Порівняльна характеристика права Юстиніана та Еклоги

Порівняльна характеристика права Юстиніана та Еклоги

В даній статті розглядаються основні пам’ятки Візантійського права — Звід законів Юстиніана та Еклога. Надається порівняльна характеристика основних правових положень, викладених у цих законодавчих пам’ятниках.

Ключові слова: Еклога, Візантійське право, Юстиніан, звід

Актуальність теми статті. Питання походження і загального розвитку права в Україні має ту особливість, що воно не укладається в рамки історичного розвитку правознавства в інших країнах. Тому вивчення генезису правових систем, які вплинули на процес формування і становлення українського права, має важливе значення саме у контексті визначення напрямків правотворчості національного права України, яке на сьогодні реформується, а створення досконалого законодавства є неможливим без опори на минуле українського права, на його досягнення і невдачі.

Актуальність обраної теми випливає із того, що право Юстиніана і Еклоги мало суттєвий вплив на формування українського національного права, і тому його вивчення має велике істотне значення, яке зумовлюється тим, що дозволяє глибше зрозуміти діалектику розвитку права, шляхів його удосконалення, дає можливість усвідомити значимість стійкості у збереженні правових елементів, укорінених у правовій системі України, особливо в галузі сімейних і спадкових правовідносин.

Ступінь вивченості теми. Загалом дослідженню візантійського права займалося багато науковців, таких як О.Е. Ліпшиц Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — 230 с., Я. М. Щапов Щапов Я. Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси. XI — XIV вв. / Я. Н. Щапов. — М.: Наука, 1972. — 340 с., Курбатов Г. Л. Курбатов Г. Л. История Византии (от античности к феодализму) / Г. Л. Курбатов. — М.: Высшая школа, 1984. — 208 с., В.І. Форманюк, А.М. Колодій, Н. Крилов, Л. А. Кушинська, В.Н. Латкін та інші.

Метою статті є порівняння права Юстиніана та Еклогі та визначення ролі Еклоги в історії держави і права.

Виклад основного матеріалу. Візантійські юристи були не просто хранителями античних правових і культурних традицій. Вони адаптували римське право стосовно нових потреб суспільству, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) класичні тексти римських юристів. Не випадково саме у Візантії, як вже вказувалося, в середині VI ст. під керівництвом видатного юриста Трібоніана була здійснена усеосяжна систематизація римського права, підсумком якої з’явився Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis). Ця кодифікація аж до XI ст. залишалася не лише найважливішим джерелом діючого права Візантії, але і була тим фундаментом, на якому остаточно сформувалася її правова система. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — С. 47.

Зведення законів Юстиніана, будучи у своїй основі перекладенням римського права, відбило і деякі специфічно візантійські риси. Вони виявляються у ряді інтерполяцій в тексті Дігест, ще більшою мірою в Кодексі і особливо в Новелах Юстиніана. Ця остання частина зведення, виконана не на латині, а на грецькій мові і що включала близько 160 конституцій (новел) самого Юстиніана, значною мірою відбивала своєрідні умови візантійського суспільства того часу. Хоча в кодифікації Юстиніана намітився відомий поворот у бік класичного римського права, в ній повною мірою проявилися тенденції, властиві посткласичному періоду і що отримали подальший розвиток на подальших етапах історії візантійського права. Ці тенденції знайшли своє вираження передусім у відомому спрощенні і «вульгаризації» римського права під впливом так званого грецько-східного права. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. / Б. Й. Тищик. — Львів: Світ, 2001. — С. 139.

Ряд інтерполяцій, внесених в Зведення законів Юстиніана, виникали не з юридичної практики, а відбивав поширені у Візантії ідейні течії (платонізм, стоїцизм, християнство). Особливо помітним в кодифікації Юстиніана був вплив християнства. Так, Інституції і Кодекс безпосередньо відкривалися зверненням імператора до Христа, а в самих законодавчих актах містилися численні посилання на священні книги. Деякі правові інститути починають трактуватися в чисто релігійному дусі, так, брак вже розглядається як «божественний зв’язок» (nexurn divinum).

Основні напрями переробки класичного римського права, що знайшли своє відображення в численних інтерполяціях, в кодифікації Юстиніана, отримали повніший розвиток в подальшій історії візантійського права.

У візантійських судах застосування кодифікації Юстиніана натрапляло на великі труднощі. Ряд її положень застарівали, але головне — вона була занадто складної і недоступної для населення імперії. У зв’язку з цим в VI — VII вв. для практичних цілей візантійськими юристами складалися спрощені коментарі до законодавства Юстиніана на грецькій мові у вигляді парафраз (переказів), індексів (покажчиків), схолій (учбових приміток).

Потреби судової практики робили необхідним переробку Зведення законів Юстиніана і його виклад в короткій і зрозумілій формі. У 726 році (за деякими даними — в 741 року) за вказівкою імператора-іконоборця Льва Ісаврійського була видана Еклога («обрані закони»), що стала найважливішим етапом в розвитку візантійського права. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — С. 58.

Укладачі Еклоги зберегли з кодифікації Юстиніана лише невелику частину правового матеріалу, тому вона складалася з 18 невеликих титулів, деякі з них включали тільки по одній статті. У самому підзаголовку до Еклоги вказувалося, що вона є скороченням і виправленням «у дусі більшого людинолюбства» законодавства «великого Юстиніана» Іконоборча фразеологія Еклоги знайшла своє відображення лише в її ввідній частині, де говорилося про необхідність керуватися «істинною справедливістю», а не висловлювати «на словах захоплення» нею і навіть пропонувалося «на ділі» віддавати перевагу незаможним і бідним. У Еклозі був спеціальний титул (VIII), присвячений рабам. Передбачалися деякі випадки перетворення на рабів вільних людей (наприклад, дезертирів), але основний упор був зроблений на нові способи і форми звільнення рабів (наприклад, їх відпустка на свободу в церкві та ін.), що відбивало розвиток феодальних стосунків. Достдар Р. М. До питання дослідження візантійської традиції права: вплив Еклоги на національне законодавство IX — XIV ст.ст. / Р. М. Достдар //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук, праць. — Одеса, 2003. — Вип. 18. — С. 587

У Еклозі повною мірою проявився вплив християнської релігії і моралі, і посилання на Євангеліє використовувалися для обґрунтування ряду правових положень. Особливо глибоко християнські ідеї проникли в шлюбно-сімейне право (титули 1 — VII). Еклога ввела невідоме раніше візантійському праву заручення (з 7 років), яке вимагало формально згоди самих, що обручаються, а фактично у зв’язку з їх малоліттям — батьків. Шлюбний вік був встановлений в 15 років для чоловіків і 13 — для жінок. Під впливом християнської церкви було скорочено число законних приводів для розлучення. Жінка, згідно християнкою моралі, займала підпорядковане місце в сім'ї, але на відміну від класичного римського права Еклога відбила тенденцію до вирівнювання майнового режиму чоловіка і дружини. Посаг і шлюбний дар, доручений дружиною, розглядалися не як власність чоловіка, а як майно, дане йому в управління. При спадкоємстві по заповіту встановлювалася обов’язкова доля дітей (не менше 1/3 частини спадку), визначалися сім розрядів спадкоємців, до яких послідовно переходило майно померлого за відсутності заповіту. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчаль-ний посібник. Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — С. 210.

Титули Еклоги, присвячені договірному праву (IX — XIII), з численних угод, розглянутих в Зведенні законів Юстиніана, згадують лише купівлю-продаж, позику, вклад (зберігання), товариство. У договір купівлі-продажу, що укладається як в усній, так і у письмовій формі, під впливом грецького права був введений завдаток. У договорі позики, ймовірно в якості поступки церковним догматам, було опущено згадку про відсотки, відомі римському праву. Коротко говорилося про такий важливий інститут, як наймання, що включало і оренду землі, яка могла передбачатися на термін, що не перевищує 29 років. Очевидно, що здача в оренду приватних земель у Візантії не отримала поширення. Зате характерна згадка в Еклозі про здачу в оренду державних, імператорських і церковних земель з щорічним внеском орендарем найманої плати.

Широку розробку в Еклозі отримав і інший типовий для феодалізму, що розвивається, інститут — емфітевзис. Останній встановлювався як вічна або як обмежена оренда «на строк до трьох поколінь, що наслідують один за одним по заповіту або без заповіту». Особа (емфітевт), що отримала емфітевзис, як правило землю, зобов’язана була сплачувати власникові «без вивертів» щорічний внесок, а також піклуватися про «збереження і поліпшення нерухомості». Якщо емфітевт впродовж трьох років не вносив обумовлену плату, то міг бути позбавлений наданої йому нерухомості.

Найбільш великим і деталізованим в Еклозі був титул XVII, присвячений злочинам і покаранням. Під впливом соціальних протиріч, що поглиблюються, в кримінальне право було внесено багато нових положень, що відбили посилення державної репресії. Не випадково саме цей титул Еклоги здобув найбільшу популярність і незмінно використовувався в подальших законодавчих зведеннях Візантії. Эклога. Византийский законодательный свод VIII века / Вступ. ст., пер., коммент. Е. Э. Липшиц. — М.: Наука, 1965. — С. 124.

У Еклозі передбачалося переслідування державних злочинців: перебіжчиків до ворога, фальшивомонетників і так далі. Особливо була виділена стаття, де говорилося про осіб, що піднімають повстання проти імператора або ж беруть участь в «змові проти нього або проти держави християн». Такі особи розглядалися як що мають намір «усе зруйнувати», а тому їх «в ту ж годину повинно стратити». Багато уваги законодавець приділив також злочинам проти християнської релігії. Суворим покаранням підлягали особи, що дають неправдиву клятву на «божественних Євангеліях», піднімають руку на священика під час молитви, відреклися в полоні від «непорочної християнської віри», чаклуни, знахарі, виготівники амулетів, прибічники ворожих християнству релігій, учасники язичницьких або єретичних рухів.

Еклога передбачала покарання за вбивство і тілесні ушкодження, нанесені у бійці, причому покарання диференціювалося залежно від того, були ці злочини навмисними або неумисними. Так, «якщо хто-небудь бив свого раба батогами або палицями і раб помер, то не засуджується пан його як вбивця». Відповідальність хазяїна виникала тільки у разі навмисного, вбивства раба («надмірно його катував, або отруїв його отрутою, або його спалив»). Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — С. 78.

У Еклозі перераховується також ряд майнових злочинів: крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, підпал, розграбування чужих могил. Але більшість її статей були присвячені злочинам, що зазіхають на встановлений державою і освячений церквою лад сімейних і моральних стосунків. Серед них виділяються: кровозмішення, зґвалтування, перелюбство, вступ в зв’язок з черницею, хрещеницею, дівчиною, скотолозтво, витравлення плоду і так далі.

Розробленою і жорстокішою (навіть в порівнянні із законодавством Юстиніана) була система покарань. Досить часто в Еклозі передбачалася страта. Але особливо витонченою була система покарань каліцтв і тілесних, які в класичному римському праві застосовувалися головним чином до рабів, а тепер були поширені і на вільних людей: відрізання носа, виривання мови, відсікання руки, засліплення, оскоплення і тому подібне. Були відомі ганебні покарання (наприклад, стриження бороди і волос), а також конфіскація майна.

По деяких злочинах характер покарання в Еклозі визначався залежно від соціального положення винного. Так, по ст. 22 для сановних осіб за зв’язок з чужою рабинею покладався великий штраф. За цей же злочин «проста людина» підлягала не лише штрафу, але і перерізу батогами. Диференціювалися також покарання за зв’язок з дівчиною «без відома її батьків»: для осіб «спроможних», осіб «середнього добробуту», а також для «бідних і незаможних». Якщо перші повинні були виплатити спокушеній компенсацію, розмір якої залежав від їх положення, то останні піддавалися прочуханці, остриже-нию і висилці (титул XVII, ст. 29). Проте в переважній більшості інших статей кримінальна відповідальність не ставилася в залежність від соціального положення винної особи. На думку ряду дослідників, в цьому проявилося прагнення творців Еклоги дещо пом’якшити соціальні контрасти.

Соціальна нерівність закріплюється в Еклозі і в тих її положеннях, які присвячені доказам (титул XIV). Тут прямо вказується, що «свідки, що мають звання, або посаду, або заняття (чи добробут), наперед вважаються прийнятними». Що ж до «свідків невідомих», тобто осіб нижчого соціального положення, то вони, якщо дані ними свідчення оспорювалися в суді, піддавалися допиту під батогами. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — С 84.

У ряді своїх списків Еклога доповнювалася Землеробським, Морським і Військовим законами. Найбільше значення з них мав Землеробський закон, який за своїм змістом нагадував західноєвропейські «варварські правди». Він заповнював істотний пропуск Еклоги: регулював стосунки, що складалися в сільських громадах, які до VIII ст. стали відігравати важливу роль в життя візантійського суспільства.

Розрізняються дві основні версії (редакції) Землеробського закону: рання (найбільш цінна як джерело звичайного права) і пізня, така, що відбила вже більш високий ступінь соціальної диференціації. Час і місце складання ранньої редакції є спірними. Деякі дослідники відносять її до кінця VII ст. (до Юстиніана II), інші наполягають на її південно-італійському походженні. Проте пануючою є точка зору, згідно якої Землеробський закон був складений в Константинополі при імператорах ісаврійської династії в 20-х роках VIII ст., тобто приблизно в один час з Еклогою, в якості додатка до якої він зазвичай і переписувався.

Землеробський закон був приватною компіляцією, але потім отримав офіційне визнання, можливо, одночасно з Еклогою. Рання редакція. Землеробського закону налічувала 85 статей і, як це властиво пам’ятникам звичайного права, не мала чітко вираженої внутрішньої структури. Землеробський закон діяв у Візантійській імперії упродовж усієї її історії, але пізніші редакції, що відносяться, зокрема, до XIV ст., налічували вже 103 статті, згрупованої в 10 титулів.

Правові норми, що увійшли до Землеробського закону, були спрямовані на врегулювання найбільш типових конфліктів, що виникали у рамках сільських громад. Велика увага в нім приділялася дотриманню меж суміжних ділянок, наслідкам самовільного відкриття землі, обміну земельними ділянками. Про громадські порядки найпереконливіше свідчить ст. 8, що передбачає розподіл земельних ділянок по долі. Важливе значення надається оренді землі і виноградників. У Землеробському законі особливо обмовляються інтереси державної казни, що стягує з власників земельних ділянок податі, а також екстраординарні податки (ст. 18, 19). Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчаль-ний посібник. Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — С. 232.

У казуїстичній манері сформульовані численні статті Землеробського закону, що встановлюють відповідальність за крадіжку чужої худоби, сільськогосподарського інвентарю, за вирубку чужого лісу і тому подібне. У більшості випадків крадіжки або псування чужого майна спричиняли за собою тільки майнові санкції, які мали своїй на меті передусім відшкодування заподіяної шкоди З інших додатків до Еклоги найбільше значення мав Морський закон, який в Західній Європі здобув популярність як морський закон Родоса. Складання цієї збірки відноситься до VII — VIII вв. У нім були зібрані правові звичаї, що склалися в практиці античної і середньовічної морської торгівлі і частково оброблені ще римськими юристами. Морський закон містив правила, що відносяться до судноводіння, перевезення вантажів і пасажирів, фрахтування судів, викиданню вантажу у разі небезпеки на морі (так звана аварія), поділу прибутків і збитків між судновласником і власником вантажу і тому подібне. Окремі норми цієї збірки застосовувалися в міжнародній торгівлі аж до XV ст. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчаль-ний посібник. Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — С. 234−235.

Висновки. Візантійське право, історія якого налічує більше тисячі років, є унікальним явищем для середньовічної Європи. Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму стосунків в суспільстві, що відрізнялося великою соціальною і етнічною строкатістю.

Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства як основного джерела права.

В Зводі законів Юстиніана виявилося прагнення імператорської влади консолідувати усе право в писаному законі. Але з часом норми викладені у Зводі Юстиніана застаріли, крім цього, були надто туманні та не гнучкі у застосуванні. Саме ці причини були передумовою написання Еклоги — стислого викладу законодавства.

Еклога суттєво відрізняється від Зводу Юстиніана, своєю прозорістю і лаконічністю. Багато інститутів права в ній викладено більш чітко і зрозуміло, а головне у співвідношенні з вимогами тогочасного судочинства.

Але недоліком Еклоги була її надмірна стислість, відсутність в ній таких важливих питань, як способи придбання і втрати права власності, давність та ін. призводили до того, що незважаючи на її велику практичну значущість, судам по цілому ряду справ в подальшому доводилося звертатися безпосередньо до кодифікації Юстиніана.

пам’ятка право візантійський юстініан еклога

Список джерел та літератури

1. Достдар Р. М. Актуальні питання вивчення візантійського права / Р. М. Достдар // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук, праць. — Одеса, 2000. — Вип.7. — С. 141−145.

2. Достдар Р. М. До питання дослідження візантійської традиції права: вплив Еклоги на національне законодавство IX — XIV ст. / Р. М. Достдар //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук, праць. — Одеса, 2003. — Вип. 18. — С. 587−590.

3. Курбатов Г. Л. История Византии (от античности к феодализму) / Г. Л. Курбатов. — М.: Высшая школа, 1984. — 208 с.

4. Липшиц Е. Э. Византийское право в период между Эклогой и Прохироном (Частная распространенная эклога) / Е. Э. Липшиц // Византийский временник. — Т. 36, 1974.

5. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV — VIII вв. / Е. Э. Липшиц. — Л.: Наука, 1976. — 230 с.

6. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — 616 с.

7. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. / Б. Й. Тищик. — Львів: Світ, 2001. — 384 с.

8. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія. — К.: Вентурі, 1998. — 255 с.

9. Щапов Я. Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси. XI — XIV вв. / Я. Н. Щапов. — М.: Наука, 1972. — 340 с.

10. Эклога. Византийский законодательный свод VIII века / Вступ. ст., пер., коммент. Е. Э. Липшиц. — М.: Наука, 1965. — 225 с.