Грошові надходження підприємств

1. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання ви-ручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підпри-ємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкоду-вання витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб'єктами госпо-дарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою сто-роною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60−70% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали (рис. 1.1):

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реаль-ного фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових над-ходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком випра-вданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних папе-рів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях.

Рис. 1.1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності та введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було пога-шено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функ-ціонує і розвивається фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести в класи-фікацію грошових надходжень «Доходи від фінансово-інвести-ційної діяльності», відокремивши їх від «Доходів від позареалізаційних операцій».

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, ство-рюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра-структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосеред-ній вплив на формування загального прибутку.

На рис. 1.2 приведена структурно-логічна схема формування і використання доходів підприємств згідно з національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, що введені з 2000;го року в Україні.

Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають.

— Доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

— Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

— Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

— Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

— Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Рис. 1.2. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємств згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

1.2. ДОХОДИ (ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т — Г) — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г — Т … В … Т — Г), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарооб-мінних бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл. 3.1.

Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з діючим господарським законодавством, бартер-ні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції під-приємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі влас-тивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

Таблиця 1.1

ОБСЯГ РЕАЛІЗОВАНОЇ ЗА БАРТЕРОМ ПРОДУКЦІЇ В ОСНОВНИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ, % Бізнес. — 1998. — 14 груд. (№ 50). — С. 14.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік-совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за-лежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульо-вані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і при-буток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц₁ = С + П, де Ц₁ — ціна продукції (ціна виробника продукції); С — собівартість продукції; П — прибуток.

Ц₂ = С + П + ПДВ,

де Ц₂ — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість.

Ц₃ = С + П + АЗ + ПДВ, де — Ц₃ ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; АЗ — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц₄ = С + П + АЗ +ПДВ + ТН, де Ц₄ — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Приклад 1.

Собівартість виробу «А» становить 6 грн. Планова рентабельність реалізації — 35%. Оптова ціна виробу «А» буде дорівнювати 8,10 грн. (6 + 6 0,35). Ціна виробу «А» з податком на додану вартість за ставки податку 20% дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10 0,2). Роздрібна ціна виробу «А» за торгової націнки 30% дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 + 9,72 0,3).

Приклад 2.

Собівартість підакцизного виробу «Б» становить 6 грн. Прибуток — 1,5 грн. за планової рентабельності 25% (6 0,25). Ставка акцизного збору — 2,5 грн. Тоді ціна підакцизного виробу «Б» дорівнюватиме 10 грн. (6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу «Б» з податком на додану вартість дорівнюватиме, за ставки податку 20%, 12 грн. (10 + 10 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу «Б» з тор-говою націнкою 15% дорівнюватиме 13,8 грн. (12 + 12 0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямо-го рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р Ц,

де В — виручка, Р— кількість реалізованих виробів, Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випу-ску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на поча-ток планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періо-ду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = З₁ + Т — З₂,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді; З₁ — залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т — випуск товарної продукції в плановому періоді; З₂ — залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого ра-хунку наведено в таблиці 3.2.

Таблиця 1.2

РОЗРАХУНОК ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реа-лізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розра-хунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок пла-нового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець плано-вого періоду за відпуск-ними вільними цінами і за собівартістю (табл. 1.3).

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже-релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кін-цевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Таблиця 1.3

УКРУПНЕНИЙ МЕТОД РОЗРАХУНКУ ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦЇ ПРОДУКЦІЇ

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

1.3. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон’юктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов’язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст-ва порушують фінансові зобов’язання, умови господарських догово-рів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, не-устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих років тощо.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

1.4. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості… і виміряна частина валового продукту…, котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі…+ прибуток + рента»¹¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К., 1963—1983. — Т. 25, ч. ІІ. — С. 409.

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту — валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, — писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу»²² Там само. — С. 410. .

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту).

«Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній вклю-чає в себе заробітну плату, перший же не включає її»¹¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К., 1963—1983. — Т. 25, ч. ІІ. — С. 409—410.

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, — реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію — грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт… за своєю суттю вони — самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію — грошові нагромадження»²² Моляков Д. С. Финансы предприятий, отраслей народного хозяйства. — М.: Финансы и статистика, 1994. — С. 68; Финансы. Учеб. пособие. 3-е изд. — М.: Финансы и статистика, 1998. — С. 127. На нашу думку, поняття «грошові нагромадження» є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв’язку ніяк не можна погодитись з дум-ками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними³³ Финансы, денежное обращение, кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: Финансы, 1997. — С. 141; И. А. Бланк. Управление прибылью. — К.: Ника—Центр, Эльга, 1998. — С. 10—11.

Водночас за економічним змістом прибуток — це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 3

Дайте характеристику грошових надходжень та поясніть їх необхідність для підприємств.

Назвіть види грошових надходжень з внутрішніх та зовнішніх джерел.

Дайте характеристику виручки від реалізації продукції.

Назвіть фактори, що впливають на абсолютну суму виручки від реа-лізації продукції.

Дайте характеристику цін на продукцію і фактори, що на них впливають.

Розкрийте порядок розподілу виручки від реалізації продукції на підприємстві.

Розкрийте порядок визначення цін на продукцію.

Охарактеризуйте дохід підприємства від фінансово-інвестиційної діяльності.

Дайте визначення валового і чистого доходу підприємства.