Обліковою теорією називається така послідовність міркувань, яка в своїй сукупності пояснює та принципово обґрунтовує закон подвійності господарських операцій і метод подвійного запису.
Теорією в широкому розумінні називається сукупність взаємопов'язаних принципів (концепцій), визначень і суджень, що формують систему уявлень про явища, яка дозволяє ці явища пояснювати і попереджувати.

Висновок

Вплив чотирьох шкіл був значно ширшим, ніж територія їх власних країн. Італійська школа була широко відома в Європі, і можна сказати, що Європейська облікова думка значною мірою розвивалася, відштовхуючись від її поглядів. Наприклад, вся теорія динамічного балансу Е. Шмаленбаха - це не що інше, як позитивна критика італійських ідей. Французька школа вплинула значно на деяких представників німецької школи, наприклад, на Рігера, Бурія, Бідермана тощо, а також на бухгалтерів франкомовних країн; німецька школа - на бухгалтерів скандинавських і балканських країн, на Швейцарію. Англо-американська школа в теперішній час стала найбільш розповсюдженою, що пов'язано не стільки з її методологічними перевагами, скільки з експансією англо-американського капіталу і розповсюдженням англійської мови.
Три найбільші облікові школи: італійська, французька та німецька, не дивлячись на різне ставлення їх до способів оцінки та різницю в поглядах на ту роль, яку повинна відігравати оцінка в обліковій справі, суворо розмежовували облік та оцінку, відносячи останню до завдань політичної економії та господарської політики, а не рахівництва; всі школи, прямо або непрямо, визнавали суб'єктивність будь-якої оцінки.
Всі облікові школи вважали, що оцінка балансу визначається двома граничними оцінками: з одного боку - книжковим, з іншого - натуральним інвентарем, а також дотримувались в оцінці балансів основних положень теорії вартості.
Німецька школа не ставила жодних обмежень суб'єктивізму в оцінці балансу, крім встановлених державним законодавством; школа ставила оцінку балансу під контроль ринкових цін, французька школа - під контроль фактичних угод даного господарства з третіми особами.
Всі три школи користувалися натуральним некнижковим інвентарем в обліку по-різному. Німецька школа вбачала в ньому розпорядчий акт власника, що не тільки санкціонує книжковий баланс, але і містить в собі нові господарські директиви, на основі яких можуть змінюватися показники книжкового інвентарю; італійська школа вбачала в натуральному інвентарі тільки акт адміністративного контролю над агентами, що відновлює їх повноваження, тому всі акти контролюються книжковим інвентарем; французька школа не робила різниці між натуральним інвентарем та іншими виправдовуючими документами, відносячи його до виконавчих функцій самих агентів, які перевіряються та реєструються у книжковому інвентарі лише стосовно зміни кількості, без переоцінки.
Німецька школа припускала можливість зведення оцінки балансу до оцінки за натуральним інвентарем, італійська школа вважала обов'язковим виходити в натуральній оцінці з оцінки книжкової, французька школа вимагала збігу цих оцінок лише щодо кількості.