Методичні основи прибутковості та ліквідності підприємства

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи прибутковості та ліквідності підприємства

1.1 Поняття і сутність ефективності діяльності підприємства

1.2 Сутність і методичні підходи до оцінки прибутковості підприємства

1.3 Сутність і методичні підходи до оцінки ліквідності підприємства

1.4 Загальна характеристика BАТ «Укрнафта»

Розділ 2. Аналіз прибутковості та ліквідності підприємства на прикладі ват «Укрнафта»

2.1 Експрес-аналіз діяльності ВАТ «Укранафта»

2.2 Аналіз прибутковості діяльності ВАТ «Укрнафта» за 2010;2012 роки

2.3 Аналіз ліквідності ВАТ «Укрнафта» за 2010;2012 роки Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності управління прибутком та ліквідністю підприємства ВАТ «Укрнафта»

3.1 Шляхи зростання прибутковості за рахунок впливу факторів прямої дії

3.2 Шляхи вдосконалення управління ліквідністю Висновки Список використаних джерел

Вступ В умовах ринкової економіки ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності виражається у фінансових результатах.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності.

Ця тема являється актуальною, бо у наш час в умовах ринкової економіки з’являється все більше підприємств. Кожне підприємство намагається отримати як можна більший прибуток при мінімальних витратах. Для забезпечення прибутковості підприємства, підприємцю слід глибоко аналізувати ситуацію на ринку та всередині свого підприємства. Досягнення головної мети підприємства — максимізації прибутку, можливо тільки при правильному плануванні діяльності підприємства. Узагальнюючим показником економічної ефективності підприємства є рентабельність. Через все це аналіз рентабельності на підприємстві становиться дуже важливим.

В умовах становлення ринкових відносин кожен суб'єкт господарювання повинен володіти достовірною інформацією про фінансову стійкість та платоспроможність як власного підприємства, так і своїх партнерів. Оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім суб'єктам аналізу (банкам, партнерам по договірних відносинах, контролюючим органам) визначити фінансові можливості підприємства на перспективу, дати оцінку фінансовій незалежності від зовнішніх джерел, скласти в загальній формі прогноз майбутнього фінансового стану.

Метою курсової роботи є проведення аналізу та вивчення методики управління прибутковістю та ліквідністю підприємства, вивчення методичних аспектів оцінки, пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності та здійснити аналіз на прикладі підприємства ВАТ «Укрнафта».

При цьому першочерговими завданнями аналізу є:

— розглянути поняття і сутність ефективності діяльності підприємства

— вивчити сутністі і методичних підходів до оцінки прибутковості підприємства;

— визначити сутність і методичні підходи до оцінки ліквідності підприємства;

— розглянути загальну характеристика BАТ «Укрнафта»;

— зробити експрес-аналіз діяльності ВАТ «Укрнафта»;

— розрахувати аналіз прибутковості діяльності ВАТ «Укрнафта» за 2010;2012 роки;

— розробити шляхи зростання прибутковості за рахунок впливу факторів прямої дії;

— розглянути шляхи вдосконалення управління ліквідністю;

Об'єктом дослідження курсової роботи є ВАТ «Укрнафта».

Всі розрахунки та висновки проведені на основі фінансової звітність за 2010, 2011 та 2012 роки.

Предметом дослідження курсової роботи є вивчення показників прибутковості та ліквідності ВАТ «Укрнафта».

В даній курсовій роботі було використано Закони «Про підприємництво в Україні», навчальні посібники з економіки підприємства та економічного аналізу.

Розділ 1. Теоретичні основи прибутковості та ліквідності підприємства

1.1 Поняття і сутність ефективності діяльності підприємства Успішна реалізація стратегії розвитку підприємства передбачає здійснення не лише результативної, а й ефективної господарської діяльності. Аби бути успішною впродовж тривалого часу, щоб вижити і досягти своїх цілей, діяльність підприємства має бути як результативною, так і ефективною. За словами П. Друкера, результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність — наслідок того, що правильно створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Передумовами виникнення потреби в ефективному, раціональному веденні господарської діяльності підприємства є проблема обмеженості ресурсів, з одного боку, і постійне прагнення до зростання результатів його діяльності - з іншого. Саме ефективне використання наявних ресурсів дає змогу задовольнити максимум потреб підприємства й отримати бажаний результат.

Ефективність на макроекономічному рівні - інтегрована економічна категорія, яка відображає виробничі відносини щодо економії сукупних витрат уречевленої та живої праці на отримання кінцевого позитивного результату. Економічний зміст ефективності полягає у збільшенні результату (ефекту) з одиниці витрат сукупної праці.

Категорія «ефективність» на рівні підприємства характеризує зв’язок між величиною отриманого результату його діяльності й кількістю інвестованих або витрачених у виробництві ресурсів. Підвищення ефективності можна досягнути шляхом використання меншої кількості ресурсів для створення такого результату або за використанням такої самої кількості ресурсів чи більшого випуску з відносно меншою кількістю ресурсів для створення більшого результату.

Розкриттю сутності ефективності діяльності підприємства допоможе розмежування і чітке визначення таких категорій:

1) результат діяльності підприємства;

2) ефект;

3) ефективність діяльності підприємства;

4) критерій ефективності.

Результат діяльності підприємства визначається особливостями цієї діяльності, загалом характеризує наслідки його діяльності в операційній, інвестиційній, фінансовій, соціальній, екологічній, науково-технічній та інших сферах.

Операційні результати можуть бути визначені з урахуванням кількості виготовленої (реалізованої) продукції. Проте не завжди результат діяльності визначається кількістю якісної продукції. Можлива ситуація, коли результатом діяльності підприємства є неякісна продукція (брак). Брак — це негативний, але все-таки результат. Тому в обліку до показника «товарна продукція» неякісні (браковані) товари не включаються.

Результатом фінансової діяльності може бути отримана плата за надані в оренду основні засоби, отримані дивіденди і проценти, доходи від пайової участі в діяльності інших підприємств тощо. Науково-технічними результатами можуть бути доходи від продажу прав на створені на підприємстві об'єкти інтелектуальної власності.

Інтегровану вартісну оцінку сукупних результатів діяльності підприємства можна визначити за допомогою сукупного доходу підприємства, доданої вартості та кінцевого фінансового результату — прибутку до оподаткування.

Соціальні, екологічні та інші неекономічні результати діяльності підприємства враховуються у розрахунках ефективності діяльності, якщо вони мають вартісне вираження. Зазначимо, що соціальні й екологічні результати діяльності підприємства можуть бути негативними. Такими, наприклад, будуть наслідки роботи підприємства, якщо воно забруднює навколишнє середовище, або соціальні наслідки автоматизації виробництва на підприємстві, розташованому в регіоні, який має надлишок трудових ресурсів, за умов, що така механізація буде супроводжуватися скороченням кількості працівників.

Ефект — категорія, яка відображає перевищення результатів діяльності над витратами, пов’язаними з її здійсненням, у певному періоді часу. Характеризується показниками, що відрізняються складом витрат і результатів та способами визначення витрат і результатів, здійснених у різні періоди. Проте абсолютна величина ефекту часто не вказує на ступінь результативності роботи підприємства. Ефект діяльності може бути однаковим, але ступінь використання залучених ресурсів — різним.

Ефективність діяльності підприємства — це категорія, яка виражає відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності та інтересам власників. Поняття «ефективність» передбачає порівняння отриманих результатів діяльності з величиною витрачених ресурсів.

Оскільки підприємство є відкритою системою і діє в межах певної національної економіки, проблему ефективності його діяльності можна розглядати з позицій різних зацікавлених сторін. Як економічна категорія ефективність має багато різновидів:

1) економічна ефективність відображає відповідність витрат і результатів діяльності підприємства цілям та інтересам його учасників у грошовій формі;

2) соціальна — відображає відповідність витрат і соціальних результатів діяльності підприємства цілям і соціальним інтересам суспільства;

3) екологічна — відображає відповідність витрат й екологічних результатів інтересам держави і суспільства;

4) інші види ефективності.

Оцінюючи економічну ефективність діяльності підприємства, потрібно враховувати ефективність для власників (учасників) підприємства. Рекомендують оцінювати такі види економічної ефективності:

1) ефективність діяльності підприємства в цілому;

2) ефективність участі в капіталі підприємства (ефективність власного капіталу власника підприємства або ефективність інвестицій у статутний капітал підприємства його учасників).

Подібні розрахунки здійснюються з метою підтвердження для кожного з учасників доцільності його участі в капіталі підприємства і належать до класу розрахунків доцільності інвестування.

Розгляд проблеми ефективності під різними Кутами зору й оцінка її для різних цілей і користувачів інформації зумовлюють багатоваріантність підходів до визначення ефективності діяльності підприємства.

Завжди є спокуса оцінки лише економічної ефективності на рівні підприємства як певної системи. Проте не слід забувати, що підприємство є відкритою системою, існує не ізольовано, його діяльність має бути гармонізованою із суб'єктами макроі мікросередовища. На шляху до підвищення ефективності діяльності необхідно мінімізувати негативний вплив (за умов, що такий має місце) на навколишнє середовище й економіку держави.

Розуміючи важливість усіх складових ефективності, особливо в умовах глобалізації економіки, необхідності підвищення соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством, все-таки у викладенні дисципліни «Економіка підприємства» будемо розглядати лише питання оцінки економічної ефективності, залишаючи інші складові ефективності поза межами курсу, у зв’язку з чим термін «економічна» використовувати не будемо.

Зазначимо, що оцінка ефективності здійснюється за певний період. Оцінюючи ефективність роботи підприємства, наприклад, за минулий рік, підсумовуємо діяльність підприємства в минулому, оцінюємо те, що вже відбулося. І якою б ефективною не виявилася діяльність підприємства в минулому періоді, це зовсім не означає, що така тенденція буде пролонгована на майбутнє. Тобто при оцінці ефективності слід чітко усвідомити, що вона як здійснюється за минулі періоди і має на меті підбиття підсумків, так і має прогнозуватися на майбутнє а розробкою шляхів і способів її досягнення, минулі оцінки можуть бути використані при проектуванні показників на майбутнє з урахуванням як тенденцій, що склалися, так і прогнозів щодо зміни внутрішніх і зовнішніх чинників, під впливом яких здійснює діяльність підприємство. Критерій ефективності - категорія, яка вказує на підстави для оцінки ефективності, є її мірилом.

Підвищення ефективності є життєво важливим, особливо в умовах ресурсодефіцитної економічної ситуації. Для оцінки рівня ефективності потрібні як фінансові, так і нефінансові визначники ефективності. Визначення ефективності - це кількісна оцінка її рівня, його мета — встановити, чи зросла ефективність. Сутність проблеми підвищення ефективності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти максимального результату. Оцінки ефективності діяльності підприємства здійснюється за допомогою певних кількісних характеристик, які відображають (добре чи погано, точно або не дуже) відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності, а також деяких якісних характеристик. Кожне підприємство відповідно до інтересів і цілей діяльності за критерієм ефективності формує систему конкретних прямих показників оцінки рівня ефективності, за якими оцінюється відповідність своїм цілям та інтересам.

Прямі показники оцінки рівня ефективності визначаються як співвідношення результатів діяльності та витрат.

Категорія «витрати» охоплює ресурси різного виду, які використовує у своїй діяльності підприємство. На різних етапах оцінки ефективності можуть використовуватися показники витрат, що належать до всієї сукупності ресурсів або до певних їх видів. Взагалі витрати можуть мати як вартісне, так і натуральне вираження. Проте визначення витрат у натуральному вираженні є лише проміжним етапом, оскільки основні показники ефективності визначаються на основі вартісних оцінок.

Потребує осмислення та вирішення і проблема часового інтервалу при оцінці ефективності. Інколи витрати і результати важко пов’язати в межах одного періоду. При оцінці ефективності необхідно враховувати, що витрати підприємства, пов’язані з його діяльністю, можуть бути здійснені у різні періоди часу, а моменти досягнення результатів можуть не збігатися з моментами здійснення витрат. Тому при оцінці ефективності має значення не тільки загальна величина витрат і результатів, а й розподіл їх у часі. Крім того, не всі витрати можна вартісно визначити. Наприклад, зусилля менеджменту з налагодження зв’язків, підвищення репутації підприємства тощо не можна визначити кількісно, проте саме вони можуть призвести до зростання результату в майбутніх періодах.

Чіткої, регламентованої системи показників із заданими кількісними значеннями їх параметрів, придатних для оцінки ефективності діяльності підприємств різних за видами економічної діяльності, формою власності, розмірами і цілями діяльності, не існує.

Застосовують два підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства — грошовий і ресурсний. За грошового підходу результати і витрати визначаються в надходженнях (приплив) і витратах (відплив) грошових коштів. За ресурсного підходу результати характеризуються обсягом виготовленої продукції, а витрати — обсягом витрачених ресурсів різного виду. Однак незважаючи на те, що витрати і результати вимірюються у грошовому вираженні, вони вважаються отриманими, коли продукція виготовлена, а витрати — здійсненими в момент споживання відповідного ресурсу. Відірваність у часі між виробництвом і оплатою продукції, споживанням і оплатою, наприклад, сировини, при цьому часто не беруть до уваги. Основна відмінність між грошовим і ресурсним підходом полягає в різних підходах до витрат і результатів та моменту часу, до якого їх зараховують. За умов ресурсного підходу витрати будь-якого ресурсу враховуються в момент їх здійснення, результати, наприклад виготовлена продукція, — в момент виробництва. За грошового підходу витрати будь-якого ресурсу враховуються в момент оплати. Сам по собі факт випуску готової продукції дає підприємцю лише моральне задоволення. На фінансовий стан підприємства це вплине тоді, коли на його рахунок надійдуть гроші за відвантажену продукцію. Тому грошовий підхід потребує посиленої уваги до питань збуту продукції. Водночас за цього підходу важливо врахувати різницю в часі між отриманням ресурсу та його оплатою.

З іншого боку, деякі види результатів і витрат важко або неможливо оцінити в системі цін, що діє. Наприклад, шкідливі викиди за грошового підходу не враховуються, якщо тільки за них не потрібно сплачувати штраф. За ресурсного підходу вони враховуються, причому для їх вартісного визначення використовуються спеціальні ціни, що відображають втрати для суспільства від подібних викидів.

Власника підприємства цікавить не тільки проблема підвищення ефективності діяльності підприємства, а й зростання вартості й капіталізації бізнесу, за якою ціною, у разі потреби, його можна продати. Відповідь на це питання можна отримати, здійснюючи оцінку підприємства паралельно з розрахунками ефективності його діяльності. Динаміка зростання вартості підприємства опосередковано відображає зростання ефективності його функціонування, оскільки зростання вартості підприємства може відбуватися за рахунок, у тому числі й реінвестованого прибутку, дії чинників нематеріального характеру, які не піддаються вартісній оцінці у складі витрат періоду. У разі, коли власник підприємства не спрямовує прибуток на виплату дивідендів, а реінвестує його, для опосередкованого визначення ефективності діяльності підприємства в довгостроковому періоді можна використати темпи зростання вартості й капіталізації підприємства.

1.2 Сутність і методичні підходи до оцінки прибутковості підприємства Основним показником прибутковості є рентабельність. Пояснення терміну «рентабельність» не визиває різних думок, оскільки під ним розуміється відношення, в чисельнику якого завжди фігурує прибуток. Рентабельність прибутку визначається як відношення прибутку до капіталу (активам), рентабельність витрат — як відношення прибутку до собівартості (витрат), рентабельність продаж відношення прибутку до ціни (виручки від реалізації).

При розрахунках показників рентабельності також виходять з різними величинами, складаючих прибуток, балансовий прибуток, прибуток від реалізації, чистий прибуток.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов’язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 — Перша група показників

Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.

Друга група показників (рис. 1.2) рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов’язання); акціонерний (власний) капітал.

Рисунок 1.2 — Друга група показників Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує ступінь використання підприємством фінансових рушіїв для підвищення доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів.

Дані показники — практичні. Вони відповідають вимогам власників. Наприклад, адміністрацію підприємства інтересує віддача (доходність) всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів — віддача на інвестуємий капітал; власників та засновників — доходність акцій.

Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторним залежностям. Розглянемо наступну залежність (рис. 1.3):

Рисунок 1.3 — Зв’язок між рентабельністю всіх активів Ця формула розкриває зв’язок між рентабельністю всіх активів (або виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі (показників обороту виробничих фондів).

Економічний зв’язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно прискорювати обіг виробничих активів.

Розглянемо ще одну фактичну модель рентабельності (рис. 1.4):

Рисунок 1.4 — Фактична модель рентабельності

Як бачимо рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від змінений рівня рентабельності продукції, швидкість обороту сукупного капіталу та співвідношення власного та займаного капіталу.

З цієї залежності виходить, що при інших рівних умовах віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні займаних коштів в складі сукупного капіталу.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів.

Концепція рентабельності (рис. 1.5) розраховується на підставі притоку грошової «готівки», широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше приоритетна, тому що операції з грошовими потоками є признакою інтенсивного типа виробництва ознакою «здоров'я» економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.

Рисунок 1.5 — Концепція рентабельності

Дані показники дають уяву про ступінь важливостей підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв’язку з використанням його виробничого потенціалу.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуємих ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв’язку.

Підприємство на сам перед звертає свою увагу на проблеми контролю за змінами промислової виробничості і стараються знизити роль зовнішнього фактору, або фінансової виробничості. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропоновані товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на використовуємі ресурси, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це «природним» шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислової виробничості, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Існують такі основні види рентабельності:

1) рентабельність основних засобів;

2) рентабельність активів;

3) рентабельність продаж;

4) рентабельність власного капіталу;

5) рентабельність продукції.

Під рентабельністю основних засобів розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної діяльності підприємства до середньорічної вартості основних засобів.

Під рентабельністю активів розуміють фінансовий коефіцієнт, що характеризує ефективність використання всіх активів підприємства. Він виражає віддачу, що приходиться на гривню активів підприємства. Рентабельність активів розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства. Рентабельність активів визначається за формулою:

де Ра — рентабельнітсь активів;

П — чистий прибуток;

Ап — вартість активів на початок періоду;

Ак — варстість активів на кінець періоду.

Рентабельність продаж є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії. Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожної гривні проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриттясобівартості продукції. Показник рентабельності продаж характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах. Коефіцієнт рентабельності продажів зв’язує оперативну і стратегічну діяльність компанії. Рентабельність продаж визначається за формулою:

де РП — рентабельність продаж;

ЧП — чистий прибуток;

ДР — дохід від реалізації.

Рентабельність власного капіталу — фінансовий коефіцієнт, що характеризує ефективність використання власного капіталу. Він показує якою є віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Рентабельність власного капіталу розраховується за формулою:

де Рвк — рентабельність власного капіталу;

ЧП — чистий прибуток;

ВК — власний капітал.

Рентабельність продукції - економічна категорія, що характеризує ефективність реалізації продукції (тоіварів, робіт та послуг). Визначається як відношення чистого прибутку від реалізації до собівартості продукції та знаходиться за формулою:

де РП — рентабельність продукції;

ЧП — чистий прибуток;

С — собівартість продукції.

1.3 Сутність і методичні підходи до оцінки ліквідності підприємства Платоспроможністю або ліквідністю прийнято називати здатність підприємства відповідати за своїми короткостроковими фінансовими зобов’язаннями (поточних пасивів). Термін погашення таких зобов’язань не перевищує одного року. Якщо ж мова йде про здатність виконання довгострокових фінансових зобов’язань, то слід використовувати поняття фінансової стійкості підприємства.

Незважаючи на те, що поняття «ліквідність» часто пов’язують лише зі здатністю (легкістю) обігу активів в грошові кошти, тут цей термін розглядається як синонім поняття «платоспроможність».

Для оцінки платоспроможності використовується інформація, що характеризує загальну величину і структуру оборотних (= поточних) активів і короткострокових зобов’язань (= поточних пасивів).

Завдання аналізу ліквідності балансу виникає в зв’язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності організації, тобто його спроможність своєчасно і повністю розраховуватися за всіма своїми зобов’язаннями.

Аналіз ліквідності полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов’язаннями по пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованих у порядку зростання термінів.

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на такі групи:

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на такі групи: Найбільш ліквідні активи (А1) — суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Швидкореалізовані активи (А2) — активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

Повільнореалізовані активи (А3) — найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

Важкореалізовані активи (А4) — активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу «Необоротні активи» .

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов’язань групуються наступним чином:

Найбільш термінові зобов’язання (П1) — кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов’язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

Короткострокові пасиви (П2) — короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) — довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви — статті ІІI розділу пасиву балансу «Довгострокові зобов’язання» .

Постійні пасиви (П4) — статті I розділу балансу «Власний капітал» .

Короткострокові і довгострокові зобов’язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов’язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов’язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 П1

А2 П2

А3 П3

А4 П4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов’язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов’язань і визначається в такий спосіб:

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов’язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов’язаннями. Він розраховується за формулою:

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов’язань і розраховується за формулою:

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття — для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.

1.4 Загальна характеристика BАТ «Укрнафта»

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Укрнафта». Підприємство розпочало свою діяльність 31 березня 1994 року.

ВАТ «Укрнафта» — провідна вітчизняна нафтогазова компанія, яка охоплює різні регіони України із заходу на схід, поважає особливості та різноманітність кожного краю та об'єднує їх однією місією — найбільш ефективний видобуток та використання вуглеводневих запасів України для забезпечення балансу інтересів акціонерів, споживачів, працівників та держави.

Компанія, що постачає життєво необхідні енергопродукти і послуги та має стійку конкурентну позицію за рахунок: стабілізації видобутку; впровадження нових технологій; підвищення професіоналізму працівників; здійснення продуманої екологічної політики. Напрямки діяльності ВАТ «Укрнафта»: проведення геологорозвідувальних робіт; експлуатаційне буріння; будівництво об'єктів нафтовидобутку; транспортування вуглеводневої продукції; видобуток та промислова підготовка нафти, газу та нафтового конденсату; переробка нафти та газу; виробництво фракції легкої, скрапленого газу та інших нафтопродуктів; збут нафти, скрапленого газу, природного газу, світлих та інших нафтопродуктів; проведення повного комплексу робіт з видобутку нафти та газу в інших країнах.

До складу Компанії входять: шість нафтогазовидобувних управлінь, три газопереробні заводи, три управління бурових робіт, два тампонажних управління, дві центральні бази виробничого обслуговування, Полтавська воєнізована частина з попередження і ліквідації відкритих нафтових і газових фонтанів, Управління автоматизованих систем, Монтажно-налагоджувальне управління, Науково — дослідний і проектний інститут, Центр нормативно — економічних досліджень, Центр геолого-тематичних досліджень, Представництво Компанії у Російській Федерації, Представництво Компанії у країнах Близького Сходу та Північної Африки.

В апараті управління ВАТ «Укрнафта» в минулому році створено управління реалізації нафтопродуктів, до складу якого входять відділення реалізації нафтопродуктів в різних областях України, які включають 391 автозаправну станцію.

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» функціонує як єдиний виробничо-господарський комплекс. Структура Компанії повністю забезпечує потреби підприємства і не залежить від зовнішніх факторів. Вона є функціональною, логічною та керованою, що в цілому зумовлює отримання високих результатів у роботі підприємства.

Палиця Ігор Петрович — Голова Правління, обраний Загальними зборами акціонерів ВАТ «Укрнафта» .

Досягнення ВАТ «Укрнафта» це: понад 91% видобутку нафти, 27% газового конденсату та 17% газу від загального видобутку вуглеводнів в Україні; 98 родовищ вуглеводнів на території ї двох нафтогазоносних регіонів України; 2 783 нафтових та газових свердловин; понад 28 тис. працівників, які з року в рік своєю щоденною наполегливою працею примножують досягнуті результати.

З часу свого заснування ВАТ «Укрнафта» впевнено впроваджує політику поєднання інтересів акціонерів і держави, саме тому головним пріоритетом для Компанії є реалізація довгострокового плану розвитку з найбільш ефективним використанням ресурсної бази, потенціалу висококваліфікованого персоналу, а також подальше зростання ринкової вартості акцій.

Розділ 2. Аналіз прибутковості та ліквідності підприємства на прикладі ВАТ «Укрнафта»

2.1 Експрес-аналіз діяльності ВАТ «Укранафта»

Експрес-аналіз звітності являє собою перший аналітичний напрям оцінки фінансового стану підприємства. У залежності від об'єму вихідної інформації, головної мети й завдань дослідження експрес-аналіз може проводитися з різним ступенем деталізації. Економічна сутність експрес-аналізу ґрунтується на постійних змінах величини й структури активів і пасивів підприємства в процесі розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів при здійснені виробничо-господарської діяльності. Основним джерелом вихідної інформації експрес-аналізу є бухгалтерська звітність досліджуваного підприємства. Початковим етапом експрес-аналізу є оцінка фінансового стану за даними бухгалтерського балансу, діагностика динаміки й структури статей якого проводиться за допомогою одного з наступних способів:

1) аналіз безпосередньо статей балансу без їх попередньої зміни;

2) складання ущільненого порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування однорідних за складом елементів балансових статей;

3) проведення додаткового коректування балансу на індекс інфляції з наступним агрегуванням статей у необхідному аналітичному розрізі.

За допомогою експерс аналізу можна побачити, як змінились чистий дохід, валовий дохід підприємства, фінансові результати від операційної діяльності та звичайної діяльності, та чистий прибуток за 2010;2012 роки [12, 17].

Зробимо експрес аналіз діяльності ВАТ «Укрнафта» за даними річної звітності підприємства за 2010;2012 роки (додаток А, Б).

Таблиця 2.1 — Структура та динаміка джерел формування фінансових ресурсів ВАТ «Укранфта» у 2010 році

Таблиця 2.2 — Структура та динаміка джерел формування фінансових ресурсів ВАТ «Укранфта» у 2011 році

Таблиця 2.3 — Структура та динаміка джерел формування фінансових ресурсів ВАТ «Укранфта» у 2012 році

Рисунок 2.1 — Динаміка власних та залучених джерел формування фінансових ресурсів ВАТ «Укрнафта»

Протягом 2010 року розмiр власного капiталу збiльшився на 403 212 тис.грн. та складає 10 772 068 тис.грн., у тому числi: статутний капiтал — 13 557 тис.грн., iнший додатковий капiтал — 1 412 104 тис.грн., резервний капiтал — 3389 тис.грн., нерозподiлений прибуток — 9 343 018 тис.грн.

Протягом 2011 року розмiр власного капiталу зменьшився на ще на 2 548 386 тис.грн. та складає 8 223 682 тис.грн., у тому числi: статутний капiтал — 13 557 тис.грн., iнший додатковий капiтал -1 413 358 тис.грн., резервний капiтал — 3389 тис.грн., нерозподiлений прибуток — 6 793 378 тис.грн.

Протягом 2012 року розмiр власного капiталу збiльшився на 1 401 794 тис.грн. та складає 9 625 476 тис.грн., у тому числi: статутний капiтал — 13 557 тис.грн., iнший додатковий капiтал — 1 425 805 тис.грн., резервний капiтал — 3389 тис.грн., нерозподiлений прибуток — 8 182 725 тис.грн.

У структурі власного капіталу переважають такі статті як нерозподілений прибуток (наприкінці 2012 року — 86% власного капіталу) та інший додатковий капітал (14% власного капіталу) (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 — Структура власного капіталу підприємства у 2010;20 120 рр.

Частка позикових коштів в сукупних джерелах підприємства за аналізований період збільшилась майже на 30% (з 20% до 50%). Це свідчить про досить значний фінансовий ризик та незначну фінансову стійкість підприємства.

Нерозподілений прибуток на аналізований період піддається незначним коливанням. Такий стан нерозподіленого прибутку підприємства свідчить про стабільність ефективності діяльності підприємства (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 — Динаміка нерозподіленого прибутку підприємства У структурі позикового капіталу на протязі досліджуваного періоду значних змін теж не відбувалося. Майже 100% займає кредиторська заборгованість.

Рисунок 2.4 — Динаміка кредиторської заборгованості ВАТ «Укрнафта»

Кредиторська заборгованість за весь проаналізований термін зростає. Найзначніше зростання відбулось за останній рік, збільшення кредиторської заборгованості у 2012 році склало 6 444 281 тис. грн., що являє собою негативну динаміку.

Аналіз напрямків використання фінансових ресурсів підприємства дозволяє зробити висновки про покращення або погіршення структури активів (табл. 2.4−2.6)

Таблиця 2.4 — Структура та динаміка напрямів використання фінансових ресурсів ВАТ «Укрнафта» у 2010 році

Таблиця 2.5 — Структура та динаміка напрямів використання фінансових ресурсів ВАТ «Укрнафта» у 2011 році

Таблиця 2.6 — Структура та динаміка напрямів використання фінансових ресурсів ВАТ «Укрнафта» у 2012 році

Загальна вартість майна підприємства у 2010 році складала 452 181 тис. грн., що перевищує показники попередніх років (рис. 2.5)

Рисунок 2.5 — Динаміка вартості майна підприємства Як бачимо загальна вартість майна підприємства має тенденцію до зростання. Зростання майна підприємства свідчить про розширення його виробничо-господарської діяльності, тобто про позитивні зміни балансу.

Аналіз структури активів підприємства показує, що значну частку займають оборотні засоби (рис. 2.6). Це вказує на формування мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності засобів підприємства.

Рисунок 2.6 — Структура активів ВАТ «Укрнафта»

В структурі необоротних активів підприємства переважають основні засоби. В структурі оборотних активів — дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (станом на кінець 2012 р — 17,3% загальної вартості оборотних активів), інша оборотні активи (2,3%), запаси (3,5%). Зростання грошових коштів являє собою позитивну динаміку. Дебіторська заборгованість зменшує, тим самим дає можливість підприємству відчувати себе вільніше.

Здійснимо також експрес-аналіз фінансових результатів діяльності підприємства за даними форми № 2 «Звіт про фінансові результати» з використанням абсолютних та відносних показників. До абсолютних відносять виручку (сукупну та чисту), валовий прибуток (збиток), фінансовий результат від операційної діяльності, від звичайної діяльності до оподаткування та чистий прибуток (збиток). До відносних — темпи приросту цих показників.

Результат аналізу наведено у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 — Фінансові результати діяльності ВАТ «Укрнафта» 2010;2012 років.

За результатами аналізу можна зробити висновки про прибутковість діяльності підприємства. Основну частину прибутку підприємство отримує від основного виду діяльності. Провіряємо величину чистого прибутку, отриманого у 2012 році - 2 646 287 тис. грн. з чистим прибутком, отриманим у попередній періодах. На протязі 3х років просліджується значне зростання чистого прибутку.

Крім цього порівняння чистого прибутку з чистим доходом та собівартістю показує ефективність діяльності підприємства (рис 2.8)

Рисунок 2.8 — Динаміка чистого доходу, чистого прибутку та собівартості продукції підприємства Проведений аналіз показав, що приріст чистого доходу супроводжується зниженням чистого прибутку підприємства, що свідчить про зростання собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративних витрат, витрат на збут тощо. Керівництву підприємства слід звернути увагу на управління фінансовими результатами підприємства.

2.2 Аналіз прибутковості діяльності ВАТ «Укрнафта» за 2010;2012 роки За допомогою форми № 1 (баланс підприємства) та форми № 2 (звіт про фінансові результати) зробимо оцінку рентабельності ПАТ «Укртелеком» у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 — Аналіз рентабельності ВАТ «Укрнафта» у 2010 — 2012 роках

Рентабельність основних засобів показує ефективність використання основних фондів підприємства. За 2010 — 2012 роки, можемо бачити, що рентабельність з кожним роком збільшується. Це позитивна тенденція.