Вступ
Розділ І. Фраземи в українській мові
1. Мотиваційна база фразем і їхній розвиток в українській мові
2. Семантичні зміни компонентів фразем і їхня співвідносність у російській і українській мовах.
3. Фраземи, утворені на основі прислів'їв.
4. Фраземи, що восходят до професійної мови.
5. Фраземи, що виникли на історико-культурному ґрунті.
6. Фраземи, що випробували вплив старослов'янської мови.
7. Фраземи іншомовного походження.
8. Фраземи, побудовані на повторах і співзвуччях.
Розділ II. Вплив концептуалізації соматизмів на позначення розумових якостей людини
2.1. Концепт як інструмент пізнання
2.2. Мотивація фразеологічних одиниць
Висновок
Література

Вступ

Про фразеологію написана безліч статей, книг, дисертацій, а інтерес до цієї області мови не висихає ні в дослідників, ні в тих, хто просто небайдужий до слова. Підтверджується точність формули, висловленої ще на зорі століття відомим датським мовознавцем Отто Есперсеном, що назвав фразеологію “деспотично примхливою і невловимою річчю”. Сам факт наявності в мові крім слів цілих словесних комплексів, що іноді тотожні слову, а частіше виявляють собою унікальний лінгвістичний феномен, що відрізняється яскравою виразністю, образністю й емоційністю, служить для нас приводом до того, щоб досліджувати саме цей розділ мовознавства. Однак фразеологія як сукупність усіх стійких виражень у тій або іншій мові – занадто широке поле діяльності для такої невеликої роботи, як дана.
Загальна антропоцентрична тенденція сучасного мовознавства зумовила спрямування лінгвістичних досліджень на встановлення зв'язку глибин мовних процесів з культурно-історичним буттям народу, його психологічним та соціальним існуванням. У зв'язку з цим актуальності набуло вивчення фразеологічної номінації через аналіз та моделювання ментального підґрунтя фразеологічних одиниць (ФО) з огляду на культуру народу, структуру етносвідомості носіїв мови та її розвиток (роботи В. Телії, А. Вєжбицької, Д. Мальцевої, В. Постовалової,
А. Баранова, Д. Добровольського, Т. Черданцевої, О. Селіванової та ін.), де фразеологізми розглядаються, насамперед, як такі, що мають здатність до кумуляції історичного та соціально значимого досвіду певної лінгвокультурної спільноти, його передачі наступним поколінням та ідентифікації етносвідомості і культури її членів. При вивченні фразеології в такому ракурсі неминучим є використання даних інших наукових дисциплін (культурології, антропології, етнографії тощо), а також застосування концепцій, розробок і методологічних настанов суміжних лінгвістичних напрямів і течій – семасіології, ономасіології, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики й лінгвокультурології тощо.
Орієнтація сучасного лінгвістичного пізнання на людину як мовну особистість ставити акцент на комунікативній діяльності індивіда. Серед пріоритетних сьогодні досліджень проблем комунікації окреме місце належить вивченню специфіки мовного й мовленнєвого втілення комунікативної поведінки людини. Останнє неможливе без усебічного аналізу поведінки, що є невід'ємною частиною процесу спілкування. Мовні елементи, з одному бокові, є біологічно детермінованою системою, а з іншого, виступають культурно-історичним утворенням, символічними знаками, які здатні змінюватися в просторі, часі та соціокультурних умовах, а отже, становлять такі ж специфічні семіотичні системи, як мова в шкірному національному своєму вияві. Сьогодні в умовах посиленого інтересу до проблем міжнаціональної комунікації набуває актуальності дослідження особливостей мовної інтерпретації поведінки, без чого неможливе адекватне визначення ролі й місця мовних елементів у комунікативному процесі.
Окремі питання лінгвістичного аспектові вивчення мовних засобів спілкування (НЗС) різною мірою висвітлювалися в працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Піддавалися аналізу деякі проблеми співвідношення мовних знаків (Г. Крейдлін,
А. Шмельов, В. Шаховський, Г. Молхова, А. Ефтимова, О. Янова), у тому числі в художніх текстах однієї чи декількох мов (Л. Шелгунова, А. Галічев, Т. Желєзанова), специфіки відображення мовних елементів кількома засобами (Є. Верещагін, В. Костомаров,
Є. Красильникова), особливостей семантичної структури мовних номінацій різних елементів (Л. Ройзензон, І. Абрамець, А. Філіпов, К. Нічева, Ж. Оміралієва). Разом з тім загальна спрямованість сучасної мовознавчої науки на вивчення взаємозв'язку різнотипних компонентів мовленнєвої діяльності, розкриття глибинних механізмів людського спілкування висуває на перший план питання дослідження мовної інтерпретації конкретних виявів як сутнісних знаків комунікативного процесу, який є міжособистісною взаємодією членів певної лінгвокультурної спільноти.
Нове осмислення проблем номінації мовної поведінки зумовило актуальність дослідження – звернення до аналізу специфіки відображення мовних елементів спілкування у фразеології української мови з огляду на їх об'єктивний зміст та національно-культурну специфіку функціонування.
Сутнісна природа стереотипів поведінки та елементів культурного кодові зумовила потребу звернення до фразеологічної системи мови, оскільки в мові фразеологізованими виявляються насамперед саме ті вирази, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами і відбивають характерний для відповідної лінгвокультурної спільноти менталітет.
У вступі висвітлено проблематику дослідження і напрямок лінгвістичного аналізу, обґрунтовано актуальність роботи, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено його теоретичну і практичну цінність, описане методи і матеріал дослідження.
Протягом останніх десятиріч мовознавство позначене пошуками комплексних методів і прийомів у дослідженні мови і мовлення як складного феномена життєдіяльності людини. Антропоцентрична спрямованість сучасного лінгвістичного пізнання зумовлює акцентування уваги на проблемах спілкування та дослідження усіх компонентів комунікативної діяльності індивіда в їх взаємозв'язку, що стало причиною посилення інтересу лінгвістів до позамовленнєвих чинників, які забезпечують цілісність комунікативного процесу.