Іван Франко і Федір Достоєвський: контактно-генетичний дискурс

У статті досліджуються основні принципи літературно-естетичних та творчих взаємозв'язків І. Франка і Ф. Достоєвського в контактно-генетичному аспекті. Аналізується літературно-критичний спадок І. Франка в контексті творчості Ф. Достоєвського.

Ключові слова: компаративний аналіз, психологізм, літературно-критичний аналіз, творча індивідуальність.

В статье исследуются основные принципы литературно-эстетических и творческих взаимосвязей И. Франко и Ф. Достоевского в контактно-генетическом аспекте. Анализируется литературно-критическое наследие И. Франко в контексте творчества Ф. Достоевского.

Ключевые слова: компаративный анализ, психологизм, литературно-критический анализ, творческая индивидуальность.

The article investigates the main principles of literary aesthetic and creative interrelationship between I. Franko and F. Dostoievskyi in contact-genetic aspect. It analyzes Ivan Franko’s literary-critical heritage in the context of F. Dostoievskyi’s creativity.

Key words: comparative analysis, psychologism, literary-critical analysis, creative individuality.

Зміст статті

Компаративний аналіз творчості Франка і Достоєвського в українському літературознавстві завжди викликав інтерес і зазнавав певної еволюції. У свій час уперше вказав на спорідненість деяких рис творчості митців А. Кримський. Зокрема, у рецензії на збірку оповідань Франка «В поті чола», що з’явилася в журналі «Зоря» за 1891 р., він зазначав: " В повісті «На дні» Франко являє себе й добрим психологом в праці Достоєвського: його психологія робить замітний вплив, леденить душу жахом" [3, 449]. І надалі, аналізуючи твори письменника, літературознавець посилається на досвід Достоєвського. Свою спробу виявити вплив Достоєвського на творчість Франка зробив і С. Єфремов, який акцентував увагу на важливих рисах таланту, що різнять обох письменників: " Достоєвський зробився справжнім віртуозом невблаганного мучительства й безпотрібної гри на нервах читача", а " Франко вийшов на справжнього співця любові та гуманності" [2, 173]. У наукових розвідках, присвячених проблемі «І. Франко і російська література», ім'я Достоєвського необ- ґрунтовано замовчувалося. У численних працях франкознавців (Г. Вервеса, Ю. Кобилецького, М. Возняка, М. Пархоменка, Ф. Погребенника), що висвітлювали творчість Франка в українськоросійських літературних взаєминах, йшлося про вплив на Франка таких російських письменників, як О. Пушкіна, М. Гоголя, Г. Успенського, Л. Толстого, М. Салтикова-Щедріна, І. Тургенєва та ін. Однак проблему зв’язків Достоєвського і Франка не висвітлював жодний із них. Це безперечно утруднювало розуміння творчості Франка в цілому, нівелювало суттєві грані його художньої майстерності.

У радянському франкознавстві вперше порушив питання про необхідність наукового дослідження творчого впливу Достоєвського на твори І. Франка академік О.І. Білецький, який зокрема зазначав: " Тема «Франко і Достоєвський» заслуговує на окреме дослідження, і воно буде розпочате" [1, 105]. На заклик О. Білецького відгукнувся Ю. Янковський («Животворні зв’язки. І. Франко і російська реалістична проза», 1968), який останній розділ книги присвятив проблемі «Франко і Достоєвський», чим безумовно проблему не вичерпав. На сьогодні окремої ґрунтовної праці, присвяченої цій проблемі, поки що немає. І ця справа ще попереду. Особливо видається доцільним розглядати творчість Франка і Достоєвського у сукупності основних аспектів компаративного аналізу. Окремі спроби дослідників останнім часом дають можливість відстежити цю проблему або в контактно-генетичних зв’язках (Л. Хваль), або ж у типологічних аналізах творів митців (Л. Хваль «На дні» в типологічних зв’язках з твором Ф. Достоєвського «Записки из мертвого дома»; Н. Тодчук «І. Франко та Ф. Достоєвський: структурні паралелі на рівні сюжетного хронотопу („Для домашнього огнища“ — „Злочин і кара“)». Такий підхід, на нашу думку, звужує проблему і не дає повного уявлення про творчі взаємозв'язки геніальних митців. Завданням нашої розвідки є окреслення основних принципів літературно-естетичних та творчих взаємозв'язків І. Франка та Ф. Достоєвського в контактно-генетичному дискурсі.

І. Франко був невтомним дослідником, популяризатором, критиком російської літератури. Аналізуючи літературний процес др. пол. ХІХ ст., він стверджував, що російське передове суспільство створило " єдину в своєму роді літературу, в котрій як дорогоцінні брильянти… сяють імена Тургенєва, Достоєвського, Гончарова, Салтикова-Щедріна, Толстого, Писемського, Григоровича, Успенського, Гаршина, Короленка, Чехова, Горького і цілої плеяди менших талантів" [5, Т. 26, 254]. Ім'я Достоєвського у літературно-критичній спадщині Франка — не рідкість. Однак окремих розвідок, присвячених Достоєвському, у нього немає. Численні висловлювання, оцінки й аналіз окремих творів російського письменника трапляються у багатьох статтях, спогадах, листах і художніх творах Франка. Такі звернення до постаті Достоєвського у літературно-критичній практиці Франка вочевидь невипадкові. Твори Достоєвського він уважав вершиною світової літератури, а їх автора одним із найкращих синів російського народу, «найгеніальнішим художником слова». Глибше і ширше, ніж його сучасники, Франко розумів Достоєвського. Критик уважно стежив за творчістю великого російського письменника-реаліста. Саме тому неодноразово зосереджував свою увагу на визначенні місця Достоєвського у світовому літературному процесі, на характеристиці стилю і світогляду письменника.

Проводячи зіставлення Е. Золя і Ф. Достоєвського («Еміль Золя, його життя і писання»), критик точно і влучно характеризує особливості творчої манери російського митця, причому не на користь французькому письменникові: " Ніщо не може бути більш навчаюче, як порівнювати великого «натураліста» Золя з великим «реалістом» Достоєвським. Обоє вони любуються в студіюванні людської душевної патології, обоє слідять, так сказати, під мікроскопом людську душу в її найтайних рухах, - та проте, яка ж величезна різниця між ними! У Достоєвського матеріальне окруження його героїв зазначене, правда, різко, але коротко, злегка, пейзажів майже зовсім нема; у Золя на се йде добра третина всього місця в повісті. Зате у Достоєвського люди стоять на першому плані, а їх душевний стан є тою атмосферою, що проймає, заповнює всю повість, уділяється читачеві, мучить і потрясає його… У Достоєвського ідіоти говорять, як філософи, відчувають усе безмірно тонко, судять безмірно швидко, бачать ясно… Достоєвський є незрівняний психопатолог, Золя - соціолог" [5, Т. 31, 305]. Чим пояснюється така оцінка Франка, у творчому зростанні якого Е. Золя відіграв значну роль? В. Осмоловський пояснює це зростанням у творчій свідомості Франка інтересу до " складних, суперечливих, а часом і патологічних станів людської душі". «Розв'язуючи ці проблеми, - заключає дослідник, — Франко „відходив“ від Золя і звертався до досвіду Достоєвського, якого вважав найбільшим художником-психологом» [4, 151]. Відстежував український критик і вплив реалізму російських письменників, " особливо найбільше російських Достоєвського і Толстого з їх різним аналізом глибин людської душі і душевних хвороб" , на німецьку літературу, особливо на творчість Г. Гауптмана («Гергарт Гауптман, його життя і твори»). Говорячи про творчість чеського письменника Й. -С. Махара і аналізуючи його поему «Магдалена», Франко знову згадує Достоєвського, робить вдалі спроби порівняння образів поеми з образами роману «Злочин і кара»: " Його Люсі похожа трохи на Соню в романі Достоєвського «Преступление и наказание», тільки без того глибокого трагізму, яким обілляв Достоєвський свій високий твір" [5, Т. 29, 480]; " Так само батько Люсі, той пияк, бувший учитель, дуже живо нагадує Мармеладова в знаменитій повісті Достоєвського, тільки без того глибоко трагічного підкладу, котрий так сильно потрясає душу читача у Достоєвського" [5, Т. 29, 490]. Аналогічні паралелі зустрічаємо при аналізі прози польської письменниці М. Конопніцької. Аналізуючи її творчість у контексті здобутків реалістичної прози ХІХ ст., критик цілком посилається на «покривджених» Достоєвського: " Ці описи безвихідної нужди, ця іронія і гостро вишліфувані оскарження на адресу громадськості нагадують у дечому…і могутність вислову Достоєвського: «Чому та пропасть, яка ділить братів на покривджених і на тих, які кривдять, така безмежна, мов ті океани, і така страшна, як розкриті рани?..» [5, Т. 33,379]. Називає Франко ім'я Достоєвського і серед «найкращих синів великоруського народу», ставлячи його поруч з іменами О. Пушкіна, В. Бєлінського, М. Гоголя, Л. Толстого («Нова історія російської літератури») [5, Т. 27, 328]. Неодноразово Франко порівнював долю Достоєвського з не менш драматичною долею письменників-мучеників, які також потерпіли від царату: Г. Успенського, М. Горького, а також Т. Шевченка. У статті «Темне царство», аналізуючи участь Шевченка у Кирило-Мефодіївському товаристві, критик зауважує: " Майже рівночасно з київським Кирило-Мефодіївським кружком потерпів у Петербурзі тяжку кару кружок Петрашевського, до якого, між іншим, належав також найгеніальніший російський письменник Федір Достоєвський" [5, Т. 26, 144]. Про спільну долю Шевченка і Достоєвського писав Франко у «Тюремних сонетах» :

" Минув час мук? Брехня! Чи ж довгий час,

Як гибли Пестель, Каракозов, Соня,

Як мучивсь Достоєвський і Тарас?" [5, Т. 1, 159].

Однак такі зіставлення, власне, цим і вичерпуються. Франко розумів величезну прірву між цими страдниками, не ставив їх в один ряд і як митців.

Високу оцінку давав І. Франко художнім творам Достоєвського. Згадки про романи російського письменника та їх оцінка переконують нас у тому, що Франко був добре обізнаний з творчістю Достоєвського: виділяв з-поміж його романів «Злочин і кара», «Записки з мертвого дому», знав також романи «Ідіот», «Покривджені й зневажені», а також «Щоденник» письменника. Зокрема, перший відносив до «архітворів епічної штуки», до таких творів європейської літератури, в яких " інтереси особистої психології героїв колосально розрослись і розширились, обсервація власне найдрібніших появ, рухів і відрухів душі зробилася без порівняння стараннішою і багатшою…" [5, Т. 28, 522]. Найвище цінував український критик «Записки з мертвого дому», зараховуючи їх до «найзнаменитіших книг в російській літературі». Прикметно, що саме цій книзі, що вийшла щойно в перекладі німецькою мовою, присвятив Франко невеличку самостійну статтю-рецензію.

Стаття вражає своєю глибиною розуміння творчості і постаті Достоєвського у світовій літературі, вмінням виокремити основні риси стильової манери письменника, зокрема " панівний в ній тон і колорит, в противенстві до всіх інших його творів більше погідний і злегка сумний, але менше понурий, що надає творові більшої правдивості і контрастує із справді пекельним змістом книги" [5, Т. 28, 93]. Зрозуміло, що такий характер загального звучання твору імпонував Франковіхудожникові. Складні психологічні завдання, що розв’язуються у російському творі, складали основу художніх інтересів Франка, автора численних повістей із життя інтелігенції і особливо творів на тему «суспільного дна» .

Не замовчував Франко і негативних сторін Достоєвського. Як проникливий критик він відчував ту умовну межу, що розділяла Достоєвськогохудожника і Достоєвського-ідеолога. З демократичних позицій Франко засуджував хибні сторони світогляду Достоєвського, вказував на його хворобливу психопатологію, називав його «психологом-мучителем» з «патологічною музою». Проте велич Достоєвського, на думку Франка, не в хибних сторонах, а в силі геніального художника.

Підсумовуючи наше дослідження, слід зазначити, що творчість Франка і Достоєвського — явища надзвичайно багатогранні й невичерпні. Аналіз контактно-генетичних зв’язків митців окреслює чимало точок зіткнення, що дає можливість розширювати проблему дослідження до історико-типологічних взаємозв'язків. франко достоєвський критична генетичний.

Джерела

• 1. Білецький О.І. Зібрання праць: у 5 т. / О.І. Білецький. — К.: АН УРСР, Ін-т літ-ри ім. Т. Г. Шевченка, 1966. — Т. 4. — 387 с.
• 2. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. — Мюнхен, 1989. — Т. 1. — 456 с.
• 3. Кримський А. Вибрані твори / А. Кримський. — К.: Дніпро, 1965. — 487 с.
• 4. Осмоловський В. Сприйняття Достоєвського на Україні // Художній світ Достоєвського / В. Осмоловський. — К.: Дніпро, 1973. — С. 144−174.
• 5. Франко І.Я. Зібрання творів: у 50 Т. / І.Я. Франко. — К.: Наукова думка, 1976;1986. — Т. 1, Т. 26, Т. 27, Т. 28, Т. 29, Т. 31, Т. 33.