На початку 90-х років в Україні почались економічні реформи, які не обминули і сільське господарство. На селі розпочалася приватизація державних сільськогосподарських підприємств. Утворювалися колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, зароджувався рух фермерів, відроджувався кооперативний рух. Зміни в житті села знайшли втілення у багатьох законодавчих актах, а в 1991 року Верховна Рада Української РСР приймає Земельний Кодекс. Однак, уже в середині 90-х сільське господарство вступило в період глибокої кризи, яка була зумовлена невідповідністю цін на енергоносії, паливно-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин і сільськогосподарську продукцію. Більшу частину свого врожаю селянин віддавав на покриття витрат на виробництво. Значними темпами зростала заборгованість сільськогосподарських підприємств перед постачальниками і, як результат, — несплата податків і повне припинення виплати заробітної плати. Життєвий рівень на селі різко знизився. Село вимагало негайного проведення реформ і перш за все у галузі регулювання земельних відносин.
Однією із перших спроб урегулювати земельні відносини був Указ Президента України від 08.08.95 року ”Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”. Але переломним у проведенні реформ на селі став Указ Президента України від 03.12.1999 року ”Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки”. На відміну від попереднього, Указ передбачав не тільки зміни у відносинах землевласників і сільськогосподарських підприємств, але і структурну перебудову організаційно-правових форм самих підприємств. У той же час втілення на практиці положень останнього Указу виявило ряд недоліків у законодавчих актах, що стосуються регулювання земельних відносин. Це призвело до появи численних ”рекомендацій”, які в більшості випадків не тільки не враховували реальної ситуації, що склалася в процесі реформування, але й часто суперечили основним положенням цивільного законодавства, які регулюють право власності. Виникла нагальна необхідність проведення докорінних змін у земельному законодавстві України і прийняття кодифікованого законодавчого акту, що регулює земельні правовідносини і враховує всі зміни, що відбуваються в житті села.