Вступ
1. Подвигу ратного сліди незгладимі!
2. Чорноморський Флот у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р. Оборона військово-морських баз. Оборона Одеси
3. Місто за лінією фронту
4. Окупація
5. Одеське підпілля
6. Висвободження Одеси
7. Вдячні жителі міста-героя
Висновок
Література

Вступ

Велика Вітчизняна... 1418 днів і ночей бушував вогонь війни, убиваючи людей і знищуючи усе, що було створено їхньою працею. Ні родини, який би не торкнулася війна.
Не зжиті поки і відомі по воєнних часах Представлення: "яка війна без жертв", "війна спише всі", "переможців не судять". І хоча сьогодні уже важко кого-небудь переконати в тім, начебто не було грубих прорахунків керівництва СРСР напередодні й у ході війни, невиправданих утрат, ми нерідко усе ще намагаємося об'єднати добро і зло в її історії під високими словами "героїчне і трагічне".
Односторонньо витлумачені поки джерела перемоги. Наукою визнана виняткова роль ідеї, що опанувала масами, захисту соціалізму, що придбав новий зміст патріотизму, винятковий мужність армії і народу, їхня здатність перевершити супротивника у військовому мистецтві і техніку.
Але головне - поки не визначена цілком ціна перемоги, історію війни не можна вважати дослідженої. В усьому комплексі питань тут неминуче виділяється відповідальність за незлічимі жертви. Саме небажання розкривати це й обумовило багато в чому фальсифікацію військової історії.
У розумах радянських людей думка про те, якою же ціною дісталася перемога, виникла давно. Ще 25 червня 1945 року, на інший день після параду на Червоній площі, А. Довженко, наприклад, з гіркотою відзначав у своєму щоденнику: у "урочистій і грізній мові" маршала Жукова "не було ні паузи, ні жалобного маршу, ні мовчання". Начебто ці "тридцять, якщо не сорок мільйонів жертв і героїв зовсім не жили". "Перед великою їхньою пам'яттю, перед кров'ю і борошнами не встала площа на коліна, не задумалася, не зітхнула, не зняла шапки".
Не можна сказати, що в період війни в нас зовсім не згадували про полеглі. Накази містили фразу "вічна слава героям...". Однак число їх ретельне обходили мовчанням, повідомляючи тільки про колосальні втрати німців. Уже 3 липня 1941 року "великий стратег" оголосив про розгром "кращих дивізій ворога", а 6 листопада, зовсім утративши почуття міри, затверджував, що Німеччина минає кров'ю, утративши 4,5 мільйони солдатів і офіцерів. По закінченні війни Наркомат оборони СРСР порушив моральну традицію цивілізованих народів, що вимагала опублікування поіменних списків загиблих і полонених. Спочатку згадувалося про 7 мільйони загиблих. Хрущов назвав інше число: 20 мільйонів. Брежнєв у 1965 році говорив: "більш 20 мільйонів".
А що історики? Вони бездумно повторювали ці цифри. У деяких розділах 12-томної історії другої світової війни приведені розрізнені зведення про втрати Червоної Армії, наприклад, в операціях за рубежем. Однак дотепер невідомі точне число загиблих військовослужбовців, включаючи полонених, розподіл бойових утрат по періодах війни, видам збройних сил, фронтам, арміям, операціям, співвідношення втрат двох ворожих коаліцій. По колишньому можна зустріти примітивні спроби видати загальні втрати східного фронту вермахту за кількість одного лише убитих, зіставлення втрат тільки Червоної Армії з загальними утратами вермахту і його союзників. В останні роки, коли окремі радянські вчені почали поглиблене вивчання проблеми, мова пішла вже про 27 мільйони загиблих громадян СРСР. Однак і цю цифру, здається, не можна вважати остаточної. Загальні втрати населення СРСР за роки війни оцінюються майже в 27 млн. чоловік. Безповоротні втрати збройних сил СРСР склали 8 млн. 668 тис. 400 чіл .