Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Історія формування і сучасний стан волинських рукописів Оскара Кольберґа (за матеріалами архівних досліджень Аґати Скрукви)

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

По-перше, у збірнику «Волинь» Ю. Третяк мав намір помістити лише тексти і мелодії пісень, які зібрав сам фольклорист, й оминути нотатки та виписки О. Кольберґа з часописів та інших видань його попередників. Однак, за підрахунками польської дослідниці А. Скрукви, й рукописних матеріалах знаходимо понад 400 пісень і мелодій, які не ввійшли до монографії, хоча і є власними записами польського… Читати ще >

Історія формування і сучасний стан волинських рукописів Оскара Кольберґа (за матеріалами архівних досліджень Аґати Скрукви) (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН волинських РУКОПИСІВ ОСКАРА КОАЬБЕРҐА (за матеріалами архівних досліджень Аґати Скрукви)

Фольклорно-етнографічна монографія «Волинь» з’явилася через 27 років після смерті О. Кольберґа і, звичайно, відрізняється від початкових задумів дослідника. Спочатку архівними матеріалами О. Кольберґа займався його друг і соратник Ізидор Коперніцький, потім збірник «Волинь» упорядковував і готував до друку польський етнограф Адам Фішер, а видавцем і редактором монографії був польський літературний критик Юзеф Третяк та двоє його помічників Станіслав Фішер Станіслав Фішер (Stanislaw Fischer) — педагог і громадський діяч. і Феліціан Шопський Філіціан Шопський (Filicjan Szopski) — композитор, педагог, музичний критик, професор Консерваторії Музичного товариства., які вибрали з рукописних матеріалів та видали тільки частину записів фольклориста з цього району. Однак неопублікованими залишилося багато українських і польських пісень, етнографічних матеріалів, нотаток тощо.

У 2002 році вийшов довгоочікуваний фольклористами і науковцями Додатковий том до збірника «Волинь» [25]. Загалом доповнення до монографії «Волинь» — це багатолітня клопітка праця колективу Інституту імені Оскара Кольберґа. Редакційна колегія і упорядники — голова: проф. доктор Ґерард Лабуда (prof. dr hab. Gerard Labuda), члени комітету: проф. доктор Єжи Бартміньський (prof. dr hab. Jerzy Bartminski), проф. доктор Людвік Бєлявський (prof. dr hab. Ludwik Bielawski), проф. доктор Чеслав Гернас (prof. dr hab. Czeslaw Hernas), доктор Боґуслав Лінетте (dr hab. Boguslaw Linette), проф. доктор Збіґнєв Ясєвіч (prof. dr hab. Zbigniew Jasiewicz), проф. доктор Гелена Капелусь (prof. dr hab. Helena Kapelus), проф. доктор Броніслава Копчиньська-Яворська (prof. dr hab. Bronislawa Kopczynska-Jaworska), проф. доктор Ян Стеншевський (prof. dr hab. Jan St^szewski).

Упорядником і автором вступної статті до цього видання є Аґата Скруква — дослідник та видавець спадщини О. Кольберґа в рамках «Повного зібрання творів Оскара Кольберґа» («Dziel wszystkich Oskara Kolberga»), яке видає Інститут імені Оскара Кольберґа разом з Польським Народознавчим Товариством Tom 43 — Sl^sk; Tom 46 — Kaliskie i Sieradzkie; Tom 59/I — Materialy do etnografii Slowian zachodnich i poludniowych cz. I Luzyce; Tom 63 — Studia, rozprawy i artykuly; Tom 64 — Korespondencja Oskara Kolberga cz. I; Tom 65 — Korespondencja Oskara Kolberga cz. II; Tom 66 — Korespondencja Oskara Kolberga cz. III; Tom 70 — Piesni ludu polskiego. Suplement do t. 1; Tom 73/I — Krakowskie. Suplement do t. 5−8 cz. I; Tom 73/II — Krakowskie. Suplement do t. 5−8 cz. II; Tom 73/III — Krakowskie. Suplement do t. 5−8 cz. III; Tom 75 — Lubelskie. Suplement do t. 16−17; Tom 81 — Pokucie. Suplement do t. 29−32; Tom 82 — Chelmskie. Suplement do t. 33−34; Tom 83/I, 83/II — Pszemyskie. Suplement do t. 35; Tom 84 — Wolyn. Suplement do t. 36. А. Скруква займається вивченням теоретичних і методологічних питань сучасної фольклористики, а також реґіональними дослідженнями О. Кольберґа. Вона автор і співавтор багатьох праць Miller E., Skrukwa A., Tarko M. Dziela wszystkie Oskara Kolberga / Katalog wystawy. Wst^p: Jozef Burszta / Elzbieta Miller, Agata Skrukwa, Medard Tarko. — Warszawa: PTL, 1973. — 132 s; Millerowa E., Skrukwa A. Oskar Kolberg (1814−1890) / Elzbieta Millerowa, Agata Skrukwa // Dzieje folklorystyki polskiej 1864−1918 / [pod red. H. Kapelus i J. Krzyzanowskiego]. — Warszawa: ISW, 1982. — S. 25−103; Agata Skrukwa: Systematyka piesni w «Dzielach wszystkich Oskara Kolberga» w swietle zrodel r^kopismiennych // Biuletyn Kwartalny Radomskiego Towarzystwa Naukowego. T. 24 z. ¼: W setn^ rocznic^ smierci Oskara Kolberga 1890−1990. Studia i materialy. Radom: Radomskie Towarzystwo Naukowe. — 1987. — 158 s; Agata Skrukwa: Dzieje spuscizny rekopismiennej Oskara Kolberga i jej obecny stan // Oskar Kolberg. Prekursor antropologii kultury. Red.: Ludwik Bielawski, J. Katarzyna Dadak-Kozicka, Krystyna Lesien-Plachecka. Warszawa: Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. — 1995. — 207 s. Agata Skrukwa, Dzieje archiwum Kolberga i ich konsekwencje dla ksztaltu edycji Dziel wszystkich //Oskar Kolberg (1814−1890). Materialy sesji naukowej w dniu 26.XI.1994 r. — Krakow: Biblioteka, 1998. — 115 s. A jak b^dzie slonce i pogoda. Red.: Skrukwa Agata. — Poznan: wydawnictwo Instytut im. Oskara Kolberga, 2000. — 78 s; Agata Skrukwa, Niektore problemy systematyki piesni w Dzielach Wszystkich Oskara Kolberga // Fascynacje Folklorystyczne. STUDIA POSWI^CONE PAMI^CI HELENY KAPELUS. — 2000. — XVII+187 s; Katarzyna Markiewicz, Agata Skrukwa, Oskar Kolberg (1814−1890). Etnograf, folklorysta, kompozytor. — Przysucha: Muzeum im. Oskara Kolberga, 2004. — 135 s.

У Вступі до Додаткового тому збірника «Волинь» дослідники та упорядники рукописної спадщини О. Кольберґа — Аґата Скруква та Анна Руда — висвітлили перебіг реґіональних досліджень фольклориста на Волині, його роботу з підготовки монографії до друку, відомості про кореспондентів та інформаторів, а також схарактеризували стан його рукописної спадщини тепер. Останнє — як питання маловідоме в українській фольклористиці — стало мотивацією написання нашої статті, яка.

ґрунтується передусім на матеріалах архівних досліджень А. Скрукви, про які вона згадує у Вступі та в інших публікаціях (див. вище).

Вивчення записів О. Кольберґа з Волині у сучасних виданнях належно не висвітлено в науковій літературі. Окремі аспекти дослідження цієї проблеми містять монографії В. Юзвенко «Українська народна поетична творчість в польській фольклористиці ХІХ ст.» [6] та З. Болтарович «Україна в дослідженнях польських фольклористів ХІХ ст.» [2]. Загальну характеристику праць ученого з питань української етнографії та фольклору знаходимо у розвідках О. Пипіна «Этнография малорусская» [4], М. Сумцова «Современная малорусская этнография» [5], В. Гнатюка «Oskar Kolberg — Wolyn. Obrz^dy, melodje, piesni…» [3], М. Азадовського «История русской фольклористики» [1], а також польських дослідників І. Коперніцького «Oskar Kolberg» [27], С. Лама «Oskar Kolberg. Zywot i praca» [28], Я. Бистроня «Wst^p do ludoznawstwa polskiego» [12], А. Фішера «Rusini» [15], Р. Гурського «Oskar Kolberg» [16] та інших.

Таким чином, конкретизуємо наше завдання: проаналізувавши історію формування і сучасний стан рукописних матеріалів з Волині, визначити кількість записів О. Кольберґа, що залишилися неопублікованими, з’ясувати роль дописувачів та інформаторів фольклориста у дослідженні зазначеного реґіону, звернути увагу на редакторську роботу Ю. Третяка як видавця тому.

Уперше про збірник «Волинь» О. Кольберґ згадує у листі до редакції «Biblioteki Warszawskiej», у якому фольклорист звернувся за фінансовою допомогою до Народного Закладу ім. Оссолінських у Львові, подавши його директору, Авґустові Бєльовському, план роботи із 62-х позицій [18, S. 102— 106]. Монографія «Волинь» мала складатися із двох частин з таким поясненням: «Том 26 — „Західна Волинь“ („Wolyn zachodni“) (Луцьк, Ковель, Володимир)» і «том 43 — „Східна Волинь“ („Wolyn wschodni“)» [18, S. 303, 304]. Другу назву подано без назв головних осередків району.

Тека, де О. Кольберґ збирав матеріали з Волині, позначено номером 26. У 1890 р. її вміст схарактеризував І. Коперніцький, якому фольклорист заповів частину архівних матеріалів:

«Тека 26. Волинь (Wolyn):

  • а) Велика кількість пісень з мелодіями, які записав О. Кольберґ в околицях Ковеля (найбільше), Любомля, Дубна і Житомира. Між ними є кілька описів весіль, танців, трохи інших матеріалів і нотаток. З цього можна укласти цілий том, не надто малий.
  • б) Виписки, вирізки і нотатки з різних джерел про Волинь, невелика кількість.
  • в) Рукопис І. Прусіновського «Волинські казки, записані і опрацьовані ним у 1835 році», дуже цікаві і варті, бути виданими у «Zbiorze Wiadomosci» [26, k. 17].

Як зазначає А. Скруква, «сьогодні тека 26, яка зберігається в бібліотеці Польської Академії наук у Кракові, складається із двох частин під номерами 3206 і 3207. На жаль, не зберегли ані ориґінальна обкладинка О. Кольберґа, ані обгортка з нотатками І. Коперніцького, про останню зауважив лише Ю. Третяк» [25, S. ХХІ]. Матеріали, що містяться у збірнику «Волинь» О. Кольберґа, мають різне походження: це власні реґіональні записи дослідника, його чистовики, рукописи інших осіб, спеціально зібрані для цієї монографії, нотатки та виписки з публікацій попередників дослідника та часописів того часу, а також копії записів, що їх зробив Ю. Третяк або хтось із його помічників.

Докладний огляд рукописних матеріалів із Волині О. Кольберґа засвідчує, що ні першопочаткові джерела, тобто реґіональні записи дослідника, його інформаторів та кореспондентів, ні зроблені на їх основі чистовики, що містилися колись у теці 26. Волинь, нині є не повними, не збереглися в такій послідовності, у якій залишив їх фольклорист [31, S. 37−53]. Деякі аркуші розділено навпіл (тобто по лінії згину), тому початок і кінець однієї пісні надибуємо в різних місцях. Наприклад, початок пісні «Малая пташина» міститься на аркуші 18, а її кінець — на аркуші 38 у папці 3207. Подібно цілісність колись становили аркуші 119 і 121, а також 21 і 89 у цій самій папці. Безсумнівним залишається той факт, що деякі аркуші були втрачені або перенесені до інших тек. Про втрату частини рукописів О. Кольберґа свідчить насамперед те, що для кількох пісень, які опубліковані в збірнику, не знайдено жодних джерел у теці 26. Волинь. На розпорошення матеріалів О. Кольберґа після його смерті вказує факт, що два аркуші із записами пісень, надрукованими у Додатковому томі до збірника «Волинь», знаходяться в бібліотеці Яґеллонського університету в зібранні автографів М. Цєхановської [25, S. 222−223]. Хто подарував колекціонерці рукописи О. Кольберґа, порушуючи цілісність його спадщини і розпорядження заповіту, не вдалося встановити [25, S. ХХІІ].

Невелика кількість рукописних матеріалів із Волині О. Кольберґа міститься в інших реґіональних теках: 19. і 20. Rus Czerwona («Русь Червона»), 21/22. Pokucie («Покуття»), 28. Polesie («Полісся»), 25. Ukraina («Україна»), 33, 36, 39. і 42. Miscellanea («Місцелланеа»), 2184. Miscellanea («Місцелланеа»), 3203. Chelmskie («Холмщина»), що зберігаються в архіві Польського Народознавчого Товариства у Вроцлаві [10], а також у теці Przemyskie («Перемишильщина») — у бібліотеці Варшавського університету [11].

У спадщині О. Кольберґа серед рукописних матеріалів з Волині найбільшу частину становлять його реґіональні записи. Більшість з них міститься у двох папках (як уже зазначалося вище під номерами 3206 і 3207), які є продовженням давньої теки волинської, що походили з досліджень на Волині влітку 1862 р. і містять здебільшого пісні та інструментальні мелодії. Частина цих записів походила із сіл Більче, Туличів, Туричани, Нири, Купичів, Кисилин, Пустомити. Седлище, міст Житомир, Висоцьк, Любомль, де О. Кольберґ або його інформатори записали по кілька десятків пісень та мелодій. Наприклад, близько 170 пісень та мелодій без текстів, а також розлогий опис весілля мають локалізацію «Більче», «Більче. Суховоля» і «Суховоля», 90 пісень і записи весілля — «Туричани», близько 80 пісень і опис весілля — «Туличів». З інших місцевостей, зокрема з міст Рівне, Луцьк, Берестечко, Бердичів, Ковель та з сіл Обзир, Набруска, Любар, Тагачин, Боромля, походило по кілька чи кільканадцять пісень.

На нотних аркушах О. Кольберґ стисло записував дві або три мелодії на одному нотному стані, а якщо це була мелодія з текстом пісні, то під ним подавав лише першу строфу або початкові слова. Повні тексти пісень до цих мелодій фольклорист іноді фіксував на полях нотних листків, рідше на окремих аркушах. Так О. Кольберґ записував інструментальну музику, а також танці з приспівками. Для запису пісень на слух він обирав аркуші без нотного стану, малював його сам у потрібному місці й подавав під мелодією увесь текст. Зазвичай він був записаний in continuo (неперервно), без поділу на строфи, а на початку рядка ставив лише тире. Не підписував текст під мелодією з поділом на склади. У реґіональних записах пісень із Волині значно рідше опускав фраґменти пісень чи приспів, що повторюються, ніж у матеріалах з етнічно польських теренів. Однак частіше, ніж у польських записах, в українських піснях знаходимо пояснення деяких слів. О. Кольберґ фіксував їх безпосередньо у тексті пісні, у кінці рядка чи над ним, що свідчило, що тлумачив це виконавець чи особа, яка допомагала фольклористові під час досліджень. Деякі з цих нотаток не містять відповідника польською мовою, а лише значення, яке приписував їм інформатор в контексті виконуваної пісні, наприклад, «ринда — друга дружина», «семя — громада» [25, S. XXIV].

У реґіональних записах весіль мелодії з піснями та опис обряду іноді були занотовані на окремих аркушах. О. Кольберґ, як довідуємося з скупих відомостей про його реґіональні дослідження, не був безпосереднім глядачем весілля. Безперервна участь у кількаденному обряді та запис власних спостережень, мелодій і текстів пісень було в тогочасних умовах неможливим. Тому дослідник записував перебіг весілля від інформатора, якому, можливо, спочатку було легше розповісти про все, що зазвичай там відбувається, а потім заспівати пісні. На думку А. Скрукви, «вірогідно, що інформатор, який добре знав обряд весілля, і виконавець пісень, а особливо інструментальних мелодій, це були дві різні особи. Описи обряду й окремо записи пісень та мелодій об'єднані певними символами (цифрами або графічними позначками)» [25, S. XXIV-XXV]. Так було укладено реґіональні описи весіль «з Турійська, Ковеля», «з Висоцька», «в Більче», фрагменти яких опублікував Ю. Третяк у збірнику «Волинь» («Весілля І» і «Весілля II») [24, S. 1—51], а також «Весілля IV» у Додатковому томі [25, S. 51−69]. Інші записи весіль, повністю або частково, мають фіксації мелодій безпосередньо в описі, а покликання відсилають до текстів пісень, що виконувалися на ту саму мелодію. В описі весілля «в Більче» («Весілля IV») О. Кольберґа зафіксував лише чотири пісні та покликання на п’яту. Ймовірно, до цього опису належать мелодії та пісні, що були записані на іншому аркуші також у с. Більче, однак фольклорист не об'єднав їх жодними символами, і тому вони були опубліковані в окремому розділі в Додатковому томі до збірника «Волинь» [25, S. 51−57 і 58−69].

Серед безпосередніх реґіональних записів О. Кольберґа збереглися ще відносно скупі нотатки інших обрядів та звичаїв, одягу, будівель, вірувань, анекдотів, два прислів'я, дві загадки та кілька пояснень слів. Більшість з них записана на аркушах серед пісень під час безпосередніх досліджень Волині у серпні-вересні 1862 р.

Е. Міллер зауважує, що «зазвичай нотатка про місце запису знаходилася у верхньому куті і мала загальний характер, що відносилася до усіх записів на цьому аркуші, а також вказувала, де саме О. Кольберґ проводив дослідження» [29, S. 15−36]. !ноді над мелодіями чи текстами фольклорист записував додаткову назву, що означала місце походження виконавця пісні або місцевість, в якій, на думку інформатора, вона була популярною. Дуже рідко О. Кольберґ фіксував дати у своїх записах, у рукописних матеріалах з Волині їх узагалі нема. Винятково він теж вказував інформацію про народних інструменталістів, співаків чи інформаторів, частіше записував імена виконавців, які не походили з народу.

У рукописних матеріалах містяться лише дві примітки про народних співців, музикантів та оповідачів. Перша біля пісні про Св. Миколая, яку виконував на лірі «Пилипко грав (Филип) під Дубном» [24, S. 393], а друга — біля тексту великого розміру «від пасічника у п. Сераковського. Оповідання» [24, S. 367−373]. Окрім того, подано ще кілька нотаток про виконавців, що не походили з народу. Одним з них був Леон Конопацький, якого О. Кольберґ зустрів у с. Чортовець на Покутті. Виконавцем кількох пісень міг бути хтось із родини Прушинських. Кілька пісень співала дружина власника Розаліївки, пані Пьотровська.

Біля пісні «Голуб сивий» О. Кольберґ зазначив ім'я виконавця «Пашковський» [24, S. 163−164]. На думку А. Скрукви, «йдеться про Юзефа Пашковського (1787−1858) — полковника наполеонівських військ. Це прізвище О. Кольберґ кілька разів зафіксував в інших рукописних матеріалах, як виконавця польських патріотичних і військових пісень» [25, S. XXVI]. Варто додати, що біля пісні «Голуб сивий», яку О. Кольберґ занотував із голосу Ю. Пашковського, нема відомостей про місце запису, а ввійшла вона до збірника «Волинь» лише тому, що її рукопис містився у волинській теці.

Особливу групу архівних матеріалів О. Кольберґа становлять записи його кореспондентів, які не були виконавцями народних пісень, легенд, переказів тощо, а лише поціновувачами та збирачами українського фольклору. А. Скруква вважає, що «[…] збирати фольклор на Волині Кольберґові допомагало кілька осіб — на це вказує розмаїття почерків архівних записів. Деякі з них сильно збагатили теку матеріалів, наприклад, автор рукопису „Українські співи і танці“ зафіксував понад сто пісень, інші особи передали кілька пісень, звичайно, без мелодій, або лише поодинокі тексти» [25, S. XVI-XVII]. І. Коперніцький, описуючи роботу О. Кольберґа під час реґіональних досліджень на Покутті, зазначив: «Вичерпавши все, що тільки можна було на одному місці, і, отримавши в особі господаря чи іншої особи поціновувача і сталого кореспондента на майбутнє, переїжджав він в другу місцевість, подібно облаштовану» [24, S. X]. Аналіз архіву О. Кольберґа свідчить про те, що постійних, доброзичливих інформаторів у фольклориста було лише кілька з усіх теренів давнього Польського королівства, яке він досліджував упродовж п’ятдесяти років роботи. Якщо говорити про Волинь, то співпраця та була, ймовірно, обмежена часом налагодженню контактів О. Кольберґа з місцевою інтеліґенцією до подорожі та коротким періодом перебування в реґіоні восени 1862 р. Повстання в січні наступного року, бої, які точилися на Волині, а потім репресії учасників повстання і їхніх сімей, заслання у Сибір, конфіскація маєтків, вимушена еміґрація головно вплинули на труднощі та розрив контактів, що були налагоджені під час реґіональних досліджень у 1862 р.

Серед архівних матеріалів з Волині надибуємо рукописи дописувачів фольклориста, які раніше були укладені або виконані спеціально на прохання О. Кольберґа, або стали результатом безпосередньої його співпраці з інформаторами та виконавцями. Однак ці матеріали, вірогідно, містять популярні пісні в цій місцевості або ті, що були до вподоби авторові запису, чи випадково дібрані. Активними інформаторами й дописувачами О. Кольберґа на Волині були Ян Прусіновський, Михайло Солтан, Вацлав Дундер та пані Пьотровська (у рукописах ніде не вказано її імені. — Прим. авт.).

Я. Прусіновський передав О. Кольбергові рукопис 25-ти казок, перекладених польською мовою. Однак нині в архіві фольклориста його нема, а тексти казок відомі лише зі збірника «Волинь». У монографії Ю. Третяк зазначив, що підпис автора важко прочитати, однак подав цитату Я. Прусіновського, що містилася в кінці рукопису: «Запис цих казок нашого народу я зробив ще 15 років тому. Тут багато стилістичних і навіть орфографічних помилок, неправильних виразів. Однак зберігаю його як пам’ятку своїх перших письмових спроб, які я зробив у той час, ніж те, що міг і можу зараз, 5 квітня 1850, Житомир» [24, S. 412]. Авторство цього рукопису вказав І. Коперніцький в описі волинської теки, вірогідно, спираючись на відомості, які отримав від О. Кольберґа. У збірнику «Волинь» Ю. Третяк вказав, що Я. Прусіновський записав казки у 1835 р., а через 15 років, у 1850 р., можливо, під час впорядкування своїх документів, вирішив залишити цей манускрипт як пам’ятку і матеріали для власної праці. О. Кольберґ зберігав рукопис Я. Прусіновського у теці 26. Волинь, але ні він, ні автор не зазначили, що ці казки були записані в цьому реґіоні, зокрема, в околицях Житомира. Невідомо також, чи Я. Прусіновський записував українські казки, а потім їх перекладав польською мовою, чи відразу тлумачив, слухаючи оповідачів.

М. Солтан надіслав фольклористові кілька прислів'їв і приказок, дві загадки, текст пісні і короткий словник із с. Більче у листі від 27 жовтня 1862 р. [25, S. 346—347]. Ці записи, без сумніву, було зроблено спеціально для О. Кольберґа, хоча добірка матеріалів не була з ним узгоджена. На звороті цього листа польський дослідник записав короткий прозовий текст, ймовірно, теж восени 1862 р. [25, S. 346].

О. Кольберґ отримав від В. Дундера Вацлав Дундер (1817−1878?) — чех, урядовець у Галичині, який захоплювався народною музикою, публікував у чеській пресі переклади польської художньої літератури, а також збирав пісні і прислів'я. Як і О. Кольберґ, був дописувачем часопису «Рух музичний» у Варшаві і це, можливо, сприяло їхньому знайомству під час перебування О. Кольберґа у Кракові 1857 р. зошит із мелодіями і текстами, де містилося понад тридцять пісень із Чехії та різних районів Галичини [14, S. 182—184]. На обкладинці фольклорист вказав ім'я автора: «Вацлав Дундер». Серед записів В. Дундера міститься пісня «Горе ж мені, горе» без зазначеного місця запису, але у чистовику О. Кольберґа ця пісня доповнена мелодією і локалізацією: «Від Почаєва, Бродів» [25, S. 149—150]. У збірнику «Волинь» Ю. Третяк опублікував ще одну пісню із зошита Дундера — «Дід рудий, баба руда» [24, S. 378—379]. У нотатках чеського дослідника вона подана з мелодією, але без паспортизації, однак у чистовику О. Кольберґа вказано її місце запису «від Кам’янця-Подільського».

Четвертою особою, чиї записи містяться у збірнику «Волинь», є пані Пьотровська. Це прізвище О. Кольберґ зазначив двічі: біля власного запису мелодії [7, k. 1] і над текстами, зафіксованими іншою особою [7, k. 7]. З опису А. Скрукви дізнаємося, що на аркуші з мелодіями О. Кольберґ з одного боку зафіксував п’ять мелодій з текстами першої строфи і долучив нотатку: «Пьотровська з Розаліївки під Києвом», що виразно вказує на виконавця. На звороті цього аркуша фольклорист записав чотирнадцять мелодій з першими строфами чи початковими словами пісні і зазначив локалізацію «з Овруча». Біля записів повних текстів пісень, зроблених іншою особою, бачимо таку саму нотатку О. Кольберґа: «Пьотровська з Розаліївки під Києвом» («з Овруча»), яка свідчить, що автором цих записів була пані Пьотровська [25, S. ХХХ]. На титульній сторінці теки 25. Україна, в якій містяться вказані вище аркуші, І. Коперніцький зазначив: «Українські мелодії та пісні здебільшого записав сам О. Кольберґ у Варшаві у маєтках українських поміщиків, які там проживали, правдоподібно, п. Титуса Пьотровського з Розаліївки Київського повіту (помилково зазначено „з Овруча“ Мінської губ.)» [7, karta nlb]. І. Коперніцький вказав на помилку О. Кольберґа в окресленні положення Розаліївки. У чистовиках цих нотаток, де О. Кольберґ поєднав свої записи мелодій з повними текстами пісень з рукопису Пьотровської, подав локалізацію: «від Овруча (Розаліївка)», «від Овруча, Калинівка», «від Овруча, Розаліївка (Калинівка)», «з Овруча біля Києва (Розаліївка)», а також «від Овруча» і «Розаліївка». Вірогідно, що О. Кольберґ добре не знав місце розташування Розаліївки, можливо, тому спочатку вказав її положення в Овруцькому повіті замість у Васильківському. Цю помилку спростував І. Коперніцький у згаданій вище цитаті. «Географічний словник Польського Королівства…» («Slownik geograficzny Krylestwa Polskiego») підтверджує інформацію, що Пьотровські були власниками села Розаліївка у Васильківському повіті, а с. Калинівка, що вказано в паспортизації деяких інших пісень, знаходиться в Овруцькому повіті [32, S. 828]. Можливо, пісні з локалізацією «від Овруча» виконувала інша особа, не пані Пьотровська, а вона лише зафіксувала повні тексти пісень не до всіх мелодій. Однак у чистовиках О. Кольберґа локалізація «Калинівка» з’являється біля пісень з мелодіями, що їх співала Пьотровська. На думку А. Скрукви, «таке переміщення записів сталося через розташування частини рукописів у волинській теці, а частини в теках 25. Україна і 28. Волинське Полісся і Пінщина (видана під назвою „Білорусь-Полісся“)» [25, S. XXX].

Іншу групу фіксацій, зроблених у Варшаві, складає рукопис О. Кольберґа і записи текстів невідомої особи [7, k. 3 і 4]. Фольклорист занотував тринадцять мелодій із першими строфами чи початковими словами пісень із локалізацією «Вівсянини під Самгородком, Махнівка». Повні тексти до восьми з них знаходяться в рукописі невідомого автора, в якому міститься ще дев’ятий текст пісні «Не ходи, Грицю, на вечорніци» [25, S. 114, 115, 147, 165, 198−199, 206−207, 213, 222, 223]. Цей рукопис не має окресленого місця запису, але всі чистовики О. Кольберґа, в яких з'єднано мелодії з текстами пісень невідомого автора, мають ідентичну паспортизацію «Вівсянини під Самгородком, Махнівка». Однак залишається невідомим, чи автор (авторка) рукопису текстів був також виконавцем пісень, як пані Пьотровська, чи особою, яка лише допомагала О. Кольберґові записувати тексти.

Серед архівних матеріалів невідомих авторів з Волині найбільшим є рукопис «Українські співи і танці» («Ukrainskie spiewy i tance») [8, k. 170−186]. За свідченням А. Скрукви, «на сімнадцяти аркушах зафіксовано 117 текстів пісень і 74 мелодії. Невідомо, чи мелодії і тексти занотувала одна особа, однак можна припустити, що авторами цього рукопису було двоє людей. Автор (авторка) не зазначив місця запису всього рукопису, лише подав паспортизацію двох текстів: „Очі чорні, брови карі“ — „Волинська пісня популярна в Сереховичах“ [24, S. 328—329], „Ей, під вішнєю, под черешнєю“ — „Польська пісня популярна в Грудку“ [25, S. 182]. Переписуючи ці пісні, О. Кольберґ подав локалізацію „з Ковеля“, „з Ковеля (Сереховичі)“, треба вважати, що ввесь цей рукопис репрезентує фольклор з околиць Ковеля. Деякі записи текстів пісень містять нотатки: „Волинська пісня“, „Жартівлива пісня“, „Черчик“, „Обжинки“, „Танці до скоку“ і т. д.» [25, S. XXXI].

На думку дослідників, можна припустити, що цей рукопис було зроблено на прохання О. Кольберґа, оскільки під текстами пісень автор часто робив такі примітки: «Пізніше завершу обробку всіх пісень» [8, k. 175], «Інший запис строф до всіх попередніх і теперішніх мелодій разом зібраних» [8, k. 182]. Вірогідно, ці нотатки були адресовані О. Кольберґові. З цим рукописом пов’язаний інший чистовик невідомого автора. Старанно переписаний і перекладений польською мовою з правильними орфографічними зауваженнями автора вказує, що це була більш освічена особа, ніж автор «Українських співів і танців». Цей рукопис містить вісім текстів пісень без мелодій і зазначеного місця фіксації. Варто зазначити, що п’ять із них є ідентичними із записами у рукопису «Українські співи і танці» і, найвірогідніше, що звідти вони були й переписані. Відсутність трьох інших текстів з «Українських співів і танців» вказує на те, що останній рукопис є неповним, а його автор з невідомих причин не встиг переписати і відредагувати всі пісні [25, S. ХХХІІ].

Прикладом іншого виду співпраці є кілька аркушів з піснями із с. Більче [9, k. 40—45]. Тут невідомий автор старанно занотував тексти семи пісень без мелодій, а пізніше на полях О. Кольберґ доповнив деякі з них мелодіями. На першій сторінці вгорі невідома особа подала назву місцевості, а далі на вільних місцях записувала інші пісні. І тут можна припустити, що автором цих записів також був виконавець пісень [25, S. ХХХІІІ]. Решта рукописів невідомих авторів — це, як правило, один текст, рідко кілька текстів, які О. Кольберґ доповнював мелодіями і паспортизацією [9, k. 102 і 20].

Як відомо, О. Кольберґ не вказував жодних дат у своїх нотатках, тому хронологію волинських записів можна встановити з його листів та інших джерел. У 1857 р. він мав невелику кількість мелодій із Волині, яку записав у Варшаві. Це були рукописи вже згаданих пісень з околиць Овруча, Розаліївки і Самгородка. З того часу походить також запис трьох пісень «з околиць Рівного», зроблених у Варшаві [24, S. 122, 274−275, 301−302]. Ці пісні зафіксовані на звороті листа Антонія Бялецького до редакції часопису «Хроніки реґіональних і закордонних новин» («Kroniki Wiadomosci Krajowych i Zagranicznych») від 24 травня 1857 р., в якому йшлося про збірник «Пісні польського народу» («Piesni ludu polskiego») О. Кольберґа, що був опублікований у той час. Можна припустити, що польський фольклорист довго не зберігав його, тому дата запису зазначених вище пісень практично збігається з тою, що зазначено в листі. Значно пізнішими були записи двох пісень, що їх виконував Л. Конопацький із с. Чортовець [24, S. 130—131, 279]. Усі інші рукописи О. Кольберґа були зроблені, вірогідно, у 1862 р. Ймовірно, з того часу походять записи із сіл Туличів, Туричани, Більче і м. Житомир. До них також належать рукописи невідомих авторів, зокрема «Українських співів і танців», які співпрацювали з дослідником під час його подорожі на Волинь.

Більшість записів О. Кольберґа з цього реґіону — це український фольклор, невелика кількість польських пісень та дві чеські пісні. Серед українських пісень варто звернути увагу на ті записи, у яких міститься нотатка про автора чи виконавця. Зокрема, пісня із с. Туричани «Чи є в світі молодиця» [24, S. 107—108] містить нотатку О. Кольберґа «Бонковський, українська» Діонізій Бонковський — композитор-аматор з Бердичева, діяльність якого припадає на середину ХІХ століття, відомий як автор пісень. П’ять його композицій згадано у «Словнику польських музикантів» («Slownik muzyk^w polskich») [33] і серед них міститься пісня «Гандзя цяця молодичка», що була опублікована в Києві близько 1855 р. Запис О. Кольберґа в с. Туричани 1862 р. є варіантом цієї пісні Д. Бонковського. Однак невідомо, чи це народна пісня (текст і мелодія) була джерелом для Д. Бонковського, чи, навпаки, О. Кольберґ записав популярну пісню (вже перефразовану), ім'я автора якої ще не стерлося в народній пам’яті [25, S. XXXIV].

Другий твір, авторство якого відоме, — це пісня «Козак на чужині» Антонія Станіславського Антоній Станіславський (1817−1883) — поет, перекладач, пізніше професор права у Казанському та Харківському університетах., що записав Кольберґ у Житомирі [24, S. 273—274]. А. Станіславський написав цю пісню приблизно 1837 р. і стала вона настільки популярною, що Ян Чечот опублікував її як народну у своєму збірникові «Селянські пісеньки з-над Німана, Дніпра і Дністра» («Piosnki wiesniacze znad Niemna, Dniepra i Dniestra», 1845) [13]. Подібно, як у випадку з піснею Д. Бонковського, нині важко сказати, чи народна пісня стала джерелом для А. Станіславського, чи навпаки. Однак О. Кольберґ зазначив, що твір А. Станіславського був опублікований у Петербурзі і, ймовірно, фольклорист добре знав це видання, однак ніде не вказав його назви [25, S. XXXIV—XXXV]. Літературне походження мають також пісні «Козак пана не знав з віку» зі збірника Тимка Падури [25, S. 226] та «Віють вітри, віють бурі» з «Наталки Полтавки» Івана Котляревського [25, S. 163—164].

Після докладного зіставлення збережених рукописів О. Кольберґа з опублікованим виданням Ю. Третяка можна твердити, що не всі матеріали з волинської теки ввійшли до збірника 1907 р., натомість там уміщено багато записів з інших реґіонів. У Вступі видавець пояснив власні принципи відбору, опрацювання та класифікації записів О. Кольберґа у збірнику «Волинь», однак не всі засади реалізовував на практиці.

По-перше, у збірнику «Волинь» Ю. Третяк мав намір помістити лише тексти і мелодії пісень, які зібрав сам фольклорист, й оминути нотатки та виписки О. Кольберґа з часописів та інших видань його попередників. Однак, за підрахунками польської дослідниці А. Скрукви, й рукописних матеріалах знаходимо понад 400 пісень і мелодій, які не ввійшли до монографії, хоча і є власними записами польського дослідника [25, S. XV]. Неопублікованими залишилися також описи хрестин, весілля (з с. Більче), похорону та деяких календарно-обрядових звичаїв, які зафіксував О. Кольберґ або хтось із його інформаторів. Більшість неопублікованих пісень знаходяться на тих самих аркушах реґіональних записів, що й опубліковані матеріали. Це нові тексти, які рідко є їх варіантами. Ймовірно, Ю. Третяк подібно, як і О. Кольберґ свого часу, був обмежений розміром монографії та коштами друку. З цього приводу видавець писав так: «[…] передрук нотаток і вирізок з різних газет, які знаходяться серед записів О. Кольберґа, змінюють витрати друку, а матеріалам, зібраним безпосередньо самим Кольберґом, великого значення не додають» [24, S. VII]. У Вступі Ю. Третяк подав лише назви часописів і книг, з яких фольклорист робив нотатки або назви яких знав [24, S. VII— IX]. Однак А. Скруква зазначає, що «ця бібліографічна довідка є неповною, а тому унеможливлює ідентифікацію публікацій» [25, S. XV]. Нині нотатки із часописів та видань XIX століття є важкодоступними, тому залишаються єдиним джерелом, що вказують, якими виданнями користувався О. Кольберґ при підготовці власних записів та що було відомо про фольклор Волині у той час.

По-друге, Ю. Третяк не приділяв належної уваги питанню варіативності текстів, оскільки частина рукописних матеріалів з волинської теки походила з інших реґіонів України, Польщі, а також з Білорусі. Тому в збірнику «Волинь» міститься чимало текстів з околиць Золочева, Кам’янця-Подільського, Києва чи Сквири, а навіть із Несвіжа (біл. Нясвіж. — Прим. авт.). Зокрема, тут ідеться про пісні, що містяться на тих аркушах, де О. Кольберґ зіставляв варіанти текстів із різних околиць, а Ю. Третяк їх усіх опублікував без жодних пояснень. Наприклад, це три варіанти пісні «Кажут люде, щом щасливий» з локалізацією «з Любара», «Золочева» й «Овруча» [24, S. 255—258] або два варіанти пісні «В милим закуточку чате» з «Любара» і «Брацлава» [25, S. 88—89]. В архівних матеріалах міститься чимало варіантів польських пісень йз різних реґіонів. На думку А. Скрукви, «вони, ймовірно, походили з раннього періоду діяльності О. Кольберґа, коли він планував видавати збірники народних пісень одного жанру або одної тематичної групи. Однак після зміни своїх початкових планів дослідник не перемістив рукописних матеріалів з одної теки в іншу, а залишав там, де було зроблено більшість записів» [25, S. XVII]. У монографії Ю. Третяк також не помістив текстів пісень, які О. Кольберґ виписав зі збірників Ромуальда Зенкевича (з околиць Любомля, Пінськ) [35], Ж. Паулі та В. Залеського (з Галичини) та інших.

По-третє, у збірнику «Волинь» видавець часто поміщав пісні та мелодії без паспортизації. Для частини з них можна було б визначити локалізацію після зіставлення волинських записів з іншими рукописними матеріалами О. Кольберґа. Хоча у Вступі Ю. Третяк зазначав про це, однак він не шукав цієї інформації поза текою 26. Волинь. Як зауважує А. Скруква, «опрацьовуючи і готуючи матеріал до друку, видавець ставив собі за мету опублікувати волинську теку О. Кольберґа, а не матеріали до монографії „Волинь“. Можливо, він припускав, що це рівнозначно» [25, S. XVII].

По-четверте, Ю. Третяк не дотримувався принципів та засад О. Кольберґа щодо систематизації пісень і редакції текстів. Зокрема, у збірнику видавець не помістив в окремому розділі пісень літературного походження, авторство яких зазначив сам дослідник у рукописах, а розпорошив по всьому томі [25, S. XVII—XVIII]. Дві пісні весняного циклу опубліковано у розділі «Різні пісні» [24, S. 396—397], а колядки — у розділі «Лірницькі релігійні пісні» [24, S. 390—391], незважаючи на наявність у збірнику розділу «Календарно-обрядові пісні». Також трапляється, що варіанти одного циклу пісень знаходяться у двох різних розділах [24, S. 155—156 і 402, 106 і 163—164].

Редакторське втручання у записи О. Кольберґа Ю. Третяк пояснював, що, їдучи на Волинь 1862 р., фольклорист не знав української мови. У Вступі видавець підкреслив, що через те треба ще більше цінувати матеріали О. Кольберґа, адже він «записував все на слух» [24, S. X], часто цього добре не розуміючи. Ю. Третяк навів також кілька помилок, що їх припустився дослідник через нерозуміння тексту. У Вступі він зазначив, що «мовна корекція у деяких випадках була просто необхідною, тому зробив її всюди, де був абсолютно переконаний, що слова пісні повинні мати те, а не інше значення» [24, S. X]. Однак не всі редакторські втручання у тексти можна вважати виправданими. Наприклад, у тексті пісні «Червона калина всейкі лих закрасила» [24, S. 182—183] Ю. Третяк змінив слово «маю» на «маєш» («дума, що гиншу милу маєш»), тому що це слова дівчини, яка відповідає на запитання хлопця. У цій самій пісні слова «невірна дружинонька» виправив на «невірна дівчинонька», а ця зміна вже порушує внутрішню закономірність тексту. На думку А. Скрукви, після докладного зіставлення збірника «Волинь» із записами О. Кольберґа простежується, що поза граматичними і лексичними помилками фольклориста та його інформаторів у монографії чимало ляпсусів через неправильне прочитання рукописів, їх інтерпретацію тощо [25, S. ХІХ].

По-п'яте, Ю. Третяк не оцінив на належному рівні діалектних особливостей фольклорного матеріалу Волині О. Кольберґа. У Вступі видавець зазначив: «Щодо діалектних особливостей вимови деяких звуків (зокрема, голосних), то їх О. Кольберґ намагався показати, але доволі часто, як бачимо це з його записів, вагався між вживанням тої чи іншої літери. З того лише приводу використання цілком точної діалектологічної картини під час видання збірника його пісень я вважав невірним, що в даному випадку неможливо застосувати до здобутків. […] я думав, що мені потрібно певною мірою стандартизувати написання або радше вимову» [24, S. X—XI]. Те, що Ю. Третяк називав «ваганням», теперішні мовознавці-діалектологи оцінили вдалою спробою передачі звучання проміжних звуків (наприклад, «миені», «не беийте», «Соелоха», «в чистім полею»). За їхньою оцінкою всі матеріали О. Кольберґа як з польських, так і з українських теренів, нині заслуговують на значно більшу довіру, ніж на рубежі ХІХ—ХХ століть [17; 21; 22; 23; 34]. Польський дослідник про власні записи текстів з України писав так: «Я сам не знаю досконало руської (української. — Прим. авт.) мови, подорожуючи в різні реґіони Русі, я механічно записував все, що чув, намагаючись передати докладно звуки польським літерами.» [20, S. 142]. Варто зауважити, що О. Кольберґ, готуючи до друку свої матеріали з Покуття, Холмщини чи різних реґіонів Польщі, не мав змоги докладно передати вимову своїх інформаторів [22, S. XLIX]. Зокрема, у друкованих виданнях фольклорист не позначав проміжних голосних звуків подвійними літерами, а також дуже рідко ставив наголос. Однак, записуючи матеріал на Волині, О. Кольберґ намагався передати місцевий діалект, про що свідчать як тексти, опубліковані у монографії, так і рукописні матеріали.

Збірник «Волинь», який видав Ю. Третяк понад сто років тому, дав змогу етнографам і фольклористам ознайомитися з матеріалами О. Кольберґа з цього реґіону. Однак докладне вивчення рукописів фольклориста, що розпочалося у 1964 р. і тривало впродовж багатьох років, засвідчило, що теперішній стан його архіву не відповідає тому, що було залишено у 1890 р. Насамперед ідеться про матеріали з Волині, докладний аналіз яких свідчить, наскільки багато записів О. Кольберґа залишилося поза виданням Ю. Третяка [25, S. ХХ].

Нині, аналізуючи стан волинських рукописів О. Кольберґа, можна зауважити, що не всі реґіональні записи мають свої відповідники в чистовиках. Імовірно, дослідник не був спроможний відредагувати всі пісні або частина чистовиків була втрачена. Також не для всіх чистовиків збереглися їх першоджерела, тобто реґіональні записи О. Кольберґа чи його кореспондентів. Однак, як зазначає А. Скрукви, можна твердити, що донині залишилося більшість зібраних ним матеріалів до планованої монографії [25, S. ХХХV].

Збірник «Волинь» і Додатковий том до нього мають велику цінність для науковців. Зокрема, неоціненними залишаються записи весіль, пісні та мелодії різних жанрів, не великі обсягом описи звичаїв і ритуалів. Збірник «Волинь» більш вартісний порівняно з виданнями попередників О. Кольберґа не лише кількісно, а й якісно, з огляду на те, що більшість пісень — це власні записи фольклориста з докладною паспортизацією і нотатками. Варто зазначити, що метою, яку ставив перед собою О. Кольберґ під час реґіональних досліджень і підготовки матеріалів до друку, був об'єктивний аналіз фольклору того чи іншого реґіону України, на противагу багатьом російським дослідникам, які шукали в народній творчості підтвердження тези, що українська мова — це діалект російської. Без сумніву, для О. Кольберґа Волинь — це український реґіон, що колись входив до складу Речі Посполитої, а фіксація фольклору цього краю була для нього такою ж важливою, як народна творчість інших теренів України, Польщі, Литви тощо.

Отже, наукова спадщина О. Кольберґа й донині залишається предметом дослідження для фольклористів, етнографів, музикологів, діалектологів та краєзнавців, а його збірник «Волинь» посідає чільне місце в історії української фольклористики.

Література

  • 1. Азадовский М. К. История русской фольклористики: у 2 кн. [вступ. статья В. Жирмунского] / Марк Константинович Азадовский. Москва: Учпедгиз, 1958. Т 1. 479 c.
  • 2. Болтарович З. Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ст. / Зоряна Болтарович. К.: Наук. думка, 1976. 139 с.
  • 3. Гнатюк В. Oskar Kolberg — Wotyn. Obrz^dy, melodje, piesni. Z brulionow posmiertnych przy wsputdziale St. Fischera i F. Szopskiego wydat Jozef Tretiak. Krakow, 1907. Naktadem Akademii Umiej^tnosci / Володимир Гнатюк // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. 1908. Т 82. С. 228−235.
  • 4. Пыпин А. Н. История русской этнографии / Александр Николаевич Пыпин. Санкт-Петербург: Тип-я М. М. Стасюлевича, 1891. Т 3: Этнография малорусская. 425 с.
  • 5. Сумцов Н. Современная малорусская этнография / Николай Сумцов // Киевская старина. 189б. Т 54. С. 138−143.
  • 6. Юзвенко В. А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці XIX ст. / Вікторія Арсенівна Юзвенко. К.: Вид-во АН УРСР 1961. 132 с.
  • 7. Archiwom Oskara Kolberga, teka 25. Ukraina, sign. 1285.
  • 8. Archiwom Oskara Kolberga, teka 26. Wotyn, sign. 3206.
  • 9. Archiwom Oskara Kolberga, teka 26. Wotyn, sign. 3207.
  • 10. Archiwum PTL.
  • 11. Archiwum Warszawskiej Biblioteki.
  • 12. Bystron J. S. Wst^p do ludoznawstwa polskiego / Jan Stanistaw Bystron. Lwow: Jakubowski, 1926. 176 s.
  • 13. Czeczot J. Piosnki wiesniacze znad Niemna, Dniepra i Dniestra / Jan Czeczot. Wilno, 1845.
  • 14. Dunder W. Piesni narodowe stowianskie / Wactaw Dunder // Przyjaciel Domowy. 1859. № 23−24. S. 182−184.
  • 15. Fisher A. Rusini / Adam Fisher. Lwow-Warszawa-Krakow: Zakt. Narod. im. Ossolinskich, 1928. 192 s.
  • 16. Gorski R. Oskar Kolbreg. Zarys zycia i dziatalnosci / Ryszard Gorski. Warszawa: LSW, 1974. 286 s.
  • 17. Gruchmanowa M. Oskar Kolberg jako gwaroznawca / Monika Gruchmanowa // Oskar Kolberg 1814−1890. Krakow: Biblioteka, 1998. S. 27−34.
  • 18. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T. 64. Korespondecja Oskara Kolberga. Cz. 1 (1837−1876) / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, — XL, 696 s.
  • 19. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T. 65. Korespondecja Oskara Kolberga. Cz. 2 (1877−1888) / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, — 740 s.
  • 20. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T. 66. Korespondecja Oskara Kolberga. Cz. 3 (1883−1890) / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, 1969. VI, 896 s.
  • 21. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T. 56. Rus Czerwona. Cz. 1 / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, 1976. LXXXI, 445 s.
  • 22. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T 49. Sanockie-Krosnienskie. Cz. 1 / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, 1974. LX, 552 s.
  • 23. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T. 63. Studia, rozprawy і artykuty / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, 1971. XLVIII, 672 s.
  • 24. Kolberg O. Dzieta wszystkie. T 36. Wotyn. Obrz^dy, melodie, piesni / Oskar Kolberg. Wroctaw-Poznan: PTL, 1964. XII, 452 s.
  • 25. Kolberg O. Dzieta Wszystkie. T.84. Wotyn. Suplement do t. 36 / Oskar Kolberg. Poznan: PTL, Instytut im. Osskara Kolberga, 2002. LIV, 506 s.
  • 26. Kopernicki I. Charakterystyka tek Kolbergowskich / Izydor Kopernicki // R^kopis w Archiwum Muzeum Etnograficznego w Krakowie, sign. 191, k. 17.
  • 27. Kopernicki I. Oskar Kolberg / Izydor Kopernicki. Krakow: Jagel. bibl., 1889. 157 s.
  • 28. Lam S. Oskar Kolberg. Zywot i praca / Stanistaw Lam. Lwow: Jakubowski, 1914. 96 s.
  • 29. Miller E. Kolbergoskie metody bierania i wydania tekstow ludowych w swietlie r^kopisow / Elzbieta Miller // Oskar Kolberg. Prekursor antropologii kultury / [red.: Ludwik Bielawski, J. Katarzyna DadakKozicka, Krystyna Lesien-Ptachecka]. Warszawa: Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. 1995. S. 15−36.
  • 30. Millerowa E., Skrukwa А. Oskar Kolberg (1814−1890) / Elzbieta Millerowa, Agata Skrukwa // Dzieje folklorystyki polskiej 1864−1918 / [pod red. H. Kapelus i J. Krzyzanowskiego]. Warszawa: ISW, 1982. S. 25−103.
  • 31. Skrukwa A. Dzieje spuscizny rekopismiennej Oskara Kolberga i jej obecny stan / Agata Skrukwa // Oskar Kolberg. Prekursor antropologii kultury / [red.: Ludwik Bielawski, J. Katarzyna Dadak-Kozicka, Krystyna Lesien-Ptachecka]. Warszawa: Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. 1995. S. 37−53.
  • 32. Stownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich. Tom IX: Pozajscie — Ruksze. Warszawa, 1888. 960 s.
  • 33. Stownik muzykow polskich. Т І. Warszawa: Polskie Wydawnictwo Muzyczne, 1960.
  • 34. Urbanczyk S. O Kolbergu w sto lat po jego smierci / Stanistaw Urbanczyk // Oskar Kolberg 1814−1890. Krakow: Biblioteka, 1998. S. 9−10.
  • 35. Zienkiewicz R. Piosenki gminne ludu pinskiego zebrat i przektadat… / Romuald Zienkiewicz. Kowno, 1851.
Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою