Освітній портал MyReferatik

Зміст

Вступ…..………….….5
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ ……………...…..10
1.1 Концептуальні питання методології праворозуміння …………..……...11
1.2 Природно-правові концепції як моральний фундамент юридичного позитивізму……13
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВІСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЧНА ДОКТРИНА ПРАВОРОЗУМІННЯ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧЕННЯ ……………….21
2.1. Логіко-позитивістське тлумачення поняття, змісту права ……….…...23
2.2. Особливості нормативного підходу до розуміння права ……………..29
РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ІДЕЇ ПРАВА ЯК ОСОБЛИВОГО НОРМАТИВНОГО ПОРЯДКУ ТА СПОСОБУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ …30
3.1. Ознаки права як регулятор суспільних відносин…30
3.2. Права людини в концепціях нормативного праворозуміння………….32
ВИСНОВКИ………..36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....39

ВСТУП

Історія — не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Але сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, без знання віддаленого минулого неможливо передбачити апокаліптичне майбутнє. Може видатися надмірною увага сучасників до далеких держав тривалого періоду Темних віків, але такий інтерес виправданий. Ще на світанку історії, різні суперечності породили величезну кількість юридичних головоломок.Поява приватної власності, майнової нерівності, рабства, формування соціально-економічних класів з протилежними інтересами призвели до потреби у створенні такої організації суспільства, яка б відповідала новим умовам його розвитку.Так виникає держава,наслідком функціонування якої з часом стала поява права.
Виникнення права - це процес переходу від мононорм первісного суспільства до нових, ефективніших засобів регулювання суспільних відносин, процес,який об'єктивно зумовлений появою відтворювальної економіки, змінами в системі суспільних відносин, необхідністю забезпечення еквівалентного обміну між товаро-виробниками, узгодження суспільних інтересів. Право тісно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Це означає, що тільки держава визначає зміст норм права та використовує їх як інструмент (передусім як примусовий засіб) для досягнення своїх цілей і можливості свого функціонування. Тобто вивчення і аналіз права неможливі поза категорією "держава".Єдиним джерелом права є державна влада.
В останній час тема правової держави стала предметом особливої уваги з боку влади не випадково, а тісно пов’язана з соціально-політичними реаліями сьогодення.”Помаранчева революція”, яка за своїм змістом носила відносно прогресивний характер завершила важливий етап формування українського суспільства, як “буржуазного”.Ця революція остаточно легалізувала і закріпила в Україні нове класове суспільство з його новою мораллю і правом. Цілком зрозуміло, що українська економіка, право і політика не такі «цивілізовані», як в «цивілізованих» країнах Європи чи США, однак, інакше і не могло бути, оскільки місце України в світовій системі розподілу праці в силу економічної стратифікації не з-поміж багатих країн «золотого мільярду», а на периферії глобальної капіталістичної економіки, невід’ємними рисами якої є бідність, безправ’я і тотальна корупція.
Проте зміст політико-правових інститутів України є таким самим, що і в інших країнах Європи. Насамперед, йдеться про правову державу. Історично в основу концепції правової держави як політико-правового ідеалу лягли дві ідеї: 1) правління (панування) права як антитеза правління сильних людей (rule of law not rule of men); 2) право має базуватися на розумі, а не бути лише проявом сили і влади. У такому вигляді ідея правової держави була для свого часу, безперечно, прогресивною, коли буржуазія йшла до влади і боролася проти феодального права. Саме за допомогою ліберальної і правової держави буржуазія намагалася обмежити сваволю феодальної королівської влади і встановити замість права як сукупності конкретних наказів і указів (ad hoc) право як систему загальних норм, із чого випливав принцип формальної рівності громадян перед законом.
«Право має цінність саме тому, що є нормою», стверджував ідеолог нормативістської теорії права Ганс Кельзен. В рамках його теорії - держава і право були тотожними поняттями, однак і він вважав за необхідне, аби люди підпорядковувалися не іншим людям, а абстрактним нормам права .
Однак у XX столітті ідеї правової держави було кинуто серйозний виклик як соціально-політичною практикою, так і наукою права. З’явились, наприклад, альтернативні концепції політико-правового устрою («корпоративна держава», «диктатура пролетаріату», «влада рад», «робоча демократія» тощо). З іншого боку, в Німеччині 30-х років правова держава у вигляді «Веймарської республіки» виявилася неспроможною запобігти демократичному і правовому приходу до влади нацистів. Крім того, у XX столітті певні базові принципи, на яких спиралася теорія правової держави, виявилися не зовсім реальними. Йдеться, насамперед, про принцип поділу влади, який, на думку сучасних вчених, є концептуально застарілим і не відповідає дійсності, оскільки, наприклад, у сучасних умовах правотворчу функцію виконують не тільки законодавчі органи влади, але й також органи судової (часто під виглядом тлумачення законодавства) і виконавчої влади («делеговане законодавство»). Що стосується таких важливих елементів правової держави, як демократичний устрій і права людини, то вони здебільшого носять суто формальний характер. Причому спостерігається чітка закономірність: чим бідніше країна, тим менше в ній і демократії, і реальних прав, і свобод громадян.
Доцільно зазначити, що тривалий час (більш як 70 років) у нашому суспільстві не тільки офіційною, але й єдино допустимою була ідеологія, в основі якої лежить класово-антагоністичний підхід до вивчення та пояснення сутності явищ суспільного життя. Тому й при підході до праворозуміння (наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права), як і до всіх інших, державно-правових феноменів, єдино можливим і фактично єдино офіційно допустимим був класовий підхід. Саме тому право розглядалось виключно як воля пануючого класу, зведена в закон. Сутність права вбачалась у його ролі класового регулятора суспільних відносин, а виникнення права пов'язувалося з необхідністю врегульовувати класові протиріччя на користь однієї із сторін класового протистояння. Ці положення відігравали роль непохитних постулатів і будь-яке відхилення від них оголошувалось ненауковим, розглядалось як серйозна ідеологічна, політична, наукова помилка, а за умов сталінізму — і як злочин. За подібних обставин людям нічого не лишалось(лишається) крім того, як захищати свої права більш радикальними засобами, можливо навіть зі зброєю в руках.. Проблема захисту прав людини загалом, і права опиратися незаконним діям влади зокрема, не давала спокою ще античним мислителям. Не полишала вона людський розум і у середні віки, а зараз, в епоху глобалізації і загострення міжцивілізаційних суперечностей, можливо, потребує нового осмислення.

Актуальність даної теми зумовлена аналізуванням правових ідей та поглядів у розвитку історії правової думки, виявленням особливостей підходів до праворозуміння: за час багатовікової історії держави і права виникло дуже багато правових доктрин у різноманітних формах їх викладу (теоретичний трактат, філософський твір,проект конституції і т. п.) Разом з тим всім цим концепціям властиво щось загальне. Так, в рабовласницьких державах Стародавньої Греції головна увага приділялася пошуку причин переходу однієї форми правління в іншу, прагненню визначити якнайкращу, ідеальну форму правління. В середні віки основним прерметом дискусій стало питання про співвідношення держави і церкви. В XVII—XVIII вв. для ідеологів буржуазії стояла вже проблема не стільки форми правління, скільки форми режиму, проблема законності, гарантій рівності перед законом. В XIX—XX вв. на першому плані були питання про соціальні гарантії, свободи і прав людини, а з кінця XIX в. проблема форм правління і правового режиму держави була істотно доповнена дослідженням зв'язків з політичними партіями і іншими організаціями, інших проблем права, з’ясуванням впливу на погляди національної правосвідомості і правової культури. Комплексне наукове аналізування нормативістського і природно-правового мислення дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність.
Мета полягає у загальнотеоретичному дослідженні поняття права, його сутності, змісту і форм існування в контексті нормативного праворозуміння. Аналізуючи типи праворозуміння для досягнення означеної мети в роботі окреслено такі завдання:
• провести порівняльний аналіз наявних підходів до праворозуміння з метою визначення їх основи;
• дослідити характер і проаналізувати співвідношення природного і позитивного права як основних структурних елементів правової реальності з позиції теорії та практики;
• проаналізувати переваги і недоліки нормативістської методологічної доктрини праворозуміння у визначенні змісту і сутності права;
• визначити ознаки права як регулятора суспільних відносин та з’ясувати доцільність антропологічного обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття.
Об’єктом дослідження послужили видання праць видатних зарубіжних авторів, вчених-правознавців, публікації, судження, висновки вітчизняних науковців, що дало змогу порівнявши їх якомога глибше розкрити зміст праворозуміння як внутрішн.ю цілісність наукового, філософсько-правового процесу.
Предметом дослідження є правові концепції, що за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності, цінності та призначення права об'єднуються у різні школи права.
При написанні даної роботи було використано такі спеціальні методи:
• конкретно-історичний – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції праворозуміння;
• діалектичний – при аналізуванні співвідношення природного і позитивного права;
• спеціально-юридичний – при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні їх визначень;
• системно-структурний метод - при дослідженні критеріїв поділу типів праворозуміння;
• порівняльно-правовий - для визначення їх особливостей, переваг і недоліків.
Автором даної курсової роботи окреслено методологічні джерела становлення та розвитку концептуальних підходів до праворозуміння – нормативного, природно-правового, аксіологічного, антропологічного,що характеризують процес розвитку права як цілісної системи. Відповідно до мети, завдань, об’єкту та предмету дослідження робота складається з вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних інтернет-джерел, літератури.

ВИСНОВКИ

Народи найдавнішіх цивілізацій не просто першими побудували соціально-стратифіковані суспільства й держави, винайшли найдавніші форми письма, науково-практичні знання, релігійно-філософську думку, художню словесність, а й передали свої надбання нам. Ми користуємося абетковим письмом, яке винайшли фінікійці, розробленою стародавніми індійцями системою “арабських” чисел, удосконаленим староєгипетським календарем, системою конкурсних екзаменів. Їхні правові вчення пройшли багатовіковий шлях розвитку. Спочатку вони були частиною релігії, філософії, загального погляду на світ, а пізніше - осмисленням держави і права як людського мистецтва, підпорядкованого суспільним потребам.
Могутній імпульс розробці наукових вчень про державу і право дала епоха Відродження. Звільнення розуму від пут середньовіччя виразилось в безлічі правових учень про правову рівність всіх людей. Після буржуазних революцій бурхливий розвиток суспільства, звільненого від феодальних оков, показав, що недостатньо тільки юридичної рівності людей, необхідні матеріальні гарантії права, соціальна забезпеченість особи.
На всіх етапах розвитку історії правових учень кожна з правових доктрин несла на собі чіткий відбиток конкретно-історичних умов країни і епохи, політичних симпатій і антипатій автора доктрини і його однодумців. З розвитком загальнолюдської культури і систем світогляду мінялася і методологічна основа правових учень. Релігійне відношення до держави багато століть було основою консервативних і реакційних політико-правових програм; але посиланнями на божий промисел обгрунтовувалися і програми демократії. Із своїх розміркувань Руссо визнавав, що всяка влада – від бога, але і всяка хвороба від нього ж; чи означає це, що заборонено звати лікаря?.
Дослідження природи індивідів і їх відносин давало логічну аргументацію як авторитарній доктрині Гоббса, так і демократичній теорії Спінози. При будь-якому підході до рішення цих проблем головним було і залишається визначення місця людини в системі політичних і правових установ. У країнах Стародавнього Сходу і ще більш в Античному світі вже зароджувалися теоретичні основи подолання поглядів на державу і право як на щось надприродне. Тоді ж виникли ідеї демократії, думки про підпорядкування держави закону, проекти "Змішаної республіки".
У цивільному суспільстві закономірно різноманіття правових концепцій, заснованих на різних розуміннях права, кожне з яких наскільки вірне, настільки й вразливе. Юридичний позитивізм і розроблена на його основі кельзенська нормативна концепція права є основою основ законності в правовій державі. Проте нормативна концепція права ототожнює право і тексти законів, відкриваючи тим самим можливість як підміни юридичних норм деклараціями, беззмістовними дефініціями, гаслами і закликами в текстах нормативних актів, так і видання законів, що грубо суперечать загальновизнаним нормам гуманізму і моральності. Концепція природного права здатна прийняти і видати за право різноманітні і суперечливі уявлення про добро і зло, справедливе і несправедливе, похвальне і ганебне, моральне і аморальне,що містяться в суспільній, груповій, індивідуальній свідомості.Будь-яке розуміння права – необхідна противага іншим розумінням, що не дає піти за межі права до беззаконня і свавілля. За теорією Алєксєєва, між крайніми точками зору різних концепцій знаходиться не істина, а право, яке в будь-якій з своїх частин може стати і буттям свободи, і знаряддям поневолення і свавілля; і компромісом суспільних інтересів, і засобом пригноблення; і основою порядку, і порожньою декларацією; і надійною опорою прав особи, і узаконенням тиранення і беззаконня. Можливо, соціальне призначення і користь кожної з концепцій в тому і полягають, щоб через критику вразливих сторін інших концепцій можна виявити негативні властивості і небезпечні тенденції самого права.
Змістово співставляючи різні підходи до праворозуміння, зазначимо, що спільним у них є, по – перше, інтегральність праворозуміння, в якому представлені природно-правові і позитивістсько-правові концепції, зокрема засади відповідно аксіологічного (ціннісного) і позитивістського (антиціннісного) підходів у його розумінні. По-друге,спільною рисою є гуманістичність їх праворозуміння,тобто орієнтація в першу чергу на забезпечення природних(загальнонаціональних) прав людини, її гідності та інтересів. Щож до відмінностей, то їх можна вбачати насамперед,у ситуативності ,специфіці, неповторності конкретної ситуації у різних державах при дотриманні певного права.Як наслідок,оскільки будь-які ситуації постійно трансформуються,”рухаються”, то час від часу виникає потреба вдаватись, використовуючи “динамічний та еволюційний” підходи до розвитку праворозуміння шляхом формулювання права, так би мовити, добудови.