Передумови, проблеми та перспективи розвитку будівельного комплексу України

Реферат на тему:

Передумови, проблеми та перспективи розвитку будівельного комплексу України Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виро­бництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить знач­на. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов’язаний з усіма галузями господар­ства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції ба­гатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівниц­тва становлять біля 25%.

Будівництво — головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (елек­тростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2003 р. ста­новили 1 215 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 970 млн грн.

Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Промисловість будівельних матеріалів — комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі, цементна, азбестоце­ментних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріа­лів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівель­них матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпе­чує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця проми­словість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капі­тальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов’язаний з наявністю будівельної си­ровини.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі гли­ни, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція — стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в’яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, голь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, бу­дівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, — пластмаси, смоли, клейкі речови­ни, лінолеум, полістирилові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують де­талі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості - дерев-но-сгружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників — сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна об­робка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в’яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а та­кож ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів — Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Марі­уполь.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв’язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі еконо­мічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах. Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбесто­цементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80° о усієї продукції І майже 90% зайнятих у буді­вельній промисловості.

Цементна промисловість. Цемент використовують як основний в’я­жучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено в 1896 р. в Донбасі (Амвросіївка). У 1913 р. в Україні працювало 12 цементних заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 1998р. виробництво цементу становило 5591 тис. т (табл. 39). Цементні заводи розміщені у районах видобутку сировини. На виро­бництво 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) потрібно 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Дон­басі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України — Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п’ять заводів і чотири кар'єри), Краматор­ський, Єнакіївський. За виробництвом цементу на першому місці в Україні Донецька область, потім Дніпропетровська й Харківська (Балаклія). Най-більші цементні заводи в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Вони виробляють портланд-цемент і шлакопортланд­цемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші з них у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше цементу виробляється на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних облас­тей працюють Бахчисарайський (АР Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківсь­ка область), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому одне підприємство (їх в Україні 15) може виробляли 1,3 млн т цементу за рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівель­ного шиферу. Шиферні заводи розміщені у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на привізній сировині (азбест надходить з Уралу, а цемент — з найближчих цементних заводів). Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати. Особлива увага приділяється виробництву азбесто-цементних листів, плоских шиферних конструкцій і рельєфних листів.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомир­ській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цемен­ту — в Донецькій, алунітового — в Закарпатській, глиноземно-феритового — у Львівській областях, магнезіального — в АР Крим.

Виробництво збірного залізобетону та залізобетонних конструкцій. Основна продукція цієї галузі - залізобетонні конструкції для промисло­вого, цивільного, гідротехнічного, шляхового та інших видів будівництва (виробництво стінових матеріалів, блоків для фундаментів будинків, міжповерхових перекриттів, архітектурних деталей, несучих арок, цехів, за­лізобетонних паль. мостових балок тощо).

Основними чинниками розміщення підприємств галузі є територі­альне зосередження виробництва, наявність будівельної мінеральної сировини, трудових ресурсів, транспортних комунікацій. Виробничі га-пузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів із значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

В країні діють 25 виробничих об'єднань з виготовлення комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Хар­ківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське.

Підприємства, що виробляють збірний залізобетон для гідротехні­чного будівництва, є в Каховці (Херсонська область), Новомосковську (Дніпропетровська область), Арцизі (Одеська область). Збірні залізобе­тонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львовізалізобетонні опори та інші конструк­ції для спорудження ліній електропередач і зв’язку — у Світловодську (Кіровоградська область), Тернополі, Білій Церкві (Київська область), Мерефі (Харківська область). Домобудівні комбінати, які є в усіх облас­тях країни, найпотужніші - у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. В 1998р. вони виробляли 2496 тис. м3 збірних залізобетонних конс­трукцій. Основні підприємства великопанельного та об'ємно-блокового домобудування в Київській, Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніп­ропетровській, Запорізькійпідприємства для виробництва сталевих конструкцій — у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областяхвиробництво алюмінієвих будівель­них конструкцій — переважно на Броварському заводі (Київська область).

Виробництво будівельної цегли — одне з найстаріших у промислово­сті будівельних матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані еко­номічно невигідне.

Сьогодні в цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кі­льцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18−36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м³ гли­ни. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

З кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. цегли потрібно 2,5 м³ піску та 0,1 — 0,2 м³ вапна) виготовляють силікатну цеглу, її вироб­ництво менш трудомістке, ніж глиняної, і на 30% дешевше.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов’янськ, Чернігів, Львів, Іва­но-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

Промисловість нерудних матеріалів в Україні існує давно. Безпосе­редньо у будівництві використовують природний стіновий (туф, вапняки) і будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи є сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів, в’яжучих та інших будівельних матеріалів.

Потреби будівництва в Україні повністю забезпечуються власни­ми мінеральними ресурсами. За кордоном користуються попитом цементна і скляна мінеральна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, лабрадорити вивозяться у країни близького та далекого зарубіж­жя. В Україні є значні ресурси в’яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної сировини.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використо­вують вторинні мінеральні відходи промисловості - розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску й бутового каменю є майже в усіх областях Украї­ни, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каме­ню, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру й мар-муроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, набережних, облицювання станцій метро, підземних переходів, фундаме­нтів і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення пам’ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше видо­бувають бутового каменю, лабродориту, габро, червоного й сірого граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, Воло-царсько-Волинському, Коростенському, мармуру — в дослідно-промислових розробках Радомишльського району Житомирської облас­ті. Проте обсяг видобутку природного каменю порівняно невеликий.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керам­зит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит — це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинис­тих порід, які є в багатьох місцях України — біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Вироб­ництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної си­ровини — перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних районах України виробляють черепашник, котрий має цобрі теплота звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки об'єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну гла­зуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби (табл. 40). Будівельну кераміку виробляють з тугоплав­кої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцового піску, пегматиту (котрі поширені у різних областях України, особливо в межах Українського кристалічного щита), оксидів окремих кольорових металів та інших мінеральних або органічних сполук.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов’янську й Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу в Славуті. Тепер це сучасні механі­зовані підприємства. Працюють також керамічні заводи в Києві, Львові, Артемівську, облицювальної плитки і керамічних труб — у Харкові.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в Сло­в'янську (Донецька область), Харкові та Львові, а метлахської-в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цого ви­робництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів, у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глину південних областях — вогнетрив­ких і тугоплавких глин Причорномор’я та Приазов’я.

Подальший розвиток галузі має бути спрямований на зростання обсягу та якості продукції для промислового й житлово-комунального будівництва (великорозмірної стінової кераміки, плиток широкої кольо­рової гами, легкого керамзиту, труб великого діаметра та ін.).

Виробництво будівельного фаянсу й фарфору. Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті «Буд-фаянс», електроізоляційні вироби для електричної промисловості - в Первомайську (Житомирська область). У Донецькій області виробляють будівельний фаянс, електроізоляційні вироби для електрота радіотехні­чної промисловості (Слов'янськ), у Запоріжжівисоковольтні ізолятори Для ЛЕП, електростанцій і підстанцій. Поки що виробництво будівельнjго фарфору і фаянсу не задовольняє потреб господарства України, тому ці матеріали частково завозять з Білорусі, Росії та Чехії. Наявність доста­тньої кількості різноманітної сировини дає можливість розширити це виробництво.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 1998 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіп­су — 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) — 7,4 млн т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галу­зі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донець­ка, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хме­льницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоград­ської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської - до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівець­кої та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробни­цтва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харків­ській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості - 7,5 млн т.

Виробництво м’якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налаго­джено у багатьох областях України, м’якої покрівлі - у великих містах. Найбільшим виробником останньої в Україні є Київ (18,8% від загально­го виробництва).

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 заводів ли­стового і технічного скла. Найбільші з них — Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і Запорізький скло­робний. Скло виробляється також на склозаводах Луганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового вікон­ного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Го­родниця, Кам’яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луган­ську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази про­мисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріа­лів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплек­сне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівни­цтва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забез­печення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

Використана література

1. 1.Заставний Ф. Д. Соціально-економічна географія України. — Львів: Світ, 1994. — 606 с.

2. 2.Іщук С. 1. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. — К.: Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. — 216 с.

3. 3.Ковалевський В. В., Михайлюк О. Л., Семенов В. Ф. та ін. Розміщення продуктивних сил: Навч. посіб. — К., 1096.

4. 4.Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. -К.: Знання, 1998. — 415 с.

5. 5.Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П. Качана — К.: Вища шк., 1997. — 350 с.

6. 6.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г. П. Баб’як, В. Я. Брич, М. П. Дусановська та ін.- За ред. Є.П.Качана. — К.: Вища шк., 1999. — 375 с.

7. 7.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. — К., Юридична книга, 2001. — 552 с.

8. 8.Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Я. Б. Олійник та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 76 с.