Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму зв'язується з ім'ям В. І. Леніна, що вів запеклу боротьбу з будь-якими спробами крити­чного переосмислення чи доповнення марксистської економічної та революційної доктрини. Догматизувавши та перетворивши економі­чне вчення Маркса і Енгельса на партійну науку, він вульгаризував його, сприяв його протиставленню всім іншим напрямкам розвитку економічної думки.

З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської теорії для обгрунтування революційної боротьби вичерпало свої можливості, оскільки час вносив суттєві зміни в суспільно-економічну ситуацію. Новий етап розвитку капіталіс­тичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можли­вості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою.

У Росії 90-х pp., країні, де капіталістичні відносини тільки заро­джувались і ще не проникли в усі сфери суспільного життя, сприй­няття марксистського вчення, особливо політичного його аспекту, було досить високим. Однак це не означало, що не розвивались інші напрямки економічної думки, які точніше відображали проблеми капіталістичного суспільства. Тому пристосування марксизму до потреб революційної боротьби, його використання як теоретичного обгрунтування необхідності соціальної революції здійснювалося за умов безкомпромісної теоретичної боротьби,

Наприкінці XIX ст. в поле зору економічної теорії потрапляє проблема забезпечення суспільно-економічної рівноваги. Головним стає питання про засоби забезпечення економічної стабільності, мі­сце держави (допустимі межі її втручання) та ринкових відносин в цьому процесі.

Проте послідовники марксизму зосередились на проблемі по­шуку доказів неможливості регулювання будь-яких суспільних процесів за капіталізму, а відтак обов'язкової його загибелі. Як осо­бливість марксистської економічної думки в Росії можна назвати також і те, що вона формувалась на фоні економічного романтизму та ліберального народництва, які заперечували об'єктивність існу­вання капіталізму та доводили переваги змішаного, переважно дріб­нотоварного господарства. Усе це зумовило догматизацію марксиз­му як науки.

Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позити­вній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвит­ку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.

Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталіс­тичних відносин в сільському господарстві та розшарування селянс­тва на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Ця робота була відповіддю російським народникам, що обстоювали тезу про «необов'язковість» капіталіз­му для Росії та відсутність внутрішнього ринку як важливої умови його існування і розширеного відтворення.

Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи роз­витку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи пе­реростання натурального господарства в товарне і товарного в капі­талістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів ви­робництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відно­син. Його характеристики товарного виробництва є достатньо ви­черпними.

Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ле­нін обґрунтовує у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «До характеристики економічного романтизму» (1897), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Зауваження щодо питання про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про теорію реаліза­ції» (1899).

Розкривши взаємозв'язок внутрішнього ринку і генези капіталіз­му, Ленін аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії, характеризуючи механізм цього ста­новлення.

У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.

Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об'єктивну природу всіх його анта­гонізмів.

У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається до категорії вартості суспільного продукту, до питан­ня про роль його натуральної форми, категорії національного доходу, до характеристики відносин виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного від­творення. Схему реалізації продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного від­творення.

Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури су­спільного виробництва.

Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталісти­чного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.

Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зо­внішнього ринків, що зв'язує з розвитком суспільного та міжнарод­ного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до іс­нуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої краї­ни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, поро­джують боротьбу за зовнішні ринки.

Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню одноти­пності дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав генетичні джерела капіталістичного товарного ви­робництва.

Для підтвердження своїх висновків він використовує велику кількість статистичних матеріалів, що надає його роботам ілюстра­тивного, вірогідного характеру. У цілому праці Леніна кінця XIX ст. присвячено захисту марксизму та доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму відбувається за марксистською схемою, а тому й революційна теорія марксизму є справедливою і для Росії.

Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна вважати його аналіз монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, ме­тод та мету дослідження знову ж таки запозичено в Маркса, а еко­номічну теорію спрямовано на доведення справедливості револю­ційної доктрини.

Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб ви­робництва, звернули увагу на виникнення в ньому нових тенден­цій, що були визначені ними як процес концентрації та централі­зації виробництва. Енгельс, зокрема, вказував, що ці процеси супроводжуються новими економічними явищами — плануван­ням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні. Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не вплину­ли суттєво на зміст теоретичних узагальнень основоположників марксизму.

Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тен­денції знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, фак­торів розвитку та чинників економічної рівноваги, взаємовпливу лі­беральної (конкурентної) та монополізованої економіки.

Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була орга­нічно вписана в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця тео­рія містить ряд положень і узагальнень, які мають самостійну нау­кову вагу.

Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1917).

Ленін виходить з того, що монополістичний капіталізм не є но­вою суспільно-економічною формацією, оскільки він зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробниц­тва, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в економічній сфері, сприяли трансформації надбудови.

За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що спричинило відповідні якісні перетворення. Він простежує, як концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій, і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і на­слідком цього процесу.

Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловос­ті, Ленін розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гаран­товані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це можливість контролю над виробницт­вом та збутом.

Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змі­нює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.

Виникнення монополістичних об'єднань не обмежується ли­ше сферою виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок концентрації та централізації промислового капіталу монополізується банківський капітал, відбувається зро­щування монополістичного промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням фінансового капіталу і фінан­сової олігархії.

У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу супроводжується виникненням нових форм його функціонування:

поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії, позич­ково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.

Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію (владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об'єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії — це система участі, що зв'язує окремі підприємства в єдине ціле, та особиста унія (взаємо­залежність її членів).

Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економіч­ної та політичної влади. Ленін не бачить інших способів протисто­яння цьому процесу, що загрожує демократії в політиці та економі­ці, крім соціалістичної революції.

У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноут­ворення, зв'язуючи її з існуванням категорії монопольно високого та монопольно низького прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно відбувається за об'єктивними економічними законами капі­талістичного виробництва, довести, що основний закон капіталіз­му — виробництво додаткової вартості, закон експлуатації — спра­ведливий і для цієї стадії.

Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та тери­торіальний поділ світу, формування колоніальної системи та пере­творення капіталізму на світову економічну систему.

Проблему вивезення капіталів Ленін вирішує, слідом за Марк­сом, з класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслідок його надлишку в експортуючій країні.

Надлишок капіталу, на думку класиків, є тим капіталом, вико­ристання якого зумовлює спадання норми прибутку. Ленін підкрес­лює відносний характер цього надлишку, який полягає в тім, що у власній країні цей капітал не дає надприбутків. За умов, коли ри­нок пропозиції капіталів є досить обмеженим, що характерно для економік слаборозвинених країн, вивезений капітал забезпечує над­прибуток.

Надлишковий капітал вивозиться, за визначенням Леніна, у трьох основних формах — товарній, продуктивній (робоча сила та засоби виробництва) і грошовій — приватними власниками та державою.

Активізація процесу вивезення капіталу відбувалась одночасно зі зростанням кількості та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт капіталу однією з головних ознак цієї стадії капіталізму, її типовою рисою.

Економічним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналі­зація економіки, що веде до утворення міжнародних монополістич­них союзів і поділу світу між ними. Ці процеси, на думку Леніна, сприяють поширенню капіталістичних відносин та загостренню їх­ніх суперечностей, що для країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію економічної структури, збільшення залежності від еко­номіки розвинених країн та перетворення на сировинний придаток останніх. Він також визначає соціальні наслідки цього процесу ви­ходячи з тези про посилення експлуатації.

Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капі­талістів і зазначає, що боротьба за його переділ є визначальною ри­сою імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.

Саме через утворення міжнародних монополій формується світо­ва система капіталістичного господарства, утверджуються капіталі­стичні відносини. Однією з форм їхнього прояву є модифікація колоніальної системи, коли поряд з традиційними формами колоні­ального панування ведеться економічна та політична боротьба за сфери впливу, інвестування капіталів, ринки збуту, сировину і гос­подарську територію.

Дослідження імперіалізму Ленін завершує висновками уза­гальнюючого характеру, визначаючи п'ять його основних рис, що свідчать, на його думку, про приреченість капіталізму, оскіль­ки в економічному відношенні цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи конкуренції до повного усуспіль­нення, а в політичному — війни, як засіб вирішення економічних проблем.

Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно про­тиставляв марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спря­мування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості дослід­ження, зумовило його певне обмеження. Так, Ленін не погоджував­ся, що вивезення капіталу виконує функції «переливання» капіталу і сприяє пом'якшенню циклічності розвитку, що монополізація економіки створює основи для її усуспільнення та плановості, що розв'язання окремих проблем капіталізму та його загальне вдоско­налення може виключити необхідність революційного перетворення суспільства.

Водночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» на­водиться низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошує­ться на завершенні процесу формування світової капіталістичної си­стеми та суперечливості її господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.

У наступних працях, особливо в «Державі і революції» (1917), Ленін визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.

Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес по­глиблення суспільного характеру праці, створення умов для вико­нання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій. «Зараз ми маємо пряме переростання капіталізму у вищу планомірну форму його», — писав Ленін у статті «Доповідь на за­хист резолюції про поточний момент» (1917)¹, завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції, яка означа­тиме перехід до планової економіки на ділі. Державно-монопо­лістичний капіталізм створює, на його думку, для соціалізму гото­ві форми.