Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів

Міністерство освіти і науки України

Європейський університет Юридичний факультет Контрольна робота з Сучасної кримінально-правової кваліфікації злочинів Варіант 1

Киів

2008

Зміст

• Вступ 3
• 1 Кваліфікація сукупності злочинів 5
• 2 Особливості кваліфікації статевих злочинів 11
• Загальні висновки 22
• Використана література 25

Вступ

Законодавче визначення поняття «сукупність злочинів» означає включення до кодифікації кримінального законодавства нового кримінально-правового інституту множинності злочинів. У теорії кримінального права множинність злочинів визначають як вчинення особою самостійно чи в співучасті двох і більше осіб умисних злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину і за жодне з яких особу не притягали до кримінальної відповідальності, або вчинення нового умисного злочину особою, яка має непогашену (не зняту) судимість за раніше вчинений злочин.

Запровадження у вітчизняне законодавство інституту множинності злочинів, передбачення правових наслідків сукупності в Кримінальному Кодексі України є, безперечно, позитивним правовим явищем. Кримінально-правовий інститут множинності злочинів нарешті отримав належне йому місце в національній кодифікації кримінального законодавства в одному класифікаційному ряді з кримінально-правовими інститутами незакінченої злочинної діяльності та співучасті у злочині.

Разом із тим правозастосовна практика свідчить, що у зв’язку із законодавчою регламентацією кримінальної відповідальності за сукупність злочинів виникли певні колізії в напрацьованій раніше практиці кваліфікації дій, що утворюють множинність злочинів. Слідчі, прокурори, судді, в тому числі й судді Верховного Суду України, ще не мають єдиної точки зору щодо того, в яких випадках вчинення особою двох і більше самостійних злочинів належить кваліфікувати за ознаками повторності, а в яких — за ознаками сукупності, що на практиці призводить до неправильної кваліфікації злочинних дій особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. Причини таких помилок здебільшого в тому, що законодавець всупереч правилам законодавчої техніки дав нечітке визначення поняття «сукупність злочинів».

Розглянемо особливості кваліфікації неодноразово вчинених злочинних діянь за ознаками сукупності, звернувши увагу на законодавчу структуру статей Особливої частини Кримінального Кодексу.

Крім того, в цієї роботі ми розглянемо питання особливості кваліфікації статевих злочинів, які мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв’язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

1 Кваліфікація сукупності злочинів

М.Й. Коржанський визначає сукупністю злочинів у кримінальному праві «вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено» Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атака, 2002. С. 39.

Сукупністю злочинів є вчинення двох і більше злочинів, не об'єднаних єдиним умислом та різних за своїми складами, тобто передбачених різними статтями або частинами однієї і тієї ж статті. Порядок кваліфікації сукупності злочинів безпосередньо визначено законодавцем у ч. 2 ст. 33 КК. Є також роз’яснення Верховного Суду України щодо застосування зазначеної норми при кваліфікації сукупності злочинів. Так, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз’яснено, що при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час вчинення хуліганських дій вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями КК, а також коли хуліганські дії містять ознаки, передбачені різними частинами ст. 296 цього Кодексу, за наявності реальної сукупності злочинів судам належить виходити із положень, встановлених V ст. 33 КК.

Проте, коли немає зваженості в підходах щодо кваліфікації неодноразових злочинних діянь за ознаками повторності або сукупності злочинів, іноді в практиці судів аналогічні за своєю кримінально-правовою природою діяння, що утворюють множинність злочинів, кваліфікуються і як повторність, і як сукупність.

На думку М. А. Мороза Мороз М. А. Повторність та сукупність злочинів: окремі питання кваліфікації // Вісник Верховного Суду України, 2007, № 5. С. 38. складність розмежування повторності злочинів від сукупності злочинів полягає в тому, що для правильної кваліфікації кількох злочинів, вчинених особою (співучасниками) в різний час, поки що недостатньо звернутися до визначення наведених у чинному КК понять «повторність» і «сукупність» злочинів та їх порівняти. «Ключ» до розкриття змісту цих понять і правильної кваліфікації злочинів іноді потрібно «знаходити» в роз’ясненнях Верховного Суду України. Проте, вирішуючи питання щодо кваліфікації злочинів на підставі цих роз’яснень, можемо не мати потрібного для кожного конкретного випадку результату, тому що неможливо сформулювати окремі роз’яснення для всіх можливих випадків. Звернення з такою ж метою до теоретичних досліджень, безумовно, поглибить професійну ерудицію, однак таїть у собі ризик некритичного сприйняття висловлених в літературі думок, не апробованих практикою та які іноді суперечать чинному законодавству. Істотним недоліком законодавчого визначення понять «повторність» і «сукупність злочинів» є те, що законодавець використовує для цього формулювання, які складно розрізнити.

Розглянемо деякі норми інституту множинності, передбачені в Кримінальному кодексі Російської Федерації (далі — КК РФ). При цьому зауважимо, що початкове визначена система норм інституту множинності в КК РФ проіснувала трохи більше семи з половиною років: Федеральним законом РФ від 21 липня 2004 р. № 73-ФЗ «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу Російської Федерації» ст. 16 КК РФ («Неодноразовість злочинів») — було виключено з цього Кодексу. У зв’язку з ним змінено поняття «сукупність злочинів»: ч. 1 ст. 17 КК РФ («Сукупність злочинів») було доповнено вказівкою: «…якщо вчинення двох або більше злочинів передбачене статтями Особливої частини КК РФ як кваліфікуюча обставина, винний несе відповідальність дише за єдиний злочин, а не за кожен із них» Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В. М. Лебедева. — М.: 2006. С. 35. Зазначені законодавчі зміни були внесені з метою усунути допущені в первинній редакції КК РФ неточності у формулюванні понять, що стосуються інституту множинності злочинів. Як висловився з цього приводу Голова Верховного Суду РФ В.М. Лебедєв: «Раніше в судовій практиці виникали серйозні труднощі при розмежуванні понять неодноразовості і продовжуваного злочину. Ця зміна не тільки має велике практичне значення, а й надає нового змісту теорії множинності злочинів» Там само. Наведемо положення ст. 17 КК РФ:

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, за жоден з яких особу не було засуджено, за винятком випадків, коли вчинення двох і більше злочинів передбачене статтями Особливої частини цього Кодексу як обставина, що тягне більш суворе покарання. При сукупності злочинів особа несе кримінальну відповідальність за кожен вчинений злочин за відповідною статтею або частиною статті цього Кодексу.

2. Сукупністю злочинів визнається і одна дія (бездіяльність), яка містить ознаки злочинів, передбачених двома або більше статтями цього Кодексу.

3. Якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормами, сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає за спеціальною нормою".

Потрібно звернути увагу й на те, що в частинах 2 і 3 ст. 17 КК РФ визначено ідеальну сукупність злочинів та конкуренцію кримінально-правових норм (дефініції цих понять поки що не включені до кодифікації норм кримінального законодавства цієї країни). Треба віддати належне російським правникам, котрі коротко й чітко сформулювали норму, в якій дається визначення необхідних для правильної кваліфікації ознак множинності злочинів.

На нашу думку, нагально потрібно удосконалювати вітчизняне кримінальне законодавство, пам’ятаючи, що досконалість правових норм КК, як і будь-якого іншого закону, виявляється не у великих науково-практичних коментарях до кодексів, а в обгрунтованості, ясності та однозначності формулювання цих норм. В. Р. Кудрявцев із цього приводу висловився так: «Для того, щоб загальні правила кваліфікації злочинів стали нормами закону, вони мають бути сформульовані дуже точно, лаконічно, чітко, а до цього багаторазово перевірені на практиці» Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: 2004. С. 31.

У кримінальному праві та кримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів — реальну сукупність злочинів та ідеальну.

Реальною сукупністю злочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений.

У загальній масі злочинів реальна сукупність становить 94%, ідеальна — приблизно 5% Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атака, 2002. С. 49.

Для реальної сукупності характерне різночасне вчинення злочинів. Але тривалість перерви між злочинами юридичного значення не має.

Реальну сукупність утворюють: а) подібні (однорідні) злочини — грабіж і розбій, використання посадового становища і викрадення внаслідок зловживання посадовим становищем; б) злочини різнорідні — розкрадання і хуліганство та ін.; в) тотожні злочини — зґвалтування, передбачене різними частинами ст. 152 КК, та ін.; г) закінчені злочини, а також готування до злочину або замах на вчинення злочину; д) вчинення злочину самостійно (виконавець), а також у ролі пособника, організатора чи підмовника. Кваліфікація злочинів, що утворюють реальну сукупність, ніяких особливостей не має.

Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово.

Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою кількох злочинів лише одним словом або навіть одним кивком голови на знак згоди незаконно відпустити покупцям наркотичні засоби чи психотропні речовини завідомо для перепродажу за винагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 308, 364 та ст. 368 КК.

Ідеальну сукупність злочинів утворюють:

а) вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 іч.4ст. 152КК);1

б) вбивство, вчинене під час нападу з метою заволодіти майном потерпілого (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК);

в) зґвалтування, поєднане із зараженням потерпілої особи венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту людини (ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 130 або ч. 1 ст. 133 КК);

г) порушення законодавства про охорону природи посадовою особою (статті 248 і 364 КК);

д) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК), поєднане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень (статті 121−125 КК) або з мордуванням (ст. 126 КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст. 129 КК).

Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об'єктів посягання (кількома), різними злочинними наслідками діяння, а в деяких випадках — і видами вини.

Класифікація сукупності злочинів (розподіл на види) має значення для кваліфікації, оскільки різні види сукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, різну їх суспільну небезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності, по-різному вирішується підслідність (статті 33−37 КПК) справ про ці злочини.

До числа злочинів, що утворюють сукупність, не можуть бути включені злочини, за які винного було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (у т. ч. передбаченими статтями 44−49).

Покарання за сукупністю злочинів призначається за правилами ст. 70.

Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складений злочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов'язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином. Таким, наприклад, є розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187).

Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді або його близьких родичів (ч. 1 ст. 377) є спеціальним варіантом погрози вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ст. 129), яка утворює загальний склад кримінально-правової погрози. У випадках конкуренції норм вчинене діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму.

Конкуренцією норм є також випадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складений злочин та норм про інші («прості») злочини. У цих випадках конкуренція розв’язується на користь складеного злочину, вчинене діяння охоплюється відповідною нормою КК і кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

2 Особливості кваліфікації статевих злочинів

Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву свободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин. Він має такі головні норми-вимоги: статеві зносини допускаються тільки між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості; статеві зносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності; переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.

Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчиняються з певною метою — задовольнити статеву потребу.

Злочинам проти статевої свободі та статевої недоторканості особи присвячений Розділ IV Кримінального Кодексу України, стт. 152—156. Найбільш поширеним серед статевих злочинів є зґвалтування (ст. 152 КК).

Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпосереднього стану потерпілого (ч. 1 ст. 152 КК).

Зґвалтування порушує статеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням за таких обставин Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атака, 2002. С. 191—192.:

1. Опір жінки статевим зносинам був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. У кожній кримінальній справі ця обставина має бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.

2, Статеві зносини були вчинені насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, зв’язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, могли зламати його). Якщо при цьому потерпілій особі будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК.

3. Статевий акт був учинений із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій особі чи її близьким та рідним (дітям, батькам) за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір: а) застосувати насильство колись, у майбутньому; б) знищити чи пошкодити малоцінне майно; в) поширити вигадки чи дійсні факти, які ганьблять потерпілу особу і можуть зашкодити її гідності.

4. Статевий акт був учинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп’яніння і т. ін. Фізіологічне сп’яніння (алкогольне чи наркотичне) також може бути визнане безпорадним станом, якщо потерпіла особа була настільки п’яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти те, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини. виник безпорадний стан потерпілої особи — чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.

Не визнається зґвалтуванням Там само. С. 193.:

а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад, брехливі обіцянки одружитися) або зловживання довір'ям;

б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, крім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітство, старість або фізичні недоліки об'єктивно і не міг вчинити фізіологічний статевий акт. При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать — винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад для того, щоб зв’язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.

Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої і жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК).

Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.

За частиною 2 ст. 152 КК кваліфікується повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину двічі, два або більше разів.

Сучасна теорія кримінального права і кримінологія послідовно підтверджують думку, що для кримінально-правової кваліфікації насильницьких статевих зносин в цілому не має значення те чи інше моральне єство потерпілої особи. Кримінальне право охороняє статеву волю будь-якої особи, незалежно від того, як вона цю волю використовує. Важливо зазначити й ту обставину, що на кваліфікацію злочину який розглядається, не впливає не лише моральне обличчя потерпілої, а й загалом колишні взаємини винної особи і потерпілої. Такого роду питання набувають практичного значення тільки при індивідуалізації покарання за злочин, передбачений ст. 152 КК, а також для розв’язання тих чи інших суто кримінологічних завдань, пов’язаних з попередженням зґвалтувань.

У той же час для кваліфікації статевих злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, принципово важливого значення набуває вік потерпілої: зґвалтування неповнолітнього або неповнолітньої розглядається як кваліфікуюча ознака (відповідальність настає за ч. 3 ст. 152 КК). Ще більшу суспільну небезпеку становить зґвалтування малолітнього або малолітньої (відповідальність настає за ч. 4 ст. 152 КК).

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153−155 (ч. 2 ст. 152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) згвалтування неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків: 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинила зґвалтування (тобто злочин, передбачений ст. 152). Про поняття повторного злочину див. також коментар до ст. 32. У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153−155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені частинами 3 або 4) та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.

Продовжуване зґвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.

Справи про зґвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для кваліфікації діяння за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих обставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. За наявності скарги про порушення справи лише потерпілого від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обставин) за ч. 1 ст. 152.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Зґвалтування потерпілої особи без кваліфікуючих ознак, а потім повторне зґвалтування за наявності ознак, вказаних у ч. З або ч. 4 ст. 152, повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 та, відповідно, частинами З або 4 цієї статті. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 не потрібна. Проте вказана ознака має бути зазначена в юридичному формулюванні звинувачення, вона може враховуватись при призначенні покарання. У даному разі сукупність утворюють різновиди одного і того ж складу злочину, передбачені різними частинами ст. 152.

Кваліфікація насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Стаття 153 КК передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Цей злочин має всі ознаки зґвалтування. Він вчиняється:

1) з метою задовольнити статеву пристрасть, статеву потребу (інстинкт); 2) відносно потерпілої особи — жінки чи чоловіка; 3) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Від зґвалтування його відрізняє лише спосіб задоволення статевої потреби — неприродний, нефізіологічний акт: а) per os — крізь рот; б) per anus — крізь анальний отвір; в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органа винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу.

Частина 2 ст. 153 КК містить усі ті кваліфікуючі ознаки, які перелічені в частинах 2, 3 та 4 ст. 152 КК, крім малолітнього віку потерпілої, тобто вчинення цього злочину: 1) повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152 чи ч. 2 ст. 154 КК); 4) щодо неповнолітньої або неповнолітнього.

Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.

Якщо в діях винного є хоч би одна з цих ознак (чи кілька одночасно), такі дії кваліфікують за ч. 2 ст. 153 КК.

Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 3 ст. 153 КК та відповідною статтею про злочин проти особи (ч. 1 ст. 121, ч. 2 чи ч. 3 ст. 133 або ч. 2 чи 3 ст. 130 КК).

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої завжди кваліфікується за ч. 3 ст. 152 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії щодо неї утворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з тією самою потерпілою, то його дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.

У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 та ч. 2 ст. 153 КК.

При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного.

Кваліфікація примушування до вступу у статевий зв’язок. Стаття 154 КК — примушування жінки чи чоловіка до статевого зв’язку — передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки чи чоловіка.

За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише в тих випадках, коли: 1) потерпіла особа була в матеріальній або службовій залежності від винного і 2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої особи для того, щоб примусити її до статевого зв’язку.

Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб і засіб його вчинення: спосіб — примушування жінки чи чоловіка дати згоду на статевий зв’язок; засіб — використання її матеріальної чи службової залежності від винного (погроза позбавити житла, грошової допомоги, заморити голодом, звільнити з роботи, виключити з черги на житло, позбавити премії, не дати підвищення по службі і т. ін.).

Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла перебувала в матеріальній чи службовій залежності, а використання ним її залежності. Якщо винний домагався згоди потерпілої на статевий зв’язок чи примушував її до цього, але застосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежність потерпілої, то такі дії за ст. 154 КК не кваліфікуються.

За ст. 154 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведеності, що на потерпілу особу здійснювався примус з використанням її матеріальної чи службової залежності від винного.

Не утворює складу цього злочину пропозиція залежній жінці чи чоловікові вчинити статевий акт, якщо винний не примушував до цього, так само як і використовував різні обіцянки без погроз.

Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 154 КК не має значення те, до вступу у який статевий зв’язок винна особа примушувала потерпілого — у природний чи у неприродний.

За ч. 2 ст. 154 КК кваліфікується примушування до вступу у статевий зв’язок, якщо примусом була погроза знищити чи пошкодити майно потерпілої особи чи її близьких родичів, або шантаж тобто погроза розголосити, розповсюдити відомості, що ганьблять потерпілого чи його близьких родичів.

Кваліфікація статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості. За ст. 155 КК — статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості — кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої особи віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі. Першою і важливою ознакою цього злочину є добровільність погодження потерпілої особи на статевий акт, тобто винний не застосовував до неї ні фізичного насильства, ні погроз і не використовував безпорадний стан.2

За наявності таких ознак (засобів) статевого зв’язку дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152КК.

Якщо потерпіла особа досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний статевий зв’язок з нею складу злочину не утворює, і такі дії не караються.

Статеву зрілість потерпілої чи потерпілого визначає судово-медична експертиза (п. 4 ст. 76 КПК України). У чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він може вчинити фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері — народити, годувати і виховувати дитину.

Вчинення добровільного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості, батьком чи матір'ю або особою, що їх замінює, кваліфікується за ч. 2 ст. 155 КК.

За ч. 2 ст. 155 КК кваліфікуються і добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, якщо вони спричинили безплідність потерпілої особи, або інші тяжкі наслідки (хворобу, відмову від навчання тощо).

Кримінальній відповідальності за ст. 155 КК підлягають особи чоловічої та жіночої статі віком старше 16 років (ч. 1 ст. 22 КК).

За ст. 155 КК кваліфікуються дії лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла (потерпілий) не досягла статевої зрілості.

Кваліфікація розбещення неповнолітніх. Розбещенням неповнолітніх називається вчинення стосовно неповнолітньої особи розпутних дій з метою задоволення чи збудження статевого інстинкту (потреби).

Кримінальна відповідальність за розбещення неповнолітніх передбачена ст. 156 КК.

За ст. 156 КК — розбещення неповнолітніх — кваліфікуються розпутні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), яка не досягла 16-річного віку.

Сутністю розпутних дій є різні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту.

Це можуть бути: збудження статевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.

Розпутні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річного віку, повністю охоплюються ч. З або ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 156 КК не потребують.

За ч. 2 ст. 156 КК кваліфікується розбещення неповнолітніх, що було вчинене щодо малолітніх, тобто розпутні дії щодо особи, яка не досягла віку чотирнадцяти років, чи було вчинене батьком або матір'ю, або особою, яка їх замінює.

Кримінальна відповідальність за мужолозтво чинним Кримінальним Кодексом України окремо не передбачена.

У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: реr os (лат.) і реr anus (лат.), вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілого.

Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними. Не утворюють складу злочину також: 1) добровільний статевий зв’язок у спотворених формах між дорослими чоловіком та жінкою. Фахівці в галузі статевої етики вважають, що будь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка і жінки є етичними;

2) добровільний статевий зв’язок між дорослими жінками (лесбіянство).

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за посягання на статеву волю чоловіка і на статеву недоторканість особи чоловічої статі у статтях 152−156 КК.

Потерпілими від зґвалтування (ст. 152 КК), від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК), чи статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), і розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) є також особи чоловічої статі.

Таким чином, згідно зі статтями 153, 154 і 155 КК кримінальна відповідальність за насильницькі статеві зносини чоловіка з чоловіком (мужолозтво) настає або за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом за ст. 153 КК, або за примушування до вступу в статевий зв’язок за ст. 154 КК, або за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, за ст. 155 КК.

Загальні висновки

1. Якщо особою вчинено два або більше передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів. Сукупність (а не повторність) існуватиме й в деяких випадках, коли особою вчинено два або більше злочини, передбачених різними частинами однієї статті КК, а саме тоді, коли різними частинами однієї статті передбачаються самостійні склади злочинів.

Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів. Наприклад, службова особа, яка одержала як хабар наркотичні засоби, однією дією вчиняє злочин, передбачений ст. 368, та злочин, передбачений ст. 308. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність всіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК. Сукупністю слід вважати і ті випадки, коли один або й усі злочини вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів не доведено до кінця (замахи чи готування).

Покарання за сукупністю злочинів призначається за правилами ст. 70.

Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складений злочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов'язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином. Таким, наприклад, є розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187).

Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді або його близьких родичів (ч. 1 ст. 377) є спеціальним варіантом погрози вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ст. 129), яка утворює загальний склад кримінааьно-правової погрози. У випадках конкуренції норм вчинене діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму.

Конкуренцією норм є також випадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складений злочин та норм про інші («прості») злочини. У цих випадках конкуренція розв’язується на користь складеного злочину, вчинене діяння охоплюється відповідною нормою КК і кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

2. Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву свободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Найбільш поширеним серед статевих злочинів є зґвалтування. Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпосереднього стану потерпілого.

Зґвалтування порушує статеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Для кримінально-правової кваліфікації насильницьких статевих зносин в цілому не має значення те чи інше моральне єство потерпілої особи. Кримінальне право охороняє статеву волю будь-якої особи, незалежно від того, як вона цю волю використовує. У той же час для кваліфікації статевих злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, принципово важливого значення набуває вік потерпілої: зґвалтування неповнолітньої особи розглядається як кваліфікуюча ознака. Ще більшу суспільну небезпеку становить зґвалтування малолітнього або малолітньої.

Використана література

Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.

Кримінальний кодекс України. Офіційне видання // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25 — 26.

Кримінально-процесуальний кодекс України // Веpховна Рада Укpаїни. — К., Паpламентське видавництво, 2003. — 287 c.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В. М. Лебедева. — М.: 2006.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атака, 2002. — 640 с.

Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М. О. Бажанова та ін. — К., Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: 2004.

Мороз М.А. Повторність та сукупність злочинів: окремі питання кваліфікації // Вісник Верховного Суду України, 2007, № 5. С. 35—39.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. M.I. Мельника, M.I. Хавронюка. — К., Атака, 2004.

Нікулін С.І., Г. В. Чеботарьова. Кримінальне право. Заг. част. — К., 2004. — 594 с.

Фріс П.Л. Кримінальне право України: Підр. Загальна частина. — К., Атіка, 2004. — 488 с.