня схильність до заощадження (ССЗ) — частка безподаткового доходу (Д), яка спрямовується на заощадження (З), виражена у відсотках.

Так як Д = С + З, то ССС + ССЗ = 100% або ССС + ССЗ = 1, де ССС — Середня схильність до споживання

Закономірність — середня схильність до споживання перевищує граничну схильність до заощаджень.

ССС ССЗ

Гранична (додаткова) схильність до споживання (ГСС) — показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання.

Гранична (додаткова) схильність до заощадження (ГСЗ) — показує, яка частка додаткового доходу направляється на додаткові заощадження.

Так як Д = С + З, то ГСС + ГСЗ = 100% або ГСС + ГСЗ = 1

Тенденція — із зростанням доходу зростають одночасно і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень, навпаки, збільшується. Нижче. на рис 2 наведена схематична інтерпретація цієї загальносвітової тенденції:

Рисунок 2.

Крім доходу на обсяги споживання і заощадження впливають фактори, приведені в таблиці 1.

Додатковий обсяг споживання © можна знайти за формулою:

С = С_А + ГСС Д де С_А — автономне споживання, яке залежить лише від недохідних факторів.

Таблиця 1 — Фактори, яки впливають на обсяги споживання і заощадження

Додатковий обсяг заощадження (З) можна обчислити за формулою:

З = З_А + ГСЗ Д де З_А — автономне заощадження, яке залежить тільки від недохідних факторів.

Під впливом недоходних факторів криві споживання і заощаджень зміщуються вниз або вгору.

Значну увагу дослідженню агрегованої величини сукупних заощаджень приділив Дж. Кейнс. В своїй головній праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» Дж. Кейнс стверджував, що в умовах розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниці і засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості. З’являється, відповідно, попит на гроші - потреба в ліквідності. Досліджуючи нову роль і якість грошей, Дж.М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються в самостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати свою особливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб'єктів.

Попит на гроші, у Дж. Кейнса, складається з трьох складових, однією з яких є попит, пов’язаний з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченості майбутньої ситуації. Економічні суб'єкти завжди прагнуть заощаджувати певні грошові резерви — найбільш ліквідні тривалі активи, щоб забезпечити собі можливість покриття майбутніх непередбачених фінансових витрат.

Таким чином, на думку Дж. Кейнса, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарства завжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою за відмову від ліквідності.

Наявність схильності до ліквідності впливає на бажання членами суспільства заощаджувати частину свого доходу. Тому не весь отриманий дохід іде на споживання і отже витрачається. Принципова відмінність кейнсіанської теорії від неокласичної полягає в тому, що отриманий дохід складається з двох частин: з тієї, що йде на особисте споживання — витрачається і тієї, що заощаджується (в трактуванні неокласиків дохід повністю йде на витрати). Це положення можна відобразити формулою:

Y = C + S,

де: Y — національний дохід; C — частина доходу, що йде на споживання;

S — частина доходу, що заощаджується.

Також, на думку Дж.М. Кейнса, в суспільстві діє так званий «головний психологічний закон». Суть цього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде на споживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Тому співвідношення між споживанням і нагромадженням змінюються на користь останнього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність до споживання зменшується.

де: с — гранична схильність до споживання; s — гранична схильність до заощаджень; ?С — приріст споживання; ?S — приріст заощаджень; ?Y — приріст доходу.

Оскільки, ?Y = ?С + ?S, то с + s = 1.

Дія «основного психологічного закону», зростання граничної схильності до заощаджень роблять актуальною проблему ефективного сукупного попиту — доходу, що використовується. Він складається із споживчих витрат населення і інвестиційних витрат бізнесу.

Y = C + I,

де: Y — національний дохід; C — споживі витрати; Іприватні інвестиції.

Якщо споживчі витрати за даного рівня доходів величина більш-менш стала, то приватні інвестиції є величиною мінливою. Окрім того, їх вплив на рівень національного доходу не є прямолінійним. Крім безпосереднього впливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місце так званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликає значно більший приріст доходу і навпаки — зменшення інвестицій тягне за собою значно більше скорочення національного доходу.

де: k — мультиплікатор інвестицій; ?Y — приріст національного доходу; ?І — приріст інвестицій.

Зробивши відповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатора інвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.

Поділивши і чисельник і знаменник дробу на? Y, отримаємо вираз:

або, або

де: с — гранична схильність до споживання; s — гранична схильність до заощаджень.

Принцип мультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж.М. Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо початку класична, а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерело нагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж. Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, коли значна частину доходу споживається — більший коефіцієнт мультиплікатора інвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовити соціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнем зайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями. По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження — це ще не інвестиції. Перетворення заощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу.

Ще в ранній праці «Трактат про гроші» Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношення інвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою для економіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвитку поступово спадають. Якщо ж більші - відбувається перегрів економіки з неминучим наближенням економічної кризи.

Ідеї Дж. Кейнса розвинули неокейнсіанці Р. Ф. Харрод та О. Д. Домар.

Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно — величини капіталовкладень (інвестицій), а також виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача).

У О. Домара загальне рівняння макроекономічної рівноваги має вигляд:

де I — обсяг інвестицій; ? — середня продуктивність інвестицій, а — середня схильність до заощаджень, обернена величина якої визначає величину мультиплікатора.

Отже, забезпечується рівність між приростом доходу і приростом виробництва.

О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода, прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне регулювання економічного зростання.

На поєднанні ефекту мультиплікатора і акселератора була побудована і теорія циклічного розвитку відомого англійського вченого Д.Р. Хікса.

Модель Дж. Хікса має наступний вигляд:

Y_t = A_t + (1-s)*Y_t-1 + v*(Y_t-1 — Y_t-2),

де Y — національний доход; A — автономні інвестиції; s — гранична схильність до заощаджень; v — акселератор.

Д.Р. Хікс робить висновок — нециклічна динаміка можлива лише за високого коефіцієнта споживання, або низького рівня коефіцієнта заощадження.

Не залишались без уваги питання співвідношення споживання і заощадження в працях інших вчених і науковців.

Таким чином, усвідовивши основні положення взаємозв`язку доходу, споживання та заощаджень на макроекономічному рівні, перейдемо до аналізу структури і динаміки національних заощаджень в Україні, а також обчислимо граничну та середню схильність до заощаджень в Україні.

Із формул наведених вище, ми знаємо, що гранична схильність до заощаджень дорівнює

Із даних наведених Держкомстатом України на офіційному сайті відомі наступні дані, приведені в таблиці 2.

Таблиця 2 — Доходи, споживання та заощадження населення України в 2002;2008 роках, млн. грн.

Розрахуємо граничну схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 3.

Таблиця 3 — Розрахунок граничної схильності до заощаджень населення України в 2003;2008 роках

Отже, в досліджуваний період в різні роки поведінка населення при зміні використовуваного доходу була неоднаковою. В 2003 та 2006 роках відбувалось скорочення заощаджень населення порівняно з попередніми роками і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була від`ємною. Це означало, що в ці роки витрати домогосподарств перевищували їх доходи. В 2004, 2005, 2007 та 2008 роках відбувалось зростання абсолютних заощаджень і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була позитивною. Це означало, що в ці роки домогосподарства вважали за краще частку доходу зберігати як заощадження (на поточних та депозитних рахунках в банках, в цінних паперах та ін.).

В залежності від обсягів доходів рівень схильності до заощаджень був різним: найбільшою гранична схильність до заощаджень проявилася у населення в 2004 році, тобто із кожної 1 гривні додаткового доходу спрямованого на використання 25 копійок не витрачалось, а накопичувалось для майбутніх витрат. На слідуючий 2005 рік рівень показника зменшився практично в два рази, така ж ситуація відбувалась і в наступний 2006 рік — населення прагнуло споживати більше, ніж заробляло. Передчуття світової фінансової кризи, напевно, змусило задуматись певну частку населення про майбутнє, і в 2007 році гранична схильність до заощаджень знову почала зростати, але її рівень в 2008 році був в три рази меншим порівняно з відносно благополучним 2004 роком. Очевидно, заощаджувати стало нічого.

Середня схильність до заощадження (APS) — це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто Розрахуємо середню схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 4.

Таблиця 4 — Розрахунок середньої схильності до заощаджень населення України в 2002;2008 роках

Із даних таблиці 4 видно, що на протязі 2002;2005 років середня схильність до заощаджень у населення зростала з 0,092 в 2002 році до 0,12 в 2005 році, тобто із кожної 1 гривні отриманого доходу для використання в середньому в 2002 році 9 копійок йшло в заощадження (не використовувалось для поточних потреб), в 2005 році - вже йшло 12 копійок. В наступні роки середня схильність до заощаджень знижувалась: з 12 копійок з 1 гривні доходу в 2005 році до 8 копійок в 2008 році.

Висновок

Отже, українські реалії засвідчили, що в досліджуваний період, не зважаючи на постійний приріст використовуваного доходу та заощаджень, середня схильність до заощаджень мала періоди зростання в 2004;2005 роках, тобто тенденція розвитку показника не відповідала теоретичним поглядам науковців. Можливо, це було пов`язано з періодом нестабільності в політиці України (президентські вибори, невизначеність після них), хоча в цей час був період деякої стабілізації економіки країни.

Список літератури

1. Кваснюк Б. Э. Національні заощадження України // Фінанси України -1997. № 11

2. Кичко І.І., Шаркаді Н. В. Захист депозитів населення/Фінанси України № 2, 2006.-с.122

3. Роль грошових заощаджень населення в розбудові економіки України: Матеріали науково-практичній конференції 19 лютого 2007 року // Наук. ред. А. М. Мороз. — К: КНЕУ, 2007

4. Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ, 2004. — 889 с.

5. Коваленко В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України. — К.: Знання України, 2006. — 332с.

6. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / Університет економіки та права «КРОК». — К.: Таксон, 2004. — 346с.

7. Палехова В. А. Макроекономіка: Навч. посібник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — 2. вид., доп. та перероб. — Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. — 300с.

8. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — 2.вид., випр. — К.: Знання, 2005. — 856с.:

9. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посіб. — 2.вид., доп. — К.: Атіка, 2006. — 368с

10. Экономика: Учебник /Под ред. доц. А. С. Булатова, 2-е изд.,-М.: Издательство БЕК, 2007 — 816с.