Трансдисциплінарність в дослідженні бюджетної політики аграрного сектору

Трансдисциплінарність в дослідженні бюджетної політики аграрного сектору

Бюджетній політиці належить важливе місце в системі державних фінансів. У наукових дискусіях XX ст. саме бюджетній політиці віддавалася перевага в досягненні повної зайнятості, цінової стабільності, економічного розвитку та інших макроекономічних цілей.

Вітчизняними науковцями досліджено специфіку бюджетної політики аграрного сектору в сучасних умовах, розглянуто чинні цільові програми розвитку, охарактеризовано напрямки бюджетної підтримки, здійснено оцінку державної підтримки через прямі, спеціальні режими та механізми оподаткування. Проте, на сьогодні потребують більш повного розкриття питання ефективності бюджетної політики аграрного сектору на державному та регіональному рівнях, відповідності обсягів та структури підтримки сучасним економічним, соціальним, екологічним тенденціям. Актуальними є проблеми розбудови економічної, інформаційної, організаційної та нормативно-правової складових механізму бюджетної підтримки аграрного сектору в контексті членства України у СОТ. Існує необхідність узагальнення існуючого вітчизняного досвіду, всебічної оцінки сучасного стану фінансування аграрного сектору за рахунок бюджетних коштів та окреслення перспектив його подальшого розвитку. В цих умовах набувають сили трансдисциплінарні дослідження бюджетного процесу.

Частка видатків на апарат Міністерства аграрної політики та продовольства (далі - МАПіП) у 2012 році зменшилася проти 2009;го з 70 до 58%, що свідчить про зростання частки інших видатків, не пов’язаних зі стимулюванням нарощування сільськогосподарського виробництва. За аналізований період бюджетне фінансування розвитку АПВ характеризується видовою різноманітністю та незіставністю за роками. Багато програм, які діяли у 2009 році, в 2012;му були укрупнені. Це стосується підтримки аграрної освіти, наукових розробок, заходів щодо підтримки стану природних ресурсів (водного, земельного, лісового фондів), програм селекції, заходів по боротьбі з хворобами рослин та тварин тощо. Серед заходів прямої державної підтримки виділяються такі напрями: фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі; державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників, ягідників і догляд за ними; державна підтримка галузі тваринництва.

За дослідженнями М. Я Дем’яненка та творчого колективу [2], на основі порівняння значень показників оцінки державної підтримки сільського господарства, які розраховуються ОЕСР, доведено, що їх значення не відповідають тенденціям, усталеним у світовій практиці, та мають особливості, характерні для країн пострадянського простору. Між показниками підтримки виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та показниками виробництва і споживання більшості основних видів продукції в Україні не існує прямого зв’язку, а динаміка загальної підтримки сільського господарства відрізняється від світових тенденцій значними коливаннями у динаміці.

Варто відзначити, що у країнах ЄС бюджетна підтримка розвитку сільського господарства зводиться до підтримки програм сільського розвитку: охорони навколишнього середовища, утримання лісонасаджень, субсидування фермерів, що здійснюють діяльність у найменш сприятливих для виробництва регіонах, стимулювання інвестиційних процесів та диверсифікації сільськогосподарського виробництва тощо.

Наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених свідчать про наявність множини нерозв’язаних концептуальних проблем щодо дослідження бюджетної політики, визначення ефективності використання різних підходів до формування та розподілу бюджету, співвідношень між інститутом державної підтримки і різними наборами правил, взаємостосунків формальних і неформальних інститутів, а також при виробленні стратегічного напряму інституційного розвитку бюджетної агарної політики країн з перехідною економікою.

Тому виникає необхідність дослідження бюджетної політики аграрного сектору різними за походженням інструментами, з метою якомога повнішого врахування її складових та формування подальшої стратегії розвитку у мінливому середовищі.

Виклад матеріалу дослідження. Трансдисциплінарність — спосіб розширення наукового світогляду, що полягає в розгляді того або іншого явища за рамками якої-небудь однієї наукової дисципліни. Термін запропонований Жаном Піаже в 1970 р, залучення в науковий оборот відбулося з середини 80-х років XX століття. Як правило, цей термін розкриває підходи до дослідження навколишнього світу, якщо проблема досліджується відразу в декількох рівнях, — глобально і локально. Загалом «трансдисциплінарність» використовується як «принцип організації наукового знання», що відкриває широкі можливості взаємодії багатьох дисциплін при вирішенні комплексних проблем природи і суспільства [9].

Фактично трансдисциплінарність, долаючи дисциплінарні межі, формує основу для утворення нової дисципліни зі своїми методами, нормами, цінностями. Отже, трансдисциплінарність окреслює методологічне підґрунтя застосування інтегрованих наукових підходів до таких складних проблем, які виходять за межі усталених академічних дисциплін (природне довкілля, енергія, здоров’я, культура). Тобто трансдисциплінарність — це інтеграція не науки, а знання [4].

Трансдисциплінарні дослідження характеризуються трансфером когнітивних схем з одного дисциплінарного поля до іншого, розробкою спільних проектів дослідження. Необхідною є вимога, щоб кожна наукова дисципліна, яка є частиною трансдисциплінарного комплексу, була одночасно і відкритою, і закритою системою [4]. У трансдисциплінарній науковій картині світу єдність є головною ознакою впорядкованої системи, в якій закладені спільні принципи побудови, — просторовий, темпоральний (проблема часу) та інформаційний аспекти. Інтегративні процеси у сфері науки здійснювалися з однією метою — звести до спільного знаменника зростаючий обсяг емпіричних і теоретичних знань, а також прогресуючу дисциплінарну фрагментацію та диференціацію науки. Способом здійснення трансдисциплінарних досліджень є системний підхід.

Характерним для сучасних економічних досліджень є пошук вченими нової економічної теорії, за допомогою якої можна пояснити й забезпечити досягнення безперервного й стабільного економічного зростання. У зв’язку з цим дедалі більше уваги приділяється трансдисциплінарності, яка на прикладному рівні має назву теорії інституціонального напряму, при використанні яких поруч з економічними методами дослідження застосовують історичний, соціологічний, правовий, політологічний, біхевіористський інструментарій. Розширення об'єкта інституціонального аналізу й введення в нього навичок, норм, правил, форм організаційної поведінки та інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні змінення у країнах з перехідною економікою, а також розробити й запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень [2].

На думку дослідників, зокрема М.В. Грідчіної [1], звернувшись до теорії бюджету і розглянувши сутність категорії, напрошується висновок, що бюджет можна тлумачити і аналізувати у трьох аспектах: як економічну категорію; у матеріальному розумінні; як правову категорію. Отже, він однозначно потребує системного підходу, застосування трансдисциплінарних методів та теорії інституціоналізму.

Найбільш перспективна галузь застосування трансдисциплінарних досліджень — система оцінювання проектів бюджетів, оскільки розпорядники бюджетних ресурсів зацікавлені отримати якомога більший обсяг бюджетних коштів, але не завжди мають відповідні стимули до ефективного їх використання. Тому «в практиці бюджетного проектування необхідно встановити чіткі, зрозумілі процедури аналізу та оцінки бюджетних програм і запитів на етапі їх формування та визначення відповідності загальнодержавним пріоритетам» [6].

Як правило, ця проблема має декілька вимірів, тому узгоджена позиція щодо оптимальних обсягів бюджетних доходів і витрат в умовах ринку в принципі неможлива, через велику різноманітність історичних, національних, соціально-економічних та інших умов розвитку. Не випадково в рекомендаціях Світового банку з управління державними витратами мова йде не про оптимізацію обсягів (доходів і витрат), а про принципи ефективного управління державними фінансами, до яких віднесені фінансова (податкова та бюджетна) прозорість, стабільність і довгострокова стійкість бюджетів; ефективна та справедлива система міжбюджетних відносин; консолідація бюджету і бюджетного процесу; бюджетування, орієнтоване на результат тощо [7].

За узагальненнями дослідженнями щодо оцінки бюджетної політики намітилися декілька підходів. Так, А.І. Даниленко з творчим колективом [10] запропонували підхід, що базується на оцінці бюджетного забезпечення виконання функцій держави. В основу покладено порівняльний метод, беручи до уваги найважливіші показники фінансування виконання державних функцій, а також порівняння пріоритетів бюджетної політики України і країн ЄС. І. В. Запатріна [6] ініціює проведення оцінки з урахуванням визначення ступеня відповідності витрат на розвиток загальнодержавним пріоритетам, а також пропозиції щодо вдосконалення та уточнення показників результативності та ефективності в бюджетному процесі. А. Скрипник і Т. Паянок [8] позиціонують підхід до оцінки обгрунтованості проектів бюджетів, що базується на розрахунку факторів ризиків їх виконання. Рядом інших авторів [описано по 6] розвинуто підхід, заснований на аналізі ступеня орієнтації бюджетної політики на формування динаміки і пропорцій економічного зростання, запропоновано методологію визначення показників збалансованості фінансової системи, до складу якої входять бюджети різних рівнів тощо.

Разом з тим, показники, застосовувані у світовій практиці для оцінки бюджетної політики аграрного сектору, не відображають ступінь досягнення цілей і завдань вітчизняної аграрної економіки, тому для оцінки ефективності виконання бюджетних програм пропонується використовувати показники витрат та показники результативності. До системи показників, що характеризують ефективність бюджетних програм, вчені [1; 2; 3; 8; 10] відносять певну їх множину (таблиця 1).

1. Показники ефективності бюджетної політики.

За аналітичними показниками це: обсяг бюджетних надходжень на душу населення, обсяг бюджетних соціальних витрат (у розрізі видатків) з порівнянням показників за регіонами, а також їх динаміки, динаміку обсягу і структури податкоспроможності регіону тощо.

Показники ефективності бюджетних програм визначаються з урахуванням різних методологічних підходів: відповідно до вимог Бюджетного кодексу України; з урахування вимог окремих параметрах фінансової і продовольчої безпеки регіонів і країни; за розрахунком і аналізом коефіцієнтів кожного виду і напрямку бюджетних програм. У зв’язку з цим, необхідно розробити методики трансдисциплінарного оцінювання проектів бюджетів розвитку аграрної сфери різного рівня (зведеного, державного, регіонального, місцевих) з урахуванням регулюючого впливу бюджету на параметри і структуру економічного розвитку.

Ефективність бюджетної політики потребує розрахунку множини показників, врахування комплексного підходу до оптимізації процесу та здійснення його за напрямками фінансування: сільськогосподарського виробництва, ресурсного потенціалу, форм господарювання, розвитку аграрного ринку, розвитку соціальної сфери. Кожен з напрямків має бути деталізовано з виділенням найбільш пріоритетних заходів, що у бюджеті на 2012 рік не реалізовано. Укрупнені за кількома програмами напрями розподілу бюджетних коштів не сприяють ефективному контролю за ними.

Зокрема, І.В. Комаровою [3] визначено, що «для вирішення поставлених завдань пропонується обирати та періодично коригувати інструменти аграрної політики відповідно до стану розвитку аграрного сектору на конкретному етапі. Найбільш виправданим визначено спрямування на підходи мультифункціональності та глобальності сільського господарства із використанням поєднання стабілізаційних, соціально-гуманітарних та суспільно-регулятивних заходів, які мають впроваджуватись з урахуванням гіпотез оптимального бюджету: аналітичної гіпотези та гіпотези загальної рівноваги».

Для ефективного використання бюджетних коштів доцільно оцінювати і порівнювати окремі видатки по їх важливості для суспільства, здійснити перехід до трирічної формування бюджету, як це робиться, зокрема, в Російській Федерації і ряді інших країн, удосконалити механізм підготовки та затвердження порядків використання коштів бюджетних програм та субвенцій на виконання інвестиційних проектів, встановити чіткі критерії вибору відповідних об'єктів, яким надаватиметься бюджетне фінансування, розподіляти кошти в розрізі регіонів та адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням ступеня ефективності використання бюджетних коштів у попередні роки, відповідних показників соціально-економічного розвитку регіону, стану сільських територій тощо. Загалом, оцінку показників бюджету доцільно пов’язати з показниками, визначеними з використанням програмно-цільового методу планування бюджетів.

Висновки. Трансформації наукових поглядів на проблеми бюджетної політики аграрного сектору обумовили формування в сучасній науці різних підходів, якими визначається ступінь необхідності державної підтримки сільського господарства, а також перелік напрямків, об'єктів та форм її здійснення. Результати оцінки сучасного стану механізму бюджетної підтримки АПВ показують різновекторну спрямованість бюджетного фінансування за виробничими й соціальними напрямами. Відбувається поступовий перехід від надання виробничих дотацій до запровадження системи стимулювання розширеного виробництва, розвитку інфраструктури аграрного ринку — відповідно до взятих Україною зобов’язань перед СОТ.

Реалізація бюджетної аграрної політики має здійснюватися через формування відповідної законодавчо-нормативної бази, запровадження диференційованого розподілу бюджетних коштів, застосування дійових методик контролю ефективності бюджетної підтримки. Це дасть змогу сформувати раціональнішу структуру сільськогосподарського виробництва та забезпечить сталий розвиток сільських територій.

Трансдисциплінарний підхід розкриває можливість поєднати різні напрями визначення стратегії та ефективності бюджетних програм. Подальшими напрямами дослідження є конкретизація методів трансдисциплінарного підходу до оцінки показників видатків бюджету на розвиток аграрного сектору економіки України.

Список літератури

• 1. Грідчіна М.В. Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки (в кн. Фінанси (теоретичні основи). // М. В. Грідчіна [Електронний ресурс. Джерело доступу: http://ecolib.com.ua/article.php?book=37&article=4417].
• 2. Дем’яненко М. Я. Державна політика фінансової підтримки розвитку аграрного сектору АПК: монографія [Дем'яненко М.Я., Саблук П. Т., Скупий В. М. та ін.]; за ред. М.Я.Дем'яненка. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 372 с.
• 3. Державна фінансова підтримка аграрного сектору України: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.08 [Електронний ресурс] / І.В. Комарова; Нац. наук. центр «Ін-т аграр. економіки» УААН. — К., 2009. — 20 с.
• 4. Манчул Б. В., Олійник Г. Синтез наук як умова становлення системи сучасного наукового знання/ Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 563−564. Філософія. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. — С. 35−39.
• 5. Мельникова В.І. Інституціональні чинники розвитку національної економіки [В кн. Мельникова В.І., Мельникова О. П., Сідлярук Т.В., Тур І.Ю., Шведова Г. М. Національна економіка // Електронний ресурс: Режим доступу: http://pidruchniki.ws].
• 6. Методичні підходи до оцінювання обгрунтованості проектів бюджетів. [Електронний ресурс: Режим доступу: ua-referat.com/Методичні_підходи].
• 7. Проект модернізації державних фінансів. Світовий банк. Консультативна підтримка для покращення бюджетного планування і середньострокового бюджетування, та методологічна підтримка програмно-цільового бюджетування [Електронний ресурс. Режим доступу: www.minfin.gov.ua/file/link/…/Final_report_QCBS-1_UKR.rar].
• 8. Скрипник А. В. Фактори ризику планування бюджету України / А. В. Скрипник, Т. М. Паянок // Фінанси України. — 2008. — № 6. — С. 31−44.
• 9. Трансдисциплинарность [Електронний ресурс. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/].
• 10. Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку. У 3 т. (За ред. Чл.-кор. НАН України А. І. Даниленка). Т. 1. Фінансова політика та податково-Бюджетні важелі її реалізації. (За ред. Чл.-кор. НАН України А. І. Даниленка). — К., «Фенікс», 2008, с. 230.