Інтегровані підходи до управління

Американські спеціалісти в галузі менеджменту Г. Кунц і О’Доннел визначили 9 основних підходів до менеджменту і розглядають його із таких позицій: аналіз конкретних ситуацій; вивчення між особових відносин і проблем лідерства в колективі; оцінка поведінки малих і великих груп як єдиного соціального організму; характеристика процесу функціонування кооперованої соціальної системи; взаємодія соціальної і технічної систем; прийняття рішень з урахуванням їх корисності; обмін інформацією, центром якого є керуючий — менеджер; застосування математичних методів; операційний підхід (Кунц Г., О’Доннел. Управление: системний и ситуационный анализ управленческих функций.— Т. І.— М.: Прогресе, 1981, с. 91 — 106).

Нині найбільш поширеним є системний підхід до дослідження закономірностей імовірних процесів в економічних системах, які мають кількісне та якісне вираження. Характерною особливістю системного підходу є широке використання у дослідженнях проблем менеджменту математичних методів формалізації (лінійне і динамічне програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор та ін.) з одночасним використанням досвіду, інтуїції і міркувань експертів.

Системний підхід передбачає комплексне вивчення соціально-економічних явищ як єдиного цілого, що включає аналіз принципів побудови і функціонування системи у цілому, розгляд особливостей усіх компонентів системи, їх взаємо залежностей і зв’язків по горизонталі з іншими системами такого самого рівня і по вертикалі з системами вищого порядку. За допомогою системного підходу здійснюється глибокий логічний аналіз об'єкта управління, встановлюються закономірності розвитку і функціонування систем на різних ієрархічних рівнях, удосконалюються методи і процедура опрацювання, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Помітний вклад в теорію менеджменту вніс ситуаційний підхід, який орієнтує менеджерів на використання можливостей прямого прикладання науки до конкретних ситуацій і умов, на основі вивчення змінних ситуацій і того, як вони впливають на соціально-економічний процес. Ситуаційний підхід вказує на конкретні прийоми і методи вирішення задач і досягнення цілей організації.

Ситуаційне управління передбачає прийняття управлінських рішень не в наперед установлені планові періоди, а в міру виявлення потенційних проблем. Крім того, ситуаційний підхід вимагає децентралізації у виконанні управлінських функцій, скорочення рівнів ієрархії і чисельності персоналу. Це забезпечує необхідну адаптивність і гнучкість організаційної структури, швидку реакцію на умови, які постійно змінюються, максимальне використання творчої активності працівників, надання їм можливостей у придбанні і володінні акціонерним капіталом, можливості розробляти і приймати найбільш важливі рішення.

Як інструмент економічного управління почав використовуватися функціонально-вартісний аналіз (ФВА), що являє собою метод дослідження об'єкта (процесу, структури), спрямований на оптимізацію співвідношення між його споживчою вартістю і витратами на створення, виробництво і застосування (експлуатацію) об'єкта. ФВА передбачає всебічне вивчення функцій, що виконуються досліджуваним об'єктом, і витрат, необхідних для їх здійснення.

Виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості здійснюється за допомогою методів психодіагностики. Перспективним є широке використання соціоніки у менеджменті — науки про типи особистості людини, їх конкретні прояви у соціальному середовищі і взаємовідносини між ними, що складаються об'єктивно. Соціоніка дозволяє робити детальний аналіз особистості і на цій основі складати ділову характеристику людини, підбирати працівникам ефективний вид діяльності, формувати ефективні трудові колективи, раціоналізувати між особові відносини між людьми, щоб уникати конфліктів.

У менеджменті використовують також спеціальні методи соціальної психології: спостереження (систематичне і вибіркове), експеримент, методи опитування (анкетування, інтерв'ювання, соціометричне тестування) та ін.

У менеджменті, як і в інших науках, застосовуються методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, асоціації, інтуїції тощо. Для дослідження причинних зв’язків використовуються методи традиційної логіки:

• — метод подібностей;
• — метод різниць;
• — поєднаний метод подібностей і різниць;
• — метод супутникових змін;
• — метод залишків.

Наука менеджменту має власний концептуальний апарат, який включає наукові принципи, закони, закономірності, категорії та інструментальний апарат (методи, процедури і техніку дослідження). Вона включає теорію, що розкриває закономірності процесів і явищ у сфері підприємництва, і мистецтво управління як творчий процес, що враховує конкретну ситуацію, особливості виконавців, уміння правильно застосовувати теоретичні знання, певний досвід тощо.

Складовими теорії менеджменту вважають ідеї теорії систем, інформації, комунікації, теорії рішень, організації тощо.

Багато положень менеджменту сформульовано на основі узагальнення методологічних закономірностей різних спеціальних наук (планування, організації, фінансування, кредитування і обліку). Оскільки управління як наука виникло на стику економічних, правових, технологічних наук, філософії, соціології, психології, праксеології, теорії дослідження операцій і систем, її проблеми є предметом комплексного дослідження.

Серед комплексу наук, висновки і концептуальний апарат яких використовуються в менеджменті, важливу роль відіграє економічна кібернетика. Вона розглядає систему менеджменту з єдиних теоретичних позицій і встановлює спільність законів побудови цих систем, зокрема принцип зворотного зв’язку, принцип необхідної і достатньої різноманітності тощо. Використання кібернетичних методів дає змогу розробляти методологію моделювання управляючої системи і системи, якою управляють, досліджувати інформаційні процеси у системі менеджменту, давати кількісну оцінку інформації та ін. У перспективі методи кібернетики і теорії автоматичного регулювання використовуватимуться для розробки та проектування механізму регулювання процесів управління виробництвом.