Середовище МЕВ, його структура та особливості

СЕРЕДОВИЩЕ МЕВ, ЙОГО СТРУКТУРА Й ОСОБЛИВОСТІ.

Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних завзятів.

Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище — це внутрішня будова МЕВ разом з внутрішнім законом існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, суб'єкти, форми, види).

Зовнішнє середовище — це зовнішні фактори по відношенню до суб'єктів МЕВ, умови реалізації, форми та різні види МЕВ:

1. За сферами впливу:

— природно-географічні;

— політико-правове;

— економічне;

— соціально-культурне середовище.

2. За безпосередністю впливу дії:

— умови і фактори прямої (безпосередньої) дії - міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі - це все становить інфраструктуру МЕВ;

— умови і фактори непрямої (посередньої) дії.

Природно-географічне середовище МЕВ.

Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а це відповідно відіграє значну роль у розвитку МЕВ.

Н-д: у країнах з теплим кліматом збирають 2 врожаї. Морські країни встановлюють між собою економічні зв’язки морським транспортом, країни одного материка використовують автомобілі і залізничний транспорт.

Неменш важливу роль відіграє геополітичне розташування країни — це розташування по відношенню до інших країн, на шляху чи перетині різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів спеціалізуються на наданні посередницьких послуг, фінансового, комерційного і транспортного плану.

Політично-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення і узгодження інтересів суб'єктів МЕВ.

Міжнародна політика — це сукупність методів і засобів направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають інтересів МЕВ. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є прогресування від власної економіки і власної політики, яка залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Н-д: Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватися національна економіка, країна буде багатша, підвищиться життєвий рівень населення.

До важливих політичних інтересів відносяться:

• -.володіння найновішою інформацією;

• -.найсучасніші технології;

• -.розвиток соціальної і культурної сфери;

• -.підняття загального престижу.

Економічне середовище.

Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів.

Н-д: Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобувати лише 15%, тому що немає ні потужностей, ні технології.

Наукові дослідження, розвиток засобів виробництва, техніки і технології відіграють велику роль у розвитку МЕВ.

Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни. Що розвиваються частіше імпортують сировину, або напівфабрикати там де є високий інтелектуальний потенціал, краще розвинена система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток виробництва і ЗЕД.

Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на суспільному рівні фінансово-кредитна система країни. Не менш важливим елементом економічного середовища є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні.

Соціально-культурне середовище МЕВ.

Соціально-культурне середовище МЕВ зводиться до факторів, які випливають з поведінки людини. Складовою частиною є розвиток мотивації до праці (ділиться кваліфікована робота, престижна робота).

Одним із найважливіших факторів у розвитку МЕВ є порозуміння — здатність знайти спільну мову:

— знання різних іноземних мов;

— створення електронно-технічних норм переходу;

— розвиток засобів масової інформації;

— морально-етичні норми;

— формування нового мислення, злом старого мислення;

— вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

— мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем;

— єдиний підхід до соціальної політики;

— досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між «багатими» і «бідними» державами.

З цією метою створюються так звані структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН.

[18, ст. 16−18].

НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу підрозділяються на три основні групи:

— розвинуті країни з розвинутою економікою;

— країни, що розвиваються;

— країни з перехідною економікою.

Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вони підрозділяються далі з метою аналізу на частково співпадаючі класифікації підгруп таких великих промислово-розвинутих країн:

— сім країн з найбільшим обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це — Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;

— країни Західної Європи;

— Північна Америка, котра включає Мексику, Канаду та США.

Це — найбільш розвинута частина системи світового господарства, ядром якої є 3 головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.

Країни, що розвиваються (КР) — це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи.

Країни, що розвиваються, займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% всього населення Земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) досягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної. Але у них є такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об'єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:

— залежне становище в системі світового господарства;

— багатоукладний характер економіки;

— в цілому (за винятком деяких країн) все ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, с/г, виробничої та соціальної інфраструктури у порівнянні з промислово розвинутими країнами з ринковою економікою.

Виділяють 3 підгрупи країн, що розвиваються:

• -.найбільш розвинуті країни — у 2000 р. Середньодушовий доход у цій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень «середнячків» в 3−4 рази, а нижньої підгрупи — у 15,2 рази;

— середньо розвинуті країни;

— найбільш слабко розвинуті країни.

Про ступінь диференціації КР (країн, що розвиваються) за рівнем розвитку говорять і такі дані: на долю 8 індустріальних країн світу, що розвиваються (Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Північна Корея, Гонконг, Тайвань та Сінгапур), припадає чотири п’ятих (4/5) загального обсягу виробництва і експорту промислових виробів всіх країн, що розвиваються.

Найбільш розвинені країни, що розвиваються — це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) — НІК першого поколінняМалайзія, Таїланд, Індія, Чилі - НІК другого поколінняКіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія — НІК третього поколінняФіліппіни, південні провінції Китаю — НІК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки — Катар, Кувейт, ОАЕ, Багами, Бермуди.

Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь в вивозі капіталу.

За прогнозом Всесвітнього Банку, НІК займуть у ХХІ ст. більш високі місця у світовій економічній ієрархії, продемонструють в найближчі 10 років високі середні темпи зростання: у Південні Азії - 5,4%, Східні Азії - 7,7%, Латинській Америці - 3,5%.

Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.

Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це — проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством та ін.

Характер участі країн в міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою має багато спільних рис з участю в МПП країн, що розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що розвиваються.

[18, ст. 11−13].

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ Й ОЦІНКИ СЕРЕДОВИЩА МЕВ Природно-географічне середовище МЕВ До природно-географічного середовища МЕВ відносять:

— інформаційно-комп'ютерний характер технології;

— наукомісткість;

— ресурсозберігаючий, безвідходний і екологічно чистий тип технології;

— біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних процесах.

Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності, продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і малоефективна в рамках відособлення національних технологічних просторів.

Економічне середовище МЕВ — це єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, а також вільний взаємо обмін національними валютами.

Економічне середовище формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.

Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в принципах менеджменту.

В якості обов’язкової інфраструктурної компоненти економічного середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний науково-інформаційний простір.

В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та наддержавних інститутів.

Правове середовище МЕВ — це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки.

Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного, приватного, цивільного та потенційного права.

Тенденція подальшого зближення правових систем держав, котра розповсюджується і на права людини, закладає фундамент всесвітнього правового простору.

Соціально-культурне середовище МЕВ — формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші середовища МЕВ.

Оцінка середовища відбувається на основі:

— досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між «багатими» і «бідними» держав;

— єдиний підхід до соціальної політики;

— формування нового мислення, злам старого мислення;

— вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

— мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.

Кожне середовище МЕВ специфічне, але рівноправні і рівнозначні. Переважаючого середовища немає, його виділення залежить або від конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або від цільової установки, конкретного завдання, кута зору в дослідженні мета системи світового господарства.

[18, ст. 16−18].