| Головна » Реферати » Реферати 2 курс » Економіка підриємства |
Значення та природа управлінських рішень. Динаміка управлінських рішень
Зміст 1. Значення та природа управлінських рішень. Значення та природа управлінських рішень.Інструментом реалізації будь-якої управлінської функції є рішення, яке приймається на підставі обміну відповідною інформацією. Рішення — це вибрана альтернатива, яка забезпечує досягнення поставленої цілі з максимальною ефективністю. Діяльність менеджера пов'язана насамперед з необхідністю прийняття рішень, формування цілей, пошуку шляхів їх досягнення та належною відповідальністю за якість і результативність прийнятих рішень. Саме поняття рішення трактується як процес, як акт вибору і як результат вибору. Рішення як процес характеризується тим, що він протікає в часі, реалізується в декілька етапів: етап підготовки, етап прийняття та етап реалізації. Етап прийняття рішення — це процес вибору аптимального варіанту вирішення певної проблеми, що здійснюється однією або кількома особами за допомогою певних правил. Рішення як результат вибору являє собою відповідний документ (наказ, розпорядження, постанова і т.п.), який є наказом до дії. Рішення є одним з видів розумової діяльності та проявом волі людини, що його приймає. В цьому аспекті рішення характеризують такі ознаки: можливість вибору із багатьох альтернативних варіантів; якщо немає альтернатив, то немає ніякого вибору, отже, немає і рішення; вибір повинен бути свідомим, бо імпульсивна дія не є рішенням; наявність цілі, бо безцільовий вибір не може розглядатися як рішення; необхідність вольового акту менеджера при виборі рішення, бо менеджер формує рішення через боротьбу мотивів та думок; вибір повинен завершуватись дією щодо реалізації рішення. В теорії рішень виділяють ще одну важливу рису управлінських рішень — його директивно-обов'язковий характер, що автоматично викликає відповідні дії керованої системи щодо здійснення отриманих директив, команд відповідно до чинних моральних, економічних та інших стимулів, а в технічних системах — на підставі технічної взаємозалежності керуючої та керованої систем. Управлінське рішення характеризується активною, організуючою, творчою роллю, оскільки реалізація рішень означає реальний перехід керованої системи в новий якісний стан. У зв'язку з цим, трактуючи рішення щодо складності вибору однієї з множини можливих дій, виділяють таку важливу рису, як суттєвість та змістовність. Найбільш яскравою рисою рішення є реалізація проблеми цілеспрямованості, що властиво процесу управління загалом. Чим точніше вибрана мета, тим ефективнішим буде результат. Всякий вибір серед можливих варіантів вже є рішенням. Цей вибір здійснюється за відповідними критеріями щодо визначення проблеми, аналізу варіантів її рішення, формування, мети прийняття рішення. На підставі сказаного можна зробити висновок про те, що однією з ознак управлінського рішення є визначення системи засобів реалізації накресленого завдання досягнення мети та осіб, відповідальних за дії та строки виконання рішення. Важливою властивістю рішень є наявність системи правил, що визначають порядок розробки, обговорення, прийняття рішення, введення його в дію, внесення можливих змін, доповнень або його скасування. Рішення складають серцевину всякої свідомої, організованої діяльності людей. Особливо це стосується рішень у сфері управління. Процес управління — це властивість кожної системи в цьому процесі проявляються такі загальні елементи, як суб'єкти та об'єкти управління, взаємозв'язки між ними та соціальне середовище. В своїй сукупності вони утворюють динамічну систему, яка складається з двох основних частин — керуючої та керованої. Управлінська команда спонукає систему перебудовуватись в заданому напрямку. Отже управління це безперервний процес щодо досягнення поставленої мети. Постановка завдань та визначення засобів їх досягнення притаманні управлінському рішенню, яке в цьому відношенні є вихідним пунктом руху до поставленої мети. Управлінський процес починається з управлінського рішення як необхідної вольової дії щодо вибору мети та засобів її досягнення. Таким чином, управлінське рішення є соціальним актом, що підготовлений на підставі варіантного аналізу та оцінки і прийнятий в установленому порядку.Цей акт носить директивний характер, містить в собі постановку цілей, обгрунтування засобів їх досягнення та організовує практичну діяльність об'єктів і суб'єктів управління. Зміст і форма рішень нерозривно пов'язані між собою. Менеджер будь-якого рівня в будь-якій організації повинен вміти правильно і точно приймати рішення, діяти раціонально на базі системного підходу та високого рівня наукового обгрунтування, розуміти органічний взаємозв'язок рішення з процесом управління. Процес прийняття рішення має велике практичне значення. Від правильності прийнятого рішення залежить не тільки виживання організації загалом, але й розмір оплати кожного працівника. Якість рішень менеджерської служби визначається ефективністю діяльності організації, впливає на продуктивність її діяльності. Саме тому діяльність керівництва організації та всієї менеджерської служби оцінюється та стимулюється за результатами прийнятих ними рішень. Рішення — це засоби, за допомогою яких менеджер намагається досягти бажаного результату. Вони відображають реакцію менеджера, а через нього і всієї організації на проблему, що виникла. Кожне рішення є результатом процесу, котрий перебуває під впливом багатьох дій і потребує глибокого осмислення інформації, розважливості, інтелекту, творчого підходу до підготовки подальших дій щодо досягнення поставленої мети. В системі рішень чітко проявляються загальні ознаки та особливості окремих видів рішень. Види управлінських рішень та їх цілі визначають і різні способи їх підготовки і прийняття, джерела і структуру інформації та особливості реалізації. Тому проблема класифікації рішень має важливе теоретичне і практичне значення, вона дає можливість визначити тенденції розвитку комплексу рішень та окремих їх різновидів, динаміку співвідношення їх між собою. Види рішень прийнято класифікувати за таким а) за об'єктом рішення: — орієнтовані на мету або засоби; — структурні або процесуальні (ситуаційні) б) за надійністю інформації: — побудовані на надійній вихідній інформації; — побудовані на ризику та ненадійних фактах; в) за строками дії наслідків: — довгострокові; — середньострокові; — короткострокові; г) за зв'язками з домінуючою ієрархією: — стратегічні; — тактичні; — оперативні; д) за частотою повторення: — одноразові (випадкові); — повторні (рутинні); е) за характером прийняття рішення: — об'єднані; — ті, що приймаються послідовно; ж) за повнотою охоплення: — загальні для всієї організації; — вузькоспеціалізовані; з) за числом рішень: — статичні і динамічні; — одноступеневі та багатоступеневі; і) за організаційним розподілом: — централізовані; — децентралізовані; к) за способом мислення: — дискусивні (обмірковані); — інтуїтивні (спонтанні); л) за можливістю програмування: — програмовані; — непрограмовані; м) за зміною даних: — жорсткі; — гнучкі; о) за незалежністю: — автономні; — доповнюючі один одного; п) за структурою: — прості; — складні; — дуже складні. Управлінські рішення стосуються стану та розвитку об'єкта управління загалом і зорієнтовані насамперед на: координацію діяльності провідних виробничих підрозділів; визначення політики об'єкта на тривалу перспективу; реалізацію інноваційних процесів; нейтралізацію можливих ускладнень, конфліктних ситуацій при реалізації виробничого процесу; комерційні заходи виняткової виробничої важливості; комплектацію менеджерської служби висококваліфікованими спеціалістами та інше. Реалізація провідних напрямків діяльності організації досягається через виконання рішень, типових для відповідних функцій управління. В таблиці 1 показано орієнтовний зміст рішень, що стосується окремих функцій управління. Різні науки і в минулому, і сьогодні досліджували окремі проблеми, що пов'язані з рішеннями. В юридичній науці досить грунтовно опрацьовані питання природи, ознак і класифікації правових актів, в тому числі актів управління; в економічній науці — проблеми ефективності господарських рішень; в математиці та кібернетиці — методи моделювання рішень. Є ряд наукових розробок, що стосуються соціальнопсихологічних сторін рішень. Але такого однобокого підходу до проблеми управлінських рішень недостатньо. Комплексний облік і використання різних об'єктивних закономірностей можливий лише в умовах застосування методів різних наук. Ні економічна, ні правова, ні технічна наука окремо не може своїми специфічними засобами забезпечити пізнання явищ і процесів. Характерною ознакою сучасного стану розвитку є всебічне "проникнення" методів одних наук в сферу інших. Наприклад, застосування математичних та статистичних методів в соціальному управлінні. 3'являється можливість точніше відобразити в кількісному відношенні деякі характеристики соціальних явищ. Подальший розвиток науки управління дає можливість ширше використовувати такі кількісні методи як структурно-функціональний аналіз, дослідження операцій, включаючи математичне моделювання, теорію ігор, теорію масового обслуговування в управлінському процесі, при прийнятті рішень, зокрема. Таблиця.1 - Зміст типових рішень для окремих функцій управління В теорії рішень виділяють і юридичні, і організаційні, і економічні аспекти. Кожна з перерахованих наук вносить свій вклад в розробку та розвиток теорії рішень. Наукові основи прийняття і реалізації рішень включають відповідні розділи цих наук стосовно різних аспектів і типів рішень. Специфіка управлінських рішень вимагає врахування та відображення їх залежності від загального управлінського процесу та зв'язку з іншими його функціями, зв'язку з механізмом управління та суб'єктно-об'єктними відносинами і комплексної оцінки ролі рішень по стадіях розробки, прийняття та реалізації рішень. В тісному зв'язку з наукою управління знаходиться теорія інформації та мистецтво прийняття рішення, тобто організаційних, інтелектуальних та психологічних здібностей людей. Механізм прийняття управлінських рішень пов'язаний також з посиленням ролі науки і техніки в управлінському процесі. В роки другої світової війни в США зароджується теорія рішень, яка була пов'язана з методом дослідження операцій. Оптимальні рішення вибираються з великої кількості варіантів, котрі відображають взаємопов'язані фактори. Далі отримують широке застосування методи сіткового планування і управління, теорія ігор та ін. Поява нових теорій пов'язана із зміщенням центра ваги управління з технічних питань і безпосередньо виробничого процесу в бік планування та пошуку оптимальних рішень, раціоналізації виробництва. Найбільш яскравим представником теорії рішень є Г.Саймон, який розробив її на основі сучасних досліджень в галузі економіки, математики та психології. На його думку, моделювання людської діяльності відкриває нові можливості для гнучкої та раціональної адаптації людей і організацій в умовах, що постійно змінюються. Цільність його концепції пояснюється чітким зв'язком таких елементів, як ціль, динамічність зовнішнього середовища, рівні організації, ієрархія осіб, вольовий момент, оцінка та вибір альтернативи, критерії вибору і оптимізації, моделювання. Зусиллями англійських та американських дослідників в галузі управління теорія рішень набуває все більш завершеного характеру. Прийняття рішення в США розглядається як найважливіший синтетичний процес в управлінській діяльності, в якому виділяються два аспекти — зміст та процес рішення. Перший аспект означає кращий вибір із ряду альтернатив в умовах визначеності та невизначеності рішень. Другий аспект прийняття рішень — це процес, що складається із ряду етапів: визначення проблеми, її аналіз, формування можливих варіантів, прийняття та виконання рішень. Теорія рішення включає такі елементи як стратегія і плани, фактичні ситуації, можливі передбачення, критерії приймання рішень та результати. Вона спрямована на створення логічності і всеохоплюючої концептуальної схеми, що грунтується на різних науках і фактах дійсності та на вирішенні технічних завдань. Разом з тим слід визнати, що при прийнятті складних рішень діє багато факторів і взаємозв'язків, які досить важко відобразити в кількісній формі, і тому створення точних моделей таких рішень виявляється часто проблемою, яку розв'язати неможливо. Концепція рішень, що запропонована Г.Саймоном, виявилась життєздатною. Визначаються нові сфери її застосування з урахуванням деяких уточнень щодо діагностики проблем з управлінських функцій, моделей рішень, дослідження операцій, теорії інформації, теорії систем та ін. Теорія рішень формувалася спочатку стосовно до потреб військових організацій, потім охопила сферу ділових відносин та сферу державного управління. Ця теорія дала можливість залучити та сконцентрувати в сфері керівництва зусилля різних вчених і насамперед математикiв, соціологів, психологів, економістів. Процес прийняття рішення став центральним пунктом будь-якого керівництва та показником можливостей людини, це провідний елемент управлінської праці. Таким чином, управлінське рішення відіграє в сучасному суспільному житті важливу роль. Наукові основи рішення — це не тільки концепція щодо технології їх розробки та прийняття, а й політична доктрина, що відображає прогресивну послідовно демократичну роль управління в розвитку суспільства. Динаміка управлінських рішень.Будь-яке рішення стосується реальних учасників дій, зв'язків та відносин, на які розраховане рішення, інформація щодо прийняття рішень відображається в системі заходів, спрямованих на доведення суті рішення до виконавців та тих, кого дане рішення стосується. Кожна організація повинна мати чітку систему взаємного інформування про прийняті рішення. В інформаційній роботі необхідно дотримуватись розумних пропозицій, не робити зайвого там, де це непотрібне, і навпаки, не обмежувати інформацію, коли в цьому є потреба. Намагання обійтись без інформації про прийняття рішення або зробити це формально лише шкодить справі. Негативні наслідки має штучне розтягування процесу інформації на тривалий час або невиправдана затримка з інформацією. Проблема інформації про прийняті рішення не зводиться до сукупності роз'єднаних дій навколо одного рішення по ланках управління. Система управління виробництвом передбачає гласність та повну інформованість. Види та канали інформації про прийняті рішення формують керуючі суб'єкти, які приймали рішення і несуть відповідальність за доведення їх до виконавців та за реалізацію. 3 іншого боку, проблема полягає в розбіжностях сприйняття та оцінки рішень в тих ланках, куди вони поступають, бо інформація про рішення є для цих ланок початковим етапом їх реалізації. Від повноти інформації, своєчасного поступлення рішень, якісної їх обробки, оцінки та соціально-психологічної установки виконавців залежить дієвість та ефективність виконання управлінських рішень. Отже необхідно, щоб кожне рішення було доведене до виконавців в межах структурних ланок, до осіб, відповідальних за здійснення контролю, до працівників, яких це рішення стосується по суті проблеми, та об'єктів управління. Велике значеиня при цьому має організація роботи щодо ознайомлення з рішенням керуючих органів, роз'яснення їх суті, формування правильного відношення до них. Аналіз проблем інформації потрібний для з'ясування суті, особливостей та динаміки рішень. Мова йде як про організаційно-технічну сторону цих проблем, так і про значимість інформованості як важливого елемента управлінської діяльності. Важливою стадією управлінської діяльності є реалізація рішення, тобто приведення сформованого рішення в дію. На цій стадії вирішується складна проблема вибору дійових засобів здійснення рішення. Цей вибір залежить від критеріїв, які дають змогу найбільш грунтовно відобразити суть рішення та умови навколишнього середовища, що постійно змінюється. Кожний тип рішення залежно від характеру керуючо суб'єкта вимагає власних, притаманних йому засобів, напрк клад, організаційних, технічних, економічних, матеріальних чи інших дій. Відповідно до суті рішення формується потріний набір засобів для комплексних або однорідних актів, для рішень тривалої або одноразової дії, організуючого або перспективного значення. Керуючий суб'єкт переважно самостійно визначає засоби здійснення рішень. Иого самостійність проявляється в тому, що вже в самому рішенні він прагне визначити найважливіші засоби досягнення цілі, тобто способу його реалізації, можливості заміни та використання нових, доповнюючих засобів. Інколи комплекс засобів в самому рішенні не передбачається і вишукується вже в процесі його реалізації. Досить суттєвий вплив на вибір засобів має суб'єктивний фактор, сила звички. У більшості випадків досвід, інтуїція, знання підказують працівникам сфери упрління, як треба діяти в даній конкретній ситуації. Це призводить до розбіжностей в практичній діяльності та недостатньої її ефективності. Важливе значення надається матеріально-технічному забезпеченню виконання управлінських рішень, тобто фінансуванню накреслених заходів, виділенню необхідних матеріальних, трудових та інших ресурсів. Обгрунтування та своєчасне планування, забезпечення фінансування, розподіл — це умова практичної реалізації рішень. Система організаційних технічних обслуговуючих дій включає складання графіків проведення розрахунків, аналіз виробничо-технологічної документації тощо. Плани організаційної роботи являють собою розгорнутий комплекс засобів управлінської діяльності, в тому числі і щодо виконання рішень. Реальність планів перевіряється тим, наскільки повно і точно відповідають вони наступній фактичній діяльності. Слід зазначити, що деякі керівники при виборі обгрунтувань прийняття рішення не враховують можливості низових ланок щодо їх здійснення. Потік рішень, направлених вниз, створює для кожної низової ланки додаткові труднощі, бо реальна обробка рішень перебуває в прямій залежності від рівня управління, на якому вони реалізуються. Трапляється і явна недооцінка прийнятих рішень відповідними ланками управління. Інколи вважається достатнім прийняти рішення і в такий спосіб "відреагувати" на подію, а фактично реалізації рішення не наступає. Буває і так, що керуючий орган і сам не проявляє належної уваги до власних рішень, організуючи наступну поточну діяльність повз них, або приймаючи нові рішення, що поглинають перші. Не завжди працівники, що не виконують рішення, несуть за це належну відповідальність. Замість цього використовується метод "нагадувань", "повторних вказівок" тощо. Часто виникає значна кількість дублюючих рішень, перевантаження їх інформаційним матеріалом, який просто не використовується, Все це негативно впливає на ефективність та результативність рішень. Особливо слід підкреслити значення усних рішень як одного із засобів реалізації рішень в документальній формі. Така направленість усних рішень дає можливість використати їх динамічний характер, простоту форми та швидкість передачі виконавцям. При цьому досягається економія праці і часу та необхідна узгодженість в роботі різних ланок управління. Вдосконалення управління, в тому числі і таких його елементів як рішення, направлене на досягнення відповідних цілей. Ускладнення та інтенсифікація управління, підвищення ефективності суспільного виробництва спонукають численних теоретиків та практиків вишукувати способи вимірювання ефективності управлінської діяльності, оптимальності всього управлінського механізму. Узагальнюючий висновок з цих досліджень зводиться до того, що ефективність управління виробництвом при певних витратах живої та уречевленої праці характеризується кількістю та якістю використаної інформації про виробничий процес, швидкість її отримання та обробки, ступенем логічного аналізу поступаючої інформації, обгрунтовності та правильністю прийнятих рішень, повнотою і швидкістю їх реалізації. Цей підхід передбачає також співвідношення визначених витрат на управління та отриманих при цьому результатів. Поняття ефективності управління загалом та управлінських рішень, зокрема, повинно сприяти оцінці того, якою мірою рішення перетворилося в дійсність і відобразило закладені в ньому цілі. Рішення даної проблеми передбачає з'ясування таких її складових, як типи рішень, способи аналізу, критерії оцінки результативності рішень та фактори, що впливають на кінцевий результат дії. При вирішенні конкретних виробничих завдань можуть пропонуватись різні рішення і тому слід чітко визначати розбіжності щодо їх змісту. Дуже важливим є аналіз результативності рішень з використанням різних способів збору, обробки та оцінки результатів. Це може бути статистична та тематична інформація, матеріали перевірок, звіти керуючих суб'єктів про виконання рішень тощо. Отримана та відпрацьована інформація, її аналіз і є основою для практичної оцінки результативності рішень. Така оцінка проводиться за різними критеріями. Ними можуть бути будь-які кількісні показники, що характеризують виробничо-економічні зміни в діяльності об'єктів, досягнення організаційного, соціальнопсихологічного ефекту. Визначення результативності управлінських рішень має велике практичне значення, бо воно відбувається на рівні і якості всіх етапів процесу розробки, прийняття та здійснення рішення. Результативність — це міра точності управління, що характеризується досягненням очікуваного стану об'єкта управління, цілі управління або ступенем наближення до цілі. Результативність управління визначається значеннями вихідних показників об'єкта управління, що характеризують його стан отже, досягнутий кінцевий результат функціонування системи. Направленість рішень, ступінь їх реалізації перевіряються критерієм практики. Контроль і перевірка виконання відображають характерні властивості творчого управління. Об'єктом контролю є процеси, що відбуваються в керованому об'єкті. Отже контроль - це аналітична функція, що включає спостереження за протіканням процесів в об'єкті управління, порівняння величини контрольованого параметра з заданою програмою, виявлення відхилень від програми, їх місця, часу, причини та характеру, що створює умови для визначення напрямку коригування розвитку об'єкта управління, способів впливу на суб'єкт з метою подолання відхилень та перешкод оптимального функціонування системи. За своєю суттю контроль виступає засобом зворотного зв'язку. В практиці існують дві основні форми контролю — активний і пасивний. Пасивний контроль здійснюється по закінченню будь-якого процесу. При активному контролі на керований об'єкт здійснюється вплив через функцію регулювання під час всього процесу. Це дає можливість ліквідувати відхилення в функціонуванні об'єкта з мінімальними втратами. За кількістю контрольованих величин розрізняють одномірний та багатомірний контроль. Одномірний пов'язаний з однією величиною, багатомірний — одночасно з багатьма величинами. Контроль може бути однофункціональний та багатофункціональний, що визначається обсягами операцій, які виконуються в процесі контролю. Розрізняють періодичний та безперервний контроль. При безперервному контролі інформація поступає лише за відхиленням і її легко можна передати електронно-обчислювальній техніці. 3 точки зору стадій реалізації контролю виділяють: попередній контроль, який протидіє виникненню проблеми або небажаної ситуації; поточний контроль, який здійснюється в процесі виробничої діяльності для підтримання звичайного стану об'єкта, та постконтроль, який здійснюється після завершення процесу. Постконтроль, фіксуючи тільки кінцеві результати, не дає можливості оперативно впливати на хід процесу і тому є найменш вдалим, однак у практиці він досить розповсюджений. Контроль — це одна з функцій управління і займає в управлінському процесі своє, особливе місце. Найістотнішим є зв'язок контролю з функціями управліиня щодо обробки і використання інформації та прийняття рішення. В контролі перевірка фактичного виконання рішення займає основне місце, але не вичерпує всіх сторін контролю, який має універсальний характер. Основи розробки, прийняття та реалізації рішення розповсюджуються на ту стадію управління, яка пов'язана з контролем. Власне на цій стадії наступає етап оцінки результативності рішень, співставлення її з цілями рішень, з реальним станом відповідальності посадових осіб за прийняття чи неприйняття рішень та їх виконання. Контроль повинен бути супутником кожного рішення. Отже, враховуючи багаточисельність рішень та динамічність управлінської діяльності, його організація повинна бути грунтовною. Контроль має чимало специфічних особливоєтей стосовно різних управлінських рішень. Тому в теорії управління виділяють декілька основних аспектів функціонування контролю за виконанням рішень: способи контролю, включаючи методи збору та оцінки аналітичної інформації пов'язаної з виконанням рішень, суб'єкт контрольної діяльйості, об'єкти, предмети контролю, тобто типи рішень, що підлягають контролю, методи їх контролю, а також організацію контрольної служби та умови ефективності контролю. В арсеналі засобів управлінської аіяльносю є достатня кількість прийомів та засобів контролю. Важливо лише вміло користуватись кожним з них та бачити обгрунтоване саіввідношення між ними з врахуванням специфіки рішень, рівня керуючої ланки, конкретних обставин До спеціальних засобів контролю відносять звіти, доповіді, інформації про виканання рішень. Загальні засоби контролю — це вивчення положення на місцях, соціологічні методи, такі як анкетування, вивчення первинної документацїї, статистичної звітності, оперативної інформації, проведення зiбрань, нарад тощо. Проблема керуючих суб'єктів не зводиться до контролю кожного з них лише за своїми рішеннями, багатьом з них доводиться контролювати виконання своїх рішень в межах відповідної системи управлшня. Встаповлення контролю за всiма рішеннями це досить складний процес. Тому найчастіше застосовується вибірковий метод, який розповсюджується переважно на типові рішення, що повторюються. Але й унікальні рішення потребують уваги . В практичній діяльності застосовуються різні прийоми оцінки управлінських рішень залежно від рівня управління, конкретних обставин поточної управлінської, господарської соціально-культурної діяльності, які впливають на реальність виконання тих чи інших рішень в зв'язку з появою нових завдань та явищ. Правильний вибір цих прийомів та їх обгрунтоване поєднання забезпечують максимальну ефективність контролюючої ліяльності. Виділяють такі основні підходи до вибору та оцінки рішень як об'єктів і предметів контролю: — береться до уваги час дії рішення, і контролю підлягає або хід виконання рішень, або кінцеві результати їх здійснення; — оцінюються різні варіанти вибору об'ектів рішень, що контролюються, як поодиноких, так і групи взаемопов'язаних рішень; враховується ступінь виділення рішення як об'єкта контрольної діяльності, що означає або вибір певного рішення предметом спеціального аналізу та перевірки, або оцінку стану виконання рiшень що стосуються загальних проблем управління. Якісний вибір об'єкта контрольної дiяльності, тобто найдієвішої форми перевірки управлінських рішень залежить від дотримання відповiдних умов. Насамперед контроль павинен бути систематичним, постійним та динамічним. Епізодичність контролю недопустима, він повинен діяти систематично, з моменту прийняття рішення і до моменту повної його реалізації. Важливою умовою є загальність контролю за рішеннями, його поширення на всі підрозділи та ланки організації. Однобокість, зосередження контрольної діяльності не на всіх ділянках управлінського процесу, а лише там, де виявлені недоліки, негативно впливає на діяльність організації. Раціональна організація контролю — умова його ефективності. До нього повинні бути залучені всі основні категорії управлінських працівників, і насамперед керівників. Власне на керівників, на осіб, що приймають рішення, і припадає головний обов'язок щодо перевірки їх виконання. Всі посадові характеристики та інструкції повинні передбачати контроль за виконанням рішень. Організація контролю за наявності загальних рис має в межах кожної групи керуючих суб'єктів свої особливості, про які йдеться в спеціальних правових актах або інструкціях з діловодства. Суттєвим є вжиття дієвих заходів в процесі контрольної діяльності, що пов'язано з коригуванням попередньо прийнятих рішень, з виправленням окремих положень, зміною цілей рішень або засобів їх досягнення, кола виконавців та з розробкою нових або доповнюючих рішень. Ефективність контролю є умовою оптимальності управлінських рішень, яка дає можливість оцінити їх реальну результативність та наслідки застосування. Без контролю, тобто без зворотного зв'язку, який замикає систему управління в кільце, неможливе її функціонування. В умовах ринкової економіки контроль відіграє ключову роль. | |
Інформація про реферат
Повна інформація про роботу
реферат "Значення та природа управлінських рішень. Динаміка управлінських рішень" з предмету "Економіка підриємства" можна скачати безкоштовно. Теги роботи: Значення, рішень., Рішень, управлінських, природа, динаміка. Робота опублікована в 15:58 її автором (Сергій). З моменту опублікування роботи її переглянуто 733 та скачано 20 раз(ів). Коментарі щодо роботи залишили 0 відвідувачів. Для того, щоб оцінити роботу, натисніть на відповідну кількість зірочок
Коментар автора роботи
Сергій...
Роботу писав самостійно, детально розкрив тему в цілому, вимогливий викладач оцінив на 100 балів. Користуйтеся...