Додаток. 
Заходи по утилізації та використанню відходів тваринництва

Утримання тварин в закритих приміщеннях пов’язане з нагромадженням великої кількості відходів, зокрема гною. Кількість останнього залежить від виду тварин, тривалості стійлового періоду, виду й витрат підстилкового матеріалу.

Гній — дуже цінне незамінне органічне добриво, проте, крім корисних хімічних елементів, здатності підвищувати родючість ґрунту, може містити збудники ряду захворювань і насіння бур’янів.

Залежно від умов зберігання в гною може бути більше чи менше корисних речовин, які підвищують родючість ґрунту. Безладне зберігання гною, зваленого в купи призводить до втрат 50−60% поживних речовин і забруднення території.

Видалення гною в господарстві проводять механічним способом. Механічне видалення гною проводиться за допомогою скребкових установок — транспортерів. Механічне видалення гною має такі недоліки: використання механічних засобів призводить до збільшення шуму, а також до збільшення шкідливих газів. Механічний спосіб видалення гною має і ряд переваг: відносно незначні ємності та території для зберігання, компактність гноєсховищ, зменшення затрат ручної праці та контакту гною з навколишнім середовищем.

Гній із транспортерів потрапляє на рухомі засоби перевезення, якими перевозиться до гноєсховищ, де його зберігають.

Гноєсховище заглиблене, відкритого типу. Розташоване біля ферми на відстані 100 м від тваринницьких приміщень. Влаштоване на місці із водонепроникним ґрунтом, на ділянці віддаленій від джерел водопостачання.

Від тварин, хворих на інфекційні (інвазійні) захворювання, гній знезаражують. Знезараження гною — це процес знищення патогенної мікрофлори та гельмінтів. Знезараження в господарстві проводять природним способом — твердий гній знезаражують у гноєзбірниках за рахунок самозігрівання гною. Гній утрамбовують, в ньому розвивається анаеробна мікрофлора, яка піднімає температуру гною до 70 °C. В результаті гине патогенна мікрофлора та яйця гельмінтів. Тривалість такого знезараження залежить від температури. Влітку тривалість знезараження триває близько 60−90 діб, взимку 4−6 місяців.

Гній, одержаний від тварин хворих на сибірку, емкар, тощо, обов’язково спалюють або закопують на скотомогильнику.

При захворюванні тварин на ящур, чуму, бетиху, паратиф, туберкульоз, бруцельоз, інвазійні хвороби гній, одержаний від них, підлягає біотермічному знезаражуванню. Для цього поряд із гноєсховищем, але не ближче 100 м від приміщень, на окремому майданчику риють котлован завширшки 3 м і завглибшки 25 см. Дно його із заглибиною 50 см утрамбовують шаром глини в 15−20 см. Перед укладанням гною заглибину (жолоб) покривають жердинами, а потім шаром в 25−40 см соломи чи сухого гною від здорових тварин. Після цього нещільно накладають конусом заввишки 1,5−2 м штабель із гною від хворих тварин, залишаючи вільними по 40−50 см краї котлована. Такий штабель покривають з усіх боків шаром заввишки 10 см (взимку 40 см) соломи, торфу або гною від здорових тварин. Поверх нього насипають землю або пісок шаром завтовшки 10 см. Тривалість знезараження гною близько 60−90 діб, взимку 4−6 місяців. Після цього гній використовують для удобрювання полів господарства.