Вступ
1. Поняття кримінальної відповідальності.
2. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності.
3. Звільнення від кримінальної відповідальності як окремий інститут кримінального права: юридична природа та основний кримінально-правовий зміст.
4. Види звільнення від кримінальної відповідальності (КК-1960 року)
Висновок.
Список використаної літератури.
Додаток №1.

Вступ

Зростання злочинності, що спостерігається в останні роки, зокрема організованої насильницької та корисливої, яка викликана переломним періодом розвитку України і низькою інших негативних чинників, ставить перед державою серйозні завдання щодо боротьби з цим явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім і істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Однією з важливих задач нашої держави є викорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачі здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв'язані з позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міри виховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чи злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України створює для цього міцну законодавчу базу. Коло злочинних посягань визначає безпосередньо кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати.
Кримінальне право України знаходить своє відображення в кримінальному законодавстві, яке являє собою єдину нормативну систему. Кримінальне законодавство України складається з кримінальних законів, які зведені в Кримінальний кодекс.
5 квітня 2001 р. Верховна Рада України 379 голосами прийняла новий Кримінальний кодекс України — перший Кримінальний кодекс незалежної України. Цій події передувала багаторічна і напружена праця з розробки проекту КК України, яка розпочалася у 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України було створено робочу групу з провідних вчених та практиків України. Необхідність підготовки нового КК України була зумовлена передусім тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази. Такою законодавчою базою у боротьбі зі злочинністю перш за все і є Кримінальний кодекс. Значне зростання злочинності у перші роки незалежної України, виявлення її агресивних форм, поширення організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні питання щодо створення кримінального законодавства, яке б відповідало сучасним реаліям і давало б можливості належного здійснення заходів боротьби зі злочинністю. В умовах формування нових соціальних та економічних відносин чинний КК України, що був прийнятий у 1960 році, хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади і не відповідав в повній мірі як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права. Тому при підготовці проекту було вивчено і використано безліч різноманітних джерел, а саме:
1) наукові публікації з кримінального права (курси, підручники, коментарі, монографії, статті в збірниках і періодичній пресі, тези та інші матеріали науково-практичних конференцій) з метою вивчення пропозицій, пов’язаних з удосконаленням кримінального законодавства;
2) автореферати докторських і кандидатських дисертацій з кримінального права;
3) чинний Кримінальний кодекс, особливо ті його положення, якими КК був доповнений за 1992—2000 роки;
4) слідчо-судова і прокурорська практика застосування кримінального законодавства в Україні за весь час дії Кримінального кодексу 1960 р. і особливо та, яка склалася за останні роки;
5) законопроектні роботи, які проводилися раніше з підготовки проектів КК, зокрема проект КК України, підготовлений робочою комісією Президії Верховної Ради України;
6) кримінальне законодавство зарубіжних країн, доступне для вивчення;
7) власний досвід наукової і практичної діяльності членів робочої групи, особливо їх участь у законопроектних роботах.
За ці роки проект неодноразово обговорювався на звичайних та міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах юристів, у пресі, на телебаченні. При цьому він постійно отримував значну кількість зауважень. Так, впродовж всього терміну роботи над проектом, були внесені пропозиції щодо його покращання від наукових та навчальних закладів України, Росії, Білорусії, всіх правоохоронних та правозастосовчих органів України, від окремих юристів. Проект пройшов термінологічні експертизи Інституту української мови НАН України, а 1996 року, в Києві, був обговорений на робочому засіданні експертів Ради Європи, які надали йому позитивну оцінку. У зв’язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю врахування зауважень та пропозицій, що надійшли від практичних працівників, проект було обговорено із представниками Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції, СБУ, МВС України. У 1997 році проект було вдруге обговорено з експертами Ради Європи, які представляли Нідерланди, Італію, Швейцарію, Швецію, Португалію та інші країни. А у 1997 році за участю згаданих експертів та працівників правоохоронних органів проект було розглянуто на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися у Харкові. Після того він був опублікований у газеті «Іменем Закону» та журналі «Право України» № 2 (7) за 1997 р. Таке широке обговорення проекту дало змогу сформулювати базові концептуальні положення Кримінального кодексу:
- визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;
- закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: нема злочину - немає покарання, якщо закон на це не вказує; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом;
- закріплення в кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;
- поширення в КК положень, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю;
- розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;
- остаточна відмова від смертної кари як виключної міри покарання, встановлення довічного позбавлення волі лише за злочини, пов’язані з умисним вбивством людини при обтяжуючих обставинах;
- зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини;
- введення у Кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;
- введення до Особливої частини низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного;
- декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу.
Ці та інші положення дозволили проекту КК України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, пройти перше читання у Верховній Раді. Під час цього читання Верховна Рада розглянула також альтернативний проект КК, внесений народним депутатом І. М. Пилипчуком. Значною перевагою у першому читанні був прийнятий проект Кабінету Міністрів України. У другому читанні проект був прийнятий Верховною Радою у вересні 2000 р. Третє читання, яким був прийнятий новий Кримінальний кодекс, відбулося 5 квітня 2001 р. Загальна частина проекту, порівняно з Загальною частиною чинного КК, за кількістю статей збільшена майже вдвічі. Це пояснюється тим, що за більш ніж 35-річний термін дії КК 1960 року досягнення науки, а також тенденції судової практики показали, що необхідна подальша деталізація положень Загальної частини з тим, щоб заповнити прогалини, які в ній мають місце. Крім того, з’явились нові інститути, які потребують спеціального регулювання (напр., інститут множинності злочинів), виникла необхідність формулювання зовсім нових норм (напр., про врахування правових наслідків вироку суду іноземної держави, уявну оборону, виправданий ризик, добровільну відмову співучасників та ін.). Загальна частина проекту відрізняється від Загальної частини чинного КК своєю системою: якщо в чинному Кодексі всього 5 розділів, то КК містить 16 розділів.