Робота тракторних двигунів на біодизелі

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет механізації сільського господарства Робота тракторних двигунів на біодизелі

Спеціальність 8.91 902 «Механізація сільського господарства»

Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня — магістра сільського господарства Зінєв Михайло Вікторович Науковий керівник:

Доктор технічних наук Друкований Михайло Федорович Вінниця 2010

Зміст Анотація Вступ РОЗДІЛ 1. ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ БІОДИЗЕЛЬНОГО ПАЛИВА В ДИЗЕЛЬНИХ ДВИГУНАХ

1.1 Загальні тенденції виробництва біодизеля в світі

1.2 Досвід виробництва та використання біодизеля в окремих країнах світу

1.3 Стан і перспективи розвитку виробництва і застосування в Україні біодизельного палива РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ОТРИМАННЯ ПАЛИВ НА ОСНОВІ РОСЛИННИХ ОЛІЙ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

2.1 Технологія виробництва біодизеля

2.2 Фізико-хімічні властивості рослинних олій і палив на їх основі

2.3 Експлуатаційні властивості рослинних олій і палив на їх основі

2.4 Екологічні властивості біодизельного палива

2.5 Обладнання для виробництва біодизеля

2.6 Переваги та недоліки щодо використання біодизеля

2.7 Економічна ефективність виробництва біодизеля РОЗДІЛ 3. ОКАЗНИКИ РОБОТИ ДИЗЕЛЬНИХ ДВИГУНІВ НА БІОДИЗЕЛЬНОМУ ПАЛИВІ

РОЗДІЛ 4. МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ВПОРСКУВАННЯ І РОЗПИЛЕННЯ ПАЛИВА В ДИЗЕЛЯХ Висновок Література Додатки

Анотація Дипломний проект на тему: «Робота тракторних двигунів на біодизелі» складається з 114 листів машинописного тексту пояснювальної записки і 8 листів (формату А1).

В першому розділі проекту проведений аналіз існуючих тенденцій щодо розвитку ринку біопалива в світі і перспектив його розвитку в Україні.

В другому розділі розглянута технологія виробництва палива на основі рослинних олій, описані фізико-хімічні, експлуатаційні, екологічні властивості біодизеля. Розглянуті основні види промислового обладнання Українського та зарубіжного виробництва. Досліджені основні переваги та недоліки щодо використання біодизеля в автотракторних дизельних двигунах. Підрахована економічна ефективність виробництва біодизеля.

В третьому розділі досліджені показники роботи дизельних двигунів на біодизельному паливі рослинного походження, а також проведене порівняння роботи дизельного двигуна при роботі на біодизелі рослинного та тваринного походження.

В розділі чотири використавши формули математичного моделювання проведено дослідження особливостей впливу біодизеля на процес впорскування та розпилення в камері згорання біодизеля.

При розробці дипломного проекту було використано 34 формул, побудовано 35 рисунків та 17 таблиць, використано 80 літературних джерел.

Annotation

Diploma project on a theme: «Work of tractor engines on a biodiesel» consists of 114 letters of typo script of explanatory message 8 letters (to the format of A1).

In the first section of project the analysis of existent tendencies is conducted in relation to market of bipropellant development in the world and prospects of his development in Ukraine.

In the second section technology of production of fuel is considered on the basis of vegetable butters, physical and chemical, operating, ecological properties of biodiesel are described. The basic types of industrial equipment of the Ukrainian and foreign production are considered. Basic advantages and failings are investigational in relation to the use of biodiesel in автотракторних diesel engines. Economic efficiency of production of biodiesel is calculated.

In the third section the indexes of work of diesel engines are investigational on the biodiesel fuel of hypogenous, and also comparison of work of diesel engine is conducted during work on the biodiesel of vegetable and animal origin.

In a section four utilizing the formulas of mathematical design research of features of influence of biodiesel is conducted on the process of injection and nebulizer in the chamber of combustion of biodiesel.

For development of diploma project 34 formulas were used, 35 рисунків and 17 tables is built, 80 literary sources are utilized.

Вступ Значне збільшення світових цін на мінеральне паливо, зменшення його запасів, проблеми з транспортуванням спонукають шукати нові альтернативні джерела палив. Паливо можна отримувати не лише з нафти. Одним з основних напрямків рішення цієї проблеми є розвиток відновлюваних джерел енергії, заснованих на отриманні синтетичного палива шляхом переробки біологічних матеріалів рослинного походження і рослинних олій. Вже більше ніж пів сторіччя вчені всього світу ведуть інтенсивний пошук альтернативних джерел енергії, але найбільш актуальними дані пошуки стали саме зараз, так як за останніми підрахунками, запаси нафти в світі закінчаться через 50 років. А в період світової економічної кризи пошук альтернативних джерел енергії є надзвичайно актуальним, так як в Україні щорічно споживається 50 млн. тонн моторних палив вироблених з нафти, серед яких 5,5 млн. тонн припадає на дизельне паливо, з цих 5, млн. тонн 1,9 млн. тонн використовується в сільському господарстві. Так як Україна є енергозалежною країною нам необхідно знайти нові джерела енергії для використання в нородному господарстві та промисловості. Ще важливим чинником що спонукає до використання біодизелю е те що Україна є аграрною країною з безмежним потенціалом.

Біодизель — це синтетичний вид палива що виробляється з біологічної сировини (олія рослин, тваринний жир, водорості, та ін.) в процесі хімічної реакції. Найчастіше сировиною для виробництва біопалива є рапсова олія, але можна використовувати: пальмову олію, соняшникову олію, тваринні жири, соєву олію і інші рослинні олії.

Важливим є ще той фактор, що перехід на біодизельне паливо потребує мінімального переобладнання двигуна та інших систем трактора. Ще однією причиною підвищеної цікавості до біодизельного палива є його екологічність, тобто менший шкідливий вплив біодизеля на навколишнє середовище в порівнянні з нафтовим дизельним паливом. Біодизель як показали досліди, при потраплянні в воду чи ґрунт не наносить шкоди флорі і фауні. Крім того. Він піддається майже повному біологічному розпаду в навколишньому середовищі. Кількість вуглекислого газу в продуктах згорання біодизеля рівна кількості газу, який був спожитий посівами рослин за період вегетації з атмосфери, із насіння яких виготовляють біопаливо. Крім того шрот. Що отримують в процесі переробки рослинної олії, використовується в якості корму для худоби, що дозволяє більш повно утилізувати біомасу рослин. В продуктах згорання біодизеля менша кількість окису вуглецю, сажі. Біодизель в порівнянні з звичайним дизельним паливом майже не містить сірки, характеризується високими змащувальними властивостями, і високим цетановим числом > 50.

В використанні біодизеля окрім позитивних є і негативні сторони. Біодизель більш агресивний до гумових та полімерних деталей трактора, ніж мінеральне паливо. Небажаним є потрапляння біодизеля на лакофарбові покриття корпуса, кузова та ін. поверхні де є захисне покриття. Так як він може пошкодити верхні шари краски. Крім того біодизель має відмінності в плані технічних і експлуатаційних параметрів роботи дизельного двигуна. Потужність двигуна під час роботи в номінальному режимі з використанням біодизеля падає на 6 — 8%.

На основі вище сказаного можна відмітити, що біодизель може бути використаний як альтернатива традиційному мінеральним паливам. Виробництво біодизеля може проводитись в різних сільськогосподарських регіонах країни. Суттєвою перевагою синтетичного палива є те, що підприємства по його виробництву можуть бути розміщені в безпосередній близькості від основних споживачів.

Тому розробка та удосконалення обладнання, технологій виробництва біодизеля та його ефективне використання в дизельних двигунах є важливим завданням, перед початком масового введення в використання біодизельного пального.

РОЗДІЛ 1. ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ БІОДИЗЕЛЬНОГО ПАЛИВА В ДИЗЕЛЬНИХ ДВИГУНАХ

1.1 Загальні тенденції виробництва біодизеля в світі

Аналізуючи публікації світових видань з проблем нафтового ринку, можна констатувати, що ймовірно через декілька десятків років світових ресурсів нафти і газу вже буде недостатньо для покриття світових потреб транспорту, енергетики і хімічних виробництв. Крім того, у світі постійно спостерігається зростання цін на нафту. Частковим розв’язанням цієї проблеми може стати використання поновлюваних джерел енергії. Світове суспільство вже багато років дискутує і працює в напрямках пошуку альтернативи мінеральним енергоносіям (нафта, газ, вугілля). За останні роки світове споживання основних енергоносіїв промислового значення перевищило 10 млрд. тонн нафтового еквіваленту за рік. Домінуюча роль в цих обсягах належить нафті (37%), вугіллю (27%) та природному газу (24%). Гідроелектрична та атомна енергія займають по 6 відсотків.

Прогнозоване вичерпання основних викопних енергоносіїв в світі (нафти і газу — в найближчі 40 — 50 років, а вугілля — через 200 років) та екологічні чинники спонукають більшість розвинутих країн шукати альтернативні нетрадиційні і відновлювані джерела енергії. Каталізатором цих пошуків стало нове підвищення світових цін на нафту за 2005 — 2006 роки. За прогнозами ОПЕК у США запаси чорного золота вичерпуються у 2020, в Росії - 2021 році. Лише в Іраку й Ірані вони поки що незліченні. Але політична ситуація в цих країн не дає впевненості в стабільній ціновій політиці, яка буде проводитись ними в майбутньому. Це значно загострить енергетичні проблеми більшості країн світу.

Серед нетрадиційні і відновлювані джерела енергії все більшого розвитку набувають енергоносії біологічного походження або біопалива — біоетанол, біодизель, біогаз.

Загальносвітові обсяги використання біопалив в 2005 році становили близько 20 млн. тонн нафтового еквіваленту. При цьому очікуване виробництво етанолу становило 37 млн. тонн, а метилового ефіру з олії (біодизелю) — 3,7 млн. тонн.

На комерційну основу біодизельне пальне стає на початку 90-х років ХХ століття, в першу чергу у тих країнах, які оцінили реальні довготривалі вигоди від його застосування і прийняли відповідні державні рішення на його впровадження. У Своїх останніх директивах Євросоюз прийняв план, відповідно до якого до 2010 р. частка біопалива, що використовує європейський автопарк, повинна становити 5,75% від загального обсягу використання палива. Основною причиною, згідно якої Євросоюз ввів такі жорсткі вимоги, зростання стурбованості населення екологічними проблемами (Наприклад: забруднення повітря крупних міст, глобальне потепління клімату, основною причиною якого вчені називають інтенсивне використання людиною викопного палива). За останні роки до названих проблем додалася ще одна — бажання забезпечити енергетичну незалежність країн-членів ЄС (зокрема від Російської федерації). Якраз ця причина сьогодні як ніколи актуальна для України (навіть більше ніж для заможної Європи), у зв’язку з тим, що постачальником нафти і газу для нашої держави також є Росія, яка прагне диктувати свої ціни на енергоносії.

1.2 Досвід виробництва та використання біодизеля в окремих країнах світу Біодизельне паливо виробляють багато країн світу, але ми розглянемо лише країни що займають передові позиції щодо цього питання в світі. В Європі лідерами щодо виробництва біодизеля є Німеччина, Франція, Італія.

Біодизельне паливо за даними Міністерства сільського господарства США, дає виграш у 220% від різниці спожитої при виробництві біодизелю енергії викопних палив і енергії одержаної від його використання. Майже всі існуючи дизельні двигуни з мінімальними конструктивними змінами можуть працювати як на чистому біодизельному паливі так і на його сумішах у різних пропорціях з традиційним дизельним паливом. Саме ці фактори лежать в основі стрімкого збільшення виробництва біодизелю у Європі (таблиця1.1). Лідером у ЄС, як і у світі, є Німеччина з обсягами виробництва 4,361 млн. т даного виду палива у 2007 році.

Таблиця 1.1

Виробництво біодизелю у країнах ЄС

Останніми роками спостерігається збільшення обсягів виробництва біодизельного палива в країнах Скандинавії: Норвегії, Швеції, Фінляндії. У країнах Східної Європи лідирують Чехія і Польща, які останніми роками домоглися значних успіхів у цій галузі. За даними статистичної служби Чехії в 2006 р. виробництво зернових в країні становило 6,5 млн. т, що на 15,3% менше ніж у 2005 р. Внутрішнє виробництво ріпаку збільшилося в 2006 р. на 14,7% до 883 тис. т завдяки розширенню посівних площ і підвищенню врожайності. У Чехії спостерігається зниження оподаткування біодизельних палив для стимулювання зростання їх споживання.

В таблиці 1.2 Вказано виробництво біодизеля в Європейських країнах за період з 2005 року по 2008 рік в ГВт. Годин виробленої енергії [7]

біодизель рослинний олія паливо Таблиця 1.2

Виробництво біодизелю в країнах Європи ГВт. Годин.

В ЄС існує єдиний стабільний і постійно зростаючий з року в рік ринок біопалива з уніфікованими стандартами і обов’язками. Трійку його лідерів очолює Німеччина, що випускає більше 43% від загального обсягу європейського біодизеля. Далі йдуть Італія і Франція — 14 і 8% відповідно на рисунку 1.2 показано динаміку зростання виробництва біодизеля в країнах лідерах. При цьому в Німеччині з 1995 по 2006 р. потужності з виробництва біодизеля збільшилися з 0,1 до 3,4 млн. тонн. В 2007 році 23 німецьких підприємства виробили близько 4,361 млн. т цього виду палива, що на 50% більше, ніж в 2006 р. В Італії виробництво біодизельного палива збільшилося в 2006 р. більш ніж утричі, а після введення в експлуатацію трьох нових заводів в 2007 р. загальна потужність зросла до 1,366 млн. т. До речі, італійські виробники біодизеля використовують в основному імпортні олії, що становлять до 70% від їх загального обсягу споживання. У Франції виробництво біодизеля забезпечується шістьма заводами, один з яких знаходиться в Німеччині.

Державна підтримка сільського господарства, пільгове оподаткування, посилення екологічного законодавства в багатьох енергозалежних країнах (в першу чергу, європейських) зробили виробництво і продаж біодизеля вигідним підприємством, хоча ціни на нього як і раніше вищі, ніж на традиційне нафтове. В цілому, виробництво 1 л біодизеля в Європі обходиться в $ 0,65 і в багато чому залежить від вартості сировини, розміру і типу заводу і вартості побічних продуктів (гліцерину і макухи — корму, багатого на протеїни). Враховуючи меншу енергоємність біодизеля, мінімальні витрати на його виробництво становлять трохи менше $ 0,90/л нафтового еквівалента (при собівартості традиційного дизеля $ 0,55/л). Інакше кажучи, загальний обсяг субсидій для заміщення 10% нафтового палива біологічним тільки в одній Німеччині становить $ 1,26 млрд. щорічно.

Не дивлячись на це, нова енергетична політика, розроблена Євросоюзом, підтримуватиме зростання біодизельної індустрії як мінімум до 2020 р.

Виробництво біодизельного палива в США було очолено Асоціацією виробників сої, створеної для задоволення потреби у соєвій олії. Протягом 2000 року виробництво біодизельного палива досягло майже 2 млн. тонн — у два рази більше загальноєвропейського виробництва. У США біодизельне паливо випускається на 35 заводах, 25 з яких перебувають на початковій стадії виробництва. За даними Американської соєвої асоціації у США в 2007 р. випуск біодизельного палива збільшився в 3,2 разу і становив 2,5 млн. т. Продаж біодизельного палива в США останніми роками інтенсивно зростає. Так, у 1999 р. обсяги продажу становили близько 6 тис. м3, у 2000 р. — близько 13 тис. м3, у 2001 р. — близько 57 тис. м3, у 2003 р. — близько 95 тис. м3. Згідно з даними NBB (National Biodiesel Board), для задоволення попиту потужності, який зростає, виробництво біодизельного палива в США оцінюється в 227−303 тис. м3/р.

Після рішень, прийнятих у Канадському парламенті, з’явилися додаткові можливості для розвитку олійного сектора сільського господарства цієї країни. На території Канади олія каноли (генномодифікованого ріпаку з низьким вмістом кислот) — якнайкращий компонент для виробництва біодизельного палива. Канадська біоенергетична корпорація (СВС) вважає, що в перспективі рівень виробництва біодизельного палива до 2010 р. може досягти 500 млн. л/р. Фермерські господарства зібрали багатий урожай каноли (близько 9,7 млн. т за сезон 2005?2006 рр.), велику частину якого було експортовано у вигляді насіння. Крім того, на експорт поставляється насіння соєвих бобів. Це свідчить про широкі можливості Канади як сировинної бази щодо виробництва біодизельного палива. На відміну від США та країн ЄС, Канада є чистим нетто-експортером нафти та нафтопродуктів. Цей факт буде стимулювати зростання виробництва біодизельного палива у Канаді, що дозволить їй розширити асортимент експортованої продукції.

У Китаї будують заводи з виробництва біодизельного палива для використання як сировини насіння рапсу з метою зменшення залежності країни від сирої нафти, що імпортується. Зокрема передбачається, що до 2010 р. в Китаї обсяги виробництва біодизельного палива дозволять відмовитися від імпорту близько 2 млн. т нафти. У 2006 р. китайські учені вивели новий сорт рапсу Xhongyou-0361с високої маслянистості для виробництва біодизельного палива. Цей сорт спеціально розробили для задоволення зростаючого попиту в Китаї на виробництво палива рослинного походження.

Китай має високий потенціал для розвитку виробництва біодизельного палива. У долині річки Янцзи вирощують одну третину світового врожаю ріпаку. Це може дозволити виробляти до 40 млн. т біодизельного палива на рік.

В Індії для виробництва біодизельного палива планують використовувати спеціальний чагарник Ratanjot, що повсюдно зростає на території Індії. Цей чагарник передбачають спеціально вирощувати на неосвоєних землях? пустирях Індії для подальшої переробки біомаси в біодизельне паливо. Фахівці Індії підрахували, що з одного гектара плантацій чагарника Ratanjot можна отримати 1,2 т біодизельного палива. Оскільки в Індії прагнуть використовувати біодизельне паливо як 5% - ву домішку до нафтового дизельного палива, то потрібно буде культивувати чагарник на 2,5 млн. га. Ураховуючи, що неосвоєних земель в Індії близько 60 млн. га, утруднень із сировиною для виробництва біодизельного палива не буде. Спеціальними випробуваннями встановлено, що за якістю таке біодизельне паливо майже повністю відповідає біодизельному паливу на основі пальмової олії. Освоювати виробництво біодизельного палива з нехарчової сировини, в Індії передбачається здійснити в два етапи. На першому етапі (2003;2007 рр.) проводились попередні роботи: організація плантацій спеціального чагарника, накопичення біомаси, устаткування великих і малих установок з виробництва біодизельного палива та ін. На другому етапі (2007;2012 рр.) — власне виробництво біодизельного палива і істотне розширення плантацій чагарника Ratanjot. Цьому мають сприяти субсидії (держави і спонсорів), податкові пільги, передбачені проектом та підготовлені індійськими фахівцями.

Південна Корея посідає п’яте місце в світі щодо імпорту нафти. У 2004 р. у країні в середньому споживалося 2,14 млн. барелів за день. Тому для зменшення імпорту мінеральної сировини в державі прийнято програми з використання альтернативних видів палив. Наприкінці 2002 р. з ініціативи Міністерства комерції, індустрії і енергії (MOCIE) в Південній Кореї був побудований перший комерційний завод з виробництва біодизельного палива. У 2006 р. уряд прийняв програму з розширення ринку біодизельного палива. Згідно з цією програмою обсяг виробництва біодизельного палива мав становити 0,5% у 2006 р. і 5% у 2008 р. від загального обсягу виробництва дизельного палива в країні. Передбачалося, що важка техніка повинна працювати на 20%-й суміші біодизельного палива з традиційним дизельним паливом. Для виконання програми корейські компанії почали будівництво заводів з виробництва біодизельного палива. Уряд та компанії інвестують 64 млн. дол. В будівництво заводу потужністю 8000 барелів біодизельного палива щодня в Малайзійській провінції Сабах. У цілому Компанія Eco Solution Co Ltd планує виробляти в Південній Кореї близько 200 тис. т біодизельного палива за рік. Загальні виробничі потужності цієї компанії становитимуть 500 тис. т/р. Натепер компанія володіє акціями заводу потужністю 40 тис. т/р. Вироблене біодизельне паливо реалізується нафтовим компаніям Hyundai Oilbank Co Ltd і S-Oil Corp. Концерн Samsung спільно з філіппінською нафтовою компанією Philippine National Oil Co (PNOC) планують побудувати завод з виробництва біодизельного палива, сировиною для якого буде олія ятрофи. Згідно із законодавством біодизельне паливо в Південній Кореї не обкладається податками.

Країни Південно-Східної Азії нині є найбільшими виробниками біодизельного палива після Західної Європи. Пальмова олія стає найбільш прийнятною сировиною для розвитку виробництва біодизельного палива в цьому регіоні. Інтенсивний розвиток галузі спостерігається в Малайзії, Таїланді, Індонезії. Тепер на Малайзію і Індонезію доводиться близько 85% світового виробництва сирої пальмової олії. За заявою уряду Малайзії виробництво біодизельного палива в країні збільшилось удвічі в 2007 р. до 1,1 млн. т. Кількість підприємств у країні збільшилась з 3 до 22 в 2007 р., а в 2008 р.? до 29. Крім того, прийнято ряд проектів, реалізація яких зумовить зростання виробництва до 3 млн. т/р. До 2010 р. Малайзія може стати третім виробником біодизельного палива в світі після США і Німеччини, обсяг виробництва якого може досягти близько 3 млн. т. Разом з тим у країні тимчасово припинено видачу нових ліцензій через будівництво великої кількості таких установок. В Індонезії виробництво біодизельного палива зросло з 180 тис. т у 2006 р. до 1,2 млн. т у 2008 р.

За цей період кількість підприємств з виробництва біодизельного палива збільшилася з 4 до 23. Урядом Індонезії підписано угоди з енергетичними фірмами і фінансовими структурами про інвестиції в цю галузь на суму 12,4 млрд. дол. Крім того, планується виділити понад 6 млн. га під плантації для вирощування сировини. У Таїланді державна компанія РТТ у м. Бангкок планує розвиток галузі, використовуючи як сировину пальмову олію. Міністерство енергетики цієї країни в травні 2007 р. затвердило програму з виробництва біодизельного палива, яке в 2010 р. має досягти 1,3 млн. т/р. Високий попит збільшив ціни на 40% на пальмову олію в Південно-Східній Азії в 2006 р. За оцінкою фахівців зростання цін на сировину в короткостроковій перспективі зменшить можливості виробників біодизельного палива на базі пальмової олії.

У 2002 р. Бразилія представила свою дизельну програму (Prodiesel proqram) з виробництва і використання біодизельного палива в Бразилії. Цю програму розраховано на використання як чистого біодизельного палива, так і його суміші з нафтовим паливом. Уряд Бразилії прийняв закон, в якому передбачалося збільшити виробництво біодизельного палива в 2007 р. до 800 млн. л і в 2020 р. до 12 млрд. л.

В Аргентині одна з найбільших нафтових компаній Repsol інвестувала будівництво заводу з виробництва біодизельного палива в провінції Сантафе. Цей завод стане найбільшим виробником біодизельного палива в країні і до кінця 2007 р. він виробив близько 120 тис. т цієї продукції. Таке паливо матиме марку В5, а надалі буде вироблятися паливо марки В10. У Аргентині біодизельне паливо не обкладається податками на відміну від палива з нафтової сировини.

Біодизельне паливо виробляється в Європі відповідно до прийнятого стандарту Австрійського Інституту специфікації біологічного палива E DIN 51 606, а у США — відповідно до специфікації В100 Національної лабораторії з поновлюваних джерел енергії. Воно може бути змішане з нафтовим дизельним паливом у будь-якому співвідношенні і зменшує викиди вихлопної труби — у США надають перевагу біодизельному паливу в співвідношенні 20/80.

Потужним стимулом до розробки і використання екологічно чистих видів моторного палива є жорстке обмеження допустимих викидів з відпрацьованими газами (ВГ). У 1990 р. в США прийнято «Закон про чисте повітря» з поправками 1993 р., що суттєво знизило норми викидів токсичних компонентів з ВГ для затвердженого списку міст. «Законом про енергетичну політику» (1992р.) передбачені обов’язкові квоти переведення автотранспортних засобів на екологічно чисті палива в залежності від чисельності населення у місті, а також встановлені податкові пільги при реалізації деяких видів моторного палива.

Аналогічні заходи, пов’язані з більш жорсткішими нормами на вміст екологічно шкідливих сполук в нафтових паливах, були введені керівниками Європейського Економічного Союзу в 2002 р.

Першою країною в світі, яка підготувала у 1991 році стандарт на метилові ефіри ріпакової олії для дизельних двигунів ON C1190, стала Австрія. Пізніше стандарти або керівні документи, що визначають якість біодизелю, також було розроблено у Франції (Journal Officiel, 1993 р.), Германії (DIN V 51 606, 1994 р.), Чеській республіці (CSN 656 507, 1994 р.), Італії (CUNA NC 635−01, 1993 р.) та Сполучених Штатах Америки (ASTM PS121−99, 1999 р.). Наразі нині ці стандарти удосконалено або замінено на нові ефективніші, у країнах ЄС — це EN 14 214 (2003 р.), у США — ASTM D6751−03 (2003 р.), в Україні біодизель виробляють за СОУ 24.14−37−561:2007, що був розроблений національним аграрним університетом.

Основною сировиною для виробництва біодизеля служать жирні, рідше — ефірні олії наступних культур:

— Ріпак (Європа) (у деяких регіонах — рапс) — врожайність близько 1190 л олії з гектара. Ріпак — універсальна культура, що займає близько 10% загальної площі посівів олійних культур у світі.

— соя (США, Аргентина) — відповідно врожайність -446 л/га;

— канула (Канада)-1000 л/га;

— кастор (Бразилія) -1410 л/га;

— строфа (Індія)-1900 л/га;

— пальма (Індонезія, Філіппіни) — до 5900 л/га.

На територіях з помірним кліматом біодизельне паливо може бути отримане із соняшникової олії, рицини, конопель. В Англії для виробництва біодизельного палива, окрім ріпаку, використовують відпрацьована рослинна олія, кількість котрої досягає до 70 млн. літрів в рік. До складових сировинної бази з виробництва біодизеля можна також віднести сировину м’ясокомбінатів (тваринні жири), рибний жир, водорості та інша сировина.

В Україні для виробництва біодизеля використовується головним чином ріпак (хоча для потреб внутрішнього ринку витрачається лише 20% його врожаю). Україна має власну сировинну базу для заміни 10% загального споживання дизпалива на біодизель.

В Україні працюють тільки 5 підприємств середньо і великотоннажного виробництва (від 10 до 100 тис т/рік). Всього в Україні налічується 50 підприємств, які здатні виробляти до 25 тис. т біодизелю щорічно.

1.3 Стан і перспективи розвитку виробництва і застосування в Україні біодизельного палива Україна належить до енергодефіцитних країн, оскільки покриває свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах лише на 53% (імпортує 75% необхідного об'єму природного газу і 85% сирої нафти та нафтопродуктів). Залежність від імпорту нафти розглядається більшістю розвинених країн як питання національної і енергетичної безпеки, а використання нафтопродуктів як джерел енергії несе в собі значну екологічну небезпеку. Таким чином, залежність від імпорту нафтопродуктів, ціни на які невблаганно зростають, а також значне погіршення екологічної ситуації стимулює інтенсивний пошук альтернативних джерел енергії. Ситуація, в якій знаходиться Україна, може порівнятися з тією, в якій опинилася світова спільнота в 1973 — 1974 рр. Сьогодні для України настала пора розвивати і власні потужності для виробництва біодизельного палива з поновлюваних сировинних ресурсів.

Обмеженість в Україні традиційних енергоносіїв, зростання забруднення довкілля спонукають наукові товариства до пошуків нових екологічно чистих видів палив. Одним із таких напрямів є виробництво дизельного палива з рослинної олії.

Протягом останніх трьох років середньорічне споживання дизельного палива в Україні становить близько 5 млн. т, а у 2010 році згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 145, зросте до 7,7 млн. т.

Для гарантованого проведення сільськогосподарських робіт за технологічними нормами щороку необхідно близько 1870 тис. т дизельного палива 1620 тис. т бензину. Для виробництва такої кількості пального використовується близько 4,5 млн. т нафти, що переважно імпортується. У зв’язку з тим, що постійне зростання її вартості призводить до підвищення і вартості нафтопродуктів, а отже, 1 сільськогосподарської продукції, традиційний варіант задоволення потреби сільськогосподарського її виробництва за рахунок тільки нафтопродуктів малоперспективний.

З кожним роком усе більше вітчизняних і зарубіжних наукових колективів декларують свою зацікавленість у наукових дослідженнях з проблем виробництва палива з поновлюваних ресурсів. Проте наразі в електронних та друкованих виданнях можна знайти багато матеріалів, що всіляко пропагують різноманітні біопалива та наводять численні приклади різноманітних переваг від їхнього використання.

Такі роботи здебільшого присвячені тому чи іншому аспекту виробництва або використання певного виду біопалива не охоплюючи при цьому всього кола проблем, що постають в зв’язку з розвитком біоенергетики взагалі.

Розглядаючи перспективи розвитку виробництва і споживання біодизелю в Україні, необхідно визначити, які саме фактори в рушійними силами такого розвитку, а також, які фактори можуть лімітувати або взагалі унеможливити такий розвиток.

Враховуючи необхідність ефективного використання біопалива у енергетичному балансі України, у грудні 2006 року Кабінет Міністрів України затвердив програму розвитку виробництва дизельного біопалива (далі Програма).

Програма спрямована на створення джерел постачання українським аграріям палива за стабільними цінами, створення гарантованого ринку збуту для рослинницької продукції сільськогосподарських підприємств, зменшення імпорту джерел енергії. Головними завданнями програми в сприяння будівництву заводі" з виробництва дизельного біопалива; створення регіональних зон інтенсивного вирощування озимого і ярого ріпаку площею від 50 до 70 тис, га; забезпечення сільськогосподарським товаровиробникам гарантованого збуту ріпаку (необхідного для виробництва біопалива), оптимізація структури посівних площ вирощування цієї культури.

Програмою Кабінету Міністрів України щодо розвитку виробництва дизельного біопалива затверджено прогнозні обсяги у 2010 році: виробництва насіння ріпаку — 7500 тис, т; обсяг ріпаку для використання у виробництві метилового ефіру ріпакової олії - - 1890 тис. т; обсяг виробництва метилового ефіру — 623 тис. т.

Програмою передбачено побудувати до 2010 року не менше як 20 заводів продуктивністю від 5 тис. до 100 тис. т і загальною потужністю не менше як 623 тис. т біопалива.

Біопаливо — це метиловий ефір, що має властивості горючого матеріалу і видобувається у результаті хімічної реакції з олії рослинного походження. Для того щоб отримати біопаливо, олію необхідно відділити від домішок і у співвідношенні 9:1 змішати з метиловим спиртом (тобто до дев’яти масових одиниць рослинної олії додати одну масову одиницю метанолу), а для: того щоб відділити гліцерин, — з невеликою кількістю лужного каталізатора. Все це змішується у спеціальних резервуарах при температурі 500−800°С і нормальному тиску. Отримана таким шляхом рідина є метиловим ефіром, який н має особливі молекулярні властивості, що дають можливість використати його для спалювання у дизельних двигунах без стимулюючих займання речовин. Побічним продуктом такої технології є гліцерин, що широко використовується фармакологічній та лакофарбовій галузях. Як бачимо, технологія досить проста, хоча з точки зору екологічності процесу отримання біопалива поступається традиційній перегонці сирої нафти. Одним із факторів, які викликали підвищений інтерес до біодизельного палива, є його екологічність, тобто менші викиди шкідливих сполук у навколишнє середовище. Вже досить тривалий час У розвинених країнах Європи дослідники й науковці намагалися знайти як альтернативні джерела енергії такі речовини, які б при згорянні якомога менше забруднювали навколишнє середовище окисами вуглецю та іншими шкідливими сполуками. Ось і звернули увагу на рослинну олію. Хоча біодизельне пальне не є абсолютно екологічно чистим, але порівняно з нафтовим воно все ж чистіше. Біодизель створює меншу кількість викидів у атмосферу, але не зводить їх до нуля.

Про це свідчать проведені дослідження. Так, у продуктах згоряння біопалива на 8−10% менше окису вуглецю, майже на 50% менше сажі і значно менше сірки (0,005% проти 0,2% у звичайного дизельного палива). І лише через високий вміст кисню у біопаливі продукти його згоряння містять приблизно на 10% більше окису азоту у порівнянні з нафтовим дизельним пальним. Біодизельне паливо відзначається високим цетановим числом, яке становить 56−58 одиниць (у традиційного дизельного пального цей показник дорівнює приблизно 50−52), що дає можливість використовувати біопаливо на дизельних двигунах без додаткових речовин, які б забезпечували краще запалювання, особливо при запуску двигуна.

Незважаючи на малий вміст сірки біопаливо характеризується високими мастильними властивостями Це обумовлюється особливим хінним складом палива та високим вмістом у ньому кисню. У результаті мащення рухомих деталей двигуна, який працює на біопаливі, міжремонтний термін його експлуатації збільшується приблизно на 50−60%. При цьому необхідно лише частіше міняти паливний фільтр. Але найбільш важливим є той факт, що при переході на біодизельне паливо потрібні лише мінімальні переобладнання двигуна, і інших його системи. Вуглекислого газу у продуктах згоряння біопалива рівно стільки, скільки споживають з атмосфери посіви культур, з насіння яких виготовляють паливо. Так, один гектар ріпакового поля може поглинути до 20 тонн вуглекислого газу за вегетацію, одночасно з цим значно покращуючи структурний та хімічний і склад ґрунту. Ще один показник, що позитивно і характеризує біопаливо, це висока температура займання. Актуальним цей технічний параметр є при транспортуванні та зберіганні палива у теплий період року, особливо для південних регіонів. Для біопалива значення температури займання перевищує 100 °C. При попаданні у ґрунт чи воду біодизельне паливо протягом 25−30 днів практично повністю розпадається і не спричиняє екологічної шкоди, тоді як один кілограм мінеральних нафтопродуктів і може забруднити до одного мільйона літрів питної води, знищуючи у ній всю флору і фауну. Це свідчить про доцільність переведення на біодизельне паливо двигунів що встановлені на річковому та морському транспорті. Крім того, біопаливо підлягає майже повному біологічному розкладу. За один місяць мікроорганізми ґрунту чи води здатні переробити 99% біодизеля. Це дає можливість говорити про мінімальну шкоду цього виду пального для екосистеми, поряд із чисельними перевагами, є і недоліки, які властиві біодизельному пальному. Воно має властивості розчинника, більш агресивне по відношенню до гумових та полімерних деталей двигунів ніж звичайне нафтове пальне. При потраплянні на лакофарбове покриття кузова біопаливо необхідно як найшвидше прибрати, тому що воно досить швидко роз'їдає верхній шар покриття.

Крім цього, біопаливо дещо змінює техніко — експлуатаційні параметри роботи дизельних двигунів. Потужність двигуна при роботі на номінальному режимі з використанням біопалива знижується на 6−8%. Одночасно з цим витрата палива підвищується приблизно на 5−8%. Крім незначної втрати потужності у період року з холодною температурою та високою вологістю, спостерігається неприємний специфічний запах відпрацьованих газів. При відносно незначному зниженні температури навколишнього середовища (-6?С) в ньому утворюються дрібні кристали, а вже при температурі -10?С вони досягають значних розмірів, що призводить до забивання паливного фільтра. Тому до біодизеля додають речовини, які запобігають утворенню кристалів. 3 такими присадками біопаливо зберігає свої властивості навіть при температурі -20°С.

Біодизельне паливо досить широко використовується у багатьох ю країнах Європи та світу. Виробництво біопалива для його використання у чистому вигляді вимагає чималих додаткових капіталовкладень. Тому у більшості країн запроваджують змішування нафтового та дизельного палива з ріпаковою олією або ж його використовують у якості добавки (від 5 до 30%) до традиційного дизельного палива. У ряді країн водіям, автомобілі яких у працюють на біодизельному паливі, дозволено безкоштовний в'їзд на території, де зазвичай платні місця (курорти, зони відпочинку тощо). Податкові пільги та додаткові стимули мають сільськогосподарські підприємства, які виділяють частину площ під вирощування ріпаку. Так, наприклад, у Німеччині за кожен засіяний гектар ріпаку фермер отримує приблизно 300 євро. У країнах Європи біодизель здебільшого, є продуктом ріпакової олії. В цих державах як виробництво, так і використання біодизельного палива підтримується на державному рівні. Там уже збудовано достатньо малих і великих переробних заводів. Серед країн Європи лідером є Німеччина, у якій виробляється на рік близько 2 млн. тонн біодизельного палива, тобто приблизно половина Європейського видобутку. За Німеччиною йдуть Франція, Італія, Чехія, Данія, Австрія, Швеція, Великобританія, Польща. Останнім часом ці країни суттєво збільшили посівні площі під ріпак.

Необхідно відзначити, що великий вплив на розвиток виробництва та споживання біодизельного палива в Європі має політика ЄС щодо захисту довкілля. Фермери, яка вирощують ріпак із метою отримання олії, забезпечуються субсидіями. За використання традиційного дизельного палива, навпаки, накладається податок. Саме тому вартість одного літра біопалива на 5 — 10 євроцентів нижча порівняно з мінеральним. На території ЄС біодизельне паливо звільнене від усіх податків. Стаття 16 відповідних документів, прийнятих урядом ЄС, дозволяє країнам-членам співдружності звільняти від податку всі види біопалива, які продаються на території в країн співтовариства з 2004 року як у чистому вигляді, так і в суміші.

Всі країни ЄС з 2009 року зобов’язуються виробляти і використовувати біодизельне паливо. А до 2020 року ЄС планує не менше 20% транспорту заправляти біопаливом.

У нашій державі частка легкових автомобілів, що обладнані дизельними двигунами, незначна. Головна причина цього — низька якість палива. Стосовно сільськогосподарського виробництва, то всі трактори та самохідні комбайни працюють на дизельному паливі. Відносно вантажних автомобілів, то серед них дизельних приблизно 85% і 95% автобусів та мікроавтобусів. І якби вдалося перевести на біопаливо хоча б громадський пасажирський транспорт, то це б значно поліпшило екологічну ситуацію, особливо у великих містах.

Про серйозність намірів розвивати виробництво біодизельного палива на основі рослинної олії заявляла ще минула влада. Декілька років тому, а точніше — у вересні 2003 року, вийшов Указ президента України «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини», у якому, зокрема, говорилося про необхідність створення програми виробництва біологічного дизельного палива для зниження залежності національної економіки від імпорту нафтопродуктів, для розвитку агропромислового комплексу та покращення екологічної ситуації. Напрямки ці досить реальні, тому що виробництво біодизельного палива передбачає вирощування олійних культур, насамперед ріпаку, що у свою чергу, має досить серйозні агротехнічні, економічні та екологічні перспективи.

На сьогоднішній день ріпак є сільськогосподарською культурою, до якої існує підвищена увага. Це важлива технічна й олійна культура. Він є потужним джерелом рослинної олії, що використовується у багатьох галузях промисловості, а з іншого боку це цінний корм для худоби. Один гектар ріпаку дає приблизно 1100 кг олії. Для порівняння можна сказати, що з одного гектара сої можна отримати 310 кг олії, а гектар соняшнику дає приблизно 600 кг.

Через високий вміст жиру ріпакове насіння належить до групи високоенергетичних кормів у 1 кг зерна ріпаку міститься 1,7−2,1 кормові одиниці. У його насінні 40−47% олії, 20% білку і 5,5−6,5% клітковини. З одного гектара ріпакового поля можна отримати приблизно тонну білка, тоді як гектар ячменю дає 220 кг, а гектар сої - 640 кг білку. Ріпакова олія широко використовується у харчовій промисловості, а також для виготовлення лаків і фарб, гумових виробів та пластмас. До того ж, ріпак цінний як силосна і сидеральна культура.

Він поліпшує фіто санітарний та агрофізичний стан ґрунту, і тому є добрим попередником для багатьох культур. Завдяки досить щільному покриттю поверхні ґрунту ріпак покращує його структуру та родючість. На відміну від соняшнику, ріпак менше виснажує ґрунт. Заорювання у ґрунт післяжнивних решток цієї культури еквівалентне внесенню 15 тонн органічних добрив на гектар.

Збільшення обсягів світового споживання ріпакової олії протягом 1990;2005 років зумовлено виключно її біологічними особливостями. Завдяки своїм властивостям ріпакова олія за цінністю посідає перше місце в світі серед рослинних олій. Зважаючи на користь ріпакової олії, особливо відчутними темпами зростає попит та обсяги виробництва ріпаку. Площа посівів цієї культури у світі займає близько 24 млн. га, при середній урожайності 13−15 ц/га. Серед країн світу найбільші посівні площі ріпаку в Індії, Китаї, Канаді, США, Австралії В країнах Західної Європи посівна площа ріпаку сягають 3,5 млн. га. Найбільше ріпаку висівають у Німеччині, Польщі та Чехії. Загалом 28 країн у світі вважають ріпак основною олійною культурою.

За обсягами виробництва ріпаку світове лідерство належить країнам ЄС. Така ситуація пояснюється дією низки чинників, а саме: значним субсидуванням виробництва та підтримкою експорту продукції, високою купівельною спроможністю і розвиненістю галузі, а також використанням насіння ріпаку як основної сировини для виробництва продукції широкого вжитку. Саме тому основні виробничі потужності компаній гігантів оліє хімічної галузі знаходяться саме в Європі, Крім того, суспільна турбота щодо збереження навколишнього природного середовища змушує уряди вдаватися до розробки програм використання альтернативних джерел енергії, в тому числі виробництва біопалива, сировиною для якого є насіння ріпаку [5]

У нашій державі ріпак як промислову культуру почали інтенсивно впроваджувати лише останні 10 — 15 років.

Виробництво озимого ріпаку справа дуже ризикована. Так, протягом зими 2002;2003 маркетингового року в Україні в результаті несприятливих погодних умов загинуло близько 70% посівів ріпаку, а сільгоспвиробники понесли значні втрати. Вирощувати ярий ріпак недоцільно, тому що його врожайність приблизно у 1,5 рази нижча від озимого. Серед основних олійних культур України у структурі посівних площ ріпак посідає третє місце, поступаючись лише соняшнику та сої. Нині соняшник залишається основною олійною культурою в Україні завдяки вигіднішій реалізації насіння. Зростання виробництва цієї культу в Україні відбувається за рахунок розширення посівних площ при зниження урожайності в середньому на 46,3%. Близько 30% площі соняшнику знаходиться в зоні Полісся, де рівень забезпеченості ґрунту поживними речовинами низький. Крім того, підвищена вологозабезпеченість та порівняно низький температурний режим негативно впливають на ріст і розвиток соняшнику та його продуктивність. Тому ріпак у цій зоні, де соняшник не має переваг через агрокліматичні умови, повинен частково, а то і повністю його замінити.

Як свідчать дані Державного Комітету статистики України, в структурі орних земель озимий ріпак займає близько 0,2−0,3%, а середня врожайність знаходиться на рівні 13,7 ц/га. Слід зауважити, що в та Останні роки вирощувався ще й ярий ріпак на площі близько 15 тис. га з урожайністю 7,4 ц/га.

Для порівняння: в Німеччині посівні площі під ріпаком сягнули 1,3 млн. га (до 10% орної землі), а середня урожайність близько 30 ц/га. Товаровиробник одержує за тонну ріпаку понад 230 євро. У Німеччині на частку ріпаку як попередника у грошовому вираженні і припадає 100 євро/га.

Для України є два реальних альтернативних напрямки використання ріпаку: налагодити власне виробництво біодизельного палива або вирощувати ріпак і експортувати його у західні країни, отримуючи за це тверду валюту. Якщо провести економічні розрахунки, то їх результати засвідчують, що на сьогоднішній день господарствам і вигідніше реалізувати ріпакове насіння на зовнішньому ринку, ніж виробляти з нього біодизельне паливо для власних потреб.

Але, незважаючи на всі наведені переваги і недоліки біопалива, перехід на екологічно чисті види палива є вимогою сьогодення та завтрашнього дня, і не враховувати цього неможна. Технічні засоби, двигуни яких працюють на біопаливі, не будуть так забруднювати навколишнє середовище шкідливими сполуками, як техніка що використовує традиційне нафтове паливо.

Саме на сьогоднішній день Україна спроможна виробляти близько 3 млн. тон зерна ріпаку для промислових потреб. Разом із тим, є всі підстави сподіватися, що при впровадженні нових прогресивних технологій та технічних засобів є можливість у недалекому майбутньому довести валовий збір ріпакового насіння до 4,0−4,5 млн. тонн, переробляти його на вітчизняних заводах створюючи нові робочі місця та підвищуючи конкурентну здатність українського виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках.

3 агроекологічної точки зору саме українське Полісся та Лісостеп мають найсприятливіші умови для вирощування озимого та ярого ріпаку. Поряд із традиційним регіоном вирощування ріпаку — Західною Україною, найбільш перспективними є Чернігівська, Сумська, Черкаська, Полтавська області, де за останні роки спостерігається стрімке зростання (в 20−25 разів) валових зборів озимого ріпаку.

Найбільшою перешкодою у зростанні виробництва та розвитку ринку ріпаку є відстала технічна база сільськогосподарських підприємств. Внаслідок порушення технології вирощування, зокрема точності висіву, недостатнього внесення добрив, недотримання строків сівби та збирання господарства втрачають до 60% потенційного врожаю, що зумовлює підвищення собівартості виробництва однієї тонни ріпаку. Крім того, у більшості ріпакосійних господарств низький рівень проведення агротехнічних заходів, внаслідок чого вони отримують валові збори ріпаку лише за рахунок природної родючості ґрунту.

Отже, першочерговими завданнями ріпаківництва є розробка та впровадження механізованих технологій виробництва ріпаку, розробка нової та модернізація існуючої техніки для його сівби та збирання, а також отримання високих врожаїв насіння цієї культури. Цінні властивості ріпакової олії, підвищення рентабельності виробництва ріпаку в подальшому розвитку світового ринку ріпаку то продуктів його переробки. Зниження експортно-митного збору дало б можливість отримати бюджетні надходження, які б спрямовувалися б на надання дотацій ріпаковій галузі.

Великий сільськогосподарський потенціал сприятиме тому, що Україна стане однією з найбільш впливових держав на цьому ринку приблизно на третину зменшить імпорт нафтопродуктів. Порівняно із США та країнами Європи, де вартість виробництва біопалива у майже вдвічі перевищує виробництво традиційних нафтопродуктів, і вартість отриманого біопалива майже в двічі перевищує виробництво традиційних нафтопродуктів, вартість отриманого біопалива в Україні суттєво не відрізнятиметься від виробництва «солярки». Біодизельне паливо планується виробляти на спиртових заводах, технологічні потужності яких завантажені не повністю.

Для того щоб бути конкурентоздатним, біодизельне паливо повинно бути хоча б на 5−10% дешевшим, ніж традиційні нафтопродукти. Поки що цьому заважає ринкова вартість ріпаку в Україні, тому деякі господарства планують самостійно вирощувати ріпак та отримувати з нього олію, Такий шлях досить раціональний, тому що відходи від переробки сировини можна використати для годівлі тварин чи у якості добрив, а гліцерин — у фармакології.

Біологічне дизельне паливо сьогодні зможе замінити лише частину нині використовуваних мінеральних, нафтопродуктів. Але слід пам’ятати, що нафти залишилось не так і багато.

Розвиток альтернативних видів палива як в Україні, так і в інших державах можливий лише за рахунок пільгового кредитування відповідних програм та проектів, а також більш гнучкої податкової системи та за умови раціонального підходу розвиток галузі ріпаківництва — біодизельного палива стане ефективним інвестуванням в майбутнє української економіки.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ОТРИМАННЯ ПАЛИВ НА ОСНОВІ РОСЛИННИХ ОЛІЙ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

2.1 Технологія виробництва біодизеля Збільшення обсягів використання біопалива є пріоритетним напрямом розвитку енергетики країн ЄС. Від впровадження і розвитку альтернативних та відновлюваних джерел енергії залежить і майбутнє України. Одним із готових джерел сконцентрованої енергії є рослинні олії й продукт їхньої переробки, що називається біодизелем.

Біодизель — це вид палива що, виробляється з біологічної сировини (наприклад олії, тваринних жирів і навіть водоростей) та використовується як замінник нафтового дизельного палива. Але в залежності від застосованої технології та виробника біодизель виступає під різними назвами, серед яких поширеними є біодизель, RME, FАМЕ, біонафта, bіораl, есоl тощо. З хімічної точки зору — це суміші метилових ефірів жирних кислот рослинних олій.